• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Система права та система законодавства.

Різноманітні види норм права і нормативних актів у наці­ональних системах права тісно взаємопов'язані. Останнім часом виділяють два поняття: "система права" і "правова система". Поняття "правова система" є ширшим поняттям, яке включає у себе всі правові явища: систему права і законодав­ства, правовідносини, правосвідомість і правову культуру, законність і правопорядок.

Регулювання і охорону суспільних відносин право здійснює через відповідну систему. Система права — це внутрішня форма права, що має об'єктивний характер своєї побудови, який відображається в єдності і узгодженості всіх її норм, диференційованих за правовими комплекса­ми, галузями, підгалузями, інститутами і нормами права.

Право як елемент правової системи складається з ба­гатьох правових норм. Щоб правильно вибрати ту чи іншу правову норму при їх реалізації, треба знати, що вони об'єднуються не за випадковими ознаками, а між ними існують конкретна схожість і відмінності. Завдяки цій об'єктивній зумовленості і характерним ознакам схожості, відмінностей правових норм усе право можна подати як певну систему.

Об'єктивна зумовленість права характеризується тим, що,

по-перше, воно єявищем другорядним щодо економіки і входить до надбудови суспільства.

По-друге, право вклю­чається в ширшу систему, що іменується правовою систе­мою. Томуправу притаманні такі об'єктивні властивості:

а) воно розвивається через правовідносини, які пород­жуються економічними відносинами, а вже потім установ­люються чи санкціонуються державою;

б) під впливом правовідносин і правосвідомості розви­ваються не тільки норма права, право, а й правовасистема і правова надбудова;

в) право не слід зводити тільки до правових норм, його слід розглядати у взаємодії з іншими елементами правової системи (наприклад, правове регулювання і його механізм, правовідносини, правосвідомість та ін.);

г) система норм права є елементом системи правового регулювання, взаємодії об'єктивного і суб'єктивного права, правовідносин і правосвідомості. Водночас у правових джерелах існують і антисистемні тенденції (наприклад, конку­ренція норм права та ін.);

д) ступінь розвинутості системних властивостей права багато в чому залежить від розвинутості всієї правової си­стеми. Це означає, що систему права слід вивчати в межах певної правової системи.

До основних ознак системи права слід віднести:

а) розподіл усієї сукупності норм права на взаємозв'я­зані між собою правові комплекси, галузі, підгалузі, інсти­тути права;

б) єдність і узгодженість норм права між собою, що складають систему права;

в) об'єктивний характер побудови цієї системи.

Таким чином, для будь-якої держави право функціонує як єдина, юридичне цілісна, внутрішньо узгоджена система загальнообов'язкових правил поведінки. Важливою сторо­ною такої внутрішньої узгодженості є структура права як закономірна організація його елементів.

Структуру права можна розглядати по-різному; напри­клад, як приватне і публічне право, об'єктивне і суб'єктив­не право, матеріальне і процесуальне право та ін.

У будь-якому суспільстві існують різні інтереси: загально­національні і приватні, з яких логічно випливає поділ права на публічне і приватне. Приватне право (цивільне, сімейне, торгове) охоплює норми, які, на думку західних юристів, відбивають інтереси особи або захищають інтереси приватних власників. Оскільки за комуністичного режиму в Україні приватної власності не існувало, то не було й такого поняття, як приватне право. Тепер у новому проекті Цивільного кодек­су цю недоречність виправлено й пропонується встановити в Україні загальноприйняті стандарти права.

Публічне право (конституційне, адміністративне, фінансо­ве, кримінальне) складається з норм, що регулюють відносини між державою і громадянам».

Отже, система права складається з різних інститутів і галузей права. Система права, її галузі й правові інститути складаються історично. Вони не створюються за бажанням законодавчих органів або вчених. Водночас на формування і розвиток системи права впливають різні чинники, тому у різних державах можуть існувати різні системи права.

Система права - це об'єктивно зумовлена внутрішня орга­нізація і структура права певної держави, яка виражає єдність і узгодженість юридичних, норм та об'єктивний поділ їх на галузі й інститути відповідно до особливостей суспільних від­носин.

Сьогодні у світі існують різні системи права.

Так звана "соціалістична" система права існує в Китаї, на Кубі, у В'єтнамі.

Континентальна система права, під якою розуміється сис­тема цивільного права, що склалася на підставі Римського права. Так її називають тому, що вона виникла у континен­тальній Європі, а звідти внаслідок колонізації поширилася на інші країни, інколи її ще називають Романо-германською системою,, але це менш точно і до того ж не зовсім вдало щодо скандинавських країн і системи австрійського права.

Система мусульманського права. У нинішньому вигляді мусульманське право є так званим доктринальним правом. Його дія не збігається з географічними кордонами країн, де проживає мусульманське населення. Є надії і народи, що прийняли мусуль­манство як релігію, але не сприйняли мусульманське право (бербери у Північній Африці, індонезійці). Оскільки це право містить положення Корану, то воно не поширюється на осіб - громадян цієї країни, які сповідують інші релігії або не є віруючими взагалі. Воно продовжує діяти у сфері сімейного, спадкового права, дарування та інших інститутів.

Що ж до майнового, зобов'язального і торгового права, то тут домінує право англійського або континентального поход­ження.

Мусульманське право поділяється на: 1) суннісальне (орто­доксальне); 2) шиїтське (гетеродоксальне). Останнє застосову­ється лише у двох країнах світу - Ірані та Іраці.

Релігійне (крім мусульманського) і традиційне право є зви­чаєвим правом племен або ж релігійним правом у країнах Африки. Існує воно там паралельно з системами права колиш­ніх їх метрополій.

4\1. Правові інститути і галузі права.

Норми права, як первинні ланки системи права, можуть об'єднуватися в інститути і галузі права. Є різні визначення інституту права. Його розглядають як:

а) певну сукупність правових норм, що регулюють однорідні суспільні відносини, зв'язані між собою як якісно самостійна відокремлена група;

б) сукупність норм права, таких суттєвих і самостійних, що утворюють окремий інститут права в межах комплексної галузі права (наприклад, морського права);

в) сукупність правових норм, що регулюють окремий вид чи рід суспільних відносин і становлять відокремлену частину галузі права.

До ознак інституту права належать:

а) наявність сукупності нормативних приписів;

б) юридична однорідність названих приписів;

в) об'єднання правових норм стійкими закономірностя­ми і зв'язками, які відбиваються в юридичних приписах і в цілому в юридичній конструкції.

Таким чином, правовий інститут можна визначити як відокремлену групу взаємозв'язаних правових норм (при­писів), що регулюють певний вид чи рід суспільних відно­син і утворюють самостійний елемент системи права.

Залежно від підстав розрізняють такі групи правових інститутів:

а) за галузями права (державні, кримінальні, цивільні, сімейні, житлові та ін.);

б) за роллю, що вони виконують (предметні, функціо­нальні);

в) залежно від відносин, що ними регулюються (ма­теріальні, процесуальні).

Важливим є також питання об'єднання правових інсти­тутів, розгляд комплексних інститутів. Загальновизнано, Що між галузями права не існує закритих кордонів, які б роз'єднували галузі на винятково ізольовані. Правові інсти­тути, як і нормативно-правові приписи, об'єднуються між собою. Такі об'єднання також називають правовими інсти­тутами.

У теорії права розглядають загальні й предметні об'єд­нання інститутів права.

Об'єднання в загальні інститути має місце тоді, коли кожний простий інститут, як комплекс правових приписів, визначає предмет, завдання, принципи, межі дії, функції галузі (підгалузі) права.

Предметне об'єднання — це об'єднання двох і більше правових інсти­тутів, що характеризують окремі збільшення різних інсти­тутів за родовим критерієм у межах конкретного предмета правового регулювання.

Найбільш розвинутою формою об'єднання правових інститутів є підгалузь права. Це таке об'єднання інститутів права в межах конкретної галузі права, яке містить загаль­ний і предметний інститути або їх асоціації.

Таким чином, інститут права, об'єднання інститутів пра­ва можна розглядати як самостійний елемент системи пра­ва та в межах галузі права.

Наступним структурним елементом системи права є га­лузь права, що має такі ознаки:

а) сукупність юридичних норм (приписів) і правових інститутів;

б) регульована такою сукупністю певна сфера суспіль­них відносин;

в) критерієм відмежування однієї галузі від іншої є предмет і метод правового регулювання;

г) враховуються принципи, завдання, мета правового регулювання.

Отже, галузь права — це сукупність правових норм (приписів) інститутів права, що регулюють певну галузь суспільних відносин у межах конкретного предмета і мето­ду правового регулювання з урахуванням принципів і зав­дань такого регулювання.

Читайте також:

1. Active-HDL як сучасна система автоматизованого проектування ВІС.
2. II. Бреттон-Вудська система (створена в 1944 р.)
3. IV. Обов'язки і права керівника та заступника керівника подорожі
4. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
5. IV. УЗАГАЛЬНЕННЯ І СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ВИВЧЕНОГО
6. V. Систематизація і узагальнення нових знань, умінь і навичок
7. VI. Система навчаючих завдань для перевірки кінцевого рівня завдань.
8. VI. Система навчаючих завдань для перевірки кінцевого рівня завдань.
9. VI. Узагальнення та систематизація знань
10. VII. Закріплення нового матеріалу і систематизація знань.
11. А/. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права.
12. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.

Переглядів: 851