МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Лекція 2 Героїчний епос зрілого СередньовіччяІсторичні умови формування народно-героїчного епосу. Характерні особливості героїчного епосу. „Пісня про Роланда": сюжет, особливості конфлікту, система образів, образ Роланда, художні особливості. 1. Умови формування героїчного епосу.Процес становлення феодальних відносин у більшості країн Західної Європи завершився наприкінці XI ст. Почалась доба зрілого феодалізму. Європейське суспільство розділилось на два класи — землевласників-феодалів і селянство. Феодальна держава складалась із замкнутих помість-феодів, які були основною клітиною феодального суспільства. Маломаєтні рицарі та рицарі-однощитники були васалами багатших баронів, а ті, в свою чергу, залежними від могутньої феодальної знаті — герцогів, графів, безпосередніх васалів короля — верховного сюзерена, номінального правителя держави. Така ж ієрархія характерна і для духовенства, де главою був папа. Селяни, які до X ст. втратили всі свободи, були остаточно прикріплені до землі і своєю працею утримували все суспільство, несли тягар податків під час війн. Література цього періоду, порівняно з ранньосередньовічною, більш різноманітна за змістом і жанрами. Вона представлена значною кількістю народних пам'яток і творів, які ширше і глибше відображають побут, ідеї, мораль свого часу. Народна творчість продовжує розвиватися в усній формі, оскільки народ майже до кінця середньовіччя не мав доступу до писемності. У цю добу розквітає народно-героїчний епос, в якому відбилися загальнонародні інтереси та сподівання. Погляди привілейованого феодального класу відтворені в рицарській літературі; духовенства та церкви — в клерикальній літературі (яка як окремий напрям існувала до XII—XIII ст.). З розвитком міст у XII ст. виникає міська (бюргерська) література, демократична за своїм характером і близька до народної творчості. Носіями, виконавцями, а значною мірою й авторами обробок народної поезії були професійні співці-потішні, які відіграли велику роль у формуванні європейських літератур. У Франції їх називали жонглерами, в Німеччині—шпільманами, в Іспанії — хугларами. Вони дещо нагадують російських скоморохів. Світська влада і церква, які вороже ставились до мирських розваг, жорстоко переслідували жонглерів, їх проклинали в проповідях, називаючи «паламарями сатани», відлучали від церкви, забороняли хоронити на кладовищах. Незважаючи на таку позицію властей, народні співці користувались великою популярністю. Мандруючи шляхами середньовічної Європи, жонглери збирали і розповсюджували новини, звістки про різні події. Завдяки їм стародавні пісні та сказання поширювались із країни в країну. Характерні особливості героїчного епосу. Зі всіх жанрів середньовічної народної поезії найкраще зберігся героїчний епос. Зародився епос в умовах первіснообщинного ладу і остаточно оформився на ранніх етапах рабовласницького і феодального суспільства. Відомі дві форми народного епосу — пісня та епопея. Творцями і носіями епосу в Західній Європі спочатку були дружинні співці, які теж брали участь у подіях, битвах, походах, що оспівували у своїх піснях. З розпадом дружин носіями героїчного епосу стали професійні співці, на Заході — жонглери, хуглари, шпільмани. В їх середовищі і виникли широкі розгорнуті форми — поеми (епопеї). Епос створювався в епоху племінних міжусобиць, у період створення державності та боротьби з чужоземними нашестями. Це й визначило характер його головного героя. Центральним персонажем героїчного епосу всіх народів є воїн-богатир. Роланд чи Ілля Муромець, Сід, Марко Королевич чи Давид Сасунський — народний герой завжди виступає як захисник рідної землі від чужоземної навали, як борець за єдність народу і противник сваволі феодалів. Народна фантазія наділяє героя незвичайною силою, мужністю і доблестю, в яких якби втілена міць цілого народу. Героями епосу часто виступають представники панівної верхівки (правителі, знать), але це не суперечить його народній суті. Образи героїв епосу на всіх стадіях його розвитку будуються за традиційним принципом - усі вони сміливі й могутні, непохитні борці. З послабленням зв'язків із фольклорними традиціями герої втрачають риси, притаманні казковим персонажам, послаблюється чи зовсім виключається роль надприродних сил, чарів у досягненні перемоги над ворогом, підноситься роль особистих здібностей, вчинків героїв. Поетика ранніх зразків героїчного епосу має багато спільних рис із поетикою чарівної казки: героїка поєднується з фантастикою, значну роль відіграють міфологічні, казкові образи та ситуації, герої наділяються чаклунською силою, вони спілкуються з богами, духами. Ворожі сили, представлені образами чудовиськ, людожерів, драконів. У процесі розвитку героїчного епосу поступово послаблюється зв'язок із фольклором, посилюється роль історичних фактів переказів, легенд, хоча переосмислення історії залишається характерною рисою героїчного епосу. На більш пізніх етапах розвитку жанру відбуваються істотні зміни у тематиці й поетиці творів. У пізньофеодальному епосі внаслідок розпаду первинно-общинного устрою, утворення держав на чолі з королем (князем, царем), формування феодальних відносин родоплеменні інтереси поступаються чи зливаються з національними, державними. Тема захисту роду трансформується у тему незалежності держави. Виникає епічний образ короля, що уособлює єдність і незалежність держави. У зв'язку з цим в епосі високо оцінюється вірність сюзерену. Головний персонаж, що був органічною частиною свого етносу (його інтереси не виходили за межі інтересів роду, тому він діяв самостійно, нікому не підкоряючись), посідає певне місце у феодальній ієрархії. У деяких творах він виступає як васал свого сюзерена - короля, який уособлює національні інтереси („Пісня про Роланда"). Виникає мотив військового протистояння іноземцям. Патріотичні мотиви, пов'язані з боротьбою проти завойовників, у період поширення „світових" релігій часто набувають релігійної форми боротьби з „невірними". Все це накладає певний відбиток на трактування героїчної особистості у героїчному епосі і приводить до значних змін у системі поведінки героя й у тому, як виражається його безмежна відданість спільній справі. На пізньому етапі розвитку епосу з'являються спроби розкрити психічний стан героїв — виникають і набувають все більшого значення мотиви особистих інтересів (кохання, пристрасті, майнові інтереси). Тим самим готується ґрунт для розвитку рицарського роману. 3. Героїчний епос Франції. „Пісня про Роланда". На території сучасної Франції з давніх часів жили галли, племена кельтської групи. У І ст. до н. е. галлів підкорили римляни. Під впливом римської культури почалася швидка романізація Галлії: введення латинської мови, римської державно-адміністративної системи, практики римських шкіл, римського права, звичаїв тощо. Протягом V ст. на галло-римлян нападали войовничі франки і змішувалися з ними, приймаючи їхню вищу культуру і мову. В середині IX ст., після розпаду імперії Карла Великого, за Верденським договором (843) відокремлюється держава «західних франків» — основа майбутньої Франції. Чіткішим, різноманітнішим і досконалішим був тут і літературний процес.Французький епос зберігся у вигляді поем (їх близько 100), в записах XII—XIV ст., обсягом від 1000 до 20000 віршів. Поеми, які дійшли до нас, відомі під загальною назвою «шансон де жест», що означає «пісні про діяння». Більшість поем написана десятискладовим силабічним віршем; вірші складалися в строфи з різною кількістю рядків, така строфа називалась тирадою. Рими спочатку не було, існувало лише співзвуччя голосних (асонанс). Поема декламувалась співучим голосом під акомпанемент маленької арфи або віоли, примітивної скрипки. Якщо поема була велика, то жонглер виконував її протягом кількох днів. За змістом французькі поеми поділяються на три цикли («жести»). Королівський цикл. Центральною фігурою в цій жесті є король Франції. Це збірний образ ідеального короля, символ народної правди і справедливості, оплот країни в боротьбі з іноземними «нехристами» і феодальним свавіллям. У цих поемах звичайно зображувався Карл Великий, який в народній пам'яті заслонив усіх інших французьких правителів. В поемах королівської жести розповідається про дитинство Карла, його юність, про війну з саксами («Сакси»), завоювання Іспанії, поїздку у святі місця «Паломництво Карла Великого в Єрусалим і Константинополь» - повністю вигадана історія), про останні роки життя імператора «Макер, чи Королева Сбілла»). В центральній поемі королівської жести головним героєм є не Карл Великий, а його племінник, славний рицар Роланд. Цей персонаж діє і в інших поемах цієї групи: «Берта і Мілон», «Роландин», «Пісня про Аспремонт». Але саме в «Пісні про Роланда» найповніше розкривається міжність і відвага родича короля. Цикл Гарена де Монглана. В жесті прославляється ідеальний васал, який вірно служить слабкому королю і врятовує державу від зовнішніх і внутрішніх ворогів. Цикл Доона де Майанса (або феодальний цикл). У ньому розповідається про своєкорисливі феодальні чвари, які не завжди осуджуються. Вершиною французького національного епосу є поема «Пісня про Роланда» (королівський цикл). Поема збереглась у декількох записах; найкращий з них, так званий оксфордський рукопис, належить до 1170 р. Сюжет поеми має історичну основу. В 778 р. Карл Великий на прохання одного мусульманського володаря вторгся в Іспанію. Похід був невдалим. Карл захопив декілька міст, обложив Сарагосу, але змушений був повернутися на батьківщину. В Ронсевальському межигір'ї Піренеїв на вузькій гірській дорозі, серед густих лісів ар'єргард французів був розбитий місцевими басками, які зненацька напали на французький загін, роздратовані проходженням через їх села і поля чужого війська. Розправитися з басками не вдалося: під покровом ночі вони розсіялися в горах. Про цей драматичний для французів випадок коротко повідомляє історик Егінхард в «Життєписі Карла Великого» (IX ст.), зазначаючи, що в бою серед інших знатних осіб загинув «Хруотланд, маркграф Бретані». В народній творчості ці історичні факти та події переплелися з поетичною видумкою, отримали іншу інтерпретацію та забарвлення. Поема розпочинається розповіддю про завоювання Карла Великого, хоча на той час майже вся територія Іспанії була зайнята маврами. Військовий епізод боротьби правителів сусідніх держав зображено у «Пісні про Роланда» як зіткнення християнського Заходу з мавро-мусульманським (сарацинським) Сходом. Ідеї, що визначали суспільно політичні, ідеологічні переконання й настрої епохи, коли утворювалися та укріплювалися держави в Європі, відбувалося становлення й боротьба нових релігій, визначали трактування подій та особливості образної системи. Сюжет. Твір починається оспівуванням перемоги Карла Великого в Іспанії. Сім років воює славний Карл з сарацинами. Він завоював усі іспанські міста, крім Сарагоси, де сарацинський цар Марсілій радиться зі своїми знатними васалами, як йому позбутися франків. Найстарший з них пропонує Марсілію брехливо поклястися Карлу у вічній дружбі та пообіцяти, якщо франки виведуть військо, самому прийняти християнство та охрестити всіх підданих. У відповідь на сарацинську пропозицію Карл за порадою свого небожа рицаря Роланда посилає до Марсілія знатного феодала Ганелона, вітчима Роланда. Спесивий Ганелон готовий виконати це доручення, але, запідозривши пасинка в намірі погубити його, вибухає гнівом і вирішує за всяку ціну помститися Роланду. Уклавши зрадницький договір з Марсілієм, Ганелон умовляє Карла повернутися на батьківщину. Франки, повіривши облудним запевненням, покидають Іспанію. За порадою Ганелона, Карл доручає Роланду прикривати тил французького війська. В горах, у Ронсевальській ущелині, на двадцятитисячний ар'єргард франків, очолений Роландом, нападає стотисячне військо Марсілія. Починається жорстока битва, в якій гине героїчний французький загін. Почувши заклик Роланда, Карл поспішає на допомогу. Франки вщент розбивають ворогів і піддають хрещенню сто тисяч невірних. Поема закінчується стратою зрадника Ганелона. Особливості конфлікту. У «Пісні» розгортається картина протистояння двох ворожих таборів: один очолюваний мавром Марсілієм, а інший — королем франків Карлом Великим. Особливості конфлікту визначили побудову системи образів. Персонажі поеми поділяються на захисників інтересів Франції — християн — та її ворогів — маврів, — що сповідують іслам. В основі системи образів лежить принцип контрасту: служба чи протистояння або зрада Карлу визначає і місце персонажа у системі образів, і його оцінку. Характеристика обмежується рисами, що виявляються у зіткненні двох сторін. Карл і всі, хто виступає з ним,— хоробрі, керуються поняттями честі й патріотичного обов'язку. Ті ж, хто протистоїть їм,— зрадливі, підступні, жорстокі й віроломні. Головний супротивник франків — володар Сарагоси, Марсілій, представлений як підступна людина. Підкреслюється його приналежність до іншої релігії. У часи хрестових походів це було однією з характерних рис ворога:
Король Марсілій править там невірний, Махмеду служить, Аполлона молить, Та не минуть йому за те біди.
У зав'язці твору окреслено суть зрадницької змови у стані Марсілія, де шукали способу примусити Карла піти геть. Приймають пропозицію барона Бланкандріна:
Вже годі в цій землі йому сидіти, Нехай, скажіть, до Ахена верта, А ви, мов, пройдете слідом за ним Якраз в самий Михайлів день святий, Щоби прийняти там закон Христа. І відтоді його васалом стати, Щоб честю і майном йому служити.
Промова радника дає уявлення про звичаї, людські риси учасників ворожого франкам табору. Він пропонує дати у заручники, «хоч би й своїх синів », цінуючи їхнє життя нижче власних маєтків:
Конфлікт між представниками різних держав і релігій ускладнюється тим, що й серед наближених Карла зароджується зрада. Виявляється вона після прибуття посла із Сарагоси з підступними пропозиціями. Різні характери людей в оточенні Карла розкриваються через їх ставлення до послів і до самого Марсілія. У поетиці ранніх зразків героїчного епосу це було чи не єдиною визначальною рисою персонажа. Пропозиції маврів усі сприйняли з осторогою: барони вважають, що «слід остерегтись», «У мене ж сумнівів чимало!» — зауважує Карл. Особливо рішучу позицію зайняв Роланд, він вважає, що «Марсілію ніяк не можна вірить!», і нагадує минулі події, коли подібні переговори призвели до загибелі послів:
Король Марсілій завжди був зрадливий; До нас прислав п'ятнадцять сарацинів; У них були в руках гілки оливи Й такі ж улесливі слова були. Спитали ви тоді у нас поради, І ми тоді, безумні, ухвалили; Послали ви поганинові двох — Один був граф Базан, другий — Базілій, — І мавр стяв голови обом в Альтільї.
Він наполягає на необхідності рішучої й безкомпромісної боротьби з ворогами. У «Пісні про Роланда» відчувається прагнення не обмежитися загальною характеристикою: тут спостерігаються ранні спроби розкрити психологію персонажів — настрої, їх зміну, нюанси, реакції на те, що відбувається. Портретна характеристика передає настрій Карла:
Поник чолом великий імператор, Він крутить вус і підборіддя гладить, Роландові ні слова не відкаже. Замовкли франки.
Поведінка Ганелона розкриває не лише його позицію, але й головну рису характеру. Слова його звучать зухвало, він підступно закликав вірити ворогові, всупереч очевидним фактам його зрадливості. Автор використовує прийом контрасту у стилі й емоційній забарвленості висловлювань персонажа. Рішуче і гордовито вступив він у суперечку. У його словах звучить зверхність:
«...Не вірте похвалькам, Хто б це не був, хоч навіть і я сам, А слухайте того, хто раду дасть корисну. Король Марсілій справді вам кориться: Іспанію він хоче взять як лен, Та ще й закон Христа прийняти згоден. Хто радить вам не вірити йому, Забув, які тяжкі нас муки ждуть. Чванлива рада послуху не варта, — Лишім нерозум, розуму тримаймось!»
Настрій і стиль його висловлювань раптово змінюється, як тільки прийняли його пораду і за пропозицією Роланда його обрали посланцем для переговорів із Марсілієм. Самовпевненість змінюється переляком, гнівом. Він неспроможний приховати, що сам не вірить у те, в чому переконував інших, коли небезпека йому не загрожувала. У безсилій злобі він проклинає Роланда. Але два зрадники знайшли спільну мову, у них був спільний інтерес — позбутися своїх ворогів. Переконавши Марсілія, що перемогам Карла «кінця не буде, поки Роланд лишається живий», Ганелон послідовно втілює свій підступний план. Повернувшись до франків, він наполягає, щоб в ар'єргарді залишили Роланда: «Сміліший всіх мій пасинок Роланд, Лишім його!» — озвався Ганелон. Сюжет «Пісні» відчутно поділяється на три тематичні частини: зрада Ганелона, смерть Роланда й помста Карла за його загибель. Битва в Ронсельванській ущелині — центральна подія твору. Система образів. Народна патріотична ідея пісні з найбільшою повнотою розкривається в образі Роланда. Відважний рицар, він усією душею відданий своєму сеньйору — королю і «милій Франції». Наказ Карла прикрити відхід армії Роланд сприймає не тільки як обов'язок, а й як почесне доручення в ім'я інтересів батьківщини. Жага доблесного подвигу, віра в правоту франків і молоде завзяття не дозволяють йому просити допомоги в бою. Автор захоплений безрозсудною відвагою Роланда і разом з тим протиставляє йому мудру передбачливість Олів'єра: «Роланд хоробрий, Олів'єр розумний». І все ж нерозсудливість Олів'єра, а саме подвиг Роланда в ім'я Франції вкрили славою ім'я героя і французьке військо. Самовідданому патріотизмові Роланда та його друзів, для яких інтереси Франції дорожчі за життя, протиставлений знатний феодал Ганелон—втілення феодального егоїзму та анархії, його зрадництво не випадкове, це типовий приклад феодальної непокірності. Заради особистих інтересів Ганелон зраджує свого короля і батьківщину, що призвело до загибелі десятків тисяч співвітчизників. Це пагубне для країни свавілля феодалів суворо засуджується автором, який для свого часу, безумовно, був людиною передовою, розумів необхідність державної єдності. Він пов'язує васальну вірність королю з ідеєю служіння батьківщині. В проголошенні патріотичної ідеї і полягає висока народність поеми та її глибокий громадянський смисл. Автор приділяє також увагу образу архієпископа Турпіна. В середньовічній літературі часто зустрічаються воїни у рясі, які однаково добре володіють і «божим словом», і мечем. Образ цей не позбавлений гумористичного забарвлення. Так, архієпископ читає настанови своїй пастві: «Той і гроша не вартий, хто є боягузом. Нехай іде собі в монастир». Християнський світ у поемі очолює Карл Великий, образ якого поданий гіперболічне й ідеалізовано. Це типовий для народного епосу образ правителя — сивобородого, мудрого, справедливого, його епічна ласкавість поєднується з суворістю і невблаганністю до ворогів і зрадників. У поемі Карлу 200 років, хоч під час походу 778 р. йому було тільки 36 років і він не був ще імператором. Очевидно, старість у народній свідомості асоціювалася зі зрілою розсудливістю, мудрістю — рисами, необхідними для правителя народу. До того ж у народній пам'яті Карл Великий залишився як правитель, який не знав військових поразок та невдач. Крім головних персонажів (Роланд, Карл, Ганелон, Марсілій), у поемі відчутна присутність величезної кількості воїнів, французьких і сарацинських. Усі вони віддані своєму правителю і своїй вірі. І хоча «нехристам» приписують багато вад (брехливість, віроломство, жорстокість), у бою вони гідні противники, їхня військова майстерність надає ще більшої ваги перемозі французів. Образ Роландапослідовно розкривається у його вчинках: він погодився залишитися з ар'єргардом і відмовляється від пропозиції Карла збільшити загін. «Цього не треба,— відповів Роланд. — Себе і рід свій я не посоромлю!» Образу Роланда притаманні нові риси самовідчуття епічного героя, зумовлені новими історичними етнокультурними реаліями, які склались у Європі після розвалу Західної Римської імперії, утворення нових держав, встановлення феодальних суспільних стосунків васала й сеньйора, сюзерена. З появою епічного образу короля, що уособлював загальні інтереси, формується нова риса кодексу честі епічного героя — відданість сюзерену. Роланд поділяє турботи, почуття і прагнення Карла, пишається одержаними разом із ним перемогами і так висловлює свою відданість Карлу, ототожнюючи його з «милою Францією»:
За короля повинні ми стояти, Васал повинен за свого сеньйора Терпіть нестатки, спеку і мороз, Віддати тіло й кров і все життя! Глядіть же всі, без жалю бийте маврів, Вони невірні, з нами ж Бог і правда!
Найбільш повно образ Роланда розкривається у картині бою. Він виявляє справжній героїзм і самовідданість. «Де більше небезпека, там Роланд, Разить він списом, поки спис придатний, Та спис із п'ятнадцятим зламавсь ударом». Любов до «милої Франції» і ненависть до ворогів надають йому снаги. Могутність, силу фізичну і силу почуттів передано у страшній кривавій картині бою:
Тоді Роланд вхопивсь за Дюрендаля, Пустив коня, наскочив на Шернубля, Розтяв шишак сталевий і волосся Лице і очі, груди і кольчугу, Спинний хребет надвоє розрубав Враз із сідлом, і луку золотую. У кінськім крупі тільки меч спинився, Розтявши й кінські кості всім на диво,— Два трупи у траву зелену впало.
Індивідуальні риси Роланда рельєфно виступають у порівнянні з його вірним другом Олів'єром. Побачивши, що сили маврів значно переважають франків, сміливий, могутній і поміркований Олів'єр радить Роланду засурмити у ріг (Оліфант) на знак потреби допомоги. Але у відвазі своїй Роланд не здатний розмірковувати, він вважає ганебним для себе просити допомоги і впевнений, що своїми силами подолає ворога:
На те Роланд: Не мудро б я зробив, Всю Францію ганьбою б я укрив! Волію я своїм мечем разити, Свій Дюрендаль в ворожу кров втопити. Прийшли сюди на лихо сарацини. Ручуся вам, що всі вони загинуть!
Богатирське свавілля Роланда стає його трагічною помилкою і причиною поразки й загибелі його самого і всього ар'єргарду. Але автор на цьому не акцентує увагу, представляючи вчинок Роланда як вияв безмежної наснаги, готовності здобути перемогу хоч би й ціною життя. Тільки коли відчув наближення смерті, Роланд засурмив, але, не просячи допомоги, а для помсти за загибель відважних воїнів-франків, «щоб не довелося маврам ні одному у радощах вертатися додому». У драматичній ситуації наближення смерті думки й почуття Роланда зосереджені на його патріотичному обов'язку. Він звертається до свого меча, згадує свої перемоги і свою вірність королю. Помираючи, він думає про себе лише як про воїна, всі його почуття зосереджуються на його обов'язку захисника «милої Франції»:
Мій добрий меч, о Дюрандале вірний, Коли я вмру, ти будеш не потрібний! А скільки битв з тобою виграв я, А скільки царств завоював тобою Для імператора з сідою бородою! Ти не потрапиш в руки боягузам,— Тобою володів такий васал, Яких не зна вже Франція-краса.
Ніяких особистих почуттів, бажань не виникає у нього, не згадує він навіть про наречену, для якої стане смертельною звістка про його загибель. Єдина його турбота про те, щоб і після смерті не виглядати переможеним:
Роланд почув себе в обіймах смерті,— Смертельний холод в голові і серці. Лягає під ялину ниць Роланд, Притис до серця меч і Оліфант. Він ліг обличчям до країни маврів, Щоб Карл сказав своїй дружині славній, ...Що граф Роланд умер — та переміг.
Релігійні мотиви в творі. У поемі відображена боротьба французів з арабськими завойовниками, які у VIII ст. захопили Піренейський півострів і загрожували Франції. Ця боротьба набувала релігійної форми і ототожнювалася з подвигом в ім'я християнської віри. Тому франки в поемі виконують особливу, «божественну» місію, а численні небесні знамення, релігійні заклики, молитви надихають їх на боротьбу з «поганцями». Постійно підкреслюється «небесна» підтримка, яку бог і святі дають франкам. Так, на прохання франків бог продовжив день, щоб до заходу сонця Карл помстився за смерть Роланда та його загону, самого короля від смертельної рани вмить зцілює архангел Гавриїл. Почувши звуки Роландового Оліфанта, Карл почав молитися, щоб Бог дав можливість помститися сарацинам і Ганелону. Янгол сповістив, що Бог почув молитву і виконав прохання. «Не змеркне сонця світ, бо зна Творець — загинув франків цвіт». Для Карла Бог являє чудеса:
Без руху сонце стало в небесах. Тікають маври, франки їх женуть.
У цьому епізоді виявляються важливі ознаки еволюції героїчного епосу. Роль надприродних сил у ранніх зразках героїчного епосу різних народів була надзвичайно важливою. В «Іліаді» боги брали участь у розгортанні конфлікту, що привів до війни, з'являлися навіть серед бою, допомагаючи чи перешкоджаючи героям. Поступово акцент переноситься на індивідуальні риси героя, роль чарів і богів зменшується. У «Пісні про Роланда» поразка чи перемога визначається особистими рисами героїв, їх здібностями, вчинками й об'єктивними умовами, але діють вони в ім'я Бога, керуються Його волею і користуються Його допомогою. Ця нова риса побудови образу в героїчному епосі пов'язана з утвердженням християнського світосприймання. Поступово формується переконання, що люди самі творять свою історію, і на них лягає відповідальність за правильний вибір вчинку, позиції. А Бог допомагає у добрих ділах. День не закінчувався, поки франки не перемогли і не покарали зрадників. Образність поеми, деталі описів свідчать про непримиренність і гостроту релігійного протистояння тих часів. Релігійні мотиви домінують у картинах поразки маврів. Ті, кому пощастило вижити, зрозуміли, що ні Магомет, ні Аполлон їм не допомогли. Маври йдуть у печеру Аполлона не молитись, а висловити своє розчарування у тому, чому раніше вірили, «Клянуть його і зневажають всі»:
Поганий боже, нащо нас покинув, За віщо соромом царя укрив... Ногами топчуть, палицями б'ють І на дрібнесенькі шматки січуть. Із Мехамедом в рів обох звалили, Щоб рвали їх там пси і свині рили.
Жорстоко покараний і зрадник Ганелон:
Перед палацом просто на майдані Став зрадник Ганелон в міцних кайданах. Він до стовпа прив'язаний ремінням. Сирцем йому скрутили руки І жилами з вола без жалю б'ють.
Карл скликав васалів з усіх країв на страту Ганелона, «Щоб люта смерть кінець поклала зраді», і «Вмер Ганелон, як зрадник умирає». Мотив захисту й поширення християнства присутній і в заключних картинах. Настрої епохи хрестових походів відчуваються у тому, що франкам для усвідомлення повної перемоги необхідно не лише по- карати ворогів, але й поширювати християнство:
Коли король свій правий суд скінчив, Журбу і гнів великий проявив, Він наказав хрестити Брамімонду.
«Пісні» притаманна характерна для героїчного епосу риса — бурхлива емоційна реакція природи на події, що відбуваються між людьми. У критичний момент, коли військо Роланда потерпало від навали маврів, природа наче виявляє найвищу схвильованість і розпач. Картина того, «що сталося у франкській стороні», нагадує Біблійний опис природи під чаї розп'яття Христа:
Гримлять громи, бушують буруни, Невпинний град і ливний дощ без краю, І часті блискавки все небо крають, І вся навкруг здригається земля... Серед дня стало темно: І люди всі вжахнулись з того, І всі кричать: «Це судний день настав!» Ніхто не знає, з чого ураган: Природа тужить, що помре Роланд.
В Євангелії від св. Матвія 27 (45, 51) так описано природні явища в час розп'яття Христа: «...Темрява сталась по цілій землі... і земля потряслася, і почали розпадатися скелі». «Пісня про Роланда» створена за законами військового епосу, для неї характерна повна відсутність картин чи деталей мирного життя. Навіть картини природи мають військове забарвлення або перетворюються на опис поля бою:
Був ясний день, вгорі світило сонце, Блищала зброя безліччю вогнів, Сурмили сурми, кличучи на бій...
Художні особливості твору. «Пісня про Роланда» містить відомості про озброєння рицаря XI—XII ст., про військову тактику і тогочасні звичаї. Так, золото, коштовне каміння прикрашають зброю воїна та збрую коня — бойового товариша рицаря. Не тільки кінь, а й меч, бойовий ріг, персоніфіковані — мають свої імена. Так, меч Роланда називається Дюренталь (твердий), ріжок— Оліфант (гучний). Другорядне місце в поемі займають жіночі образи: любовно-побутова тематика не відповідає суворому героїзмові «Пісні». І все ж Брамімонда (дружина Марсілія) та Альда (наречена Роланда) справляють велике враження душевною стійкістю та вірністю серця. Брамімонда оплакує розгром війська і смерть чоловіка. Ніжна Альда не в силах перенести навіть звістки про загибель Роланда; вона відкидає турботу Карла про її майбутнє і зі словами, що не хоче жити після смерті Роланда, вмирає. Змальовує автор і природу, на фоні якої відбуваються події. Середньовіччя любить яскраві барви: синє море, кораблі під червоними вітрилами, білі та жовті прапорці на списах воїнів, зелений колір трави, ковили, плодових дерев... Природа в «Пісні» співзвучна настроям героїв та характеру подій. У суворих тонах описана природа Ронсеваля, де розігрується трагедія: тут високі хребти, бездонні провалля і похмурі скелі. Жахлива картина бурі, смерчу є пророцтвом загибелі Роланда. У змісті поеми відбилися важливі сторони життя Західної Європи VIII—XI ст. Французькі королі довгий час вели боротьбу з арабо-мавританською експансією, яка загрожувала Європі. Ці війни сприяли формуванню патріотичної свідомості і разом з тим розцінювались як «богоугодна справа», викорінення «язичництва». До того ж наприкінці XI ст. під впливом духовенства рицарство почало збиратись у хрестовий похід у Палестину. В такому патріотичному і релігійному настрої постає народно-героїчний зміст «Пісні про Роланда». В поемі відбилися протиріччя, типові для феодальних відносин X-XI ст. Історично прогресивна тенденція до об'єднання і централізації влади наштовхувалася на феодальну анархію і сепаратизм. У цій історичній обстановці народний епос про Карла Великого набував нового суспільного значення, збагачувався новими, потрібними для ідеології того часу мотивами і деталями. Так, типовий для того часу військовий випадок (зіткнення з басками, до того ж — християнами) народна свідомість перетворила в епосі в картину грандіозної битви всього французького війська з маврами-загарбниками та усім мусульманським світом. Пафос подвигу в ім'я національної незалежності батьківщини протиставлений феодальному егоїзмові та зрадництву. Ця патріотична ідея засудження феодального свавілля споріднює старофранцузьку «Пісню про Роланда» з пам'яткою древньоруської літератури кінця XII ст. «Словом о полку Ігоревім», в якій також звучить пристрасний заклик до князів припинити чвари і об'єднатися для відсічі грізній навалі кочівників. «Пісня про Роланда» написана старофранцузьким віршем з характерним для нього асонансом. У поемі проявились основні риси й особливості билинно-епічного стилю. Широта охоплення подій поєднується з повільністю та наочністю викладу. Для посилення драматизму використані спеціальні епічні прийоми: повторні тиради (повторення змісту майже слово в слово в строфах, що стоять поруч); трикратні повтори — тричі просить Олів'ер покликати Карла, тричі відмовляє Роланд, тричі намагається Роланд розбити Дюрендаля тощо. Поемі властиві характерні для епосу постійні епітети (Франція — «люба» «прекрасна», Карл — «сивобородий», трава — «зелена», васал — «добрий» та ін.). Про близькість поеми до народної поезії свідчать також епічні плачі (плач Роланда над тілами товаришів, плач Карла над убитим Роландом) та ін. Тематика героїчного епосу (прославлення героїчного подвигу) зумовлювала монументалізм стилю, ідеалізацію, перебільшення та елемент чудесного. Особливо це помітно в описах битв, які вражають своєю масовістю та жорстокими кровопролиттями. Так, в бою у вузькій ущелині зустрілися дві величезні армії. Сила, витривалість витязів у поемі напівфантастичні. Богатирська міць Роланда настільки велика, що навіть смертельно поранений він наганяє страх на все вороже військо. Така гіперболізація сили й хоробрості героя та відповідно жорстокості ворогів є традиційним фольклорним засобом. Загалом поема відзначається композиційною завершеністю, стрункістю і лаконізмом. Головні персонажі окреслені за чіткою схемою. Монолітність і благородна простота стилю, урочисто піднесений тон розповіді відповідають високому патріотизму твору. «Пісня про Роланда» — гідний пам'ятник героїчному подвигу в ім'я батьківщини. Показовим є ріст популярності поеми в роки боротьби з фашизмом. «Пісня про Роланда» — один із творів, що знаменує вершинний етап розвитку героїчного епосу. У ній послідовно відображені і традиційні риси жанру, й ознаки його еволюції. Переклад «Пісні про Роланда» належить В. Щурату, інший переклад (без імені перекладача) опубліковано у хрестоматії для 8—10 класів «Західноєвропейська література» (К., 1940), яка була укладена О. Білецьким. М. Терещенко створив переспів «Пісні».
Читайте також:
|
||||||||
|