Висновок

Портрет італійського Ренесансу - один з найбільш плідних періодів в історії розвитку портретного жанру, час, коли в західноєвропейському мистецтві виник реалістичний портрет. Цей новий реалізм був тісно пов'язаний з новим розумінням особистості та її місця в дійсності, з відкриттям світу і людини, що сталося в цей період.

В епоху Ренесансу народився європейський реалістичний портрет. Це сталося з визнанням цінності внутрішнього світу окремої людини. По мірі все зростаючого індивідуалізму в портретному мистецтві можливість вираження суб'єктивного світу виражається все яскравіше, чітко з'являючись у живопису XVI століття. Характерною рисою ренесансного італійського портрета є майже повна відсутність внутрішніх протиріч.

Наприклад У портреті кватроченто людина зазвичай зображений спокійним, мужнім і мудрим, здатним подолати всі мінливості фортуни, але вже до кінця століття образ набуває рис духовної винятковості і споглядальності.

До кінця XV століття, при всьому стилістичному розходженні шкіл і індивідуальностей майстрів, у розвитку станкового портрета намічається певна єдність у розумінні образу людини і засобах художньої виразності. Майже повсюдно - тяжіння до стриманості, замкнутості і споглядальності портретного образу. Окремі спроби психологічного поглиблення на даному етапі ще не отримують повної творчої реалізації - внутрішній світ моделі як і раніше мислиться у своїй типовій цілісності. Майстри Венеції, провідні й другорядні, використовують одні і ті ж прийоми побудови портретної композиції, яка існує в кількох типових варіантах. Модель дається в три чверті або у фас, погрудні або по пояс (з руками), на нейтральному (темному або світлому) фоні, або ж в інтер'єрі з 1-2 вікнами, або ж на тлі пейзажної панорами. Своєрідність місцевих шкіл проявляється в колористичному ладі і в трактуванні пейзажу.

Друга половина 16 ст. - Складний перехідний період в мистецтві, відзначений переплетенням самих різних тенденцій. З посиленням економічної кризи, наростанням феодально-католицької реакції у всій Італії в культурі здійснюється поступовий перехід від художніх ідеалів Високого Відродження до пізнього Відродження. Сприйняття світу стає більш складним, сильніше усвідомлюється залежність людини від навколишнього середовища, розвиваються уявлення про мінливість життя, втрачаються ідеали гармонії і цілісності світобудови. У нову епоху композиція і образний зміст радикально переробляються в бік більшої репрезентативності, соціальної конкретності і індивідуальної психологічної заглибленості.

Портрет періоду ренесансу можна назвати відбудованим та покращеним фундаментом для подальшого розвитку світового мистецтва. Перлина в історії живопису та чудовий приклад для наслідування наступним поколінням.

Список використаної літератури

1) Калмыкова В., История мировой живописи. Венецианская живопись XV–XVI веков, 2008 год

2) Дзуффи С. Возрождение. XV век. Кватроченто. – М.: Омега-пресс, 2008.

3) Ильина Т.В. История искусств. Западноевропейское искусство: Учеб. – 3-е изд., перераб. и доп.-М.: Высш. шк., 2000. – 368 с.

4) Гращенков В.Н. Портрет в итальянской живописи Раннего Возрождения. М., 1996. В 2 т.

5) Смирнова И. Тициан и венецианский портрет XVI века, 1984

6) Смирнова И.А. Джорджоне. – М., 1955.

7) Буркхардт Я. Портрет в итальянской живописи // Очерки истории искусства Италии, 1898.

8) Колпінський Ю. Образотворче мистецтво Венеції і прилеглих областей. URL: http://artyx.ru/books/item/st002.shtml

9) Художньо-історичний музей / / Відродження / / Творчість, живопис художників Ренесансу. URL: http://smallbay.ru/renessitaly.html

10) Гарэн Э. Проблемы итальянского возрождения. М., 1986.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Бачення Меншикова	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.