• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Текстологічні методи

Лекція 12.

Група методів текстологій об’єднує методи видобування знань, засновані на вивченні спеціальних текстів з підручників, монографій, статі, методик і інших носіїв професійних знань.

В буквальному розумінні методи текстологій не відносяться до текстології – науки, яка народилася в руслі філології з метою критичного прочитання літературних текстів, вивчення і інтерпретації джерел з вузькоприкладеною задачею – підготовки текстів до видання. Зараз текстологія розширила свої межі включенням аспектів суміжних наук – герменевтики (науки правильного тлумачення стародавніх текстів – біблії, античних рукописів і ін.), семіотики, психолінгвістіки і ін.

Методи текстологій видобування знань, безумовно, використовуючи основні положення текстології, відрізняються принципово від її методології, по-перше, характером і природою своїх джерел (професійна спеціальна література, а не художня, що живе за своїми особливими законами), а по-друге, жорсткою прагматичною спрямованістю видобування конкретних професійних знань.

Серед методів видобування знань ця група є якнайменше розробленою, по ній практично немає ніякої бібліографії, тому подальший виклад є як би введенням в методи вивчення текстів в тому вигляді, як це представляють автори.

Задачу видобування знань з текстів можна сформулювати як задачу розуміння і виділення значення тексту. Сам текст на природній мові є лише провідником значення, а задум і знання автора лежать у вторинній структурі (смисловій структурі або макроструктурі тексту), що настроюється над природним текстом [Велічковській, Капіца, 1987], або, як сформульовано в роботі [Файн, 1987], «текст не містить і не передає значення, а є лише інструментом для автора тексту».

При цьому можна виділити дві такі смислові структури:

М₁ – значення, яке намагався закласти автор, це його модель світу, і М₂ – значення, яке осягає читач, в даному випадку інженер по знаннях (Рис.4.6), в процесі інтерпретації I. При цьому Т – це словесне одіяння М₁, тобто результат вербалізациі V.

Складність процесу полягає в принциповій неможливості збігу знань, створюючих М₁, і М₂, через те, що М₁ утворюється за рахунок всієї сукупності уявлень, потреб, інтересів і досвіду автора, лише мала частина яких знаходить віддзеркалення в тексті Т. Відповідно, і М₂ утворюється в процесі інтерпретації тексту Т за рахунок залучення всієї сукупності наукового і людського багажу читача. Таким чином, два інженери по знаннях витягнуть з одного Т дві різні моделі М^і₁ і М ^і ₂ .

Текст книги

V I

Експерт Інженер по

знаннях

Рис.4.6. Схема видобування знань із спеціальних текстів

Постає задача: з’ясувати, за рахунок чого можна досягти максимальної адекватності М₁ і М₂, пам’ятаючи при цьому, що розуміння завжди відносне, оскільки це синтез двох значень «своє-чуже» [Бахтін, 1975].

Розглянемо докладніше, які джерела живлять модель М₁ і створюють текст Т. В роботі [Сергєєв, 1987] вказані два компоненти будь-якого наукового тексту. Це первинний матеріал спостережень α і система наукових понять β у момент створення тексту. На додаток до цього, на наш погляд, крім об’єктивних даних експериментів і спостережень, в тексті обов’язково присутні суб’єктивні погляди автора γ, результат його особистого досвіду, а також деякі «загальні місця» або «вода» δ. Окрім цього, будь-який науковий текст містить запозичення з інших джерел (статі, монографій) і т.д. При цьому всі компоненти занурені в мовне середовище L. Можна записати:

Т = (α, β, γ, δ, θ)_L.

Таким чином, компоненти наукового тексту можна представити у вигляді наступної схеми (Рис.4.7). При цьому компоненти β, γ, частина α входять і в модель М_1.

Текст

Текст θ

δ

γ

β

α

Рис.4.7. Компоненти наукового тексту

При здобуванні знань аналітику, що інтерпретує текст, доводиться вирішувати задачу декомпозиції цього тексту на перераховані вище компоненти для виділення істинно значущих для реалізації бази знань фрагментів. Складність інтерпретації наукових і спеціальних текстів полягає ще і у тому, що будь-який текст набуває значення тільки в контексті, де під контекстом розуміється оточення, в яке «занурений» текст.

Розрізняють мікро- і макроконтекст. Мікроконтекст – це найближче оточення тексту. Так, пропозиція одержує значення в контексті абзацу, абзац в контексті глави і т.д. Макроконтекст – це вся система знань, пов’язана з предметною областю (тобто знання про особливості і властивості, явно не вказані в тексті). Іншими словами, будь-яке знання знаходить значення в контексті деякого метазнання.

Тепер трохи докладніше про центральну ланку процедури видобування знаннь – про розуміння тексту. Класичним в текстології є визначення німецького філософа і мовознавця В. фон Гумбольдта [Фон Гумбольдт, 1984]:

«...Люди розуміють один одного не тому, що передають співбесіднику знаки предметів, і навіть не тому, що взаємно настроюють один одного на точне і повне відтворення ідентичного поняття, а тому, що взаємно зачіпають один в одному одну і ту ж ланку ланцюга плотських уявлень і зачатків внутрішніх понять, торкаються до одних і тих же клавіш інструменту свого духу, завдяки чому у кожного спалахують в свідомості відповідні, але не тотожні значення.»

Кажучи на мові сучасного мовознавства, розуміння – це формування «другого тексту», тобто семантичної структури (понятійної структури) [Сиротко-сибирский, 1968]. У нашій термінології – це спроба відтворення семантичної структури М₁ в процесі формування моделі М₂, тобто це перший крок структуризації знань.

Як відбувається процес розуміння I? Одна з можливих схем висловлена в роботі [Соколів, 1947; Соколів, 1968]. Ми внесли декілька змін в цю схему у зв’язку з тим, що в ній трактується розуміння тексту на іноземній мові, а нас цікавить розуміння тексту в новій для суб’єкта, що пізнає, предметній області. Окрім цього, доповнимо її деякими положеннями герменевтики. В цілому одержана схема узгоджується із стратегією вивчення всього нового.

Основними моментами розуміння тексту є:

• Висунення попередньої гіпотези про значення всього тексту (передбачення).
• Визначення значень незрозумілих слів (тобто спеціальної термінології).
• Виникнення загальної гіпотези про зміст тексту (про знання).
• Уточнення значення термінів і інтерпретація окремих фрагментів тексту під впливом загальної гіпотези (від цілого до частин).
• Формування деякої смислової структури тексту за рахунок встановлення внутрішніх зв’язків між окремими важливими (ключовими) словами і фрагментами, а також за рахунок утворення абстрактних понять, узагальнюючих конкретні фрагменти знань.
• Коректування загальної гіпотези щодо тих, що містяться в тексті фрагментів знань (від частин до цілого).
• Ухвалення основної гіпотези, тобто формування М₂.

Слід зазначити наявність як дедуктивної (від цілого до частин), так і індуктивної (від частин до цілого) складової процесу розуміння. Такий двоєдиний підхід дозволяє охоплювати текст як смислову єдність особливого роду, з його основними ознаками, такими як зв’язність, цілісність, закінченість і ін. [Сиротко-сибирский, 1968].

Центральними моментами процесу I є кроки 5 і 7, тобто формування смислової структури або виділення «опорних», ключових, слів або «смислових віх» [Сиротко-сибирский, 1968], а також завершальне зв’язування «смислових віх» в єдину семантичну структуру.

При аналізі тексту важливе виявлення внутрішніх зв’язків між окремими елементами тексту і поняттями. Традиційно виділяють два види зв’язків в тексті – експліцитні (або явні зв’язки), які виражаються в зовнішньому дробленні тексту, і імпліцитні (приховані зв’язки). Експліцитні зв’язки ділять текст на параграфи за допомогою переліку компонентів, ввідних слів (або коннекторів) типу «по-перше..., по-друге..., проте і т. д.». Імпліцитні, або внутрішні, зв’язки між окремими «смисловими віхами» викликають основне затруднення при розумінні.

Отже, семантична структура тексту утворюється в свідомості суб’єкта, що пізнає, за допомогою знань про мову, знань про світ, а також загальних (фонових) знань в тій предметній області, якій присвячений текст. «Тексти пишуть для присвячених». Іншими словами, якщо текст не є науково-популярним, то для його адекватного прочитання потрібна деяка підготовка.

Таким чином, шлях до знань подовжується ще на одну ланку. Якщо ми раніше говорили, що самі методи текстологій рідко уживаються як самостійний метод видобування, а звичайно використовуються як деяка підготовка до комунікативної взаємодії, то тепер затверджуємо, що і для прочитання текстів потрібна підготовка. Яка ж?

Підготовкою до прочитання спеціальних текстів є вибір спільно з експертами деякого «базового» списку літератури, який поступово введе аналітика в наочну область. У цьому списку можуть бути підручники для початківців, глави і фрагменти з монографій, популярні видання. Тільки після ознайомлення з «базовим» списком доцільно приступати до читання спеціальних текстів.

Таким чином, на процес розуміння (або інтерпретації) I і модель М₂ впливають наступні компоненти (Рис.4.8):

• екстракт компонентів (α, β, γ, θ)’, почерпнутий з тексту Т;
• попередні знання аналітика про предметну область ω;
• загальнонаукова ерудиція аналітика ε;
• його особистий досвід φ.

М₂ = [(α, β, γ, θ)’,ω, ε, φ].

Процес I – це складний, непіддатливий формалізації процес, на який істотним чином впливають такі чисто індивідуальні компоненти, як когнітивний стиль пізнання, інтелектуальні характеристики і ін.

Рис. 4.8. Компоненти формування змісту тексту

Але процедура розбивки тексту на частини («змістові групи»), а потім згущення, стискання кожного змістовного шматка в «змістовну віху» є напевно, основою для будь-якого індивідуального процесу розуміння. Така компресія (стискання) тексту у вигляді набору ключових слів, що передають основний зміст тексту, може служити зручною методологічною основою для проведення текстологічних процедур витягу знань.

Як ключове слово може служити будь-яка частина мови (іменник, прикметник, дієслово й т.д.) або їхнє сполучення. Набір ключових слів (НКС) - це набір опорних крапок, по яких розгортається текст при кодуванні на згадку й усвідомлюється при декодуванні, це семантичне ядро цілісності [Сиротко-Сибиірский, 1968].

Приклад 4.7

Як приклад приведемо результати експерименту по формуванню НКС. Знання витягалися з наступного тексту [Уэпо, Исидзука, 1989].

«Теорія фреймів відноситься до психологічних понять, що стосується розуміння того, що ми бачимо й чуємо. Ці способи сприйняття трактуються з послідовної точки зору, на їхній підставі здійснюється концептуальне моделювання, доцільність отриманих моделей досліджується разом з різними проблемами, що виникають у цих двох областях.

Для усвідомлення того факту, що задана інформація в цих областях має єдиний сенс, людська пам'ять насамперед повинна бути здатна погоджувати цю інформацію зі спеціальними концептуальними об'єктами. У противному випадку не вдається систематизувати інформацію, що виглядає розрізненою. В основі теорії фреймів лежить сприйняття фактів за допомогою зіставлення отриманої ззовні інформації з конкретними елементами й значеннями, а також з рамками, що приділенні для кожного концептуального об'єкта в нашій пам'яті. Структура, що представляє ці рамки, називається фреймом. Оскільки між різними концептуальними об'єктами є деякі аналогії, то утвориться ієрархічна структура із класифікаційними й узагальнюючими властивостями. Власне, вона являє собою ієрархічну структуру відносин типу «абстрактне-конкретне». Складні об'єкти представлені комбінацією декількох фреймів, інакше кажучи, вони відповідають фреймовій мережі. Крім того, кожний фрейм доповнюється пов'язаними з ним фактами й процедурою, що забезпечує виконання запитів до інших фреймів.

Причиною, по якій подання знань фреймами виглядає досить точним є можливість більше повного опису процесу мислення людини за допомогою визначення великої й структурованої основної одиниці подання знань і більше тісного зв'язку знань заснованих на фактах, і процедурних знань. Проте, як було відзначено її автором, теорію фреймів варто скоріше віднести до теорії постановки завдань, чим до результативної теорії. Можна вважати, що вона істотно підвищує рівень і деталізує механізм пам'яті людини, висновків, розуміння й навчання.»

У групі з 34 випробуваних не було отримано жодного співпадаючого НКС і, відповідно, всі структури істотно відрізнялися. Для приклада приведемо дві роботи (Рис. 4.9, а, б).

Цікаво, що одна з гіпотез лінгвостатистики про те, що найбільш уживані слова є найбільш важливими з погляду змісту тексту, тобто відображають його тематичну структуру, частково підтвердилася.

Рис. 4.9. Приклади значеннєвих структур, витягнутих з тексту

Варто сказати кілька слів про те, чому ми виділяємо три види текстологічних методів (див. Рис. 4.1):

• аналіз спеціальної літератури;

• аналіз підручників;

• аналіз методик.

Перераховані три методи істотно відрізняються, по-перше, по степені концентрованості спеціальних знань і, по-друге, по співвідношенню спеціальних і фонових знань. Найбільш простим методом є аналіз підручників, у яких логіка викладу звичайно відповідає логіці предмета й тому макроструктура такого тексту буде, напевно, більш значима ніж структура тексту якої-небудь спеціальної статті. Аналіз методик утруднений саме стислістю викладу й практичною відсутністю коментарів, тобто фонових знань, що полегшують розуміння для неспеціалістів. Тому можна рекомендувати для практичної роботи комбінацію перерахованих методів.

На закінчення запропонуємо одну з можливих практичних методик аналізу текстів з метою витягу й структурування знань.

Читайте також:

1. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.
2. Агрегативна стійкість, коагуляція суспензій. Методи отримання.
3. Адаптовані й специфічні методи дослідження у журналістикознавстві
4. Адміністративні (прямі) методи регулювання.
5. Адміністративні методи - це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.
6. Адміністративні методи управління
7. Адміністративні, економічні й інституційні методи.
8. Адміністративно-правові (організаційно-адміністративні) методи мотивації
9. Адміністративно-правові методи забезпечення економічного механізму управління охороною довкілля
10. Аерометоди
11. Активні групові методи
12. Алгоритм розробки методичних основ бюджетування

Переглядів: 1988