Доходи і видатки локальних урядів.

Принципи побудови та складові частини бюджетної класифікації

Доходи і видатки бюджету групують за галузевим і відомчим принципом.

При галузевому групуванні показується галузь народного господарства, яка платить платежі до бюджету або отримує асигнування із бюджету. Тим самим досягається органічний зв’язок бюджету з державним планом економічного і соціального розвитку країни.

При ґрунтуванні за відомчим принципом доходи і видатки встановлюються по міністерствах і відомствах, що дозволяє чітко визначити обов’язки окремих міністерств і відомств перед бюджетом і розміри їх фінансування із бюджету.

Бюджетна класифікація України застосовується для здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів, проведення необхідного аналізу в розрізі доходів, а також організаційних, функціональних та економічних категорій видатків, забезпечення загальнодержавної і міжнародної порівнянності бюджетних показників.

Бюджетна класифікація має такі складові частини:

- класифікація доходів бюджету;

- класифікація видатків та кредитування бюджету;

- класифікація фінансування бюджету;

- класифікація боргу.

Наприкінці XIX ст. відбулося остаточне організаційне оформлення інституту місцевого самоврядування і визначення кола завдань місцевої влади зарубіжних країн. У XX ст. відбувався процес зміцнення позицій місцевого самоврядування, що відповідало загальносвітовим тенденціям посилення демократичних засад суспільного життя і децентралізації державної влади. Закономірно, що такі процеси супроводжувалися зростанням обсягів фінансових ресурсів, які надходили у розпорядження органів місцевого самоврядування і зосереджувались, головним чином, у місцевих бюджетах.

Основні чинники, які зумовили збільшення видатків місцевих бюджетів зарубіжних країн, були такі:

— відбувалося поступове і неухильне розширення кола завдань, вирішення яких покладалося на місцеву владу;

— швидкими темпами зростало населення міст, що вимагало більших затрат на соціально-культурні та побутові потреби, фінансування яких переважно здійснюється з місцевих бюджетів;

— прискорилася урбанізація населених пунктів, внаслідок якої значно зросли витрати місцевої влади на утримання доріг, освітлення, прибирання території тощо;

— підвищувалася роль місцевої влади у відтворенні робочої сили (фінансування обов'язкової початкової і середньої освіти, допомога та працевлаштування безробітних, кількість яких збільшувалась, та ін.);

— посилилась соціальна орієнтація економіки більшості ринкових країн, що передбачало зростання обсягів коштів, які спрямовувались на допомогу соціальне незахищеним верствам населення, в тому числі за рахунок місцевих бюджетів;

— погіршилося екологічне становище загалом у світі, що також вимагало додаткових витрат на охорону навколишнього природного середовища, попередження і подолання наслідків екологічних катастроф;

— відбулася регіоналізація економічних та соціальних процесів (після Другої світової війни), надавалася допомога депресивним територіям з відповідною передачею їм додаткових коштів.

Окрім того, в економіці розвинутих ринкових країн спостерігалися й інші тенденції. Так, протягом першої половини XX ст. внаслідок Першої та Другої світових війн відбулося зменшення частки фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування порівняно з тими, що акумулювались на загальнодержавному рівні у зв'язку з винятковою важливістю завдань, які вирішували на той час уряди більшості європейських країн. У другій половині XX ст. намітилась протилежна тенденція — до збільшення обсягів ресурсів, зосереджених на місцевому рівні, яка була зумовлена поступовим відновленням позицій місцевого самоврядування, втрачених під час світових воєн, а в наступні роки — розвитком процесів децентралізації влади та посиленням автономії органів місцевого самоврядування.

Зміни, які відбувалися протягом останніх десятиліть у взаємовідносинах між центральною та місцевою владою, знайшли закономірне відображення у формуванні дохідної бази місцевих бюджетів. У переважній більшості європейських країн основу дохідної бази місцевих бюджетів становлять податкові надходження. У складі податкових доходів місцевих бюджетів, як правило, переважають місцеві податки, до яких у більшості країн віднесено майнові, місцеві прибуткові, промислові, податки на професію, а також численну групу невеликих за фіскальним значенням податків, які відображають політику місцевих органів влади (екологічні, на полювання, на собак тощо).

До місцевих бюджетів зарубіжних країн надходять також неподаткові доходи:

— штрафи, збори;

— доходи від майна, яке належить місцевим органам влади;

— орендна плата від здавання в оренду муніципального майна;

— кошти від продажу об'єктів муніципальної власності;

— кошти, залучені від розміщення муніципальних позик, та ін.

Ще однією достатньо великою групою доходів місцевих бюджетів ринкових країн є бюджетні трансферти (гранти), тобто надходження коштів з бюджетів вищого рівня, їх частка в доходах місцевих бюджетів країн ЄС коливається від 20 % до 60 %. Причому в сукупності бюджетних трансфертів переважають трансферти, пов'язані з поточною діяльністю локальних урядів, порівняно незначну частку становлять капітальні трансферти.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Тема. Ціноутворення на продукцію

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.