Поняття промислової власності.

Регулювання цивільних правовідносин, пов'язаних з об'єктами права промислової власності, здійснюється згідно з нормами, що містяться в низці законів України, нормативних актах підзаконного характеру, а також міжнародних договорах, у яких бере участь Україна.

Головним законодавчим актом, що регулює цивільні правовідносини у сфері промислової власності, є Цивільний кодекс України,зокрема Глава 39 "Право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель і промисловий зразок", Глава 43 "Право інтелектуальної власності на комерційне найменування", Глава 44 "Право інтелектуальної власності на торговельну марку" та Глава 45 "Право інтелектуальної власності на географічне зазначення".

Крім того, на даний час діють закони України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" та "Про охорону прав на зазначення походження товарів".Зазначені закони сьогодні регулюють практично всі аспекти діяльності у сфері промислової власності, у тому числі порядок подачі та розгляду заявок, а також реєстрації прав на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки та географічні зазначення, який раніше мав адміністративно-правовий характер. Цивільно-правові норми впроваджені й у таку важливу сферу, як регулювання правовідносин між працівником і роботодавцем, що виникають у зв'язку зі створенням, правовою охороною та використанням службових об'єктів права промислової власності. Згадані закони регламентують і деякі адміністративно-правові та процесуальні відносини.

Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» складається із 38-ми статей, згрупованих у 8 розділах, Закон України «Про охорону прав на промислові зразки» - з 30-ти, також згрупованих у 8 розділах, Закон України "Про охорону прав на знаки Для товарів і послуг" - 24-х, згрупованих у 7 розділах, а Закон України "Про охорону прав на зазначення походження товарів" також має сім розділів, які узагальнюють 26 статей. Більшість із цих статей, у свою чергу, містять самостійні норми, переважна частина з яких є нормами прямої дії. Значну групу джерел цього законодавства утворюють підзаконні нормативні акти, прийняті на розвиток згаданих вище законів. Їх існування є цілком природним, оскільки в одному законі недоцільно, а то й неможливо врегулювати всі питання, що виникають у зазначеній сфері. Багато норм, наприклад, пов'язані з оформленням заявок і мають здебільшого технічний характер, тому їх розміщення в основному законі навряд чи було б доречним. Крім того, закон мусить мати певну стабільність, технічні ж норми досить швидко змінюються відповідно до вимог часу. Нарешті, деякі норми законодавства у сфері промислової власності об'єктивно потребують тлумачення, яке нерідко забезпечується прийняттям підзаконних нормативних актів. Даючи роз'яснення тих чи інших правових норм, компетентні органи реалізують державну політику в цій сфері. Треба зазначити, що підзаконні нормативні акти переважно мають загальний характер, тобто поширюються на всіх осіб, пов'язаних з правовою охороною промислової власності.

Окремо зупинимося на такому об'єкті права промислової власності, як комерційне (фірмове) найменування.Спеціальний закон, який би регулював правовідносини стосовно комерційних найменувань, в Україні поки що відсутній. Цивільний кодекс України містить норми, котрі певною мірою зачіпають питання про комерційні найменування. Це, насамперед, стаття 90 Цивільного кодексу України, де вказується, що юридична особа, що є підприємницьким товариством, тобто таким, що здійснює підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку, може мати комерційне (фірмове) найменування. У цій статті також зазначається, що права на комерційне найменування можуть бути зареєстровані у порядку, встановленому законом. Глава 43 Цивільного кодексу України "Право інтелектуальної власності на комерційне найменування" встановлює основні цивільні норми щодо правової охорони комерційних найменувань. Разом з тим у згаданих нормах зовсім не йдеться про поняття та структуру комерційного найменування, а також умови включення до нього окремих позначень, коли це торкається інтересів третіх осіб, не розкривається процедура набуття прав на комерційне найменування. Гадаємо, що ці питання будуть вирішені в спеціальному законі та інших правових актах, які прийматимуться на розвиток положень Цивільного кодексу України.

Окремі норми щодо комерційних найменувань містяться в низці інших законодавчих актів. Так, Закон України «Про захист від комерційного (фірмового) найменування як одну з форм недобросовісної конкуренції. Закон України «Про захист прав споживачів» зобов'язує всі підприємницькі товариства (комерційні організації) мати вивіску із зазначенням комерційного найменування, якщо воно є. Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» не допускає реєстрації прав як на торговельну марку щодо позначень, які відтворюють відомі на території України комерційні найменування, права на які належать іншим особам.

Дискусійним є питання про те, чи зберегло свою юридичну силу Положення про фірму, затверджене ЦВК і РНК СРСР 22 червня 1927 р. (далі - Положення про фірму 1927 р.), що складається всього з 14-ти статей. Не підлягає сумніву, що частина статей втратила чинність, але для висновку, що Положення про фірму 1927 р. взагалі припинило свою дію, немає підстав. За відсутності спеціального закону про охорону прав на комерційні найменування було б безглуздо відкидати нормативний акт, який містить чимало положень, придатних для застосування в сучасних умовах. Такими є, зокрема, норми, що розкривають в загальному вигляді структуру і зміст комерційного найменування, вказують дещо детальніше на права на комерційні найменування, визначають умови передачі цих прав іншим особам тощо. Крім того, Положення про фірму 1927 р. ніким не скасовувалося.

Не менш важливе значення в цій сфері мають положення міжнародних конвенцій, які є складовою національного законодавства.Україна бере участь майже в усіх основних міжнародних договорах, які прямо або опосередковано стосуються правової охорони промислової власності. Нині Україна є учасником:

- Паризької конвенції про охорону промислової власності (діє в Україні з 25 грудня 1991 р.);

- Договору про патентну кооперацію (діє в Україні з 25 грудня 1991р.);

- Будапештського договору про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з метою патентної процедури (діє в Україні з 2 липня 1997р.);

- Договору ВОІВ про патентне право (ще не набрав чинності, однак Україна 31 березня 2003р. передала на зберігання Генеральному директору ВОІВ документ про приєднання до цього Договору);

- Гаазької угоди про міжнародну реєстрацію промислових зразків (діє в Україні з 28 серпня 2002р.);

- Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків (діє в Україні з 25 грудня 1991р.);

- Протоколу до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків (діє в Україні з 29 грудня 2000р.);

- Договору ВОІВ про закони щодо товарних знаків (діє в Україні з 1 серпня 1996р.);

- Ніццької угоди про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків (діє в Україні з 29 грудня 2000р.);

- Найробського договору про охорону Олімпійського символу (діє в Україні з 20 грудня 1998р,).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття про суміжні права.	\|	Охорона винаходів, корисних моделей, промислових зразків

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.