• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Поняття і система господарського законодавства

Ключовий метод господарського права - метод підпорядкування суб'єктів господарювання суспільному господарському порядку, тобто встановленому у суспільстві укладу матеріального виробництва, заснованому на положеннях Конституції, нормах права, моральних принципах, ділових правилах та звичаях, що схвалені законодавчою владою у стратегічних економічних рішеннях, які забезпечують гармонізацію приватних і публічних інтересів, створюють партнерські та доброзичливі взаємовідносини у господарюванні.

Методи господарського права – це сукупність, передбачених законодавством способів регулюючого впливу норм господарського права на господарську діяльність господарюючих суб’єктів з метою задоволення соціально-економічних суспільних потреб.

Принципи господарського права – це керівні начала, що визначають спрямованість правового регулювання господарської діяльності. Такими

принципами цієї галузі є:

­ свобода господарської діяльності та ініціативи у рамках суспільного

­ господарського порядку;

­ свобода руху капіталу, товарів та послуг;

­ демонополізація економіки та розвиток конкуренції;

­ рівний захист державою прав усіх суб’єктів господарювання;

­ обмеження втручання державних органів у господарські відносини;

­ забезпечення народногосподарських (національних) інтересів шляхом державної підтримки науково – технічного прогресу;

­ забезпечення правопорядку та законності в господарській діяльності;

­ державний та суспільний захист інтересів споживача;

­ декриміналізація та детенізація економіки.

З метою рівного підпорядкування усіх учасників господарських правовідносин нормативно – правовим актам, залежно від умови господарювання, застосовуються відповідні методи господарського права.

Методи господарського права характеризуються такими ознаками:

­ стосуються тільки господарсько – правових норм;

­ забезпечують єдність правового регулювання господарських відносин;

­ гарантують у передбачених випадках, застосування засобів державного примусу;

­ є критерієм визначення господарського права як галузі права.

Концептуально методи господарського права базуються на двох принципах: загальнодозвільному («дозволено все, що передбачено законом»), за якими діють підприємства і громадяни - підприємці та зобов'язуючому («суб'єкти господарського права зобов'язані і мають вчиняти те, що на них покладено законом»). Зазначимо, що другий принцип в основному стосується таких суб'єктів, як органи державного управління та власників майна щодо підпорядкованих суб’єктів господарювання.

Природа господарських відносин є подвійною (поєднання в них організаційних та майнових елементів), що обумовлює наявність кількох методів правового регулювання, що є особливістю господарського права.

Розрізняють ключовий і чотири основних методів правового регулювання господарських відносин, а саме:

До основних методів належать:

1. Метод приписів– передбачає право прийняття юридично значущих рішень органом господарського керівництва (власником майна) щодо підпорядкованого йому суб'єкта (рішення власника про створення підприємства чи його реорганізацію, ліквідацію; видання ліцензій; розміщення державного замовлення на підприємствах, що функціонують на базі державного майна і підприємствах-монополістах). Згідно з цим діяльність (поведінка) суб'єктів підпорядковується обов'язковим моделям правовідносин, визначених законодавством. Він заснований на виконанні вимог закону при моделюванні поведінки суб’єктів господарювання при їх взаємовідносинах з державними органами.

2. Метод автономних рішень ґрунтується на можливості суб'єктів господарювання приймати самостійно (але в межах своєї компетенції) юридично значущі рішення і передбачає обов'язок усіх інших суб'єктів не перешкоджати прийняттю та виконанню цих рішень, які не суперечать законодавству України. Це означає, що суб'єкти господарських відносин самостійно: планують свою господарську діяльність; в межах законодавства вільно обирають контрагентів і предмети господарських договорів і визначають зобов'язання в них та всі необхідні умови господарських взаємовідносин.

3. Метод координаціїзабезпечує прийняття юридично значущих рішень за згодою сторін, кожна із яких не вправі нав'язувати свої умови іншій стороні; рішення приймається шляхом компромісу при укладення господарських договорів.

4. Метод рекомендаційпередбачає видання компетентними органами адресованих суб'єктам господарювання пропозицій (рекомендацій) щодо певної (бажаної для суспільства, ефективної) поведінки (порядку дій) в сфері господарювання. Тобто, держава регулює поведінку суб'єктів господарських відносин шляхом рекомендованих моделей відповідних правовідносин. Це примірні господарські договори, примірні установчі та внутрішні правові документи господарських організацій в т.ч. публічних акціонерних товариств. Наприклад, зразкові форми договорів щодо окремих видів відносин, методичні рекомендації відносно окремих видів діяльності у сфері господарювання.

Залежно від конкретних господарських ситуацій, інтересу держави стосовно тих або інших господарських відносин та інших факторів для регулювання господарського життя можуть використовуватися будь-які із зазначених методів, виходячи з того, який з них буде найефективнішим.

Таким чином, своєрідність предмета і методу правового регулювання визначає господарське право як комплексну галузь права, в якій наявні правові норми конституційного, адміністративного цивільного права та інших галузей права стосовно одного предмета правового регулювання – господарської діяльності.

За аналогією інших галузей, господарське законодавство- це система нормативно-правових актів, які регулюють відносини щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності та керівництва такою діяльністю органами державної влади або місцевого самоврядування.

Розглядаючи це питання, насамперед зазначимо, що на відповідних положеннях Конституції України щодо:

­ визнання і дії в Україні верховенства права в усіх сферах суспільного життя (ст.8);

­ забезпечення державою соціальної спрямованості економіки України (ст.13);

­ права власності українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, що здійснюється від імені українського народу органами державної влади та органами самоврядування в межах, визначених Конституцією України (ст.13);

­ права кожного громадянина користуватися природними об'єктами права власності українського народу відповідно до закону (ст.14);

­ забезпечення державою захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, недопущення використання власності на шкоду людині й суспільству (ст.14)

­ права кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст.41);

­ визнання усіх суб'єктів права власності рівними перед законом, непорушності права приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності ( ст.41);

­ економічної багатоманітності, права кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва (ст. 15 і 42);

­ забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно законом (ст.42);

­ забезпечення державою екологічної безпеки, підтримання екологічної рівноваги та гарантій права вільного доступу до інформації про тсан довкілля на території України (ст.50);

­ взаємовигідного, що не суперечить Конституції України, співробітництва з іншими країнами (ст.9).

Норми господарського права як загальні правила поведінки суб’єктів господарських відносин функціонують завдяки своїй нормативній формі (у формі нормативно – правових актів), які в сукупності складають господарське законодавство.

Визначеність та функції господарського права проявляються в господарському законодавстві, яке становить нормативну основу господарського правопорядку - правил організації, безпосереднього здійснення та дерегулювання господарської діяльності.

Господарське законодавство України характеризується такими ознаками:

­ значна розгалуженість і наявність великої кількості нормативних актів) що обумовлено різноманіттямгосподарського життя та врегулюванням господарської діяльності;(за різними підрахунками біля 2000 законів і підзаконних актів):

­ переваг комплексних нормативних актів,що містять норми різних галузей права (господарського, цивільного, адміністративного фінансового тощо), які стосуються одного предмета правового регулювання. Наприклад, Закон України від 21.10.2010 р.«Про управління об’єктами державної власності»;

­ кодифікованість, що визначається прийняттям 16.01.2003 р. ГК, який набув чинності з 01.01.2004 р. Складається з дев’яти розділів, сорок однією глави і 418 статей, які визначають основи господарювання, різноманітність суб'єктів господарювання на основі різних форм власності, функціональні і галузеві форми господарської діяльності та керівництво нею тощо;

­ наявність значної кількості нормативних актів обмеженої сфери дії- відомчих,регіональних, локальних.

­ наявність нормативних актів вже неіснуючої держави - СРСР Наприклад, Положення про поставки продукції науково-технічного призначення, Положення про поставки товарів народного споживання, затверджені Постановою Ради Міністрів СРСР від 25.07.1988р. тощо. Застосовуються за умов, визначених Постановою Верховної Ради України від 12.09.1991р. «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства СРСР». З набуттям чинності Цивільним та Господарським кодексами України більшість таких актів або їх положень втратила свою чинність.

Все це переконує у тому, що господарському законодавству України притаманні риси, що свідчать про недоліки правового регулювання. Насамперед, наявність застарілих положень, прогалин, колізійних норм, надмірно велика кількість нормативно-правових актів. Численні вади господарського законодавства засвідчують необхідність його вдосконалення.

За юридичною силою система господарсько-правових актів господарського законодавства складається з:

­ положень Конституції України. В першу чергу, щодо забезпечення державою соціальної орієнтації економіки України, права громадян на підприємницьку діяльність та приватну власність, щодо основних засад державного регулювання суспільних відносин у сфері економіки, право на якісні та безпечні харчові продукти та інформацію про них тощо;

­ законів України, що регулюють господарські відносини. Провідне місце серед яких займають кодифіковані акти: ГК, ЦК, ПКУ та інші закони України, що визначають основні засади господарювання, правовий статус її суб'єктів, правовий режим майна суб'єктів господарювання, основні засади зобов'язальних відносин та відповідальності за правопорушення у сфері господарювання, а також особливості правового регулювання в окремих галузях та сферах господарювання), і т. п. наприклад. Закон України від 15.03.2003 р. «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» і т. д.;

­ указів Президента України. Наприклад, від 24.12.2010 р. «Про деякі питання організації роботи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади», що стосується державоного регулювання та ін.;

­ актів Кабінету Міністрів України. Наприклад, постанова від 21.05.2009 р. «Про заходи впорядкування видачі документів дозвільного характеру у сфері господарювання» та інші;

­ відомчих нормативних актів, що видаються компетентними міністерствами та відомствами щодо регулювання діяльності певної галузі народного господарства, певної категорії суб'єктів або певної сфери економіки. Наприклад, Порядок обліку податків і зборів, затверджений наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 979 і т. п.

­ регіональних нормативних актів, що приймаються органами місцевого самоврядування відповідно до делегованих державою повноважень та встановленого порядку, (регіональні правила переважно щодо генеральних планів забудови населених пунктів та територій області, затвердження яких входить до компетенції обласної ради народних депутатів, а також регіональних будівельних норм та правил; порядок приймання в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів капітального будівництва тощо;

­ локальних нормативних актів, що приймаються безпосередньо суб’єктами господарювання або їх засновниками. До них належать статути, засновницькі договори, положення про органи правління та інші документи, що регулюють діяльність суб’єкта господарювання.

Джерелом господарського права можуть бути і міжнародні договори України (універсальні, міжнародних організацій, двосторонні), ратифіковані Верховною Радою України або укладені за її згодою, а також міжнародні торговельні звичаї згідно ділових відносин. Зокрема, принцип застосування звичаїв ділового обороту, що стосується сфери підприємництва, тобто комерційної господарської діяльності.

Елементами господарських нормативно-правових актів є господарсько-правові норми.

Так, правові норми- це встановлені формально обов’язкові правила господарської діяльності та керівництва нею, які встановлюються державою і мають загальнообов’язкове значення.

Різноманітність господарсько-правових норм як визначила О.М. Вінник зумовлює доцільність їх класифікації, зокрема, за критерієм структури норми на:

­ норми з традиційною структурою (гіпотеза, диспозиція і санкція);

­ норми з неповною структурою (диспозиція і санкція).

Останні (серед господарсько-правових норм вони становлять більшість), у свою чергу, поділяються на:

­ норми-заборони (наприклад, заборона здійснення підприємницької діяльності органам державної влади та органам місцевого самоврядування (ч.4 ст.43 ГК), а також посадовим особам цих органів (ч.2 ст.64 Конституції України; ч.4 ст.43 ГК);

­ норми-принципи, що визначають принципами господарювання (ст.6 ГК); принципами свободи підприємницької діяльності (ст.44 ГК); принципами діяльності виробничого кооперативу (ст. 96); принципами зовнішньоекономічної діяльності - ст. 2 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991р.; принципами приватизації державного майна - ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного майна» від 04.03.1992р.) тощо;

­ норми-визначення (більшість прийнятих протягом останніх 4-х років законів має спеціальну статтю «Визначення термінів», в якій розкривається зміст основних термінів, що застосовуються у відповідному законі, - ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992р. (в ред. Закону від 30.06.1999р.); ст. 3 Закону «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15.03.2001р.; ст.2 Закону України «Про кооперації» від 10.07.2003р.);

­ компетенційні норми, що визначають компетенцію суб’єктів господарювання напр., про управління підприємством (ст.65 ГК), господарським товариством (ст.89 ГК), управлінні об’єднанням підприємств (ст.122 ГК). Закон України від 17.09.2008 р. «Про акціонерні товариства» тощо);

­ техніко-економічні норми, що визначають порядок здійснення певних технологічних процесів, параметри і вихідні величини господарської діяльності: норми амортизаційних відрахувань, державні стандарти, державні будівельні норми та правила, технічні умови і т. п., наприклад, Закон України від 15.11.2009 р. «Про будівельні норми»;

­ норми-рекомендації, які є юридично обов'язковими для суб'єктів господарювання, орієнтують їх на бажану для суспільства (держави) поведінку у сфері господарювання (примірні статути, примірні договори тощо)¹.

Беручи до уваги вищенаведені ознаки сучасного господарського законодавства України, можна констатувати, що запровадження в економіку України нових для неї ринкових відносин, в тому числі повязаних з членством в СОТ і вступом до ЄС, ще не зазнали відповідного законодавчого врегулювання і вимагають його впорядкування. Зокрема, щодо спрощення процедур одержання документів дозвільного характеру, встановлення вичерпного переліку документів, необхідних для їх одержання, забезпечення реалізації декларативного принципу та запровадження принципу «мовчазної згоди»; щодо унеможливлення необґрунтованого розширення переліку видів діяльності, що підлягають ліцензуванню; щодо забезпечення скорочення та прозорості процедури припинення юридичної особи, зменшення можливості маніпуляції з майном під час припинення суб’єктів господарювання тощо.

Прийняття відповідних законів про вирішення зазначених проблем, матиме не лише економічний, а й соціальний ефект, сприятиме дерегулювання господарської діяльності, формулюванню оптимальних партнерських відносинах суб'єктів господарювання з органами державної влади та місцевого самоврядування, поліпшенню реалізації громадянами України їхнього конституційного права на підприємницьку діяльність, розвиток і підвищення .ролі малих та середніх підприємству економіці, а їх власників й у політиці.

4. Господарське право як галузь правової науки і як навчальна дисципліна

Крім галузі права і галузі законодавства господарське право є також галуззю правової науки та однією із правових навчальних дисциплін.

В теорії права будь-яка правова наука розглядається як система знань про об’єктивні закономірності розвитку держави і права та їх місце у суспільному житті, відокремлюючи її як самостійну галузь серед інших суспільних наук. В цілому вона є багатовекторною, пов’язана з правовим дослідженням наявних і перспективних галузей права. Однією з них є галузь науки господарського права.

Як галузь науки вона права відображає історію встановлення і розвитку державного регулювання економіки, найбільш глибоку сутність господарських відносин ринкової економіки і спрямована на розв’язання сучасних проблем їх розвитку в умовах обмеженості природних ресурсів, економічної кризи та посткризового становлення економіки. У найбільш загальному розумінні мета науки господарського права це теоретичне відображення усіх проявів господарського регулювання в економіці. Як справедливо визначає член кореспондент АПрН України Г.Л. Знаменський наука господарського права, завжди тримала в центрі уваги таку проблематику, виконуючи при цьому функції теорії господарського законодавства. Вона також створює і такі інструменти, які закладають міцну наукову основу для практичного вивчення дієвості, результативності, корисності, а в цілому ефективності господарського законодавства¹.

Господарське право як наука також вивчає історію встановлення та розвитку системи правового регулювання господарських відносин в Україні та за кордоном, виявляє закономірності, тенденції, прогалини правового регулювання господарських відносин та напрацьовує рекомендації щодо вдосконалення як правового регулювання, так і правозастосовчої практики.

Завданнями науки господарського права є:

­ забезпечення обґрунтованості та ефективності нормотворчого процесу;

­ визначення критеріїв оцінки відповідності господарського права (як галузі права) закономірностям і принципам правового регулювання;

­ розробка найбільш оптимальних механізмів реалізації норм господарського права;

­ створення єдиного понятійного апарату господарського права;

­ пояснення правотворчих і правозастосовних рішень та прогнозування наслідків порушення закономірностей правового регулювання.

Предметом науки господарського права є:

­ історія розвитку господарського законодавства і науки господарського права (у дорадянський, радянський та після радянський час);

­ правове регулювання господарської діяльності, зокрема, формування господарського законодавства та його правового застосування;

­ закордонні системи господарського права (західної Європи, США, Японії і т. д.);

­ методи вивчення чинного господарського права;

­ організація реалізації господарського права у народному господарстві тощо.

Функціями науки господарського права є наступними:

­ економіко-політична, що виражається в тому, що господарське законодавство розглядається як важливий засіб економічної політики держави;

­ константаційна, що полягає у реальності та об’єктивній оцінці норм господарського права;

­ інтерпретаційна, яка полягає у поясненні норм господарського законодавства та інших господарсько – правових явищ;

­ систематизації знань про господарське законодавство і право у зв’язку з необхідністю об’єднання знань про господарське право в єдину систему, підпорядкування їх єдиним науковим цілям, завданням і принципам;

­ інструментальна, яка полягає в тому, що наука господарського права створює інструменти для практичного вивчення дієвості та корисності господарського законодавства і права;

­ практична організаторська, яка полягає в розробці конкретних методів і засобів перетворення господарських відносин для забезпечення економічних реформ і адаптації українського законодавства до законодавства Європейського союзу, а також до міжнародних правових стандартів;

­ прогностична, що спрямована на підготовку прогнозу розвитку господарського законодавства на перспективу.

Правові проблеми науки господарського законодавства є об’єктом досліджень юридичних науково – дослідних установ, і насамперед, академічного рівня: Національна академія наук України, Інститут держави і права імені В.І.Корецького, Інститут економіко – правових досліджень НАН України, Інститут приватного права і підприємництва АПрН України, Академія правових наук України та галузеві академії. Широкий спектр господарсько – правових досліджень проводиться у вищих юридичних навчальних закладах та юридичних факультетах, у яких є відповідні кафедри.

Господарське право як навчальна дисципліна юридично визначена і конкретніше представлена у навчальних планах вищих навчальних закладів і юридичних факультетів спеціальності «правознавство», а також в економічних. управлінських та інших. Хоча назва дисципліни цієї не однакова («господарське законодавство», «підприємницьке право»), але її зміст визначають конституційні засади, ГК і господарське законодавство, хоч у різних обсягах навчального матеріалу, залежно від рівня акредитації вузу та профілю підготовки майбутніх спеціалістів.

Предметом господарського права як навчальної дисципліни є ті суспільні економіко-правові відносини, в які вступають суб’єкти господарювання з метою здійснення виробничо-господарської та підприємницької діяльності.

Господарське право як навчальна дисципліна вивчає сутність знань і навичок правового регулювання господарської діяльності та використання відповідних правових норм у практиці професійної юридичної діяльності.

За такого розуміння зміст навчальної дисципліни господарське право відображений в ГК і на його базі господарському законодавстві України та міжнародних нормативно – правових актах. Тут доречно зазначити, що відповідно до закону України «Про дію міжнародних договорів на території України» від 14.09.1992 року , коли міжнародні договори ратифіковані Верховною Радою України, то вони складають невід’ємну частину національного законодавства України і застосовується в законному порядку, передбаченому для норм українського законодавства. В зв’язку з ратифікацією ці питання стають більш актуальними.

Традиційно навчальна дисципліна, в тому числі господарське право має своє логічну структуру і поділяється на загальну та особливу (спеціальну) частину.

В загальній частині, відповідно до Програми навчальної дисципліни, передбачено вивчення і засвоєння студентами матеріалів про засадничі положення правового забезпечення регулювання господарської діяльності. Це, зокрема, такі розділи і теми:

Глава 1. Поняття, предмет і джерела господарського права.(2 теми).

Тема 1.1. Господарська діяльність.

Тема 1.2. Поняття, предмет господарського права та господарське законодавство.

Глава 2. Державна підтримка підприємництва (1 тема).

Глава 3. Правовий статус суб’єктів господарських правовідносин. (3 теми).

Тема 3.1. Загальна характеристика суб’єктів господарських правовідносин.

Тема 3.2. Правове становище підприємств і господарських товариств.

Тема 3.3. Правове становище кооперативів і господарських об’єднань.

Глава 4. Державна реєстрація суб’єктів господарювання (2 теми).

Тема 4.1. Загальні умови створення і порядок державної реєстрації суб’єктів господарювання.

Тема 4.2. Правові наслідки державної реєстрації.

Глава 5. Ліцензування і патентування господарської діяльності (1 тема).

Глава 6. Припинення діяльності суб’єкта господарювання (3 теми).

Тема 6.1. Поняття, способи і наслідки припинення діяльності суб’єкта господарювання.

Тема 6.2. Поняття, підстави і стадії провадження у справі про банкрутство.

Тема. 6.3. Судові процедури, які застосовуються до боржника і державна реєстрація припинення суб’єкта господарювання.

Глава 7. Правовий режим майна суб’єктів господарювання (2 теми).

Тема 7.1. Загальні положення про право власності та речові права суб’єктів господарювання.

Тема 7.2. Правовий режим майна суб’єктів господарювання.

Глава 8. Правове регулювання приватизації (1 тема).

Глава 9. Господарські зобов’язання (1 тема).

Глава 10. Господарський договір (2 теми).

Тема. 10.1. Поняття, ознаки, функції і класифікація господарських договорів.

Тема. 10.2. Види господарських договорів, порядок їх укладання і виконання.

Глава 11.Відповідальність у господарських правовідносинах (1 тема).

У спеціальній частині господарського права як навчальної дисципліни буде запропонований матеріал щодо правового регулювання функціональних видів господарської діяльності (економічної конкуренції, ринку цінних паперів, цін і ціноутворення, інвестиційної та інноваційної діяльності, іноземного інвестування) та в окремих галузях і сферах господарського життя (електроенергетики, аграрно – промислового сектору, будівельної діяльності, харчовій промисловості, торгівельної діяльності та побутового обслуговування тощо).

Читайте також:

1. Active-HDL як сучасна система автоматизованого проектування ВІС.
2. II. Бреттон-Вудська система (створена в 1944 р.)
3. II. Поняття соціального процесу.
4. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
5. IV. УЗАГАЛЬНЕННЯ І СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ВИВЧЕНОГО
6. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
7. V. Систематизація і узагальнення нових знань, умінь і навичок
8. VI. Система навчаючих завдань для перевірки кінцевого рівня завдань.
9. VI. Система навчаючих завдань для перевірки кінцевого рівня завдань.
10. VI. Узагальнення та систематизація знань
11. VII. Закріплення нового матеріалу і систематизація знань.
12. А/. Поняття про судовий процес.

Переглядів: 1092