• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Лекція 5. Система науково-технічної інформації

Наукова інформація і її організація в Україні

Кожне покоління вчених залишало людству результати своїх шукань у вигляді різних джерел інформації. Людство ще з часів Архімеда й Аристотеля нагромадило велику кількість відомостей про навколишній світ, про людину, про закони, що управляють різними процесами живої і неживої природи, про закони виникнення і розвитку суспільно-економічних формацій і т.д.

В сучасних умовах, коли темпи накопичення і передачі інформації зростають, виникнуло протиріччя між виробництвом інформації і можливостями її споживання, переробки і використання. В даний час існують дві характерні риси в інформації: інформаційний голод, коли споживач не може знайти цікавлячу його інформацію, і інформаційна криза, коли споживач тоне в потоці цікавлячої його інформації.

Поняття «наукова інформація» дуже ємне і багатобічне, тому воно є предметом численних обговорень і дискусій. Наукова інформація - це одержувана в процесі пізнання логічна інформація, яка адекватно відображає закономірності об'єктивного світу і використовується в суспільно-історичній практиці. Вона характеризується наступними ознаками. Науковою може бути лише інформація, одержувана в процесі пізнання закономірностей об'єктивної дійсності, основу якої складає практика. Тому до наукової інформації відносяться і результати господарської і виробничої практики: винаходи, удосконалення і т.д.

Перший науковий журнал вийшов у 1665 р. у Парижі. Через сто років у світі видавалося вже 10 журналів, а починаючи із середини XVIII в. число журналів кожні 50 років збільшувалося в 10 разів. У цілому цей ріст за останні 300 років може характеризуватися графіком, показаним на рис.1, де число наукових журналів відкладено по осі ординат у логарифмічній шкалі.

Рис.1. Ріст числа наукових журналів по роках

У такий спосіб людство нагромадило величезний об’єм наукової інформації. За деякими даними фонд друкарської продукції, накопичений за всю історію науки, нараховує більш 100 млн. назв, у тому числі 30 млн. книг. До них щорічно додається ще 75 тис. книг і 80 тис. журналів. Вже тепер необхідні дані виявляється простіше одержати заново, ніж знайти їх у літературі. Щогодини у світі народжується 20 винаходів. Звідси випливає необхідність правильної організації інформаційної роботи й ознайомлення майбутніх фахівців із системою пошуку і добору необхідної інформації.

Підраховано, що дослідник біля половини свого часу витрачає на процес пошуку інформації. Деякі вчені, що вивчали цю проблему, вважають, що 35 % досліджень у США не були б початі, якби їм передувало гарне ознайомлення з літературою. Підраховано, що тільки 58 % відкриттів є оригінальними, а інші 42 % здійснюються багаторазово різними авторами.

Важливим фактором підвищення продуктивності наукової праці є поліпшення науково-інформаційної діяльності, що полягає в зборі, аналітико-синтетичній переробці, збереженні і пошуку закріпленої в документах наукової інформації, а також в поданні цієї інформації дослідникам і іншим фахівцям.

Національна система науково-технічної та економічної інформації

Тенденції зміцнення індустріального суспільства сприяли створенню інформаційних служб різних рівнів, які ввійшли до Державної системи науково-технічної інформації (ДСНТІ) СРСР. З розпадом ДСНТІ СРСР в Україні створена національна система науково-технічної та економічної інформації (НТЕІ), що являє собою сукупність галузевих підсистем НТЕІ, спеціалізованої всеукраїнської і територіальної мережі міжгалузевих органів інформації, а також національна система стандартизації інформаційної, бібліотечної та видавничої справ (СІБВС).

Була створена Державна система стандартизації України (ДССУ). Декрет Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» (1993) визначив правові й економічні основи систем стандартизації та сертифікації. Керівництво з цих питань покладено на Державний комітет України по стандартизації, метрології і сертифікації (Держстандарт України). Він зобов’язаний займатися організацією фундаментальних досліджень у галузі стандартизації, щоб сприяти економічному розвитку країни, підвищувати конкурентноспроможність науково-технічних та дослідно-конструкторських розробок, технологій і виробів. У системі ДССУ функціонує Український науково-дослідний інститут стандартизації, сертифікації та інформатики (УкрНДІССІ), Міждержавна рада зі стандартизації, метрології та сертифікації.

Основною ланкою національної системи НТЕІ є галузеві системи, у які входять: центральний орган інформації (як правило, інститут науково-технічної інформації і техніко-економічних досліджень - для нашої країни це Український інститут науково-технічної та економічної інформації УкрІНТЕІ), спеціалізовані інформаційні центри при головних науково-дослідних інститутах (НДІ), відділи (бюро) НТЕІ і НДІ на підприємствах. Центральні галузеві органи НТЕІ видають за галузями виробництва інформаційну літературу, у якій повідомляється про наявність матеріалів у довідково-інформаційному фонді, про нові машини, технологічні процеси, винаходи, наукові дослідження і т.д. Низові органи інформації забезпечують фахівців своїх установ або підприємств необхідною інформацією, а також підготовлюють матеріали про результати досліджень, винаходи, нові машини і процеси для органів НТЕІ.

Елементи національної системи інформаційних ресурсів з науково-технічної та економічної інформації

Соціальний та економічний прогрес у світі викликано, певною мірою, технологічними до­сягненнями, технічною творчістю і науковими дослідженнями. Вони, в свою чергу, базуються на науково-технічній та економічній інформації, яка стала одним із головних елементів, що прямо чи опосередковано визначають загаль­ний рівень розвитку продуктивних сил розви­нених країн.

НТЕІ на Заході вже давно приділяється велика увага, насамперед з боку державних органів, котрі надають належну підтримку процесам її узагаль­нення та інтеграції на рівні національних за­кладів, створюваних для виконання цих функцій. Не залишилася осторонь й Україна. Останніми роками на її теренах виник та розвивається ринок інформаційної продукції, розширюється підприє­мництво у цій галузі.

Уже сформовано, принаймні, п'ять секторів інформаційного ринку, які відрізняються спе­цифічним колом споживачів та домінуючими видами інформаційних послуг:

1. Ділова інформація – оперативні й ана­літичні дані про економічну кон'юнктуру:

біржова та фінансова інформація (кон'юнкту­ра на біржах, курси валют, кредитні ставки, інвестиції, ціни, ринки товарів і капіталів тощо);

статистична економічна інформація (статис­тичні й соціологічні дані, прогнози, оцінки);

комерційна інформація про учасників ринку (персоналії, фінансовий стан підприємств, виробнича і комерційна політика, ціни на товари та послуги, зв'язки, укладені й плано­вані угоди тощо);

оперативні новини про події на ринку.

2. Правова інформація:

інформація про правові умови господарчої діяльності (документи, консультації, довідки, послуги з реєстрації, ліквідації та привати­зації підприємств);

інформація про правові умови соціального захисту населення, юридичне консульту­вання.

3. Політико-аналітична інформація та політич­на реклама (інформування владних структур і громадськості):

політологічні аналізи, прогнози, дані соціо­логічних досліджень (аналіз соціально-полі­тичної ситуації, тенденцій еволюції внутріш­ньої та зовнішньої політики, зміни у владних структурах, політологічні прогнози),

політична реклама й організація виборчих кампаній (презентація політичних програм, іміджмейкерство, формування громадської думки).

4. Інформація для фахівців:

науково-технічна інформація (пріоритети, пер­спективи розвитку науки й техніки, патенти, реферати, огляди, бібліографія, переклади, першоджерела);

професійна інформація (спеціальні відомості для управлінців, економістів, бухгалтерів, інже­нерів, лікарів, освітян та ін.).

5. Споживацька інформація для населення (приватні оголошення, служба знайомств, на­явність товарів і побутових послуг, туризм, розваги й відпочинок, прогноз погоди, новини культури, спорт тощо).

Сучасне інформаційне середовище України утворюється двома типами інформаційних ресурсів (ІР): традиційними і бінарнокодованими. Традиційними ІР є переваж­но паперові документи, фонограми, фільмограми, оригінали і копії витворів образотворчого мис­тецтва та ін.

Для створення ІР на традиційних носіях у нас існує розгалужена національна інфраструктура (видавництва, друкарні, кінофабрики, радіозаво­ди, кіно-, радіо- й телестудії тощо), але орієнтація держави на традиційні носії інформації й мас-медіа обмежує сферу впливу інформаційного середовища України її державними кордонами.

З іншого боку, сучасні інформаційні технології (ІТ) пов'язані, насам­перед, зі створенням і споживанням бінарнокодованих ІР, із застосуванням обчислювальної техніки й систем комунікації. В інформаційному просторі розвинених постіндустріальних суспільств саме бінарнокодована інформація становить ле­вову частку ІР, де вони використовуються вже на побутовому рівні (для нашої країни це є справою майбутнього).

Для вітчизняного користувача доступ до багатьох інфотек відомчої підпорядкованості є проблема­тичним чи дуже неефективним, а національні інфотеки потрібної спрямованості відсутні або не відповідають вимогам користувачів у зв'язку з неповнотою, неактуальністю чи недостовірністю інформації в них.

Щоб забезпечити такі можливості для Украї­ни, Київський державний центр науково-тех­нічної та економічної інформації створив структури, які відповідають саме за цей напрям, і став діловим парт­нером Міжнародного банку технологій і Ділових можливостей (МБТ і ДМ), визнаного діловим Заходом офіційного каналу ознайомлення потен­ційних покупців чи продавців з-понад 60 країн світу з інтелектуальною продукцією та торгівлі нею. МБТ і ДМ зорієнтований на обслуговування світового ринку інтелектуальної власності – нових розробок, технологій, методик та «ноу-хау», що можуть стати об'єктами ліцензійних угод чи продажу.

Приділяючи належне купівлі (продажу) інте­лектуальної власності, в КиївЦНТЕІ не забули про реалізацію кінцевого результату, тобто го­тової продукції творчих зусиль вітчизняних ви­нахідників. І тут у великій нагоді стало парт­нерство з інформаційною мережею АТN (American Trading Network) найбільшою світовою системою в галузі інформаційного обслуговування товар­ного ринку та ринку послуг. Координаційна рада мережі, що підтримується Конгресом США, особ­ливу увагу приділяє інформації про наукоємні розробки та перспективні технології, продукцію інтелектуальної власності, тому інформаційні можливості АТN доволі ефективно доповнюють МБТ і ДМ.

У КиївЦНТЕІ також розв'язано проблему доступу інформації для подальшого творчого по­шуку через STN (Scientific & Technical Network). Ця мережа є найбільшим акумулятором наукової, науково-технічної та нормативно-правничої ін­формації, гарантує простий, але водночас і ефективний та помірний за цінами доступ до най­свіжішої інформації вітчизняним науковцям, роз­робникам та винахідникам. STN – ефективний засіб розповсюдження інформації про досягнення України в галузі науки, техніки та технологій у понад 70 країнах світу. STN International, як інформаційна мережа, не має собі рівних у сфері патентної справи (23 млн. патентних документів від 55 країн світу, в т.ч. патентних організацій та комітетів Німеччини, США, Японії й Євро­пейського відомства).

Бібліотечний світ України

Бібліотечний світ України багатий і різноманітний. Для того, щоб допомогти користувачам інформації - українським і зарубіжним - орієнтуватися в безмежному морі бібліотечних ресурсів, накопичених протягом століть народом України, Українська бібліотечна асоціація та Британська Рада в Києві ініціювали створення інформаційної брами “Бібліотечний світ України” (http://www.ukrlibworld.kiev.ua/).

Короткий історичний огляд. На території сучасної України найдавнішою була бібліотека Ярослава Мудрого - перша державна бібліотека Київської Русі (1037 р.). Великий вплив на духовний розвиток та культуру нації мали бібліотеки монастирів - Києво-Печерського, Києво-Межигірського, Чернігівського, Почаївського. Відомі своїми скарбами бібліотеки Львівського, Київського, Чернігівського, Луцького, Острозького та ін. братерств (16-17 ст.), Києво-Могилянської академії (17 ст.), Львівського (1661 р.), Харківського (1805 р.), Київського (1834 р.), Новоросійського (1865 р.) та Чернівецького (1875 р.) університетів. Цікавим духовним та національно-культурним явищем були казацькі бібліотеки. Багатими були бібліотеки українських гетьманів, зокрема Івана Мазепи, Пилипа Орлика, Кирила Разумовського, бібліотеки українського духівництва Інокентія Гізеля, Феофана Прокоповича, Стефана Яворського та інших.

За допомогою прогресивно настроєної інтелігенції в 19 ст. відкрито публічні бібліотеки в Одесі (1829 р.), Києві (1866 р.), Харкові (1886 р.).

Незалежність України, соціально-економічні та політичні зміни призвели до перегляду сутності та завдань бібліотеки як соціального інституту. Бібліотека перетворилася на культурну, інформаційну, освітню та наукову інституцію, яка сприяє розбудові демократичного громадянського суспільства на основі поінформованості громадян, забезпечення доступності інформації та бібліотечних матеріалів.

Сьогодні бібліотечний світ України уявлень книгозбірнями з безцінними колекціями, досвіченими фахівцями бібліотечної справ, які пропонують своїм читачам широкий спектр бібліотечно-інформаційних послуг та інших видів обслуговування. Поступово здійснюється перехід бібліотек на новітні інформаційні технології, що значно розширює їх можливості в умовах глобалізації суспільства.

Мережа бібліотек. У Україні існує розвинута мережа бібліотек різних видів, заснованих на державній (загальнодержавній та комунальній) колективній чи приватній формах власності. До системи Міністерства культури та мистецтв України належать Національна парламентська бібліотека України, Державна історична бібліотека, Державні бібліотеки України для дітей та юнацтва, наукові бібліотеки в Одесі та Харкові, обласні бібліотеки для дітей та юнацтва, міські, районні та сільські бібліотеки. Національна бібліотека України ім. В.І.Вернадського очолює мережу бібліотек Національної Академії Наук України. Медичні бібліотеки на чолі з державною медичною бібліотекою України підпорядковані Міністерству охорони здоров’я України, сільськогосподарські бібліотеки з їх науково-методичним центром - Центральною сільськогосподарською бібліотекою - Українській Академії аграрних наук, Міністерству сільського господарства. Чисельними є науково-технічні бібліотеки. Бібліотеки учбових закладів представлені бібліотеками університетів, шкільними бібліотеками та бібліотеками інших середніх учбових закладів.

Бібліотечно-інформаційне законодавство. У основу бібліотечно-інформаційного законодавства України покладена концепція інтелектуальної свободи. Діяльність бібліотек базується на Конституції України та здійснюється відповідно до Законів України «Про інформацію» (1992 р.), «Про бібліотеки та бібліотечну справу» (1995 р.), "Про внесення змін та доповнень до Закону України «Про бібліотеки та бібліотечну справу» (2000 р.)".

Формування фонду наукової літератури універсальних та спеціальних наукових бібліотек України

Для нашої країни в контексті загальносвітової тенденції інформатизації суспільства, створення власної інфраструктури, становлення та розвитку соціальне орієнтованої документно-інформаційної системи, активного зростання документних потоків і масивів інформації вітчизняного та зарубіжного походження, найактуальнішим зав­данням постає творення розгорнутої структурованої системи документно-інформаційних ресурсів.

Розв'язання проблем відпрацювання і реалі­зації стратегії формування фондів наукових видань та неопублікованих документів, котрі містять наукову інформацію, є, з одного боку, складником стратегії формування Національного документного фонду країни, з іншого - самостійним об'єктом сучасного бібліотекознавчого дослідження. Розглянемо певні аспекти відпрацювання цієї стратегії на підставі досвіду Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського (НБУВ).

Основними завданнями при формуванні ма­сивів наукової літератури НБУВ як найбільшої універсальної наукової бібліотеки загаль­нодержавного значення окреслено такі:

1. Максимально повне збирання наукової вітчиз­няної літератури.

2. Диференційований, фахово обгрунтований відбір найкращих класичних і сучасних іноземних наукових творів.

3. Створення універсальної за галузевою та мовною структурою колекції світової наукової літератури.

Зауважимо, що об'єктами фондотворення уні­версальної (і спеціальної) наукової бібліотеки є такі видання та неопубліковані документи, що містять первинну й вторинну наукову інформа­цію: монографії, збірники наукових праць, мате­ріали конференцій, тези доповідей та повідомлень, дисертації, автореферати дисертацій, препринти, депоновані рукописи, звіти про НДР, видання продовжувані, реферативні, періодичні покажчи­ки.

Нині вже існують фахово обгрунтовані про­позиції щодо багатоаспектного використання можливостей інформаційних технологій Internet для оптимізації комплектування книгозбірень, зокрема українських, підвищення ефективності обслуговування користувачів і абонентів.

При цьому вважається, що головною перешко­дою в реалізації такого шляху документопостачання, попри швидкість і зручність засобу для фахівців, є необхідність узгодження із власниками авторських і суміжних прав на документ. Але нагадаємо ще й про економічну доцільність (або недоцільність) вибо­ру вказаного способу документопостачання в кож­ному конкретному випадку. Наприклад, у Internet доступні практично всі провідні західні наукові журнали, але безкоштовно користувачі можуть ознайомлюватися лише зі змістом випусків. Подання повнотекстових версій – завжди платне (за ви­нятком демонстраційних випадків). Вартість пе­редплати електронної версії дещо нижча за па­перову та надходить до замовників оперативніше. Однак зазвичай отримувачі паперової версії жур­налу мають право на перекачування файлів елек­тронної версії безкоштовно чи за 5-25 % вартості.

Здійснений російсь­кими фахівцями моніторинг електронних науко­вих публікацій довів, що вчені не вміщують в електронних періодичних виданнях принципово нові та важливі результати власних досліджень. Можливість плагіату надзвичайно висока при публікації навіть у офіційно зареєстрованому електронному журналі.

Така позиція, зокрема, підтверджується даними дослідження британських фахівців у галузі видавничої справи в науковій сфері. Його респонденти висловлювали думку щодо переваг електронних і друкованих видань за певними критеріями. Наведемо розподіл за деякими з них. Так, престижність друкованих видань відзначили 82,5 % респондентів, електрон­них - 0,8 %; якість уміщених матеріалів у дру­кованих виданнях – 64,3 %, у електронних - 0,4 %; за ознакою доступності матеріалів читачеві вия­вилася певна рівновага між друкованими (35,7 % респондентів) та електронними (24,6 %), але за швидкістю публікації пріоритети були на боці електронних видань (56,7 %), друкованих – 7,1 %. У матеріалах цього дослідження відзначено, що чим вагоміший внесок автора у свою галузь знань, тим більше його цікавить рівень престижності видання, тим менше влаштовують електронні видання. Зроблено висновки щодо сучасної видавничої політики, коли пара­лельно практикується електронне та друковане розповсюдження наукових видань і визнаються всі категорії респондентів. Електронні видання створюють певні проблеми, але під тиском тех­нологічних та економічних чинників кінцева перемога таких журналів неминуча.

Перспективи розвитку універсальної наукової бібліотеки в XXI ст. полягають у переході від зосередження ресурсів на комплектуванні та пер­сональному обослуговуванні до напряму: по-перше, забезпечення доступу до інформації в масштабах країни та поза й межами; по-друге, всесвітньої доступності власних документних фондів через бібліотечно-інформаційні мережі; по-третє, ство­рення власного інформаційного простору. До того ж дистанційований доступ до фондів активізує їх використання та одночасно захищає, оскільки зчитувана інформація подається у цифровій формі, залишаючи оригінал твору недоторканим.

Наприклад, електронні інформаційні ресурси Національної бібліотека України ім. В.І.Вернадського (http://www.nbuv.gov.ua/) наступні:

бібліографічні ресурси:

каталог - 100 тис. записів з 1994 р.;

реферати наукових видань України - 15 тис. записів з 1998 р.;

каталог дисертацій - 16 тис. записів з 1993 р.;

каталог авторефератів дисертацій - 22 тис. записів з 1993 р.;

картотека - 830 тис. записів з 1980 р.;

електронні тексти:

6 тис. книг, статей, авторефератів дисертацій тощо, надходження з 1998 р.

праці наукових установ і навчальних закладів; твори класиків української літератури, раритети.

Реферативна інформація

Рефератом називається короткий опис основного змісту інформаційного джерела (книги, наукової статті, звіту про науково-дослідну роботу і т.д.). Короткі зведення, викладені в рефераті, є достатніми для прийняття рішення про доцільність звернення до первинного документа.

Реферати книг, наукових статей, винаходів і т.д. публікуються в реферативних журналах. Реферат не заміняє оригінала, але дозволяє легко знайти самий оригінал. Значення реферативних журналів при пошуках літератури по цікавлячому питанню надзвичайно велике.

Для полегшення користування реферативними журналами в кінці кожного випуску видаються покажчики за рік: авторський, патентний, предметний і формульний. Предметний покажчик найбільш часто використовується при доборі літератури. У нього включений весь матеріал рефератів, анотацій, бібліографічних описів за визначений період часу.

Експрес-інформація

Для ознайомлення читачів із новими закордонними роботами видається експрес-інформація. Випуски охоплюють найважливіші розділи природних і технічних наук. Розрив між виходом статті за кордоном і рефератом складає 2-4 місяця. У окремих серіях експрес-інформації висвітлюються сучасні досягнення науки і техніки за кордоном.

Патентна інформація.

Під патентною інформацією розуміється патентна документація в процесі її передачі, переробки і використання, а також відомості про стан і використання патентного фонду. Патентна документація - сукупність документів, що містять відомості про результати науково-технічних досліджень і дослідно-конструкторських розробок, заявлених або визнаних винаходами, промисловими зразками, а також відомості про охорону прав винахідників і патентовласників. В залежності від змісту документа або від характеру відомостей розрізняють патентно-правову, патентно-технічну і патентно-економічну інформацію. Матеріалами патентної інформації можуть бути як первинні документи, наприклад патентні описи, так і вторинні документи (анотації, реферати, огляди). Таким чином, патентна інформація дає можливість ознайомитися з новітніми досягненнями науки і техніки, зафіксованими в дипломах на відкриття, у патентах на винаходи, промислові зразки і корисні моделі. Систематизована певним чином сукупність патентної документації з довідково-пошуковим апаратом складає патентний фонд, що є складовою частиною загального інформаційного фонду країни.

Патентний пошук

Патентні дослідження проводяться до початку виконання науково-дослідної роботи, у процесі виконання і на завершальній стадії. До початку проведення дослідної роботи проводиться патентне дослідження і складається висновок за результатами цього дослідження. Він включає: оцінку сучасного світового рівня розвитку науки і промислового освоєння досліджуваної галузі або процесу; відомості про тенденції розвитку даної галузі; висновок про можливість створення патентноспроможного об'єкта; рекомендації про використання вітчизняних і закордонних винаходів; визначення доцільності придбання за кордоном ліцензій; виводи про доцільність постановки даної теми і виправданість витрат на її проведення.

У процесі проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, що можуть тривати декілька років, систематично проводяться патентні дослідження, аналізуються відібрані патенти й інші матеріали з погляду досягнення поставленої цілі. Складається порівняльна таблиця основних тематичних або техніко-економічних даних розробок з аналогічними як вітчизняними, так і закордонними рішеннями.

Уточнюються і вибираються найбільш ефективні напрямки розробок за підтемами, вузлам і по темі в цілому, уточнюється можливість створення патентноспроможного об'єкта і використання вітчизняних і закордонних винаходів.

На стадії завершення НДР і ДКР виконуються патентно-інформаційні дослідження з метою експертизи конкретних технічних рішень на патентну чистоту. При цьому приймаються до уваги тільки діючі патенти.

Патентна документація. Специфічним джерелом інформації є патентна документація, як правило, - це опис винаходів. Цей вид інформації відрізняється від інших видів тим, що він містить дані про конкретне технічне рішення з критичною оцінкою прототипів. Самим значним сховищем патентної документації в країнах СНД є Російська патентно-технічна бібліотека (РПТБ), що має більш 8 млн. описів винаходів. Крім опису винаходів ряд країн випускає бюлетені.

Нормативні документи про правову охорону об'єктів промислової власності видані в нашій країні в 1992 році Державним патентним відомством України (Держпатент України - зараз Департамент). Регулярно видається офіційний журнал «Промислова власність». Основні патентні фонди сконцентровані в Державній науково-технічній бібліотеці України (Киев-171, вул. Горького, 180).

Електронна адреса для пошуку: www.delphion.com/home

Методика роботи з науковою літературою

При пошуку наукової інформації необхідно враховувати, що статті по певних питаннях публікуються не тільки в спеціалізованих журналах по даній галузі науки і техніки, але й в інших періодичних виданнях, які не мають прямого або непрямого відношення до цієї галузі. Тому час від часу в періодичних виданнях, присвячених якийсь галузі науки і техніки, з'являються статті, які представляють інтерес для фахівців інших галузей.

Необхідно враховувати, що науковій документації властивий процес старіння. За аналогією з періодом піврозпаду радіоактивних речовин обчислюються періоди старіння наукової літератури. Таким періодом вважається час, протягом якого була опублікована половина усієї використовуваної в даний момент літератури по якийсь галузі. Воно практично збігається з часом, протягом якого половина всієї опублікованої до даного моменту літератури (у визначеній області) перестане використовуватися. Середній вік опублікованих робіт, що складають активний дослідницький фонд, складає біля 5 років. Тому при обмеженому пошуку необхідно орієнтуватися, в основному, на літературу останніх років.

Жодна з бібліотек не може скласти список літературних джерел по вузькому питанню, тому що такий підрозділ обумовлений індивідуальними особливостями наукових інтересів дослідника. Тому «мистецтво» роботи з літературою для дослідника також необхідно, як «мистецтво» експериментатора.

Процес вивчення інформації складається приблизно з наступних стадій: початкове ознайомлення з питанням у цілому; добір літератури і робота з нею. Починаючому досліднику можна порадити скористатися при доборі необхідної інформації так називаним методом ретроспективного пошуку. Суть його перебуває в тому, що спочатку загальні відомості по якомусь питанню можна одержати з навчальної літератури, монографій, довідників або з переліку найменувань статей, опублікованого в останніх номерах журналів за будь-який рік. Виявлені джерела інформації заносяться в спеціальні картки.

Характер добору оригінальної літератури для вивчення залежить від умов, у яких знаходиться дослідник. Частину літератури можна підібрати в бібліотеці установи або інституту. Частину її можна замовити у вигляді ксерокопій із центральних бібліотек. Кожному досліднику необхідні знання організації фондів бібліотеки. Звичайно основна маса книг у бібліотеках зосереджена в книгосховищі. Є два способи розміщення книг: по змісту або по одному з формальних ознак, наприклад по прізвищах авторів.

Найбільш поширеним є розміщення, при якому за основу береться зміст книги, тобто по галузі, який вона присвячена. Це місце фіксується в шифрі книги.

Шифром книги називається умовний знак, що позначає місце перебування книги на полиці. При систематичному розміщенні шифр містить умовне позначення відділу - індекс і прізвище автора - авторський знак. Індекс визначається по таблицях бібліотечної класифікації (ББК). Авторський знак також визначається по таблицях. Звичайно він складається з першої літери прізвища автора і цифри, що відповідає даному прізвищу в таблиці. Шифр проставляється в лівому верхньому куту каталожних карток.

Таблиці для масових бібліотек складаються з декількох розділів:

2 - Природничі науки

20 - Природничі науки в цілому

28 - Біологічні науки

3 - Техніка. Технічні науки

4 - Сільське і лісове господарство. Сільськогосподарські і лісогосподарські науки

5 - Охорона здоров'я. Медичні науки

6/8 - Суспільні і гуманітарні науки

9 - Література універсального змісту.

ББК складається з декількох видів таблиць: основних, загальних, територіальних і спеціальних типових ділень. Сполучення їх утворює розгорнуті таблиці. Основний ряд ББК (перше ділення) охоплює 3 основні області знання: природничі науки, прикладні науки (техніка, сільське господарство, медицина), суспільні науки.

Приклад оформлення верхньої частини каталожної картки

УДК 621.43.056:621.438(477.73)

ББК 39.455.3 (4УКР-261)

Р 69

Картки групуються в каталогах, тобто покажчиках друкованих творів, наявних у даній бібліотеці. Буває декілька видів каталогів. Якщо описи книг розставлені за алфавітом прізвищ авторів, то каталог, у якому розташовані картки, називається алфавітним. Якщо картки згруповані за ознакою змісту книг, журналів, тобто за галузями знань, то такий каталог називається систематичним. В предметному каталозі зібрана література по окремих вузьких питаннях; предмету, явищу, поняттю, проблемі.

Характерною рисою систематичного каталогу є наявність індексів умовних позначень кожного відділу, підвідділу і поняття. Найбільше поширення одержала універсальна десяткова класифікація (УДК).

УДК впроваджена як обов'язкова в науково-технічних видавництвах, редакціях, науково-технічних бібліотеках для публікацій в області природних і технічних наук. УДК є міжнародною системою класифікації друкованих творів і документальних матеріалів. Вона охоплює всі області людських знань.

Десятковою УДК називається тому, що в основі її структури лежить принцип десяткових дробів, що дозволяє необмежено розширювати її шляхом додавання нових груп до уже наявних, не ламаючи всієї системи в цілому. УДК була розроблена Міжнародним бібліографічним інститутом. Розвитком УДК займається Міжнародна федерація по документації, якою створена струнка система внесення доповнень і змін до УДК. Регулярно випускаються «Пропозиції», де публікуються пропозиції нових індексів на нові поняття і «Доповнення і зміни УДК».

Структура УДК

УДК - схема, у якій усі галузі знань діляться на 10 груп, кожна група - на 10 розділів і т.д. Цифри, що позначають розділи УДК, називаються індексами. Для наочності і зручності читання індексу після кожних трьох цифр ставиться точка.

Основні ділення (класи) УДК

0 - Загальний відділ. Організація інтелектуальної діяльності

1 - Філософія. Психологія. Логіка

2 - Релігія. Атеїзм

3 - Суспільні науки

4 - Мовознавство

5 - Природничі науки. Математика

504 - Наука про навколишнє середовище. Екологія

504.03 - Соціально-економічні аспекти впливу людини на навколишнє середовище. Природа і товариство. Природокористування

504.3 - Атмосферне навколишнє середовище

504.3.054 - Забруднення атмосфери

504.06 - Охорона навколишнього середовища. Управління якістю навколишнього середовища

504.064 - Контроль якості навколишнього середовища. Контроль забруднення

504.4.054 - Забруднення гідросфери. Забруднення води

504.75 - Екологія людини і навколишнього середовища

6 - Прикладні науки. Медицина. Техніка

7 - Мистецтво

8 - Літературознавство

9 - Історія

В УДК крім основної таблиці є допоміжні таблиці визначників - самостійні цифрові ряди, теж десяткові. Визначники відбивають якісні показники творів або властивостей предмета з певної точки зору. Визначники діляться на загальні і спеціальні. Перші застосовуються у всіх розділах схеми, другі - у визначеному розділі. Визначники приписуються до основного індексу з умовними значками, що характеризують даний визначник (точка, скобки, дефіс і т.д.).

Запис літературного джерела

Запис літературних джерел і потім посилання на них повинні бути зроблені без помилок. Вони записуються дуже стисло, за визначеними правилами і у визначеному порядку. Наприклад, посилання на статтю в журналі робляться в наступному порядку: автор (автори) і його ініціали; якщо авторів більше трьох, то можна зазначити прізвище тільки першого автора; скорочена назва журналу; рік видання; том (позначається арабськими цифрами); номер журналу; сторінка.

Посилання на науковий звіт: у статтях, книгах і інших виданнях посилання на наукові звіти не приводяться. В звіті про науково-дослідну роботу при посиланні на інший звіт доводяться наступні відомості: заголовки звіту, далі пишеться слово «звіт», його шифр, інвентарний номер, повне або скорочене найменування організації, що випустила звіт, прізвище й ініціал керівника НДР, місто, рік, кількість сторінок.

Читайте також:

1. Active-HDL як сучасна система автоматизованого проектування ВІС.
2. II. Бреттон-Вудська система (створена в 1944 р.)
3. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
4. IV. УЗАГАЛЬНЕННЯ І СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ВИВЧЕНОГО
5. V. Систематизація і узагальнення нових знань, умінь і навичок
6. VI. Система навчаючих завдань для перевірки кінцевого рівня завдань.
7. VI. Система навчаючих завдань для перевірки кінцевого рівня завдань.
8. VI. Узагальнення та систематизація знань
9. VII. Закріплення нового матеріалу і систематизація знань.
10. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.
11. Автоматизована система ведення державного земельного кадастру
12. Автоматична система сигналізації

Переглядів: 2589