Філософія середньовіччя

Августинрозумів самопізнання як найбільш досконалий вид пізнання та підкреслював необхідність перенесення зосередженості людини з зовнішнього світу на внутрішній. Ідея про внутрішній досвід, що володіє вищою істинністю та є відмінним від зовнішнього, мав у Августина теологічний смисл, а повернення людини до самої себе насамперед виступало підготовчим етапом пізнання Бога.

Аристотельзазначив соціальний аспект самопізнання. Так, він в “Великій етиці” зазначає, що найважчим та найприємнішим є – пізнання себе, але самі ми не можемо споглядати самих себе, отже, коли ми хочемо пізнати самих себе, ми можемо пізнати себе, дивлячись на друга, бо, як говориться, друг є другим «Я”. Отже, сприймати друга означає певним чином сприймати самого себе, а пізнавати друга – певним чином пізнавати себе.

Надалі цей вислів стає девізом філософа Сократа. Під пізнанням самого себе Сократ розумів аналіз вчинків і ставлення до них, моральних оцінок і норм людської поведінки в різних життєвих ситуаціях, тобто самопізнання – насамперед акт інтелектуальний, який приводить до знання та розуміння. Це веде до нового розуміння душі, в якому найважливішим стає ставлення людини до самої себе як носія інтелектуальних та моральних якостей.

Цей афоризм використовував в своїй філософії Геракліт. В його розумінні “Пізнай самого себе” означає піти в глибини власних думок та переживань, відволікаючись при цьому від всього зовнішнього. За Гераклітом пізнавати себе (свою психею) – означає заглиблюватись в закон (Логос).

В Древній Греції в Дельфах у VІІ ст. до н.е. над входом у храму Аполлона були висічені ці слова.

Вислів “Nosce teipsum” (Пізнай самого себе) приписується древньогрецькому філософу Фалесу.

Епоха античності

Самосвідомість виникає з розвитком мови, форм спілкування та предметної діяльності людини і спочатку приймає вигляд родової та групової свідомості. Становлення почуття “Я” та відповідних форм мислення – наслідок тривалого історичного розвитку.

В ширшому значенні поняття самосвідомості стосується соціальних груп – класів, етносів тощо на рівні теоретичного мислення вона приймає форму рефлексії.

В вузькому філософському розумінні самосвідомість – це усвідомлення людиною унікальної цінності та неповторності своєї особистості, виділення з природи та світу людей свого «Я».

Філософська сутність феномену самосвідомості – виявлення гносеологічної сутності, з’ясування співвідношення самосвідомості з об’єктивним буттям особистості та навколишнім світом.

Поняття Я у психологічних теоріях особистості

Філософські передумови виникнення психології самосвідомості.

План

Модуль 1. Проблема самосвідомість у психології

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ

Тема 1. Філософсько-психологічні аспекти феномену самосвідомості

Основні поняття теми: самосвідомість, поняття Я, самопізнання, теорії особистості, потреби Я, Я-концепція, образ-Я.

Плотінвважавсамосвідомість людської душі інтелектуальним актом, наявність самосвідомості є складним синтезом різноманітних сприймань, починаючи від психосоматичних процесів і закінчуючи усвідомленням мислення. Він виділив у душі її спрямованість на саму себе, на власні, незримі дії та змісти. Вона ніби слідкує за своєю роботою, виступає її дзеркалом. Через багато століть ця здатність суб’єкта отримала назву рефлексії.

Фома Аквінський запропонував етапи усвідомлення себе у вигляді схеми роботи душі:

1) спочатку душа здійснює акт пізнання – перед нею постає образ об’єкта (відчуття або поняття),

2) далі душа усвідомлює, що нею здійснений сам цей акт,

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Індивід відкриває своє “Я” не шляхом інтроспекції, а через інших, у процесі спілкування та діяльності, переходячи від окремого до загального.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.024 сек.