• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема: Стрес. Фази стресу.

План

1. Види та форми переживання емоцій та почуттів.

2. Вищі почуття та їх розвиток.

3. Емоційні стани.

4. Розлади емоцій.

5. Воля і вольові дії.

6. Якості волі і порушення вольової сфери.

Емоції і почуття

Пізнаючи навколишній світ і змінюючи його, людина не байдуже ставиться до того, що відбувається в ньому. Предмети та явища світу, події власного життя, стосунки з іншими людьми, суспільні події, факти з міжнародного життя переживаються людиною, викликаючи у неї задоволення, незадоволення, радість, горе обурення, захоплення, співчуття, гнів, ненависть, упевненість у собі, сором та ін. Ці різноманітні переживання людини, в яких виявляється її суб’єктивне ставлення до того, що діється навколо неї, до інших людей і до самої себе, називають емоціями і почуттями.

Ці види почуттів є водночас засобом впливу однієї людини на інших людей. Вони відіграють важливу роль у роботі представників багатьох професій, а особливо актора, педагога, психолога, адміністратора і медика. Справжнім медиком як особистістю може стати лише особа, .яка, крім глибоких професійних знань; і вмінь, в обов'язковому порядку оволоділа мистецтвом емоційного впливу на психіку хворого і його родичів, що включає в себе гармонію якостей медика-фахівця, психолога, актора і педагога. Ось чому розуміння суті емоцій, значення їх для повсякденного життя і вміння виховувати їх є важливою складовою частиною) становлення майбутнього медика.

Характерною рисою емоційних переживань є їх полярність. Кожне з них має явно виражений позитивний чи негативний відтінок (приємне - неприємне, задоволення - незадоволення, радість - горе, симпатія, антипатія, любов, ненависть тощо). Переважно протилежні переживання є несумісними в один і той же момент життя людини. Проте у складних почуттях вони можуть утворювати своєрідну єдність (наприклад, сміх крізь сльози, протилежні переживання при ревнощах тощо).

Види емоцій:

а) стенічні (ті, що покращують життєдіяльність людини, посилюють її енергію, спонукають до діяльності),

б) астенічні (такі, що пригнічують людину, послаблюють її активність, демобілізують).

Астенічні емоції можуть бути причиною захворювань і завжди , погіршують їх перебіг, заважають успішному видужанню. Дуже небезпечно, коли хворий боїться свого захворювання, це не дає можливості мобілізувати організм на боротьбу з недугою. Потрібно всіма можливими засобами постаратись відволікти її від важких думок і переживань про хворобу, підбадьорити, вселити оптимізм. У цьому відношенні ефективними є адекватні культ- і працетерапія. Характерною рисою всякого більш-менш сильного переживання є те, що воно "захоплює" особистість у цілому. Це свідчить про найтісніший зв'язок переживань особистості з хором задоволення її потреб, змінам її життєвих взаємозв'язків із середовищем. Будь-яке сильне переживання мимоволі проявляється змінами виразу обличчя людини, пози , інтонацій голосу, а також діяльності внутрішніх органів (серця, легенів, шлунка, залоз секреції й ін). "Захоплюючи" весь організм, емоції надають його станові особливої якості: вони інтегрують (об'єднують) функції організму для швидкої відповіді на шкідливий або корисний вплив на нього, допомагають негайно оцінити характер цього впливу.

Згідно з поглядами І. Павлова і Л. Орбелі, генератором емоцій, є підкірка, а кора оцінює їх і моделює поведінку. Емоційні переживання за своєю природою є рефлекторними явищами. Нижчі, більш давні за своїм походженням емоції пов’язані з підкіркою Вони є складовими моментами деяких простих і, особливо, складних безумовних рефлексів, або актів інстинктивної поведінки. Найближчі до півкуль підкіркові центри є центрами спеціальних найскладніших безумовних рефлексів: харчового, активно -, пасивно-захисного та ін. Діяльність цих рефлексів становить фізіологічну основу елементарних емоцій. Як вже зазначалось, підкірка функціонує під контролем кори великих півкуль головного мозку.

Фізіологічною основою емоцій є діяльність півкуль та підкіркових центрів головного мозку. Контроль з боку кори виявляється, зокрема, в тому, що людина може регулювати силу емоцій, не піддаватися їм, затримувати певною мірою зовнішні вияви своїх переживань (наприклад, стимулювати свій сміх, гнів тощо). З іншого боку, підкірка чинить позитивний вплив на кору великих півкуль, будучи джерелом сили емоційних проявів.

Саме впливом кори пояснюється різноманітність емоційного життя як щодо інтенсивності, так і щодо диференціації переживань. Участь кори головного мозку в складних емоційних проявах є очевидною. Смачна їжа і прослухування музики Д. Бортянського - обидва ці чинники викликають задоволення, але зовсім різного характеру. Складовий компонент емоційної реакції визначається, з однієї сторони, індивідуальною направленістю, а з іншої - самою дійсністю, якою вона нам уявляється.

Види емоцій: прості й складні. За силою, характером прояву і стійкістю серед емоцій розрізняють афекти, настрої, пристрасті.

За змістом виділяють передусім моральні, інтелектуальні й естетичні почуття. Деякі з них можуть набувати характеру пристрастей.

Прості емоції. Прості емоції викликаються безпосередньо дією на організм тих чи інших об'єктів, пов'язаних з задоволенням його первинних потреб.

Вони виникають у зв'язку з відчуттям їх властивостей, останні (кольори, запахи, смаки тощо) є для нас приємними або неприємними, можуть викликати задоволення чи незадоволення. Ці переживання породжуються також ступенем задоволення органічних потреб в їжі, питті тощо. Емоції, безпосередньо пов'язані з відчуттями, називають емоційним тоном відчуттів.

Складні емоції пов’язані з розумінням об’єктів , що їх викликали Та усвідомленням їх життєвого значення.

Задоволення від смачної їжі є простою емоцією, задоволення ж від успішного закінчення якого-небудь завдання, сприймання красивого пейзажу чи картини є складним переживанням. До складних емоцій належать такі переживання людини, як радість, смуток, страх, гнів, сором та ін..

Настрої. Настроєм називають загальний емоційний стан людини, що характеризує і життєвий тонус протягом певного часу.

Він походить від тих емоцій, які переважають у неї. Настрій часто виникає як відгомін сильної енергії; пережитої людиною. Перевага певної емоції надає настроєві відповідного забарвлення. Настрій буває радісним, сумним, бадьорим, пригніченим, нудним, спокійним, неспокійним, стурбованим тощо.

Пристрасть завжди виявляється в зосередженості, зібраності сил людини, їх спрямованості на досягнення певного об'єкта.

Має подвійну природу. В пристрасті людина, по-перше, страждає, вона пасивна, а, по-друге, є активною істотою, яка наполегливо прагне до оволодіння предметом пристрасті. Пристрасть полонить людину і проявляється по-різному залежно від наявності чи відсутності перешкод до її задоволення.

Пристрасть потрібна людині для виробничої, наукової, мистецької чи іншої діяльності. І.Павлов закликав, молодь, яка присвятила себе науці, пристрасно її любити. "Пам'ятайте, - писав він, - що наука вимагає від людини всього її життя. І коли б у вас було два життя, то їх би не вистачило вам. Великого напруження і великої пристрасті вимагає наука від людини. Будьте пристрасні у вашій роботі й у ваших шуканнях".

Крім пристрастей високого ідейного змісту, є пристрасті низького порядку, які відіграють негативну роль у житті людини. Такою є пристрасть до алкоголю, наркотиків, самолюбства, властолюбства та ін.

Афекти - короткочасні та сильні емоції людини, що виникають раптово й виявляються в різних змінах м'язової діяльності та стану внутрішніх органів. Прикладами афектів можуть бути несподівана сильна радість, вибух гніву, напад страху, тощо. Для афектів характерним є нестриманий їх вияв ("спалахнув від гніву", "завмер від переляку" та ін).

Афективний стан пов'язаний із послабленням кіркового гальмування, яке контролюється корою головного мозку. Людина під впливом емоцій говорить і робить те, чого вона не дозволяє собі в спокійному стані й про що жалкує, коли минає афект. Ще різкіше це відбувається при сп'янінні, раптовому виключенні гальм (І. Павлов) ("П'яному море по коліна").

Афекти викликаються гострими життєвими ситуаціями, у які потрапляє людина. Часом афект (наприклад, спалах гніву) виникає як розв'язання конфлікту у взаєминах людини з іншими людьми. Іноді афект людини (жах, лють) є реакцією на загрозу її життю чи життю близьких. Іноді афективний спалах поступово підготовлюється нагромадженням незадоволення у взаєминах людини з ким-небудь. У такому випадку він виникає внаслідок втрати нею терпіння. Поява афектів залежить не тільки від життєвих ситуацій, а й від особистості, її темпераменту і характеру, вміння володіти собою. Схильність деяких людей до афектів, особливо негативних, що спалахують у дріб’язкових ситуаціях, часто є ознакою їх невихованості.

Види афекту

Розрізняють фізіологічний і паталогічний афекти.

а) фізіологічний афект, характеризується тим, що незважаючи на психічне потрясіння, свідомість не затьмарюється і людина спроможна керувати своїми вчинками. Після заспокоєння амнезії немає.

б) патологічний афект характеризується звуженням об’єму свідомості. Людина практично нічого не усвідомлює і не контролює свої вчинки, може проявити агресію і навіть вчинити вбивство.

Згодом вона не в змозі буде згадати окремі епізоди, а інколи спостерігається повна амнезія цього стану.

Якщо у хворого розвинувся стан афекту, медична сестра повинна викликати лікаря і вжити належних заходів для попередження негативних наслідків, зумовлених цим станом.

Хвилювання – це психічний стан людини, що характеризується ознаками підвищеного збудження, внутрішнього і зовнішнього напруження та поганими передчуттями.

Стан хвилювання особливо виразно виявляється у дитячому та юнацькому віці. Він зустрічається практично у всіх хворих, які звертаються за медичною допомогою. Схвильований хворий не завжди може зрозуміло розповісти про особливості свого стану, симптоми і перебіг своєї хвороби. Медична сестра повинна розрізняти стан хвилювання і розумову обмеженість хворого, а також уміти позитивно вплинути на психіку пацієнта, щоб заспокоїти його і зменшити прояви хвилювання.

Тривога – це емоція, яка виникає при загальній оцінці ситуації як несприятливої, коли людина відчуває, справжню або уявну загрозу її біологічному або соціальному існуванню.

Тривога є настільки частим емоційним феноменом, що деякі психологи вважають цю емоцію нашим "сторожем", а певний її рівень - нормою. Людину, в якої відсутнє відчуття тривоги, називають безпечною. Вона часто потрапляє в халепи, бо не задумується над можливими негативними наслідками своєї поведінки, дій, висловів. Але тривога не є емоцією, яка повинна постійно бути присутньою. Вона здатна "отруїти" навіть радісну подію (перший сексуальний контакт і страх заразитись). Людина з надто високим рівнем тривожності не має шансів на щастя.

Практично завжди при тривозі змінюється сон. Він стає поверхневим, тривожним, повним неприємних сновидінь. Уранці після пробудження людина почуває себе розбитою, а не бадьорою. Нерідко розвиваються безсоння вночі й сонливість упродовж дня, особливо в другій його половині.

Тривога змінює апетит і впливає на масу тіла. В одних людей; він постійно знижений, у інших знижується під час відпочинку (у вихідні дні), але підвищується на роботі. Цікаво відмітити, що люди, схильні до схуднення, худнуть, а до повноти - поправляються. Отже, збільшення маси тіла уже часто свідчить про душевний неспокій.

Страх – це емоція, причину якої людина усвідомила

Якщо тривога існує досить довго, людина починає шукати причину небезпеки, ліквідовує її і заспокоюється. Якщо джерело тривоги ліквідувати не вдається, вона переростає в страх, який може виникати раптово.

Тривога не має чітко визначеної направленості, а страх має. Таким чином, страх – це результат взаємодії і мислення.

Страх є найбільш небезпечною емоцією. Людину можна залякати до смерті.

В одних хворих відмічаються і серцево-судинні порушення, наприклад, серцебиття і пітливість, в інших - шлунково-кишкові розлади, наприклад, нудота, блювання, відчуття порожнечі й нервового тремтіння (в шлунку "мутить від страху"), здуття живота або навіть розлад шлунка, в деяких почастішання сечовипускання, в інших - поверхневе дихання і відчуття стиснення в грудях. У багатьох хворих переважають явища напруги м'язів, і вони скаржаться на те, що м'язи не згинаються, або на спазми, головний біль і викривлення шиї. Але страх не , тільки зло. Справа в тому, що при страху посилюється стимулювальна діяльність нервової системи. У такому стані легше бути активним, звичайно, при низькому ступені страху.

Дуже погано, коли людина панічно боїться наркозу й операції. Від страху в неї під час інтубації може настати раптова смерть. Проте немає нічого хорошого, коли людина байдуже ставиться до майбутньої операції. Вона може перед операцією наїстися, напередодні прийняти з друзями-пияками спиртне, всю ніч "різатись" у карти, а не відпочивати. Частка страху в стимулювальній і стримувальній "дозі" повинна бути.

Як попередити страх, особливо перед медиками і лікуванням? По-перше, не можна залякувати дитину в процесі виховання, говорячи: "Поводь себе чемно, прийми таблетку, а то прийде медик у халаті й зробить тобі болючий укол або операцію, розріже животик". Переживаючи за дитину, батьки не повинні свій страх передавати їй.

Страх і тривога медика за долю хворого можуть призвести до помилкових дій або бездіяльності й пошкодити йому.

По-друге, необхідно навчитися не соромитись зовнішніх проявів тривоги і страху. Не сваріть дитину за те, що вона налякалась. Не виробляйте в неї страх перед переляком. Якщо ви самі випадково налякали дитину, вибачтеся перед нею і скажіть, що ви не хотіли цього. Уважно слідкуйте за тим, щоб дитина не боялась лікарів, міліціонерів, вчителів і т. д., але не відчиняла дверей незнайомим.

Страх - поняття досить примхливе. У більшості людей є підсвідомий страх перед чимось. Наприклад, жінка із задоволенням вагітніє і спокійно чекає пологів. Тоді як, коли побачить мишку - істерично верещить і вискакує на стілець. Молодий, здоровий чоловік може перебороти страх перед боєм і йти в атаку, але зомліває від страху, коли медсестра робить йому внутрішньовенну ін'єкцію.

Гнів – це стан, зумовлений дією негативних подразників, які послаблюють вольовий і розумовий контроль над поведінкою.

Гнів має яскраві специфічні зовнішні вияви в різних жестах, рухах, міміці, словах, а також вегетативні прояви. У гніві не варто приймати ніяких рішень, тому що при цьому стані людина керується не розумом і критеріями доцільності, а так званою афективною логікою.

Проте інколи, щоб допомогти хворому перебороти страх перед недугою, доцільно викликати у нього гнів на неї. З однієї сторони, гнів, особливо сильний і Тривалий, викликає надмірне напруження процесів життєдіяльності, що може посилювати патологію. А з іншої - саме гнів допомагає перебороти страх (наприклад, гнів на ворога допомагає солдату перебороти страх і піднятись в атаку). Потрібно, щоб-хворий не зживався із своєю недугою, а гнівався на неї й активи боровся за своє видужання.

Вищі почуття.

1.Моральні почуття - почуття, в яких виявляється стійке ставлення людини до суспільних подій, інших людей і себе самої.

Вони нерозривно пов'язані з певними нормами поведінки, прийнятими в даному суспільстві, оцінкою відповідності дій, вчинків, намірів людини цим нормам. Джерелом моральних почуттів є спільне життя людей, їх взаємини, і спільна боротьба за досягнення суспільних цілей.

а) Совість - оцінка людиною своїх власних вчинків, хороших і поганих, своєї діяльності, свого ставлення до інших людей.

Ця оцінка є не тільки розумовою, а й емоційною. Вона переживається людиною. Усвідомлення людиною правильності своїх вчинків породжує спокій її совісті, радість, моральне задоволення собою. І, навпаки, усвідомлення людиною того, що той чи інший її вчинок розходиться з визнаними нею моральними принципами, переживається як невдоволення собою, муки сумління, почуття каяття, сорому. Особистість має потребу зізнатися у своєму поганому вчинку, покаятись, виправитись, попросити вибачення в інших, тощо, і тим самим відновити спокій своєї совісті. Совість є важливою формою прояву моральної свідомості людини. Голос совісті - вищий регулятор її ставлення до інших людей і своєї справи.

б) Сором - це емоційний стан, що виникає внаслідок усвідомлення людиною невідповідності своїх вчинків загальноприйнятим у суспільстві нормам.

Сором'язливість є природною загальнолюдською рисою, одним з аспектів функціонування такого саморегулятора, як совість. Встановлено, що приблизно 40 % людей є надто сором'язливими. Проте, у представників деяких професій, у тому числі медиків, надмірна сором'язливість знижує рівень професійності. Сором’язлива людина часто ніяковіє і не здатна сповна реалізувати свої можливості для налагодження ефективного контакту і спілкування, а також для рішучих дій з іншими людьми.

Суб'єктивні та об'єктивні прояви сором'язливості. Насамперед людина ніяковіє, потім з'являються ознаки тривожності: почервоніння обличчя, прискорення пульсу, пітливість тощо. Зрештою виникає відчуття незручності й своєрідної винуватості. Людині важко говорити, інколи взагалі зникає бажання розпочати розмову, вона не може дивитись співрозмовникові в очі.

Сором'язливі люди не завжди можуть описати внутрішню картину хвороби. Їм важко про щось попросити медичну сестру, а ще важче нагадати їй, якщо вона забула виконати прохання. Сором'язливим хворим дуже незручно (інколи неможливо) здійснити фізіологічні відправлення в загальній палаті. Їм соромно попросити іншого хворого притишити гучномовець тощо. Медична сестра завжди повинна пам'ятати про це і створити всі умови, щоб оберігати психіку таких хворих.

2.Інтелектуальні почуття - переживання людини, що виникають і виявляються в її розумовій та пізнавальній діяльності.

Відсутність розумової та іншої діяльності, яка б захоплювала людину своїм змістом, незайнятість її певною роботою породжують нудьгу. Вона виникає, зокрема і в навчальній роботі учнів, коли останні не займаються розумовою діяльністю, і відіграє в ній негативну роль.

3. Естетичні почуття - це почуття краси і прекрасного.

Емоції самі по собі не зникають. Вони вимагають розрядки. При поведінкових реакціях емоції проявляються як:

1) формування потреби, що виявляється в переживаннях чекання, надії, неспокою і 2) задоволення потреби, пов’язаної з відповідними почуттями залежно від отриманих результатів. Якщо розрядка тривалий час не настає - виникає дисбаланс психічного стану, вегетативної нервової системи і різних органів. Але розряджати емоції потрібно цивілізовано.

Емоції є не лише ворогами, але й союзниками медиків. Ще Вольтер писав, що той, хто бажає позбавити людину емоцій, мотивуючи тим, що вони є небезпечними, подібний до тих, хто бажав би випустити з людини всю кров, виходячи з того, що вона є причиною крововиливу в мозок.

Стенічні емоції (задоволення від того, що до хворого добре ставляться в лікарні, від успіхів у його сім'ї, впевненість у своєму видужанні, душевне піднесення від того, що йому стає краще) зміцнюють життєві сили організму. І

Життя в лікарні або вдома, коли людина хвора, відрізняється від звичайного. Медики повинні створити для хворого умови, щоб покращити його стан позитивним емоціями і почуттями. Так, реабілітація, як обов'язкова складова частина лікування, повинна задовольняти моральні й інтелектуальні потреби, а культтерапія - естетичні.

Моральне право носити звання медика може лише людина, яка любить медицину і хворих. Любов до хворих виховується за обов'язкового дотримання умови невтомної праці на благо хворих і турботи про них. Звичайно, інтерес до медицини здебільшого починається з абстрактного уявлення про неї, але лише в практичній роботі з надання допомоги хворим стане зрозумілим - полюбить людина професію медика чи стане байдуже виконувати свої обов'язки.

Між почуттями і вчинками людини існує взаємозв'язок.. Людина із задоволенням допомагає тому, кого вона любить, хто їй імпонує. Разом із тим, існує зворотний психологічний феномен "перенесення дій на почуття" - люди більше люблять того, кому роблять добро, і, навпаки, не люблять того, кому нашкодили. Безкорислива і глибока любов є найвищим людським почуттям, а виплекати любов медика до медицини і хворих можна лише за умови активної діяльності.

Практичні поради

Уважно спостерігайте за мімікою, пантомімікою, поглядом, силою і тембром голосу хворих. Навчіться визначати їх емоційний стан.

Навчіться розпізнавати психологічні маски страху.

Відволікайте хворого від важких думок і переживань. Старайтесь викликати якнайбільше стенічних та позитивних емоцій і всіляко боріться з астенічними емоціями.

4. Навчіться регулювати свій емоційний стан. Виховуйте удосконалюйте в собі моральні почуття і вищі емоції.

Порушення емоцій і почуттів

Патологічна зміна емоцій і почуттів виявляється по-різному: депресією, апатією, емоційною лабільністю тощо.

1.Депресія - афективний стан, що характеризується негативним емоційним фоном, супроводжується пригніченим настроєм, мислительною і руховою загальмованістю.

Хворі на депресію охоплені почуттями неприємного характеру, в усіх подіях вбачають лише негативні відтінки. Іноді туга в них досягає сильного душевного болю, через що може статися меланхолічний вибух, який спричиняє самознищення. Трапляються випадки, коли хворий перед тим, як убити себе, спочатку намагається вбити своїх близьких, кривдників. Депресія виникає внаслідок деяких психічних і соматичних захворювань, а також у людей практично здорових як реакція на неприродну тяжку життєву ситуацію.

2.Маніакальний синдром - це стан, протилежний за емоційним фоном депресії, що характеризується стійким підвищенням настрою, надмірною рухливістю і прискореним темпом мислительної діяльності.

Хворий у маніакальному стані не реагує на неприємні події зниженням настрою. Вони для нього просто не існують. Навіть смерть близьких не може викликати у нього скорботи. Більше того, він може організувати вечір і сам виступити з веселою, розважальною промовою.

3.Маніакально-депресивний психоз (МДП) - психічне захворювання, що характеризується наявністю фаз депресії (або манії), що чергуються з приступами складного поєднання цих фаз, які замінюються повним відновленням психічної діяльності.

У практиці для позначення змін емоційного стану вживають спеціальні поняття.

4.Ейфорія - це піднесений настрій, стан задоволення і безтурботності, що не відповідає об'єктивним обставинам і характеризується мімічним і загальним руховим пожвавленням, психомоторним збудженням.

За певних умов стан ейфорії може виникати і в здорових людей, наприклад, після підйому людини високо в гори, внаслідок кисневої недостатності. Часто ейфорія виникає також на початкових стадіях алкогольного сп'яніння, під час наркозу, при захворюваннях, пов'язаних із кисневим голодуванням (туберкульоз, анемія).

5.Дисфорія — пригнічений настрій, що характеризується дратівливістю, озлобленістю, похмурістю, підвищеною чутливістю до дій оточуючих, схильністю до вибухів агресії.

У клініці дисфорія спостерігається у хворих на епілепсію, внаслідок органічних уражень головного мозку, а також при деяких формах психопатій. В окремих випадках хворий може становити небезпеку для оточуючих.

6.Емоційна лабільність характеризується легким і швидким переходом від піднесеного до пригніченого настрою.

Часто емоційна лабільність спостерігається при серцево-судинних захворюваннях.

7.Амбівалентність почуттів - неузгодженість, суперечливість кількох емоційних ставлень до певного об'єкта, що їх відчуває людина одночасно.

8.Апатія - стан, який характеризується емоційною пасивністю, байдужістю, спрощенням почуттів, відсутністю інтересу до навколишніх явищ, подій та ослабленням волі.

Цей стан іноді виникає внаслідок деяких органічних уражень головного мозку, слабоумства, а також тривалого соматичного захворювання. Перелічені зміни емоцій характерні для хворих на шизофренію.

У клініці спостерігаються й інші хворобливі зміни емоційного стану, такі, як дратівливість, інфантилізм (дорослий хворий нагадує своєю поведінкою дитину), нездатність стримувати емоції - перехід від сміху до ридання, постійний безпричинний гнів. Іноді соматомімічні рефлекси не відповідають справжньому настрою. Людина, переживаючи неприємну звістку, висловлює стурбованість, виявляє занепокоєння і одночасно посміхається. Спостерігається також роздвоєння мімічних реакцій на обличчі - очі плачуть, а губи посміхаються. Емоційні стани ніби відокремлюються від інтелектуальних процесів.

При порушенні емоцій особливої уваги потребує депресія. Хворі на депресію прагнуть до самотності, рухова і психічна діяльність їх загальмована. Часто в таких хворих можуть виникати суїцидальні думки і спроби, тому їх не можна випускати з поля зору.

При маніакальному стані хворі рухливі, гомінливі, розгальмовані, тому порушують режим у лікарні, створюють труднощі для оточення, в тому числі і для медичних працівників.

Якщо соматичне захворювання не дає змоги перевести хворого в психіатричну лікарню, за ним встановлюють постійний нагляд і відповідний контроль.

Особи з виявленою емоційною лабільністю передусім потребують чуйного ставлення з боку медичних працівників. Цю категорію хворих слід оберігати від сильних емоційних потрясінь. Доброзичливий вираз обличчя, обережні рухи рук, ласкаве слово медичного працівника повертають хворому, як правило, гарний настрій. Позитивні естетичні відчуття входять до комплексу терапевтичних заходів. Велике значення мають і зовнішній вигляд медичного працівника, і відповідне оформлення приміщень та кабінетів, і освітлення палат, і колір стін, і розстановка меблів.

Дослідження емоцій передбачає передусім огляд хворого. Звертають увагу на вираз обличчя, позу, особливості мовлення. На шкірі хворого можуть бути рубці - сліди спроб самогубства (в ділянці серця, ліктьових вен, шиї). Після огляду з хворим ведуть бесіду, детально розпитують про його настрій. Мають значення міміка і пантоміміка (швидка, повільна, скупа тощо) під час бесіди й огляду. Підбиваючи підсумки, оцінюють ступінь емоційно-моторної стійкості. Додаткові відомості можна одержати в бесіді з родичами хворого, співробітниками, іншими хворими цієї палати.

Воля

Воля - це здатність людини до саморегуляції своєї діяльності й різних психічних станів для досягнення свідомо поставленої мети.

Довільні дії - це вольові дії, що свідомо регулюються.

Вольові дії характеризуються

Тим, що людина керується при їх виконанні свідомо поставленою метою.

Долає на шляху до досягнення поставленої мети перешкоди.

а) внутрішні перешкоди - ставлення й установка людини, спрямованість особистості, перевтома, стан занедужання;

б) зовнішні перешкоди - обмаль часу, фінансових можливостей фізичні властивості речей, опір інших людей тощо.

Ці перешкоди, відображаючись у свідомості, спричиняють вольове зусилля, спрямоване на подолання труднощів. І. Павлов писав, що той, хто хоче виховати свою волю, повинен навчитись переборювати перешкоди.

Структура вольового акту:

Імпульс до мети;

мотив діяльності,;

прийняття рішення;

вибір способів та засобів діяльності;

виконання рішення.

Імпульс - це пусковий сигнал попереднього формування мети.

Мета діяльності - це чітке усвідомлення того, чого хоче досягти людина, це бажаний результант, на отримання якого спрямована діяльність.

Мотивами називають внутрішні причини, які спонукають людину займатися тією чи іншою діяльністю, що зумовлено її потребами, інтересами і переконаннями. Найчастіше мотив збігається з метою діяльності, але в окремих випадках мотивом є та чи інша мета і, навпаки, до однієї мети можуть спонукати різні мотиви.

Наприклад, дві молоді людини поставили собі за мету стати медиками. Але рушійним мотивом Дій одного є щире бажання допомагати хворим, а другий вбачає в цьому лише засіб уникнути фізичної праці. Звичайно у свідомості людини є кілька мотивів і кінцевому рішенню передує складна їх боротьба.

Боротьбу вибирає певний шлях реалізації рішення і приймає остаточне рішення, яке намагається здійснити. Прийняття рішення - здебільшого складний процес, що супроводжується внутрішньою боротьбою. Прийнявши рішення, людина починає його виконувати. Але шлях від прийняття рішення до його виконання також нерідко супроводжується боротьбою понять, наприклад: «Розумію, що це зробити потрібно, але прикладати зусиль не хочеться». Отже, перехід від прийняття рішення до його виконання відбувається не завжди автоматично, здебільшого для цього людина використовує зусилля волі, що тісно пов'язане з іншими психічними процесами.

Медичній сестрі необхідно навчитись робити внутрішньовенні ін'єкції. Після інструкції викладача і споглядання за виконанням цієї маніпуляції у студентки з'являється уявлення. Далі вона вивчає предмети, об'єкти й алгоритм дій (місцезнаходження поверхневих вен, визначення понять «шприц», і «голка», правила заповнення шприца ліками, правила антисептики, і користування джгутом і под.), у результаті чого отримує необхідні і знання. Відтак медична сестра вчаться практично збирати шприц і голку, набирати ліки, накладати джгут, дезінфікувати ділянку ін'єкції, фіксувати вену, робити прокол і т. д., що є вмінням. У результаті систематичних вправ виробляється навичка. Основною умовою вироблення навичок є вправа, сутністю якої є багатократне виконання однієї і тієї ж дії.

Виховання волі.

1. Вироблення корисних звичок.

2.Тренування і загартування волі.

Звичка - це вироблена навичка, яка стала потребою.

Звички людини різноманітні. Серед них виділяють звички гігієнічні (дотримуватись чистоти одягу, вмиватись, чистити зуби тощо), трудові (акуратно виконувати-завдання, класти інструменти і вироби на певне місце та; ін.), естетичні (бути охайним, дбати про красу в побуті тощо), моральні (бути ввічливим з іншими, вітатись із знайомими при зустрічах з ними, поступитись місцем у трамваї старшим людям та ін.).

Не всі звички є позитивними, корисними. Некорисні звички, наприклад, неакуратність у роботі, звичка запізнюватись, підмінювати роботу розмовами, не доводити розпочатої справи до кінця, «засмічувати» процес мовлення зайвими словами ("значить", "так мовити", "взагалі" й под.), вживати грубі, лайливі вислови і примушують людину витрачати волю на те, щоб силувати себе до виконання елементарних дій (вчасно вставати після нічного сну, не запізнюватись, слідкувати за собою^; тощо). За цієї умови можна зосередитись на виконанні важливих завдань, які стоять перед людиною в даний момент, і сконцентрувати енергію вольових процесів більш раціонально на подолання існуючих перешкод.

Вироблення корисних звичок вимагає вольових зусиль. Як і всі психічні процеси, воля піддається тренуванню. Слабовільна, людина, виробляючи у себе корисні звички, тим самим тренує свою волю.

У хворих внаслідок тривалої тяжкої недуги воля послаблюється (особливо воля у психічно хворих, алкоголіків і наркоманів). Необхідно, щоб у процесі видужання хворий знову почав вчасно вставати, прибирати постіль, робити зарядку, чистити зуби, вмиватись тощо. Відновлення комплексу корисних звичок сприяє більш швидкому та повному видужанню і стає важливим елементом реабілітації і реадаптації хворих.

Кожна людина має свій індивідуальний набір вольових якостей, від яких залежить не лише засвоєння навичок, але й вчинки особистості.

Основними якостями особистості є рішучість і сміливість, витримка і самовладання, наполегливість і терпіння.

Рішучість - це вольова якість, яка забезпечує приймання і виконання рішення без зайвих вагань. Нерішучі люди схильні]сумніватись у тому, чи правильно прийняли рішення та вибрали-спосіб його виконання, а тому часто не доводять справу до кінця. Важливою складовою частиною особистості є сміливість, тобто готовність людини йти на виправданий ризик і брати на себе відповідальність за ризикований вчинок.

Витримка і самовладання виявляються в умінні стримувати свої почуття і гальмувати імпульсивні дії, які заважають досягти поставленої мету.

Наполегливість - це одна з найважливіших якостей особистості, яка полягає в здатності довести справу до кінця, незважаючи на обставини, невдачі й перешкоди. Не слід наполегливість і плутати з впертістю. Вона визначається установкою і зниженням критичної оцінки реальних обставин. Впертість здебільшого ; спрямована на утвердження свого авторитету, передусім у власних очах, коли людина хоче продемонструвати свою самостійність без достатніх на те підстав.

Терпіння є складовою частиною наполегливості. Ця вольова якість забезпечує вміння миритись з об'єктивними труднощами і спокійно їх переборювати на шляху до мети. Не слід терпіння плутати з пасивним підкоренням, яке є характерною рисою безвольної несамостійної людини.

Становлення людини як особистості й особистості медика відбувається лише за умови виховування і розвитку в себе необхідних вольових якостей. Медична сестра повинна активно робити добро і, разом із тим, бути принциповою. Бути доброю не означає бути "добренькою" і йти на поводу у хворих. "Добренькою" можна бути від душевної ліні і несамостійності. Сестра, яка не робить зауваження хворому, який порушує лікувальний режим, може мотивувати це тим, що не хоче засмучувати пацієнта і тим принести йому зло. Але порушення режиму є ще більшим злом. Так само : не є добрим і медик, який закриває очі на недоліки в роботі й поведінці співпрацівників. Щоб відстояти свою позицію в цих ситуаціях, потрібно бути принциповим, самостійним і сміливим.

Медики стоять на сторожі здоров'я хворих, які нерідко бувають немічними. Їм часто доводиться виконувати неприємні обов'язки, особливо при наданні допомоги неохайним хворим. Яким би не був контроль, неможливо прослідкувати за кожним кроком медичної сестри. Саме воля, совість і самодисципліна не дозволять медику халатно ставитись до своїх обов'язків.

Медичні працівники завжди високо цінували свою професійну честь і гідність. Адже без поваги до медика є неможливою психотерапевтична дія на хворого, а без цього інші методи лікування будуть неефективними. Потрібно завжди добиватись цієї поваги. Дехто вважає, що вони зберігають свою гідність, коли з погордою ставляться до хворих і їх родичів. Проте заслужити повагу можна лише чесною працею, яка неможлива без належних вольових якостей.

На жаль, у деякої частини населення зустрічається нешанобливе ставлення до відповідальної, благородної і, нерідко, важкої роботи медиків. Тут також необхідно бути твердим і принциповим. Поряд із цим, шануючи себе, медик зобов'язаний виховувати в собі належні професійні й вольові якості, без яких успішна діяльність буде неможливою.

Порушення вольової сфери

1. Гіпобулія - стан психіки, що виявляється в зниженні бажань і спонукань до діяльності.

Такі хворі завжди мляві, рухова активність у них виявляється мало, увага ослаблена. Гіпобулія може бути одним з перших симптомів захворювання. Вона також виникає внаслідок виснаження нервової системи і при деяких соматичних розладах у людей, які довго і тяжко хворіють.

2.Гіпербулія - стан психіки, для якого характерне значне підвищення активності хворого, що виявляється в прожектерстві, рухливості, незвичній для тієї або іншої конкретної людини.

Так, хворі з маніакальним синдромом багато рухаються, ходять від одних знайомих до інших без потреби, знайомляться на вулицях і розповідають, наприклад, про свої проекти, винаходи тощо. Якщо оточуючі не знають про захворювання людини, її вважають дуже-діяльною і зацікавленою «проблемами. Більш детально"" знайомство з цією категорією хворих свідчить, що підвищена активність у них поєднується з дуже низькою продуктивністю. Хворі, як правило, не доводячи обрану справу до кінця, беруться за іншу. Разом з тим хворим на параною властива цілеспрямована діяльність. Так, хворі з манією переслідування наперед обмірковують план, як знищити своїх ворогів, і протягом тривалого часу намагаються здійснити його. Гіпербулія супроводжується також інтенсивними емоційними станами, жестикуляцією і мімікою.

3.Абулія - патологічне порушення психічної регуляції дій.

Виявляється у відсутності спонукань до діяльності, в нездатності прийняти рішення і виконати потрібну дію, хоч необхідність її усвідомлюється. Глибокий прояв абулії характеризується повною відсутністю у хворих зовнішніх рухових реакцій—вони нерухомо сидять або лежать.

Тому без допомоги обслуговуючого медичного персоналу вони не в змозі задовольняти елементарні життєві потреби. Загальмовані і мовні реакції. У деяких випадках при глибоких станах загальмованості діяльності немає оборонних рефлексів.

4.Ступор (від лат. Stuper - заціпеніння)- це психопатологічні розлади, які супроводжуються пригніченням психічної активності, що виявляється у повній нерухливості, зниженні всіх видів чутливості, відсутності мовлення.

Форми ступору:

а) Депресивний ступор здебільшого спостерігається при маніакально-депресивному психозі. Хворі не здатні до будь-яких дій або рухів, на запитання відповідають неохоче, окремими словами, на обличчі застиглий вираз туги і скорботи.

б) Психогенний ступор – такі хворі нерухомі, відсутнє мовне спілкування з оточенням, але під час розмови про травмуючу ситуацію, яка зумовила цей стан, хворі виявляють ту або іншу емоційну і вегетативну реакцію (плачуть, червоніють, бліднуть).

в) Кататонічний ступор - хворі нерухомі, вони годинами можуть сидіти, лежати або стояти, не міняючи пози.

Внаслідок підвищення тонусу м'язів спроба змінити положення тіла не вдається. Найбільш чітко стан рухової загальмованості виявляється в тому, що хворі спонтанно прибирають так звану внутрішньоутробну позу з притиснутими до тулуба кінцівками. Рухова пасивність, при якій тонус м'язів знижений і хворому легко можна надати будь-якого положення, в якому він застигає, називається каталепсією, або восковою гнучкістю.

Кататонічний ступор може супроводитися симптомом негативізму. Хворий чинить немотивовану протидію за будь-якої спроби вплинули на нього, наприклад, при проведенні медичних процедур, годуванні, одяганні. На прохання показати язик, розплющити очі хворий судорожно стискає щелепи, замружує повіки.

Одним з виявів негативізму, що триває від кількох годин до кількох місяців, є довготривале мовчання (мутизм) - німота при збереженні розуміння мови оточуючих і при відсутності органічних уражень мовних центрів. Іноді кататонічний ступор змінюється кататонічним збудженням. Хворий виконує безглузді рухи, може бути агресивним і небезпечним для оточення. Збудження може виявлятися в одноманітних рухах або у вимовляння одних і тих же слів.

Імпульсивні потяги - виявляються в непереборних намаганнях реалізувати їх.

а) дромоманія –потяг до бродяжництва

б) клептоманія- хворобливийпотяг до крадіжок без корисливих цілей

в) піроманія – хворобливий потяг до підпалювання.

Здебільшого вони спостерігаються в осіб психопатичного складу характеру.

7.Апраксія (від грецьк. аргахіа - бездіяльність) - порушення цілеспрямованої дії, при збереженні елементарних рухів, що складають її.

Хворий втрачає здатність користуватися предметами за призначенням, наприклад, не може одягтися, запалити сірника тощо.

8.Сексуальні збочення:

а) мазохізм (бажання відчувати фізичний біль або моральне приниження, яких завдає сексуальний партнер),

б)садизм (статевого задоволення досягають у процесі завдання партнерові фізичного болю),

в)гомосексуалізм (сексуальний потяг до осіб своєї статі),

г)зоофілія (здійснення статевого акту з тваринами).

Як зазначав В.М.Бехтерєв, ці розлади розвиваються рефлекторно, тоді як та чи інша річ або процес є умовним сигналом до безумовного сексуального рефлексу. Подібні патологічні зміни вольової сфери особистості потребують систематичної роботи з хворими. Разом з лікувальними заходами тут потрібний цілий комплекс виховних.

Для вивчення порушень вольової сфери особистості застосовують спеціальні прийоми, за допомогою яких можна виявити ті чи інші патологічні зміни.

У клініці передусім звертають увагу на здатність людини виконувати певні дії з предметами (запалити сірника, показати, як користуватися ключем, розкрити і закрити портфель, пиляти дрова, забивати молотком цвяха. У процесі бесіди з хворими вивчають його здатність впливати на іншу людину. Визначаючи патопсихологічний діагноз, лікар прагне також знати, чи здатний хворий виконувати без об’єктивні дії (свистіти, стрибати) і аутокінетичні рухи (стиснути кулак, висунути язик), чи може він відтворити запропоновані йому рухи. Звертають увагу також і на залежність успішності виконання дії від складності запропонованого завдання.

Ряд порушень волі, і насамперед окремі сексуальні збочення, через цілком зрозумілі причини, розпізнати і вивчити непросто, що ускладнює і відповідну оцінку вольової сфери.

Доведено, що тренуванню піддається не лише система м'язів, а й нервова. Оптимізації психічної діяльності досягають вольовим тренуванням нервових процесів.

Різні психорегулюючі методики, їхні позитивні сторони об'єднує аутогенне тренування, яке є комплексним методом, спрямованим на нормалізацію функцій організму, перебудову особистості, активізацію хворого в процесі лікування. За допомогою аутогенного тренування відновлюється нервова регуляція процесів людського організму. Лікувальний і профілактичний ефект аутогенного тренування грунтується на самонавіюванні.

Але дуже важливо враховувати зв'язок функціонального стану центральної нервової системи з тонусом і активністю м'язів. Зовні почуття виявляються в міміці, інтонації мови, пантоміміці, що відбивають стан психіки.

Читайте також:

1. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. особливості побудови банківської системи в Україн
2. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. Особливості побудови банківської системи в Україні.
3. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. Особливості побудови банківської системи в Україні.
4. ЛЕКЦІЯ 2.ТЕМА: ФІЗІОЛОГІЯ МІКРООРГАНІЗМІВ
5. Лекція 3.Тема: Мікробіологічні основи екології навколишнього середовища.
6. Лекція 4. ТЕМА: Найважливіші біохімічні процеси збудниками яких є мікроорганізми
7. Лекція 6. Тема: Географія сфери послуг
8. Лекція № 17. Тема: Робочий час і час відпочинку.
9. ЛЕКЦІЯ № 2 Тема: Загальне вчення про хворобу.
10. Лекція № 2. Тема: ПРЕДМЕТ І СПЕЦИФІКА ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ.
11. Лекція № 21. Тема: Заробітна плата.
12. Лекція № 6. Тема: Правова організація працевлаштування громадян.

Переглядів: 1211