Обґрунтування ремонтної політики підприємства

Збереження споживчої вартості основних фондів та подовження можливого терміну їх корисної експлуатації визначається ефективністю ремонтної політики підприємства.

Підприємство може використовувати різні підходи до проведення ремонтів основних засобів:

- запобіжна ремонтна політика, що передбачає проведення планово-попереджувальних ремонтів, являється більш доцільною, оскільки вона забезпечує ритмічність роботи підприємства та стабільність його виробничих можливостей завдяки планомірному утримуванню основних фондів у задовільному стані. Для неї характерні й більш низькі витрати на профілактичні ремонтні заходи порівняно з аварійними роботами.

Реалізація такої політики передбачає:

- обґрунтування ремонтного циклу, тобто періодичності та по черговості виконання ремонтних робіт (огляд обладнання, технічне обслуговування, малий та середній поточний та капітальний ремонти);

- здійснення контролю зв ходом, дотриманням термінів та якості ремонтних робіт;

- аварійна ремонтна політика, при якій ремонтні роботи проводяться лише під час виходу основних засобів з експлуатації (аварійний ремонт).

При виборі аварійної ремонтної політики слід враховувати, що з ладу може вийти одночасно декілька одиниць обладнання. Це може поставити під загрозу виконання виробничої програми (плану товарообігу), може унеможливити здійснення окремих етапів торговельно-технологічних операцій (зберігання товарів, фасування, розвантаження та інше), що може мати катастрофічні наслідки для діяльності підприємства та його фінансового стану.

Вибір аварійної ремонтної політики передбачає розробку програми дій підприємства в разі аварії основних фондів, в якій за видами основних фондів, що вийшли з ладу, мають бути передбачені відповідні заходи реагування.

- комбінований.

Залежно від мети та завдань виділяють поточний та капітальний ремонти основних фондів.

Метою поточного ремонту основних фондів є збереження засобів праці у стані, придатному для подальшого продуктивного використання шляхом проведення регулярних ремонтно-профілактичних операцій, спрямованих на усунення дрібних неполадок та попередження прогресуючого фізичного спрацювання. Витрати на проведення поточного ремонту є постійними, здійснюються відносно рівномірно протягом усього періоду експлуатації, відносяться на витрати обігу підприємства після їх здійснення.

Капітальний ремонт основних фондів проводиться з метою відшкодування фізичного спрацювання конструктивних елементів засобів праці та максимального відновлення їх первісних техніко-експлуатаційних параметрів. Капітальний ремонт проводиться з певною періодичністю (один раз на рік або – на два роки) і потребує значних одночасних витрат.

З метою нагромадження коштів для проведення капітального ремонту на підприємстві може формуватися ремонтний фонд. Джерелом його формування є цільові періодичні відрахування коштів, що відносяться на витрати обігу підприємства впродовж усього ремонтного циклу (періоду між проведенням капітальних ремонтів).

Важливе значення для діяльності підприємства має економічна оцінка доцільності витрат на капітальний ремонт основних фондів.

В основі оцінки доцільності лежить порівняння двох альтернативних варіантів:

- проведення капітального ремонту основних фондів та продовження строку їх експлуатації на один ремонтний цикл.

- заміна пошкодженого об’єкта основних фондів новим.

Для здійснення оцінки необхідно визначити загальну суму витрат та збитків підприємства в кожному варіанті.

При проведенні капітального ремонту витрати підприємства складаються із:

- витрат на капітальний ремонт (Вкр);

- підвищення експлуатаційних витрат на капітально відремонтовані основні фонди порівняно з аналогічними новими (ЕВ).

Під час придбання нових основних фондів до складу витрат та збитків підприємства включають:

- витрати на придбання основних фондів (Внф);

- збитки від недоамортизованих діючих основних фондів (Зам).

Одним з важливих завдань управління основними фондами на стадії їх експлуатації є визначення оптимальних термінів експлуатації основних фондів.

Скорочення термінів експлуатації дозволяє забезпечити оновлення основних фондів, зменшує рівень техніко-економічного старіння, підвищує технічний рівень підприємства, забезпечує зростання продуктивності праці та зниження ремонтно-експлуатаційних витрат.

Проте негативним наслідком такої політики є зростання поточних витрат за рахунок амортизаційних відрахувань, зростання потреби в інвестиційних ресурсах, обтяження підприємства борговими зобов’язаннями.

Подовження терміну експлуатації дозволяї зменшити обсяг щорічної заміни спрацьованих основних фондів, збільшити обсяги використання інвестиційних ресурсів для розширеного відтворення основних фондів, але обумовлює зниження продуктивності діючих основних фондів та зростання витрат на їх утримування та ремонт.

Оптимальний (економічно доцільний) термін експлуатації може бути визначенний як період експлуатації, в якому забезпечується максимізація нагромадження коштів для відновлення основних фондів за рахунок амортизаційних відрахувань з врахуванням обсягів їх використання на проведення ремонтних робіт.

Визначенний у такий спосіб оптимальний термін експлуатації окремих груп та видів основних фондів підприємства дозволяє визначити щорічний обсяг заміщення основних фондів для забезпечення їх простого відтворення.

Література:Мазаракі А.А. Економіка торговельного підприємства. с. 290-301.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Завдання управління основними фондами підприємства	\|	Визначення цілей формування товарних запасів.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.