Модель інтелекту за Айзенком.

Модель інтелекту по Гілфорду

Необхідно відразу підкреслити, що для американського психолога Гілфорда (1967) аналіз чинника – засіб підтвердження теоретичного обґрунтування пропонованої моделі інтелекту, а не інструмент її побудови.

Кожен чинник інтелекту утворюється поєднанням одного з типів інтелектуальної операції (області, в якій вона відбувається) – зміст, і результату, який отриманий.

Гілфорд розрізняв 5 типів операцій, які представляють перший вимір кубічної моделі:

- розуміння інформації (С);

- запам’ятовування (М);

- дивергентне мислення (D) – створення логічних альтернатив;

- конвергентне мислення (N) – створення логічних висновків;

- оцінка (Е) - порівняння та оцінювання інформаційних одиниць за певними критеріями.

Другий вимір моделі представлений в термінах змісту (формі):

- образна (F);

- символічна (S);

- семантична (М);

- поведінкова (В).

Третій вимір – це продукт, результат дії певної інтелектуальної операції у приложені до конкретного змісту:

- одиниці, або окремі елементи (U);

- класи (C);

- відношення (R);

- системи (S);

- трансформації (T);

- імплікації (I).

Таким чином передбачається поєднання 120 (5*6*4) факторів інтелекту, кожен з яких включає три поєднаних умовних позначень.

Наприклад, здатність до розпізнавання прихованих об’єктів отримує позначку (CFU) – операція – знаходження; зміст – образне; результат – одиниця інформації. Здатність до оцінки мотивів інших – СВІ – операція – розпізнавання; зміст – поведінка; результат – імплікація, тобто висновок, логічно пов'язаний з інформацією, але який виходить за її межі.

Фактори, які входять до моделі вважаються автором незалежними (ортогональними), що виключають існування фактору вищого порядку., тобто ця теорія виключає існування загальної основи інтелекту. За своєю суттю теоретичні уявлення Гілфорда про інтелект, спираються на ті теорії, в яких інтелект розщеплюється на ряд незалежних здібностей.

Айзенк був прихильником англійської психологічної школи, яка підкреслювала значення генерального чинника. Ця модель запозичує певні елементи моделі Гілфорда, яку Айзенк вважав недостатньо теоретично обумовленою. Схематично модель Айзенка виглядає теж у формі куба, кожна з площин якого представляє собою певну модальність інтелекту:

- інтелектуальні процеси (мислення, пам'ять, сприйняття);

- тестовий матеріал (вербальний, числовий, просторовий);

- якість (швидкість та сила інтелектуальних процесів).

Сила (міць) складається з наполегливості при виконанні завдань і схильності до перевірок наявності помилок. Автор цієї модель, не заперечуючи наявність головного фактору, тим самим вважав своєю заслугою те, що розклав інтелект на такі складові, як швидкість, наполегливість та схильність до перевірки помилок.

Структура інтелекту по Р. Кеттелу — факторно–аналітична теорія, в якій виділяється два види інтелекту: „текучій“ (fluid), який істотно залежить від спадковості і грає роль в задачах, в яких потрібне пристосування до нових ситуацій, і „кристалізований“ (cristallized), в якому відображений минулий досвід. Окрім загальних чинників інтелекту в цьому підході виділяються окремі чинники, обумовлені роботою окремих аналізаторів, як наприклад чинник візуалізації, а також чинники – операції, які відповідають спеціальним чинникам Спірмена. Як показали його дослідження з віком, особливо після 40–50 років відбувається зниження показників „текучого“ інтелекту, але не „кристалізованого“.

Кеттелл погоджувався зі Спірменом у тому, що суть інтелекту – у визначенні закономірностей та відношень. Він вважав наявність 2 детермінант цього визначення: природних (спадкових) та придбаних. Природні сприяють тому, що процес пізнання та отримання досвіду для одних може бути менш ускладненим, ніж для інших. Ці розбіжності говорять про наявність текучого інтелекту, який є вільними від культури. Використання текучого інтелекту у життєвому досвіді приводить до того, що в результаті навчання з’являється інша форма інтелекту – кристалізована, яка залежить від культурного оточення людини, його активності, інтересів і вимірюється за допомогою традиційних тестів.

Кожний вияв здібностей, що виявляються у діяльності, згідно Кеттеллу - функція, певних чинників, які відносяться до 3 класів:

- центральні здібності (загальні), що обумовлені структурними та функціональними можливостями головного мозку і оказують вплив на всі пізнавальні процеси. Центральні здібності є основою текучого інтелекту.

- Локальні здібності пов’язані як зі спадковою так і придбаною організацією сенсорних та моторних ділянок мозку. Ці здібності проявляються при виконанні завдань, які вимагають використання зорового або слухового аналізаторів, або моторної активності. Їх вплив на виконання тестового матеріалу більш обмежений в порівнянні з загальними здібностями.

- Чинники-операції тісно пов’язані з досвідом індивіда. Вони розділяються на придбані інтелектуальні навички (інтелектуальні алгоритми) і спеціалізовані професійні, які опосередковані певною метою. Їх Кеттелл відносить до кристалізованого інтелекту.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Груповий чинник	\|	Тема 12: Діагностика емоційно-вольової сфери особистості.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.