Світоглядна орієнтація вчення про мораль.

Етичні вчення тяжіють до двох основних світоглядних напрямів — матеріалістичного й ідеалістичного трактувань світу. Однак такий світоглядний розподіл етичних учень є найзагальнішим, абсолютно теоретичним підходом, а в реальному процесі розвитку етики він ускладнюється. Так, у межах матеріалістичного значення моралі розвивались емпіричні та натуралістичні школи етики, а філософський ідеалізм був світоглядною базою раціоналістичних, інтуїтивістських і релігійних течій в етиці. У контексті цих напрямів вирізняється кілька світоглядних позицій, зумовлених вибором конкретного підґрунтя моралі.

Натуралістичний напрямокв етиці виводить мораль з природного начала — із законів природи чи біологічної сутності людини. Найбільш відомі різновиди натуралістичної етики:

Гедонізм (від грецьк. hedone — насолода) — виводить мораль з природного, тієї безпосередньої різниці між задоволенням і стражданням, яку відчуває людина. Основне призначення етики він вбачає в тому, щоби навчити людину насолоджуватися повнотою буття та бачити мету життя в прагненні до задоволень. Класичний прояв етики гедонізму знаходимо в поглядах давньогрецького філософа Аристіппа (IV ст. до Р. X.).

Евдемонізм (із давньогрецьк. eudaimonia — щастя) — також вбачає джерело моралі в природі людини, але, на відміну від гедонізму, не ототожнює моральне благо з тілесними задоволеннями, а розглядає його більш загально — як насолоду всіма життєвими благами, тілесними та духовними, що дають людині відчуття щастя.

Своєрідним різновидом евдемоністської етики є епікуреїзм (пов'язується з ім'ям давньогрецького філософа Епікура), що бере за основу духовний бік щастя, котре розглядається як результат гармонії плоті та розуму, необтяженого стражданням або страхом перед непередбаченим майбутнім. Найбільш відомими представниками евдемонізму були в античну епоху Демокрит (IV ст. до Р. X.), Епікур (ІІІ ст. до Р. X.).

Етичний утилітаризм — зародився в античну епоху, але остаточно сформувався у вченнях ХІХ-ХХ століть (І. Бентам, Дж.-Ст. Міль, В. Джеймс). Основою етики утилітаристи вважають користь індивіда, що пов'язана з його природним прагненням до задоволення. Користь у новітній утилітаристській етиці розуміють не в античному значенні як задоволення людських почуттів, а й з погляду буржуазного індивіда як особистий інтерес, задоволення особистої користі, отримання насолоди від життєвих (бізнесових) успіхів.

Космологічне обґрунтування моралі, котре виводить моральність із природи загалом, було властиве ранньоантичній епосі, коли світоглядне знання було недиференційованим. Мораль трактувалась як прояв загального світового закону — Логосу (Геракліт), Небесної Гармонії (Піфагор), Закону Неба (Конфуцій). Завдання етичної діяльності полягало в тому, щоб погоджувати вчинки людей з вимогами природної гармонії, відчувати себе нероздільною частинкою великого всесвітнього космосу.

Еволюційна етика виникла в XIX ст. і об'єднала таких різних мислителів, як: Г. Спенсер, Ч. Дарвін, К.Каутський, П. Кропоткін, Ш. Тейяр де Шарден. Послідовників цієї теорії об'єднує прагнення розглядати сутність і походження моралі з позицій біологічного еволюціонізму. Вони стверджують, що людина успадковує та розвиває в умовах суспільного життя все те, що було закладено в її природу та поведінку ще на тваринній стадії. Значення етичної орієнтації полягає в тому, щоби забезпечити ефективне та доцільне пристосування індивіда до навколишнього середовища. До еволюційної етики можна віднести й концепції фрейдизму, етології та біоетики, що розвинулися в XX ст.

Понад тисячоліття розвивався раціоналістичний напрямок, початок якого належить до часів давньогрецьких софістів Протагора та Фразімаха. Він не втратив популярності до наших днів. Відмітною рисою раціоналізму є переконання в тому, що мораль є продуктом інтелектуальної роботи розуму, котра є системою логічно взаємозв'язаних понять, де часткові уявлення можна обґрунтувати за допомогою більш загальних. Завдання етики полягає в тому, щоби знайти універсальний моральний принцип, за допомогою якого можна було б сформулювати всі конкретні вимоги моралі щодо різноманітних життєвих ситуацій. Найбільш відомими представниками етичного раціоналізму були: Ф. Аквінський, І. Кант, І. Фіхте, Б. Рассел, Ч. Стівенсон, Д. Мур.

З емпіричною тенденцією пов'язані численні соціологічні напрямки в етиці, що обґрунтовують мораль, виходячи з фактів суспільного життя - соціальних рис і почуттів людини, матеріальних та соціально-культурних умов її буття чи суспільних інтересів. До них належать теорії "суспільного договору" (Т. Гоббс, Ж.-Ж. Руссо) та "розумного егоїзму" (К. Гельвецій, Л. Фойєрбах).

Своєрідним різновидом соціологічної етики є концепція К. Маркса та Ф. Енгельса про соціально-історичне трактування моралі, що розглядає моральність як історично змінні форми суспільних зв'язків між людьми. Ці форми зумовлені соціально-історичним буттям особистості. Елементи соціально-історичного трактування етики знаходимо в творчості: Г. Гегеля, О. Конта, Е. Дюркгейма, М. Вебера, В. Зомбарта й інших мислителів ХІХ-ХХ століть. На позиціях соціально-історичної концепції базувалась і радянська етика 20-80-х рр. XX ст.

Широкий спектр етичних концепцій склався в межах ідеалістичного напрямку. Слід розрізняти концептуальні переконання, що були отримані на основі об'єктивного та суб'єктивного ідеалізму. В першому випадку мораль виводиться з позаемпирічного, надприродного початку (Платон, Конфуцій, Г. Гегель, Г.Сковорода). У другому — мораль трактується як продукт людського духу, незалежний від його фізичної природи та соціального досвіду (античний стоїцизм, теорія етичних почуттів А. Шефтеберрі, Ф. Хатчесона, І.Канта, М. Бердяєва та інтуїтивісти XX ст.).

Ідеалістичним за своїм світоглядним джерелом є і етичний ірраціоналізм. Його особливістю є заперечення інтелектуальної основи моралі та потрактування як її джерела волі, аффективно-інтуїтивних елементів психіки. Абсолютизація та суб'єктивізація моральності людини робить її суто індивідуальною, унікальною, незалежною від раціонального пояснення особливістю людини. Ірраціоналістичні уявлення набули відображення в творчості: С. К'єркегора, А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, Е. Гартмана та в етичних теоріях екзистенціалізму.

Із об'єктивним ідеалізмом пов'язане релігійне тлумачення моралі, що нерідко називають ще супранатуралістичним, тобто надприродним. У християнській етиці мораль розглядається як одвічний, незмінний в своїй благій силі божественний закон, яким люди керуються в буденних життєвих справах.

Як бачимо, спектр світоглядних орієнтацій в етиці дуже багатогранний. Це зумовлює складну, багатоаспектну картину історичного розвитку етичної думки.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Походження та еволюція моралі. Світоглядна орієнтація моралі. Властивості моралі.	\|	Основні етичні вчення.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.