Ігрова діяльність як метод навчання рідної мови

Сучасна психологія визнає, що гра охоплює всі періоди життя людини та є важливою формою її життєдіяльності, а не віковою ознакою. Людина не розлучається з грою все життя, змінюються лише її мотиви, форми проведення, ступінь вияву почуттів та емоцій. Розробленням теорії дитячих ігор, з'ясуванням ролі, структури й значення гри для виховання й навчання дітей займалися психологи Ж. Піаже, Л. Виготський, О. Леонтьєв, Д. Ельконін, Л. Артемова, О. Савенков та ін. Важливого значення грі як методу навчання і виховання надавали педагоги С. Русова, А. Макаренко, II. Блонський, В. Сухомлинський, Ш. Амонашвілі та ін. Так, А. Макаренко вважав дитячі рольові ігри такими ж важливими для розвитку дитини, як для дорослого — праця. Водночас він зазначав, що тільки та гра є педагогічно цінною, у якій дитина активно діє, мислить, будує, комбінує, моделює людські взаємини. За цих умов вона може виконувати в грі різні ролі — бути командиром, виконавцем, творцем, знаходити умови для виявлення своїх здібностей та життєвої активності.

Використання ігор у навчанні робить недоречною авторитарну позицію вчителя в спілкуванні з дітьми. Адже, щоб зацікавити учнів майбутньою діяльністю, урізноманітнити навчання ситуацією несподіванки або вільного вибору, додати яскравих позитивних емоцій, педагог повинен сам стати учасником гри. Навчання в грі стає активним, суб'єкт-суб'єктним, часто полісуб'єктним, бо ще одним суб'єктом може бути іграшка або середовище.

Особливо важливе поєднання гри з навчальною діяльністю в початкових класах, коли складний перехід від дошкільного дитинства до школи зумовлює поступову зміну провідних видів діяльності — ігрової па навчальну.

Потреба включення ігрової діяльності в навчально-виховпий процес початкової школи постала як педагогічна задача в 1970-х роках наслідок відкриття при школах підготовчих класів, у яких мали навчатися діти 6-річного віку. У цей час уже набув поширення досвід В. Сухомлинського щодо навчання 6-річних дітей — «Школа радості», «Школа під голубим небом»; зацікавив учителів і досвід Ш.Амонашвілі («Здравствуйте, дети!», «Как живете, дети?»).

В Україні у 1980-х роках були проведені спеціальні дослідження щодо організації ігрової діяльності дітей, які засвідчили, що застосування гри в навчанні першокласників є конче необхідним. Воно сприяє гуманізації педагогічної взаємодії, збагачує її змістовними позитивними емоціями, знімає протидію сильних важелів розвитку особистості — «хочу» і «треба», викликає і зміцнює пізнавальний інтерес (Н. Бібік, II. Кудикіна, Н. Підгорна, І. Школьна та ін.).

Щоб керувати ігровою діяльністю, виявити сповна її навчальний і розвивальний потенціал, треба знати її структуру й враховувати індивідуальні та вікові особливості дітей.

Структура розгорнутої ігрової діяльності включає компоненти:

• спонукальний — актуалізація потреб, інтересів, прагнень, які
визначають бажання дитини брати участь у грі;

• орієнтувальний — вибір засобів і способів ігрової діяльності;

• залучення дітей до спільного створення атрибутів гри;

• виконавський — дії, операції, які дають можливість реалізувати
ігрову мету;

• контрольно-оцінювальний — корекція і стимулювання актив
ності ігрової діяльності.

У дитячих іграх вільна ігрова діяльність є переважно самоціллю. У дидактичних іграх, створених педагогікою (у тому числі й народною), ігрова діяльність спеціально планується й пристосовується до навчальних цілей.

Дидактичні ігри — це різновид ігор за правилами. У світовій педагогіці набули визнання системи дидактичних ігор, які вперше розробили для дошкільного виховання Ф. Фребель і М. Монтессорі, а для початкового навчання — Ж.-О. Декролі.

У сучасній початковій школі використовуються два види ігор: ігри за правилами та творчі ігри.

Ігри за правилами	Творчі ігри
дидактичні пізнавальні рухливі спортивні народні інтелектуальні комп’ютерні	сюжетно-рольові ігри-драматизації театралізовані ігри з елементами праці фантазування конструювання

Ці ігри в початковій школі можуть використовуватися як у позаурочній, так і в урочній навчальній діяльності.

Ігри, які використовують на уроках у початковій школі, виконують різні функції: активізують інтерес та увагу дітей, розвивають пізнавальні здібності, кмітливість, уяву, закріплюють знання, уміння і навички, тренують сенсорні здібності тощо. Правильно побудовані цікаві ігри збагачують процес мислення позитивними почуттями, розвивають саморегуляцію, тренують вольові якості дитини. Не варто оцінювати дидактичну гру лише з позицій навченості дитини, її цінність передусім у тому, що вона виконує роль емоційної розрядки, запобігає втомі дітей, знижує гіподинамію. Якщо вчитель часто використовує цікаві дидактичні ігри, молодші школярі раптом роблять відкриття: «Мені подобається думати, дайте мені складніше завдання», тобто зароджується інтерес до розумової праці.

У навчальному процесі ігрова діяльність, залежно від мети, має розгорнуте або епізодичне застосування.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Технологія управління колективним проектом	\|	Форми ігрової діяльності

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.