МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||||||
Ігрова діяльність як метод навчання рідної мовиСучасна психологія визнає, що гра охоплює всі періоди життя людини та є важливою формою її життєдіяльності, а не віковою ознакою. Людина не розлучається з грою все життя, змінюються лише її мотиви, форми проведення, ступінь вияву почуттів та емоцій. Розробленням теорії дитячих ігор, з'ясуванням ролі, структури й значення гри для виховання й навчання дітей займалися психологи Ж. Піаже, Л. Виготський, О. Леонтьєв, Д. Ельконін, Л. Артемова, О. Савенков та ін. Важливого значення грі як методу навчання і виховання надавали педагоги С. Русова, А. Макаренко, II. Блонський, В. Сухомлинський, Ш. Амонашвілі та ін. Так, А. Макаренко вважав дитячі рольові ігри такими ж важливими для розвитку дитини, як для дорослого — праця. Водночас він зазначав, що тільки та гра є педагогічно цінною, у якій дитина активно діє, мислить, будує, комбінує, моделює людські взаємини. За цих умов вона може виконувати в грі різні ролі — бути командиром, виконавцем, творцем, знаходити умови для виявлення своїх здібностей та життєвої активності. Використання ігор у навчанні робить недоречною авторитарну позицію вчителя в спілкуванні з дітьми. Адже, щоб зацікавити учнів майбутньою діяльністю, урізноманітнити навчання ситуацією несподіванки або вільного вибору, додати яскравих позитивних емоцій, педагог повинен сам стати учасником гри. Навчання в грі стає активним, суб'єкт-суб'єктним, часто полісуб'єктним, бо ще одним суб'єктом може бути іграшка або середовище. Особливо важливе поєднання гри з навчальною діяльністю в початкових класах, коли складний перехід від дошкільного дитинства до школи зумовлює поступову зміну провідних видів діяльності — ігрової па навчальну. Потреба включення ігрової діяльності в навчально-виховпий процес початкової школи постала як педагогічна задача в 1970-х роках наслідок відкриття при школах підготовчих класів, у яких мали навчатися діти 6-річного віку. У цей час уже набув поширення досвід В. Сухомлинського щодо навчання 6-річних дітей — «Школа радості», «Школа під голубим небом»; зацікавив учителів і досвід Ш.Амонашвілі («Здравствуйте, дети!», «Как живете, дети?»). В Україні у 1980-х роках були проведені спеціальні дослідження щодо організації ігрової діяльності дітей, які засвідчили, що застосування гри в навчанні першокласників є конче необхідним. Воно сприяє гуманізації педагогічної взаємодії, збагачує її змістовними позитивними емоціями, знімає протидію сильних важелів розвитку особистості — «хочу» і «треба», викликає і зміцнює пізнавальний інтерес (Н. Бібік, II. Кудикіна, Н. Підгорна, І. Школьна та ін.). Щоб керувати ігровою діяльністю, виявити сповна її навчальний і розвивальний потенціал, треба знати її структуру й враховувати індивідуальні та вікові особливості дітей. Структура розгорнутої ігрової діяльності включає компоненти: • спонукальний — актуалізація потреб, інтересів, прагнень, які • орієнтувальний — вибір засобів і способів ігрової діяльності; • залучення дітей до спільного створення атрибутів гри; • виконавський — дії, операції, які дають можливість реалізувати • контрольно-оцінювальний — корекція і стимулювання актив У дитячих іграх вільна ігрова діяльність є переважно самоціллю. У дидактичних іграх, створених педагогікою (у тому числі й народною), ігрова діяльність спеціально планується й пристосовується до навчальних цілей. Дидактичні ігри — це різновид ігор за правилами. У світовій педагогіці набули визнання системи дидактичних ігор, які вперше розробили для дошкільного виховання Ф. Фребель і М. Монтессорі, а для початкового навчання — Ж.-О. Декролі. У сучасній початковій школі використовуються два види ігор: ігри за правилами та творчі ігри.
Ці ігри в початковій школі можуть використовуватися як у позаурочній, так і в урочній навчальній діяльності. Ігри, які використовують на уроках у початковій школі, виконують різні функції: активізують інтерес та увагу дітей, розвивають пізнавальні здібності, кмітливість, уяву, закріплюють знання, уміння і навички, тренують сенсорні здібності тощо. Правильно побудовані цікаві ігри збагачують процес мислення позитивними почуттями, розвивають саморегуляцію, тренують вольові якості дитини. Не варто оцінювати дидактичну гру лише з позицій навченості дитини, її цінність передусім у тому, що вона виконує роль емоційної розрядки, запобігає втомі дітей, знижує гіподинамію. Якщо вчитель часто використовує цікаві дидактичні ігри, молодші школярі раптом роблять відкриття: «Мені подобається думати, дайте мені складніше завдання», тобто зароджується інтерес до розумової праці. У навчальному процесі ігрова діяльність, залежно від мети, має розгорнуте або епізодичне застосування.
Читайте також:
|
||||||||||||
|