Вчення про істину.

В процесі пізнання ми користуємося не ізольованими, а взаємозв’язаними поняттями. Цей взаємозв’язок здійснюється за допомогою суджень та умовиводів. Користуючись ними, ми щось стверджуємо або заперечуємо.

Умовивід – це ланцюжок суджень, побудованих так, що одне з них за законами логіки виходить з другого.

Для того, щоб відрізняти судження, які правильно, правдиво відображують світ, від тих, що відображують його невірно, ми користуємося особливими поняттями: істина і неправда (хибність). Що ж таке істина?

Питання складне і являється однією з центральних проблем теорії пізнання (гносеології). По-різному воно вирішується в ідеалістичній та матеріалістичній філософії.

Так, Арістотель вважав, що істина – це достовірні знання. Платонвбачав істину у відповідності наших знань вічним та незмінним ідеям. Гегель бачив істину у відповідності наших знань абсолютному духу, абсолютній ідеї.

Діалектичний матеріалізм бачить істину у відповідності наших знань об’єктивному матеріальному світу.

Виникає питання: як знайти цю відповідність?

Якщо мірилом, або критерієм являються відчуття, то виникає багато труднощів, адже відчуття часто бувають хибними.

Якщо ж критерій істини шукати в самому людському розумі, то це рано чи пізно приводить до ідеалізму.

Діалектичний матеріалізм висунув принципово нове вчення про істину.

Поняття, судження та умовиводи про оточуючий світ являються не тільки відображенням цього світу, але й продуктом нашої розумової діяльності.

Отже, в знаннях є щось залежне від людини, яка їх виробляє, тобто суб’єкта пізнання.

Оскільки ж вони відображують об’єктивний світ, то в них міститься і такий зміст, який ні від людини, ні від людства не залежить, а отже, залежить тільки від об’єктивного світу.

Саме цей зміст наших знань і уявлень, який не залежить ні від окремої людини, ні від людства в цілому, а залежить тільки від об’єктивного світу, ми називаємо об’єктивною істиною.

(Наприклад: Вода закипає при нормальному тиску при t^o 100^oС. Можна градуси визначати по шкалі Фаренгейта або Реомюра. Але сам факт, що вода закипить, від людини не залежить.)

Істинне знання, як і сам об’єктивний світ, розвивається за законами діалектики. Тому об’єктивна істина також розвивається. З кожним новим відкриттям її повнота зростає.

Форму визначення об’єктивної істини, що залежить від конкретних історичних умов і характеризує ступінь її точності, достовірності і повноти, яка досягнута на даному рівні пізнання, називають відносною істиною.

Таким чином, весь розвиток людського пізнання, в т.ч. і науки, є постійна зміна одних відносних істин іншими, які більш повно і точно відображують об’єктивну істину. Процес пізнання є все більш повне і точне пізнання об’єктивної істини.

Зовсім повне, точне, всебічне, вичерпне знання про будь-яке явище називають абсолютною істиною.

Часто запитують, а чи можна досягти абсолютної істини? Агностики взагалі заперечують її існування.

І все ж абсолютна істина існує. Її слід розуміти як ту межу, ту мету, до якої прагне людське пізнання. Кожна відносна істина – це сходинка, крок, що наближає нас до цієї мети.

Отже, абсолютна і відносна істини – це тільки різні рівні, або форми об’єктивної істини. Чим вищий рівень нашого пізнання, тим більше ми наближаємося до абсолютної істини. Але процес цей може тривати нескінченно.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Роль абстракції в процесі пізнання.	\|	Філософська концепція людини.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.