Некласична та сучасна Західна філософія

Тема№5

План

I. Зміна парадигмами філософського мислення у XIX-поч.XX ст. Особливості духовних процесів та розвитку філософії у XX ст.

II. Засновники “Некласичної філософії”.

III. Основні напрямки у зарубіжній філософії XXст.: сцієнтизм, антропологізм, культурологізм, історіософія, релігійна філософія.

IV. Філософія на межі тисячоліть: “Нова хвиля” у філософії.

Відмінність некласичної філософії від класичної суттєва.

Говорить про буття безвідносно до людського сприйняття-безглуздо, поза ним буття зазнається невідомим.
У людській психіці діють чинники, які за своєю природою поза розумні (“нерозумні”).
Розум не лише не сприяє гармонізації людського життя, а іноді й заважає ( (Сленг : “горе от ума” (рос.)).
Розум не може опанувати нерозумні чинники, які надто потужні.

КласичнаНекласична

Буття є цілісне, глибинно узагальнене,

Внутрішньо концентроване.

Розум є вищою і найціннішою частиною

людської психіки.

За допомогою розуму людина

спроможна належним чином

організувати своє життя і взаємини з

буттям.

Розум здатний висвітлити глибини

психіки й орозумнити їх.

Особливості духовних процесів та розвитку філософії у ХIХ-XX ст. :

По-перше, філософія у ХХ ст. вийшла далеко за межі академічних аудиторій, отримала широке розповсюдження у суспільстві.

По-друге – це некласична філософія.

По-третє, філософія стала говорити зрозумілою широкому загалу мовою, інколи навіть буденною.

По-четверте, філософія позбулася заборонених тем і зон, вона стала різноманітною, строкатою, насиченою варіантами.

По-п’яте, некласична філософія у ХХ ст. існує і розвивається поряд з класичною, або трансформованою класичною-неокласичною.

По-шосте, у філософії ХХ ст. розвивалися ідеї мінімалізму, тобто відмова від абсолютів і зосередження уваги на доступному для сприйняття.

По-сьоме, у ХХ ст. на ґрунті тісної інтеграції між філософією та мистецтвом виникли нові культурологічні жанри та напрямки, наприклад аналітична філософія.

Засновником некласичної філософії вважається А. Шопенгауер (1788-1860), який у 1819р. опублікував перший том власної праці під назвою “Світ як воля та уявлення”.

Доводив думку про те, що світ не можна зрозуміти як щось, що існує за межами нашої свідомості: “ Світ є наше уявлення при дійсності”. За Шопенгауером Світ постає як воля, вірніше як зіткнення воль, а тому світ являє нещадну боротьбу за існування, що веде до жахливих, трагічних наслідків, від чого людина впадає у сум і відчай, тобто страждає, єдине, що може зробити людина-пригасити бажання шляхом співчуття.

Найбільшого розвитку “філософія життя” здобула у вченні Ф.Ніцше (1844-1900), учня Шопенгауера. Ніцше як і Шопенгауер теж апелював до волі, але це була воля не як об’єкт, а воля суб’єкта до життя, в якому перемагає сильніший. Ніцше протиставляє силу життя культурним нормам і цінностям: «Мораль – це засіб боротьби слабких проти сильних, а культура – витвір слабких і незахищених». Власне саме ці позиції були взяті на озброєння німецько-фашистською ідеологічною системою (пропагандою), а самого Ніцше стали називати ідеологом фашизму. Здається, де на це Ф.Ніцше не заслуговує(автор).

Зміст філософії Ніцше може бути описаний у таких трьох принципах:

1. Переоцінка всіх колишніх і перш за все християнських цінностей, оскільки релігія спрямовує діяльність людини в ім’я загробного життя, що сприяє розвитку свідомості раба і виродженню людства.

Увага!!! Ця – справді церковна антиномія була подолана наприкінці ХХ – поч. ХХІ ст., коли церква (Ватикан) відмовилась від догмату першо-гріховності людини від народження і любові.

2. Проблема життя і смерті. Ніцше проголосив смерть Бога (“Так говорив Заратустра”), тому що він не втручається у життя людей для його зміцнення. Усвідомлення “смерті Бога” необхідне для формування “вільного розуму”, вільного від авторитетів, що є запорукою створення “надлюдини”, яка може не звертати на мораль і стати на той бік добра або зла.

3. Вчення про надлюдину (“Про три перетворення”): на цьому шляху людина повинна пройти шлях від свідомості “людини-веролюда” до свідомості “людини-лева”, стати паном над самим собою, і лише потім, прийти до свідомості “свободного духу” від усіляких звичаїв, прихильностей – стати людиною відкритою для пізнання світу.

Висновок : «Людина – це щось таке, що повинно саме себе подолати».

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Порівняльний аналіз	\|	ТЕМА №7

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.