Методи визначення ризику

Ризик. Поняття допустимого ризику.

В попередньому питанні було дано якісну оцінку небезпеці. Для кількісної характеристики цього складного поняття може бути використана оцінка через імовірність (ризик) виникнення небезпеки за певних умов.

Ризик – являє собою частоту реалізації небезпек. Це – відношення числа несприятливих наслідків небезпеки n до їх можливого числа N за певний період:

R = .

Ризик може змінюватися в межах від 0 до 1, тобто від мінімального до максимального.

Поняття ризику включає в себе два елементи: частоту, з якою відбуваються нещасні випадки, та наслідки цих випадків. Другий елемент найчастіше виражається в грошовому еквіваленті.

Розрізняють індивідуальний, груповий, професійний та добровільний ризики. Індивідуальний ризик характеризує небезпеку певного виду для окремого індивідуума. Груповий ризик – для групи людей (розраховується по відношення кількості подій до кількості уражених при цьому людей). Професійний ризик поділяється на випадковий (небезпека травм, отруєнь, професійних захворювань) та невипадковий (постійне погіршення працездатності та здоров’я в екстремальних умовах). Добровільний ризик належить до особистого життя людини, тобто це ті види діяльності, якими людина займається заради задоволення, власних потреб.

До останнього часу забезпечення безпечної життєдіяльності базувалося на концепції абсолютної безпеки середовища. Її суть полягала в тому, що з розвитком науково-технічного прогресу людство зуміє пізнати всі закономірності природних явищ, подасть їх у вигляді математичних формул, відтворить у технологічних процесах і за допомогою потужних комп’ютерів та датчиків контролюватиме й прогнозуватиме розвиток як природних явищ, так і техногенних процесів. Згідно з концепцією абсолютної безпеки людині відводилася роль пасивного елемента у забезпеченні власної безпеки: за умови знання і виконання певних правил техніки безпеки середовище перебування людини стає повністю безпечним. Про відповідність таких правил певній виробничій ситуації повинен був дбати інженер-конструктор нової техніки чи організатор відповідних робіт. Це призводило до зниження відповідальності особи за власну безпеку.

Наприкінці ХХ ст. світова наукова спільнота переходить до іншої концепції забезпечення безпеки життєдіяльності, протилежної згаданій – концепції допустимого ризику. Згідно з цією концепцією, необхідно шляхом вивчення процесу розвитку потенційної небезпеки, визначити умови, за яких вона може призвести до небажаних наслідків, і створити умови для зниження ризику до допустимо низького рівня. Концепція допустимого ризику стверджує, що середовище перебування людини завжди є потенційно небезпечним, тому недостатньо знати певну кількість правил, які регламентують поведінку людини в N ситуаціях. Життя більш складне, ніж ми його знаємо, і може виникнути N+1 ситуація, для якої правило ще не розроблено. Рішення про те, який рівень ризику можна вважати допустимим, має не технічний, а соціальний характер і передовсім визначається економічними можливостями. Слід брати до уваги, що економічні можливості підвищення безпеки можуть завдати збитків соціальній сфері. В Україні відсутні жорсткі вимоги до встановлення рівнів ризику. Проте, враховуючи досвід країн, де рівні прийнятих ризиків встановлено законодавством, можна вважати, що1´10^-6 ризиків на рік – це той рівень безпеки, до якого потрібно прагнути. Пояснюється вибір цього числа тим, що воно є настільки низьким, що заради економічної вигоди від експлуатації даного підприємства суспільство вимушене піти на такий ризик. В цілому допустимі ризики на два-три порядки суворіші за фактичні. Статистичний аналіз даних про аварії на підприємствах України, свідчить, що ризик виникнення нещасних випадків становить 1*10^-3, ризик серцево-судинних захворювань становить 1*10^-3,, тобто на три порядки вищий від допустимого значення, ризик виникнення стихійних явищ – 1*10^-7, ризик проживання біля АЕС – 1*10^-8 – прийнятний.

Визначення ризику можливо за різними методологічними підходами:

інженерний, який базується на статистичних даних, розрахунках частот, імовірнісний аналіз безпеки;

моделювання, базований на побудові моделей дії різних шкідливих чинників на окрему людину, соціальні або професійні групи;

експертний, коли вірогідність події визначається на основі опитування експертів;

соціологічний, що базується на опитуванні населення.

Ці методи віддзеркалюють різні аспекти ризику, тому їх слід використовувати в комплексі.

Номенклатура, тобто перелік можливих небезпек, налічує понад 150 назв і при цьому не є повною.

На виробництві виникненню аварійної ситуації можуть бути протиставлені чинники матеріального (технічного, фізичного, хімічного та ін.) або нематеріального (регламентація, підготовка персоналу) характеру. Реалізація цих чинників має зменшити ризик і підвищити безпеку людини.

Абсолютна безпека не гарантується нікому незалежно від способу життя. Кожний із нас щоденно долає ті чи інші небезпеки, уникає ризику. Слід зважити і на те, що сприйняття ризику і небезпек громадськістю суб‘єктивне. Люди різко реагують на поодинокі події, які супроводжуються великою кількістю одночасних жертв. Водночас часті події, внаслідок яких гинуть одиниці чи невеликі групи людей, не спричиняють помітного напруження. Щоденно на виробництві гине 3-5 осіб, в цілому по країні від різних небезпек позбавляються життя понад 80 осіб у день. Але ці данні вражають менше, ніж загибель 5-20 осіб в одній аварії чи будь-якому конфлікті. Це треба мати на увазі, розглядаючи прийнятний ризик.

Використання ризику як кількісної оцінки небезпеки конкретного підприємства відкриває принципово нові можливості в роботі з підвищенням його безпеки.

Статичний аналіз даних про аварії, які відбувалися за останні роки в різних галузях промисловості Росії і України, показав, що інтенсивність аварій становить Р»10^-3, тобто одна аварія за рік можлива на одному із 1000 об‘єктів, а це на три порядки більше за прийнятний рівень ризику.

Завдання полягає в тому, що з мінімальними втратами розробити і впровадити такі організаційні й технічні заходи, які дали б змогу перейти від реального (найчастіше недостатнього) рівня безпеки підприємств до прийнятного, що дорівнює 10^-6. насамперед треба визначити, на якому рівні безпеки перебуває кожне підприємство. Для цього збирають статистичну інформацію за певний період, щоб визначити ступінь ризику, і якщо він більший за прийнятний 10^-6, то проводять відповідні організаційні, технічні та технологічні заходи в процесі експлуатації підприємства з метою виведення на прийнятний рівень безпеки з мінімальними економічними витратами. Тому для розрахунку ризику потрібні обґрунтовані дані. Це нині визнані в усьому світі на національному і міжнародному рівнях. Потрібно ретельно аргументована розробка бази і банків даних та їх реалізація в умовах підприємства, регіону, держави.

Питання для самоконтролю:

1. Які мета, зміст, наукові та практичні завдання дисципліни БЖД?

2. Що означає аксіома про потенційну небезпеку?

3. Які шляхи підвищення рівня безпеки?

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Класифікація небезпек	\|	Джерела іонізуючих випромінювань

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.