ТЕХНОЛОГІЯ НАВЧАННЯ ЯК ДОСЛІДЖЕННЯ

Основна особливість дослідження в освітньому процесі – воно є навчальним. Це означає, що його головною метою є розвиток особистості, а не отримання об’єктивно нового результату, як у «великій» науці. Якщо в науці головною метою є отримання нових знань, то в освіті мета дослідницької діяльності – в отриманні учнями навичок дослідження як універсального способу освоєння діяльності, розвитку здатності до дослідницького мислення, активізації особистісної позиції учня на основі придбання суб’єктивно нових знань (тобто самостійно отриманих знань, які є новими і особистісно значущими для конкретного учня).

Етапи навчального дослідження:

1. визначення проблеми;

2. формулювання дослідницьких завдань;

3. висунення гіпотез;

4. визначення методів дослідження;

5. проведення дослідження;

6. аналіз отриманих даних;

7. оформлення висновків та кінцевих результатів.

Приклади дослідницьких завдань:

1. Виявити, якими сленговими словами користуються більшість хлопців, дівчат, вчителів. Визначити, хто більше вживає сленгових слів.

2. Порівняти біографії 10 письменників ХІХ сторіччя, визначить спільне в їх біографії. Висуньте гіпотезу, які фактори (спадковість, традиції родинного виховання, складу сім’ї тощо) впливають на народження та становлення літературного генія та перевірте її.

3. Порівняти програми політичних кандидатів та висунути гіпотези, підкріплені принаймні 3 аргументами, про перспективи їх перемоги.

4. Спланувати дослідження про погляди Марка Твена на релігію.

5. Порівняти чарівні речі з англійських та українських народних казок, визначити, чого у нас більше спільного, чи відмінного.

6. Прослухати 3 політичні промови одного діяча, визначити протиріччя та скласти їх список, від найчастіше вживаних до епізодично вживаних.

7. Визначити, в якій весняній квітці Київщини краще буде жити Дюймовочці.

5. ТЕХНОЛОГІЯ ПОВНОГО ЗАСВОЄННЯ ЗНАНЬ (КЕРОЛЛ, БЛУМ)

Чи ставили ви собі запитання про те, чи реально здійснити ідею Я. А. Коменського: „Всіх навчати всьому”? Отже, маємо можливість ознайомитись з підходом, який здобув назву „mastery learning” (повного засвоєння) і був запропонований психологами Дж. Кероллом та Б. Блумом.

Розподіл успішності пояснюється відповідним розподілом здібностей до навчання. В традиційному навчанні завжди фіксовані параметри умов навчання (однаковий для всіх навчальний час, спосіб подання інформації та ін.). Незафіксованими залишаються результати навчання, які характеризуються помітним розподілом.

Дж. Керолл запропонував зафіксувати саме результати навчання. У цьому випадку всі параметри умов будуть змінюватись внаслідок підстроювання під досягнення усіх учнів заздалегідь заданого результату.

Цей підхід був розвинутий Б. Блумом. Він запропонував, що здібності учня визначаються його темпом навчання не при фіксованих, а при оптимально підібраних для конкретної дитини умовах. Б. Блум вивчав здібності учнів у процесі навчання різних дисциплін в умовах, коли час на вивчення матеріалу не обмежувався. На основі цього він виділив три групи учнів:

1. малоздібні учні (близько 5 %), які не в змозі досягнутих заздалегідь поставленого рівня знань і умінь навіть при великому терміні навчання;

2. талановиті учні (близько 5 %), які можуть вчитися у високому темпі, виконувати складні завдання;

3. звичайні діти (близько 90 %), здібності до засвоєння знань та вмінь яких визначаються витратами навчального часу.

На основі цього аналізу була висунута пропозиція: при правильній організації навчання і особливо при знятті жорстких часових обмежень близько 95 % учнів можуть повністю засвоювати весь зміст навчання.

Взаємозв’язок між здібностями учнів та їх результатами є значним (r=0,7) – коефіцієнт кореляції між результатами навчання і здібностями. Якщо оптимізувати умови навчального процесу (перш за все за темпом навчання), то навчальний матеріал засвоюють майже всі учні. В цьому випадку взаємозв’язок між здібностями учнів і результатами навчання значно знижується, тобто високих результатів досягають учні не тільки з високими здібностями.

Отже, характерною рисою навчання на основі повного засвоєння є фіксація навчальних результатів на достатньо високому рівні, яких повинні досягнути практично всі учні.

Дж. Блок, Л. Андерсон та інші розробили на практиці загальнодидактичну систему повного засвоєння.

Навчальний процес за технологією повного засвоєння

1. Установка для вчителя: усі учні мають здібності повністю засвоїти необхідний навчальний матеріал.

Задача вчителя: правильно організувати навчальний процес, щоб дати учням таку можливість.

Визначити у чому полягає повне засвоєння, які результати повинні бути досягнуті всіма учнями.

2. Учитель визначає еталон (критерії) повного засвоєння (конкретизація цілей). На цій основі складаються тести для перевірки досягнення цілей з усього матеріалу.

3. Детальний аналіз навчального матеріалу та додаткова його переробка.

· Навчальний матеріал розбивається на окремі фрагменти (навчальні одиниці, модулі). Кожен фрагмент є цілісним розділом навчального матеріалу. Також орієнтиром при розбивці на розділи слугує термін вивчення матеріалу (3-4 уроки).

· Визначаються результати вивчення розділів-модулів, складаються тести з кожного розділу.

· Поточні тести мають діагностичний характер і не слугують основою для виставлення оцінок. Оціночне судження здійснює вчитель за результатами тесту «зарах-незарах» (засвоїв-не засвоїв). Призначення цих тестів – виявити необхідність колекційної роботи.

4.Підготовка альтернативних «корекційних) навчальних матеріалів з кожного з тестових питань.

Реалізація технології повного засвоєння

1. Орієнтація учнів в роботі за системою повного засвоєння.

2. Навчання кожного з навчальних одиниць у напрямі повного засвоєння.

3. Оцінка повноти засвоєння матеріалу в цілому кожного з учнів.

Сумативна оцінка (підсумкова) може бути виражена двома шляхами:

· через чітко сформульований опис дій учня (див. постановка цілей навчання питання 1);

· через вказану кількість правильних відповідей (від 80 % до 90 % правильних відповідей).

4. Роз’яснення значення оцінка кожному учню.

6. ТЕХНОЛОГІЯ ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ В СВІТОВІЙ ПРАКТИЦІ (А. С. ГРАНИЦЬКА, ІНГЕ УНТ, В. Д. ШАДРІКОВ).

Індивідуалізація – це врахування у процесі навчання індивідуальних особливостей учнів у всіх його формах і методах, незалежно від того, які особливості і в якій мірі враховуються.

Технологія індивідуалізації навчання – модель організації навчального процесу при якому:

1. вчитель взаємодіє з одним учнем;

2. учень взаємодіє зі засобами навчання.

Особливістю цієї технології є те, що вона дозволяє повністю адаптувати зміст, методи і темпи навчальної діяльності учня до його особливостей, слідкувати за кожною дією при вирішенні того чи іншого завдання, за його просуванням від незнання до знання, вчасно вносити корективи в діяльність як учня, так і учителя.

Технології індивідуалізації навчання:

1. Технологія індивідуального навчання І. Унт.

2. Адаптивна система навчання А. Границької.

3. Навчання на основі індивідуально-орієнтованого навчального плану В. Шадрікова.

Під диференціацією розуміють врахування індивідуальних особливостей учнів у тій формі, коли учні групуються на основі яких-небудь особливостей для окремого навчання; за звичай навчання в цьому випадку відбувається за декількома різними навчальними планами і програмами. Однак, поняття диференціації використовується у більш широкому значенні: при формуванні змісту освіти і організації навчальної роботи використовується диференціація за віковою, статевою, регіонально-економічною, національною та ін. ознаками.

У педагогіці використовуються поняття «індивідуальний підхід» та «індивідуалізація». Перше поняття означає – принцип навчання, а друге –здійснення даного принципу, яке має свої форми і методи.

У реальному шкільному житті індивідуалізація завжди відносна і це обумовлюється наступними причинами:

1. зазвичай враховуються індивідуальні особливості не окремо взятого учня, а в групі учнів, які мають схожі особливості;

2. враховуються лише відомі особливості або їх комплекси, а саме ті, які важливі з точки зору навчання;

3. врахування деяких властивостей чи станів лише в тому випадку, коли це важливо для даного учня (вади здоров’я, талановитість та ін.).

4. індивідуалізація реалізується не в повному обсязі навчальної діяльності, а епізодичні або якомусь виді навчальної роботи й інтегрована з неї індивідуалізованою роботою.

Індивідуалізація можна розглядати з точки зору:

· процесу навчання (відбір форм, методів і прийомів навчання),

· змісту освіти (створення навчальних планів, програм, навчальної літератури і складання завдань для учнів)

· побудови шкільної системи (формування різних типів шкіл і класів).

До особливостей учнів, які в першу чергу потрібно враховувати при індивідуалізації навчальної роботи відносять:

· навченість, тобто загальні розумові здібності (в тому числі креативність), а також спеціальні здібності;

· навчальні вміння;

· «навченість», яка складається як з програмних, так й з позапрограмних знань, умінь та навичок;

· пізнавальні інтереси (на фоні загальної навчальної мотивації).

Організаційні можливості індивідуалізації навчальної роботи.

Існує розмаїття варіантів індивідуалізації, однак, всі вони можуть бути об’єднані у такі:

1. диференційоване навчання, тобто групування учнів на основі їх окремих особливостей або комплексів цих особливостей для навчання за різноманітними навальними планами або програмами;

2. внутрікласова (внутригрупова) індивідуалізація навчальної роботи;

3. проходження навчального курсу в індивідуально розробленому темпі (прискорення або сповільнення);

Диференціація навчання.

Розрізняють два типи гомогенних класів (шкіл):

1. створені на базі спеціальних здібностей, інтересів і професійних намірів;

а). сформовані вже у початкових класах;

б). створені у старших класах: класи, створені на основі профілю трудового виховання; класи з поглибленим вивченням окремих предметів.

2. сформовані на базі рівня загального розумового розвитку і стану здоров’я.

У всесвітньому масштабі зазвичай використовуються два способи диференціації:

1. на певному ступені (зазвичай на старшій), школа розгалужується на окремі галузі знань (наприклад, гуманітарні, природознавчі та ін.);

2. до обов’язкових предметів додаються ті, що вивчаються за вибором або у комплексі.

Однак, можливі різноманітні комбінації цих способів.

Рівні диференціації. Диференціація відбувається на макрорівні (існування різних типів середніх навчальних закладів). Диференціація на мезорівні властива школі-ліцею, гімназії, комплексу, школі з спеціалізованими класами, також створення на одній навчальній паралелі класів вирівнювання. Диференціація на мікрорівні традиційно виявляється в роботі вчителів, передбачає роботу вчителя на уроці з кількома групами дітей відповідно до рівня навчальних можливостей (учні з дуже високими навчальними можливостями, учні з високими навчальними можливостями, учні із середніми навчальними можливостями, учні з низькими навчальним можливостями).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Зовнішня оцінка проекту	\|	Лекційно-семінарська система навчання за М.П. Гузиком, М.П. Пучковим.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.