• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ІСТОРІЯ ЗАХІДНО­ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ДОШКІЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ

Джерела історії педагогіки

Та джерела дослідження історико-педагогічних явищ

Періодизація світового історико-педагогічного процесу

Існують три основних підходи до періодизації світового історико-педагогічного процесу:

1. тематично-хронологічний – розгляд тем, які засновані на причинно-наслідкових зв’язках, в певній системі і хронологічній послідовності. Це найпоширеніший підхід, використовується у вузах.

Етапи:

- виховання в первісному суспільстві;

- виховання, школа і зародження педагогічної думки в рабовласницькому суспільстві;

- виховання, школа і педагогічна думка при феодалізмі;

- домонокапіталістичний капіталізм і т. д.

2. проблемно-хронологічний –дослідження може будуватися навколовеликих проблем, наприклад:

- вчення про природовідповідність;

- проблема цілей і шляхів формування особистості.

3. формаційний підхід (найбільш масштабний, побудований на полі регіональних узагальненнях). Має структурно-логічну архітектоніку, тобто пропонується такий поділ:

- історичний розвиток педагогіки (виховання) в первісному суспільстві і стародавньому світі (до IY- Y ст. нашої ери);

- школа і педагогіка в середньовічній історії людства (Y – перша половина XYII ст.);

- світовий історико-педагогічний процес від англійської революції XYII ст. до 1917 р. – в період нової історії людства;

- новітня історія світової педагогіки і школи.

Комплексне використання цих джерел дає змогу давати достовірну, об’єктивну оцінку різноманітним явищам.

Витоки теорії і практики дошкільного виховання в Західній Євро­пі простежуються ще за стародавніх часів. В умовах первісного су­спільства виховання дітей з наймолодшого віку бу ло однаковим для всіх представників роду, різнилося воно лише за статевою ознакою. Виховні функції у первісних племенах було покладено на людей по­хилого віку, які готували дітей до життя та праці. Зародки теорії дошкільного виховання спостерігаємо вже в Старо­давній Греції. У практиці спартанського та афінського виховання вперше визначено вікову періодизацію навчання і створено систему виховних та освітніх закладів, які відповідали їй. Вік до 7 років ви­значений як період сімейного виховання, спрямованого на фізичне загартування дітей, формування в них моральних якостей, підготовку до майбутнього дорослого життя. Ідеї всебічного розвитку дітей, його періодизації, принцип при­родовідповідності вперше обrрунтували давньогрецькі філософи Де­мокріт, Платон і Арістотель, які у своїх філософських тракта­тах сформулювали положення про завдання і значення виховання дітей з раннього віку, їх гармонійний розвиток, роль дитячих ігор тощо.

В епоху Відродження (ХУ - ХУІ ст.) у Західній Європі зароджу­ються ідеї гуманістичної педагогіки. Педагоги-гуманісти Вітторіно де Фельтре (1378-1446), Франсуа Рабле (1494-1553), Мішель Монтень (1533-1592), Еразм Роттердамський (1469-1536) уперше сформулювали вимоги гуманного підходу до дітей, розвитку їхніх природних сил, забезпечення права на радісне життя, відпочинок тощо.

Творцем педагогічної теорії в галузі дошкільного виховання по правy вважають великого чеського педагога Яна Амоса Коменського. Його неперевершені праці «Материнська школа», «Велика дидактика», «Видимий світ у малюнках» відіграли визначну роль у становленні дошкільної педагогіки. Я. А. Коменський чітко визначив мету й завдан­ня виховання дітей до 6 років, розробив програму розвитку в них умінь та навичок із різних галузей знань, фізичного та морального ви­ховання, сформулював вимоги до батьків та дорослих щодо їх ставлен­ня до дітей.

Особливе місце у педагогічній системі Я. А. Коменського відведено визначенню методів початкового сімейного виховання, питанням підго­товки дітей до навчання в школі. Незважаючи на певні суперечності у світогляді Я.А. Коменського, його гуманістична педагогіка знайшла прихильників у всьому світі.

Проблеми раннього виховання посідають значне місце у педагогіч­них системах Дж. Локка та Ж.-Ж. Руссо.

У праці «Думки про виховання» Джон Локк наголошує на винятково важливій ролі виховання в ранньому віці. Головний акцент зроблено на вихованні характеру маленьких дітей, привчанні їх до різних умов життя, навчання ощадливого ставлення до речей та ігра­шок. Дж. Локк категорично застерігає проти тілесних покарань, наго­лошуючи, що «рабська дисципліна виховує раба».

Французький педагог і мислитель Жан-Жак Руссо у праці «Еміль, або Про виховання» сформулював основні педагогічні підхо­ди до природовідповідного, вільного виховання. Він визначив перші періоди життя - від народження до 2 років та від 2 до 12 років - як найважливіші у розвитку природи дітей, виступав захисником свобо­ди дитини, вважаючи, що її повноцінний розвиток забезпечується си­лами природи.

Великого значення Ж.-Ж. Руссо надавав розвиткові сенсорики ді­тей, формуванню Їхньої допитливості, ініціативи у набутті знань, привчанню до праці. Його педагогіка знайшла багато послідовників, передусім у сфері вільного виховання дітей, і вплинула на розвиток дошкільної педагогіки в різних країнах.

Велику роль у розвитку елементарної освіти дітей народу відіграла педагогічна діяльність і педагогічна теорія Йоганна Генріха Пес­талоцці, який у працях «Як Гертруда вчить своїх дітей», «Книга для матерів» та інших розкрив значення перших років життя дитини для формування особистості. Він вважав, що «година народження ди­тини є першою годиною її навчання». Й. Г. Песталоцці розробив програму та методику початкової освіти дітей, зокрема дошкільного віку. Теорія навчання і розвитку дітей за допомогою всіх органів чут­тя та з використанням спеціально розробленого дидактичного матеріалу заклала основу для подальшого розроблення принципу наочності в роботі з дітьми дошкільного та молодшого шкільного віку.

Фрідріх Фребель був першим у Німеччині організатором дитячо­го caдкa, - дошкільного закладу для дітей від 3 до 7 років. В осно­ву роботи дитячого садка, який він відкрив у 1837 р. У м. Бланкен­бург, було покладено ідею природовідповідності: нео6хідність спира­тися на природу дитини, її вікові та індивідуальні особливості. Згідно з цим принципом Ф. Фребель розробив систему ігор та занять, спе­ціальне обладнання для них, пристосоване до віку дітей, дидактич­ний матеріал під назвою. Дарунки для дитячих ігор тощо. Він пер­ший організував підготовку педагогів для дитячих садків, так званих садівниць, основу якої становили розроблені ним теорія й методика роботи з дітьми.

Теоретичні засади педагогіки Фребеля побудовано на визнанні провідної ролі виховання у розвиткові дітей. Головною рушійною силою розвитку дитячих інстинктів (пізнання, діяльності, творчості, релігійного) є гра як діяльність, найтиповіша для дошкільного віку. Ф. Фребель розробив цілісну теорію та методику дошкільного вихо­вання, яка в подальшому дала поштовх розвиткові ідей громадсько­го дошкільного виховання у багатьох країнах світу, зокрема в ук­раіні та Росії. Дитячі садки, створені за системою Фребеля в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. (Л. С. Симонович - у Росіі. С. Ф. Русова - в Украіні та ін.), запроваджували його методику використовуючи її водночас до умов життя та культурних традицій своїх країн.

Теорія і методика Ф. Фребеля, актуальні й понині, заслуговують на подальшу розробку та широке впровадження у практику дошкіль­ної освіти.

Досвід організації .шкіл для маленьких дітей. мав місце в педа­гогічніїі діяльності соціаліста-утопіста ХІХ ст. Роберта Оуена. Створені ним навчально-виховні заклади для дітей робітників були покликані спрняти всебічному розвитку дітей, підготовці їх до вироб­ничої праці, участі в соціальному житті суспільства. Р. Оуен сфор­мулював вимоги до вихователів, які займаються вихованням малень­ких дітей: цим людям має бути притаманне почуття любові до дітей, прагнення докласти зусиль до Їхнього розвитку. привчання до колек­тивного життя, спільної праці. Таким чином, погляди Р. Оуена були спрямовані на майбутнє суспільство.

Значна увага приділялася розвитку ідей громадського дошкільного виховання у країнах Європи з другої половини ХІХ та впродовж ХХ ст.

Розвиток капіталістичного виробництва, масове залучення до нього жінок та дітей зумовили потребу в створенні виховних установ, де утримувалися б діти з дошкільного віку. Тому в першій половині хх ст.

Були створені «Будинки дитини» в Італії, дитячі садки у Німеччині, спецшко­ли у Польщі та ін., метою діяльності яких був усе6ічний розвиток дітей у дошкільний період та пiдгoтoвка їх до школи, до майбутнього життя та праці загалом.

Організатором громадськогодошкільного виховання у Франції була Поліна Kepгомар, яка надавала великого значення створенню материнських шкіл, розробці програм для роботи з дошкільниками. Особлива роль, на іі думку, належала так званим пpeдметним уро­кам, спостереженням дітей за навколишнім життям, природою, а та­кож організаціі діяльності дітей.

Бельгійський учений-психолог, лікар Овід Декролі розробив на­укові засади розвитку дітей, спираючись на закономірності пере6ігу психічних процесів, здатність до сприймання, гнучкість уяви тощо. Виходячи з цього, він створнв програму розвитку дітей на основі ком­плексів, побудованих на так званих центрах інтересів.

Особливо визначна роль у розвитку та поширенні ідей громадсько­го дошкільного виховання у першій половині ХХ ст. належить італій­ському педагогу Марії Монтессорі. Перша в Італії жіика - доктор медицини створила в Римі, а згодом в інших містах Італії, а також в інших країнах Європи систему Будинків дитини для дітей робітни­ків, де реалізувала розроблений нею метод Монтессорі. В основу цього методу покладено три головні засади: виховання має бути вільним, індивідуальнимl і спиратися на результати сnостережень за дитиною. Характерною ознакою педагогіки М. Монтессорі є зосере­дження уваги на сенсорному розвитку дітей. З цією метою вона ство­рила дидактичну систему, спрямовану на оволодіння дітьми основними числовими, геометричними, просторовими уявленнями. Багато уваги М.Монтессорі приділяла підготовці виховательок, яких вона називала вчительками, а6о керівницями. Педагог, на думку М. Монтессорі, передусім експериментатор, і не повинен нав'язувати вихованцям ті чи ті знання, а має керува­ти процесом їхнього розвитку, надаючн необхідний дидактичний ма­еріал.

Нині метод М. Монтессорі визнано в усьому світі. Ідеї італійсько­о педагога популяризуються, за цим методом працюють школи і до­шкільні заклади.

У ХХ ст. також набули поширення педагогічні системи представників так званої нової школи, зокрема французького педагога С. Фре­не та австроугорського вченого, представника антропософії Р. Штейн­ера. У творах Cелестена Френе «Нова французька школа», «Звернен­ня до батьків», «Моральне та громадянське виховання», «Формуван­ня особистості» подано систему виховиих впливів на розвиток особистості дитини, серед яких значне місце по­сідають праця та гра.

Педагогічні ідеї С. Френе, спрямовані переважно на організацію навчально-виховної роботи в школі, певним чином вплинули на орга­нізацію педагогічного процесу в сучасних дошкільних навчальних закладах.

Рудольф Штейнер побудував свою педагогічну теорію і практи­ку на засадах учення про єдність людського тіла, душі і духу. Він засновник вільної вальдорфськоі школи, діяльність якої грунтувалася на положенні про процес розуміння та пізнання людини. Р. Штейнер широко пропaгyвав ідеї вальдорфської педагогіки в країнах Європи, виступав з лекціями перед педагогами, лікарями, батьками.

Наприкінці ХХ ст. педагогічні системи С. Френе та Р. Штейнера почали застосовуватися в Україні та Росії.

Загалом класична західноєвропейська дошкільна педагогіка, по­чинаючи від педагогічної системи Я. А. Коменського і закінчуючи ­педагогікою М. Монтессорі та вальдорфською педагогікою, значною мірою вплинула на розвиток вітчизняноі педагогічноі думки й досі має неа6ияке значення для сучасної теорії та практики дошкільнаі освіти.

У творах Cелестена Френе «Нова французька школа», « Звернен­ня до батьків», « Моральне та громадянське виховання», «Формуван­ня особистості дитини і підлітка» та інших подано систему виховиих впливів на розвиток особистості дитини, серед яких значне місце по­сідають праця та гра.

Педагогічні ідеї С. Френе, спрямовані переважно на організацію навчально-виховної роботи в школі, певним чином вплинули на орга­нізацію педагогічного процесу в сучасних дошкільних навчальних закладах.

Рудльф Штейнер побудував свою педагогічну теорію і практи­ку на засадах учення про єдність людського тіла, душі і духу. Він засновник вільної вальдорфськоі школи, діяльність якої грунтувалася на положенні про процес розуміння та пізнання людини. Р. Штейнер широко пропaгyвав ідеї вальдорфської педагогіки в країнах Європи, виступав з лекціями перед педагогами, лікарями, батьками.

Наприкінці ХХ ст. педагогічні системи С. Френе та Р. Штейнера почали застосовуватися в Украіні та Росії.

Загалом класична західноєвропейська дошкільна педагогіка, по­чинаючи від педагогічної системи Я. А. Коменського і закінчуючи ­педагогікою М. Монтессорі та вальдорфською педагогікою, значною мірою вплинула на розвиток вітчизняної педагогічної думки й досі має неа6ияке значення для сучасної теорії та практики дошкільної освіти.

Читайте також:

1. Біблійні теми та історія раннього християнства у драмах Лесі Українки
2. ВИЗНАЧЕННЯ, ПОНЯТТЯ І КОРОТКА ІСТОРІЯ.
3. Виникнення і розвиток людських ресурсів, історія розвитку кадрових служб.
4. Виникнення справочинства. Історія розвитку писемності. Складання документів у Київській Русі
5. Виховання і школа Запорізької Січі. Риси козацької педагогіки
6. Виховання і школа Запорізької Січі. Риси козацької педагогіки
7. Відродження національної системи виховання і педагогіки в період становлення незалежності України
8. Вступ. Історія розвитку ГДС. Вклад вітчизняної науки при створенні теоретичних та технічних основ каротажу
9. Галузі педагогіки
10. Дидактика - галузь педагогіки, яка досліджує теорію освіти і навчання.
11. Дидактика— це галузь педагогіки, що містить теорію освіти й навчання.
12. Етапи становлення і розвитку педагогічної науки. Джерела розвитку педагогіки

Переглядів: 2428