Проблеми наукового знання в концепції К.Поппера

Під впливом логічного позитивізму сформулювалися наукові погляди Карла Поппера (1902-1994) - австрiйського фiлософа, автор концепції "критичного рацiоналiзму".

Основою наукового знання, згідно Попперу, виступає ідеал критичного відношення вченого як до своєї, так і до інших альтернативних теорій.

Принцип фальсифікаціонізму Поппера означає визнання фальсифікації, по-перше, - найважливішим методологічним правилом, відповідно до якого, якщо теорія спростована, вона повинна бути негайно відкинута; і, по друге, - критерієм демаркації: науковою теорією визнається лише та концепція, що піддається перевірки досвідними даними.

Слідом за неопозитивістами він констатує, що філософія, як знання, що не піддається фальсифікації, не має наукового характеру. Методологічне значення філософії він бачить в осмисленні росту наукового знання, звідки випливає необхідність принципів раціонально-критичної дискусії, фальсифікаціонізму.

З методологією Поппера тісно зв'язана ї його епістемологія. К.Поппер заперечує індуктивний метод як метод придатний для теоретичного рівня наукового пізнання взагалі. Він намагається довести, що процедура, яку описує індуктивний метод, не використовується i не може використовуватися в процесі отримання системи наукових знань (теорії).

Насамперед фальсифiкацiонiзм вказує на те, що в науці немає твердо встановлених наукових фактів, тобто того незаперечного базису, який є відправною точкою індуктивної процедури створення знання. Всі нашi констатації фактів є твердженнями, а всяке твердження носить гіпотетичний характер i може бути спростоване на пiдставi різних причин. Таким чином, наука на противагу тому, що рекомендує iндуктивний метод, не може почати iз спостережень та констатацiй фактів.

Попер стверджує, немає більш раціональної процедури, ніж метод спроб та помилок - припущень та спростувань: сміливе висунення теорій; спроби найкращим чином показати помилковість цих теорій та тимчасове їх визнання, якщо критика виявляється безуспішною. Метод спроб та помилок є характерним не лише для наукового, але й для всякого пізнання взагалі.

Однак, не можна заперечити, що емпіризм потрібен, щоб наука не перетворилась у метафiзичну догму, не припинила свій розвиток. В ній постійно повинні формуватися нові теорії, їхня емпірична перевірка та спростування. Якщо ж цей процес призупиняється i деякі теорії панують протягом тривалого часу, то вони перетворюються на неспростованi метафiзичнi догми. Безперервний рiст є істотним для характеру наукового пізнання i, якщо наука перестає зростати, то вона втрачає цей характер. Саме спосіб росту робить науку раціональною та емпiричною, тобто той спосіб, за допомогою якого вчені розрізняють існуючи теорії i вибирають найкращу або висувають підстави для відкидання всіх наявних теорій, формують такі умови, які повинна задовольняти нова теорія.

Якi ж вимоги повинна виконувати наукова теорія щоб б вважатись такою?

1) Нова теорія повинна виходити з якої-небудь нової, простої, плідної та цiлiсної iдеї стосовно деяких зв’язків та відношень. Це вимога простоти.

2) Нова теорiя повинна бути такою, щоб незалежно перевірялась. Це означає, що поряд з поясненням відомих фактів нова теорія повинна мати наслiдки, які можна перевірити та передбачити. Ця вимога є необхідною, оскільки без неї нова теорiя може бути тільки гіпотезою. Фальсифiкація ж пояснень не потребує, бо вона лише вимагає перевірки.

Виконання другої вимоги забезпечує бiльшу плiднiсть нової теорiї. Вона приводить до постановки нових експериментiв, i, навiть якщо їх результати вiдразу ж спростують нову теорiю, наше знання буде все ж таки зростати, оскiльки результати нових експериментiв поставлять перед нами новi проблеми, вирiшення яких вимагатиме створення нових теорiй. Отже вони рухають науку вперед. Першi двi вимоги обмежують коло пошукiв нової теорiї, вiдкидаючи тривiальнi та нецiкавi рiшення проблеми, що стоять перед науковцями.

3) Теорiя повинна витримати деякi новi та суворі перевiрки.

Зрозумiло, що ця третя вимога рiзко вiдрiзняється вiд двох перших. Її виконання можливе лише за допомогою емпiричної перевiрки наслідків нової теорiї, i в цьому розумiннi вона є завжди змiстовною вимогою. Третю вимогу Поппера можна роздiлити на двi частини: по-перше, деякi прогнози нової теорiї повиннi бути успiшними; по-друге, нова теорiя не повинна остаточно спростовуватися, перш нiж досягне деякого явного успiху при вирiшеннi вже поставлених наукою проблем. Це надає теорiї право на подальшi експериментальнi перевiрки, які, можливо, приведуть до її спростування.

Третя вимога Поппера приводить до обговорення тієї ролi, яку в його концепцiї вiдiграє позитивне свiдчення експериментiв.

На його думку, спроби сфальсифiкувати теорiю починаються з таких перевiрок, які з найбiльшою ймовiрнiстю повиннi виявити її хибнiсть. Кожна наступна перевiрка має все меншi шанси спростувати теорiю. Таким чином, накопичення позитивних свiдчень зменшує можливостi фальсифiкувати теорiю, а отже - робить її все менш науковою. Теорiя стає "закритою" i не забезпечує росту знання.

Наука, за Поппером, починається не з спостережень i навiть не з теорiй, а з проблем. Для вирiшення проблем ми будуємо теорiї, руйнацiя яких породжує новi проблеми i т.п.

Методологiчна концепцiя К.Поппера являє собою значне явище в сучаснiй фiлософiї. Вона відіграла значну роль у руйнацiї позитивiстської методологiї. На основi ідей Поппера сформувалася низка концепцiй його учнiв та послiдовникiв - П.Фейєрабенда, I.Лакатоса, Т.Куна. Багато авторів вважають його послідовником позитивізму. З цим, однак, важко погодитись, оскільки він піддав нищiвнiй критицi метод індукції. Поппер завжди визнавав цiннiсть фiлософiї для пiзнання, тодi як для всього iндуктивiзму характерним є негативне відношення до фiлософiї. В розумiннi знання та його розвитку, у вирiшеннi проблем, пов'язаних з емпiричним базисом науки, з дихотомiєю емпiричного та теоретичного знання, з поясненням, передбаченням та істиною Поппер розходиться з логiчним позитивізмом, повертаючись до "фiлософiї свiдомостi" в супереч тенденцiям поширення "фiлософiї мови".

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Основні методологічні принципи неопозитивістської філософії	\|	Особливості соціально-гуманітарного пізнання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.