Етика як наука про мораль

Як стало зрозумілим з вищесказанного, свій предмет етика не отримує готовим і повністю визначеним, але створює його у взаємодії з іншими філософськими науками: відокремлюючи, завойовуючи собі свою територію або захищаючи придбану область від чужих посягань. Предметом етики виступає мораль, або, що практично одне і те ж, моральність. Усі ці терміни: «етика», «мораль», «моральність», мають однакове походження, бо всі вони утворені від поняття «ήθος»(этос). Різниця тільки в тому, що термін «мораль» виник через латинське посередництво.

На латинську мову «ήθος» був переведений як «mos» (мос), і саме від нього римський філософ Марк Тулій Цицерон утворив слово «moralis» («моральний», «моральний»), назвавши етику «моральною філософією».

В більшості випадків поняття «моральність» і «мораль» вживаються як взаємозамінні. Деяка відмінність в їх змісті пов'язана з тим, що етика визначала свій предмет у взаємодії з фізикою і логікою. З цієї причини в природній мові склалася тенденція називати той зміст, який розташовується ближче до природи людини, моральністю, а то, яке тісніше пов'язане із словом, логосом – мораллю. Для словесного повчання більше підходить вираження «читати мораль»; для способів поведінки, що закріпилися в житті і здійснюваних «на заклик серця», точнішим є термін «моральність».

В цілому ж у сучасній етиці поняття мораль, моральність можуть бути визначені по-різному. Наприклад, деякі вчені пропонують аксіологічну трактовку поняття «мораль», визначаючи її як систему найвищих цінностей, на яку орієнтовано моральну поведінку людини. Ще за часів радянської школи етики моральність або мораль визначали як особливу форму соціальної свідомості і регуляції людської поведінки. Ряд філософів пропонують так званий нормативний підхід, визначая мораль як систему норм, правил, принципів людської поведінки. А інші автори акцентують методологічний аспект, визначаючи етику як спосіб відношення людини до світу з точки зору принципового протиставлення добра і зла.

Звідси необхідно приймати до уваги те, що в сучасній філософії етику, тобто філософію моралі або моральну філософію визначають як вчення про мораль, як форму теоретичного усвідомлення морального життя. Тобто відношення між етикою і мораллю приблизно такі, як відношення між мовознавством і мовою, правознавством і правом.

В давньої Греції традиція розрізняти «етику» і «этос» виникла у зв'язку з поширенням переконання, що справжня або вища моральність доступна тільки мудрецям, тим людям, що присвятили усе життя прагненню до мудрості і самовдосконалості. В Елладі таких людей називали «σόφος» («мудрець») або «φιλόσοφος» («філософ», любитель мудрості), в Індії – «риши» («мудрець») і «гуру» («вчитель»), в Китаї – «цзы» («мудрець») або «жу» («вчений»), в Палестині – «наби», (пророк, що надихається Божественним Духом), або «рабі» – вчитель.

Фактично питання про відмінність моральності і етики зводиться до питання, наскільки моральність усвідомлюється як система поглядів.

Існує припущення, що етика виникає тоді, коли виникає ідея про те, що моральному протилежне не лише аморальне, але і внеморальне – те, що може бути байдужим з моральної точки зору. Тому саме у цьому контексті мораль починає усвідомлюваться як особливий вимір людського життя, як особлива система орієнтації у світі, це і виступає необхідним світоглядним підгрунтям для генези етики як науки.

Этична людина відрізняється від звичайної моральної людини цілеспрямованим пошуком зв'язків між різними елементами моральної свідомості і поведінки. Звідси, звичайно, не слідує те, що кожен этик у своєму способі життя перевершуватиме звичайну моральну людину. Знання того, як влаштована і як діє мораль, само по собі не забезпечує високоморальної поведінки. Але в гармонії з піднесеною спрямованістю душі воно істотно допомагає власному вдосконаленню.

Перетворенню поглядів на вдачу в етику сприяла ще одна важлива, але не завжди помітна обставина: а саме те, що можна назвати особливою напругою моральної думки. Така напруга складається завдяки зіткненню, як правило, двох, а іноді більшої кількості різних, протиставлених один одному підходів до розуміння суті морального життя. Виявляється, що виникненню етики передувала боротьба протилежних моральних позицій. Критично відбиваючись одна в одної, протилежні моральні концепції усвідомлюють себе до такої міри, що з'ясовують свої власні підстави і системні зв'язки.

Якщо звернутися до чотирьох культурних центрів, де почався рух етичної думки, ми легко виявимо там подібне протистояння. В Давній Індії – це боротьба між релігійними течіями, що визнають священний авторитет Вед (брахманізм, індуїзм) і що заперечують його (джайнізм, буддизм). У Давньому Китаї – це конфуціанство, що робить акцент на штучних, культурних формах поведінки, і даосизм, що визнає лише свободний природний шлях речей. В Палестині – це конфлікт між законнічеством, з його концепцією зовнішнього буквалізму і юридізму у виконанні Божих заповідей, і пророческим рухом, що наполягає на чистоті серця як основі морального життя.

В культурі еллінів етика як напрямок філософських пошуків виникла на тлі гострої полеміки між софістами, що відстоювали ідеї релятивізму у етиці, тобто наполягали на відносності добра і зла, і Сократом, що затвердив об'єктивність і непохитність існування ідеї добра як незалежної духовної реальності. У полемічній суті етики виражається могутня творча сила моральності; здатність піднятися над своїми власними переконаннями, піддати їх критиці і знайти шляхи до самовдосконалення. У XX ст. Т. Адорно назвав етику «неспокійною совістю моралі», мораллю, яка «соромиться сама себе за свій моралізм».

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Походження етики в культурі Давньої Греції	\|	Специфіка моралі. Найвищі моральні цінності

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.01 сек.