Етика в культурі Середньовіччя

Середньовічна європейська етика безпосередньо пов'язана з християнською релігією. Центральне місце у ній приділялося темі відношення Бога і людини. Усі морально-етичні вчення цієї епохи зводяться, насамперед, до того, щоб вказати шляхи, які ведуть людину не тільки до моральності, а до того, щоб стати досконалою, і увійти у царство Небесне.

Аналіз специфіки середньовічної етичної позиції передбачає врахування того, що в центрі християнського світобачення замість безособового Космосу античності постає сам Творець усього сущого — Бог, абсолютна творча сила, наділена незмінністю, всевіданням, усемогутністю, безконечністю, всеблагістю. Ним створений і керований світ. Дана точка відліку перетворює проблему буття на проблему людського спілкування з Богом, цілком забарвлюючи всю середньовічну духовність, і саме середньовічне життя моральною проблематикою. Людина є творіння за «образом і подобою Божою». З цієї точки зору вона — унікальне творіння, наділене божим даром — свободою волі й, отже, благом. Усі чесноти сконцентровані у щонайвищій любові до Бога як до носія моралі і блага.

Зло є відпадіння людини від «справи Господньої». Гріховність — єдине джерело загальної зіпсованості людської природи. Смерть — момент розплати за гріхопадіння. Як свобода волі, так і смерть являють собою моральні феномени, пов'язані з головним моральним джерелом — Богом. Таким чином, головна проблема середньовічного світовідношення «Бог — людина» визначала вирішення всіх моральних проблем (проблеми зла у створеному благим Богом світі; свободи волі людини в системі божественного проведіння; індивідуального морального завдання в практичній поведінці і т. д.). В свою чергу, етична спрямованість перетворювалася на основний принцип теолого-філософського розгляду проблем світобудови, людського буття, ставлення людини до Бога.

Панівні уявлення щодо пройнятості земного світу й людського існування божественним приреченням визначали специфіку теоретико-пізнавальних можливостей середньовічної етичної думки. Протягом усього середньовіччя обстоювалася думка про перевагу віри над розумом, переважаючу силу релігійного авторитету у порівнянні з людським пізнанням. Теоцентризм християнської картини світу вимагав віри, а не розумної доказовості, як вихідного засновку для орієнтації людини у світі.

Життєва істина осягається серцем і виступає предметом віри. Логіка й розум виявляють обмеженість, а часто й неспроможність у пошуках свого істинного життєвого шляху. Таким чином, у християнській традиції вирішення моральних проблем перебуває в нерозривному зв'язку з онтологічно-теологічними уявленнями. Моральність як об'єкт розгляду тлумачиться як об'єктивно-божественний, надін-дивідуальний феномен, не теоретично пізнаванний, а релігійно осяжний. Залишається теологічне обгрунтування моральних вимог як заповідей Бога. Однак і в такій іпостасі етична думка середньовіччя не була однорідною.

Моральна концепція християнства виходить із розуміння того, що Бог — єдина творча сила. Він розуміється як найвище Благо. Людина, на відміну від усіх інших істот, схожа з Творцем, тому їй надані дух і свобода волі. Але у своєму реальному існуванні людина не така, яка повинна бути за призначенням. Подолання цієї подвійності, слідування своїй «істинній» сутності і є змістом моральних зусиль людини. Це, за християнським світосприйняттям, досягається за допомогою божественної благодаті, прямої і безпосередньої участі Бога у житті кожної людини. Образ Христа, що є і Богом, й одночасно людиною, — це наочний взірець моральності у християнському розумінні, що втілює ідеал.

Загальні принципи християнської етики зводяться фактично до вищої заповіді — Любові, любові до Бога і любові до кожної людини, і всього, що існує. Слідування цієї заповіді визначає зміст доброчесного життя.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Гедонізм і кінізм	\|	Аскетична етика в православної культурі Сходу

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.