• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Діагностика Індивідуальних особливостей

студентів

Схильність студентів до вибору тієї чи тієї стратегії взаємодії, яку найзручніше діагностувати за допомогою тесту У. Томаса.

Тест Томаса

Чи знаєте ви, яка стратегія самооборони застосовується вами найчастіше? Якщо ні, виконайте завдання, і це допоможе вам з'ясувати найтиповіший спосіб знизити напруження (ймовірності невдачі) в ситуації взаємодії з іншими людьми.

З двох варіантів відповідей по кожному пункту потрібно вибрати той, який більше вам підходить. Пам'ятайте: щоразу ви вибираєте саме з пари варіантів, незалежно від того, який вибір робили раніше. і. а) Іноді я даю можливість іншим узяти на себе відповідальність за розв'язання спірного питання, б) Замість того, щоб обговорювати, в чому ми розходимося, я намагаюся звернути увагу на те, в чому ми згодні один з одним.

2. а) Я намагаюся знайти компромісне рішення.

б) Я намагаюся уладнати все з урахуванням інтересів іншої людини і моїх.

3. а) Як правило, я наполегливо намагаюся домогтися

свого.

б) Іноді я жертвую власними інтересами заради інтересів іншої людини.

4. а) Я намагаюся знайти компромісне рішення.

б) Я намагаюся не образити почуттів іншої людини.

5. а) Розв'язуючи спірну ситуацію, я весь час намагаю-

ся знайти підтримку в іншого.

б) Я намагаюся робити все, щоб уникнути непотрібної конфронтації і напруженості.

6. а) Я намагаюсь уникнути неприємності для себе, б) Я намагаюсь домогтися свого.

7. а) Я намагаюся відкласти розв'язання спірного пи-

тання, щоб з часом розв'язати його остаточно, б) Я вважаю за можливе у чомусь поступитися, щоб досягти потрібного результату.

8. а) Як правило, я наполегливо прагну домогтися

свого.

б) Насамперед я намагаюся визначити суть порушених інтересів і спірних питань.

9. а) Я гадаю, що не завжди варто хвилюватися через

якісь розбіжності. б) Я докладаю зусиль, щоб домогтися свого.

10. а) Я твердо прагну досягти бажаного.

б) Я вважаю за° краще піти на компроміс, ніж зав'язнути в нескінченному з'ясуванні стосунків.

11. а) Насамперед я прагну чітко визначити сутність

порушених інтересів і спірних питань, б) Я намагаюся заспокоїти другого учасника ситуації і найголовніше —= зберегти наші стосунки,

12. а) Часто я уникаю займати позицію, яка може ви-

кликати суперечки.

б) Я даю змогу іншій людині у чомусь дотримуватися своєї думки, якщо вона також іде на поступки.

13. а) Я пропоную середню позицію.

б) Я наполягаю, щоб усе робилось по-моєму.

14. а) Я повідомляю іншому свою точку зору і цікав-

люся його поглядами,

б) Я намагаюся зробити все необхідне, щоб довести логічність і правильність своїх поглядів,

15. а) Я намагаюся заспокоїти іншу людину і зберегти

наші стосунки.

б) Я намагаюся зробити все необхідне, щоб уникнути напруження.

16. а) Я намагаюся не образити почуттів іншої людини, б) Я звичайно намагаюсь переконати іншу людину

в перевагах моєї позиції.

17. а) Як правило, я наполегливо прагну досягти бажа-

ного.

б) Я зазвичай намагаюся зробити все, щоб уникнути непотрібного напруження.

18. а) Якщо це зробить іншу людину щасливою, я дам

їй змогу наполягати на своєму. б) Я дам іншій людині можливість залишитися при своїй думці, якщо вона готова визнати мою.

19. а) Насамперед я спробую визначити, у чому сут-

ність порушених інтересів і спірних питань, б) Я намагаюся відкласти спірні питання, щоб з часом вирішити їх остаточно.

20. а) Я намагаюся негайно усунути наші розбіжно-

сті.

б) Я намагаюся знайти найкраще поєднання вигод і втрат для нас обох.

21. а) Ведучи переговори, намагаюся бути уважним до

іншої людини.

б) Я завжди схиляюся до прямого обговорення проблеми.

22. а) Я намагаюся відшукати позицію, середню між

моєю і позицією іншої людини, б) Я відстоюю свою позицію.

23. а) Як правило, я дбаю про те, щоб задовольнити

бажання нас обох.

б) Іноді даю іншим можливість узяти на себе відповідальність за розв'язання спірного питання.

24. а) Якщо позиція іншої людини здається їй дуже важ-

ливою, я намагаюся з нею порозумітися, б) Я намагаюся переконати іншу людину піти на компроміс.

25. а) Я намагаюся переконати у своїй правоті.

б) Ведучи переговори, я намагаюся бути уважним до аргументів іншої людини.

26. а) Я зазвичай орієнтуюся на середню лінію наших

потреб, сподівань, намірів.

б) Я майже завжди прагну задовольнити інтереси кожного з нас.

27. а) Часто намагаюсь уникнути суперечок.

б) Якщо це важливо для іншої людини, я дам їй можливість наполягти на своєму.

28. а) Я зазвичай орієнтуюся на власну думку.

б) Уладнуючи ситуацію, я зазвичай намагаюся знайти підтримку в іншої людини.

29. а) Я пропоную варіант, прийнятний для обох сто-

рін.

б) Гадаю, що не завжди варто хвилюватися через розбіжності, які виникають.

30. а) Я намагаюся не образити почуттів іншої лю-

дини.

б) Я завжди займаю таку позицію в суперечці, щоб ми разом могли домогтися успіху.

Розрізняють п'ять типів зниження напруження у конфліктній ситуації в момент взаємодії сторін: І) конкуренція, суперництво; II) співробітництво; III) компроміс; IV) уникнення; V) пристосування.

"Ключ" для обробки результатів тестування:

По кожній вертикалі підраховується кількість індексів, які збігаються. Якщо показники розподілились приблизно однаково за всіма п'ятьма типами, то це означає, що ви володієте досить гнучкими і різноманітними стратегіями виходу з конфліктних ситуацій.

2. Обговорення головних теоретичних положень з теми

При обговоренні першого питання важливо привернути увагу студентів до наступного аспекту проблеми,. В сучасній педагогічній літературі велике значення приділяється педагогіці співробітництва. Це призводить до певної однобічності в поглядах студентів на вибір засобів впливу на учнів, прийомів розв'язання конфліктних ситуацій, можливостей їх використання. Треба розглянути всі можливі стратегії, найтиповіші варіанти поведінки. В сучасній психолого-педагогічній літературі виокремлюються 5 таких стратегій, або стилів, поведінки.

1. Конкуренція або суперництво, прагнення стати центром ситуації. За цієї позиції погляди, потреби інших учасників ситуації не сприймаються як значущі, Той, хто діє, наполягає на своїй думці, рішенні, поведінці як єдино правильних, ігноруючи решту міркувань. Так діяти легше, тому що знімається залежність від партнера. У разі, коли він не

сприймає нав'язаного ходу взаємодії (невдач), завжди можна звинуватити його ("сам винен, що не послухав, не зрозумів, не підтримав мене"). Проте, знижуючи напруженість ситуації обмеженням дій партнера, можна водночас посилити можливість конфлікту в майбутньому.

Стратегія конкуренції — це активний, майже агресивний наступ, коли людина йде до розв'язання конфлікту своїм шляхом, не Зважаючи на інших. Вона може прагнути задовольнити свої інтереси на шкоду іншій людині_г примушує її діяти так, як тільки вона вважає за потрібне.

2. У позиції уникнення людина намагається відсунути появу конфліктної ситуації якомога далі, сподіваючись, що все розв'яжеться само собою, або виходячи з принципу, що "поганий мир кращий за добру сварку".

Стратегія уникнення не завжди є спробою ухилитися від розв'язання проблеми. Вона може бути й конструктивною реакцією на конфліктну ситуацію, до розв'язання якої доцільніше повернутися потім. Проте людина, що постійно використовує стратегію уникнення, не відстоює своїх прав.

3. При стратегії пристосування йдеться про взаємне прилаштування партнерів. Це означає, що людина прагне діяти з іншою людиною, не відстоюючи своїх інтересів, погоджується робити те, що хоче інша.

4. Головною ознакою стратегії співробітництва є прагнення разом з партнером підійти до ефективного розв'язання ситуації, конфлікту. Ця стратегія зумовлює підхід до конфлікту з урахуванням інтересів, потреб обох сторін, пошук взаємовигідних результатів і шляхів їхнього досягнення. Ця стратегія є найефективнішою для взаєморозуміння, налагодження добрих стосунків. Але для втілення вона потребує більше часу, ніж інші стратегії, додаткових зусиль. Крім того, обидві сторони повинні вміти пояснити свої бажання, висловити свої потреби, вислухати одне одного, виробити альтернативні варіанти дій та розв'язків проблеми.

5. Компроміс — це схильність не загострювати ситуації у конфлікті. Людина, що реалізує стратегію компромісу, трохи поступається своїми інтересами, щоб задово^ льнити їх частково, інша людина робить так само, тобто обидві сторони частково задовольняють власні потреби та бажання партнера, нібито обмінюючись своїми поступ-

ками в пошуках компромісного рішення, якого й досягають з найменшими втратами для кожного.

Компроміс трохи схожий на співробітництво, але його досягнення відбувається на більш поверховому рівні стосунків. Партнери не шукають прихованих потреб, інтересів одне одного, вони задовольняються зовнішньою стороною поведінки [5, 6].

Використання тієї чи тієї стратегії зумовлюється реальними передумовами взаємодії. Жодна з них не може розглядатися як однозначно корисна чи шкідлива. Тому потрібно уважніше розглянути обмеження та можливості використання окремих стратегій у педагогічній діяльності (5).

Стратегія конкуренції, до якої систематично звертається вчитель під час розв'язання складних ситуацій, може призводити до виникнення у довколишніх почуття відчуженості, втрати тісних емоційних стосунків, блокувати активність учнів, розвиток їхньої самостійності, самоповаги.

Проте стратегія конкуренції, суперництва може бути ефективною за результатами у розв'язанні конкретного конфлікту (якщо людина має реальну владу, приймає правильні рішення та має можливість наполягати на них). Найкориснішою вона виявляється у таких ситуаціях:

— результат є дуже важливим для вчителя, він певний своєї правоти, знає, що впровадження його рішення значно поліпшить ситуацію;

— учитель має кращі можливості для прийняття і впровадження відповідного рішення;

— рішення потрібно виробити і виконати дуже швидко;

— учитель відчуває, що у нього немає іншого вибору і йому нічого втрачати;

— учитель перебуває у критичній ситуації, що потребує миттєвого реагування;

— він не може дати зрозуміти іншим людям, що розгубився, потрапив у безвихідь; хтось інший може стати лідером;

— учитель мусить прийняти нестандартне рішення і розпочати діяти.

Стратегія уникнення, коли вона стає стилем розв'язання ситуацій конкретною людиною, не знімає тієї суперечності, що спричинює конфлікт. Є суперечності, які від

тривалого нерозв'язаний тільки посилюються, Тому рано чи пізно конфлікт може спалахнути з новою руйнівною силою. Проте відповідна стратегія може бути корисною в таких ситуаціях:

— порушена проблема не дуже важлива, вчитель не хоче витрачати сили на її розв'язання;

— учитель відчуває, що не має рації, і розуміє слушність позиції іншої людини, або ця людина має більшу владу і не бажає поступатися;

— учитель змушений спілкуватися з дуже складною людиною і бачить, що подальша взаємодія призведе до ще більшого ускладнення;

— для розв'язання проблеми немає достатньої інформації або вчитель не знає, що можна ще зараз зробити, а приймати рішення поспіхом немає потреби;

— напруженість ситуації дуже велика, треба зняти нагнітання негативних емоцій.

Стратегія пристосування може мати негативні наслідки для розвитку особистості вчителя. Звикнувши пристосовуватись до інших, він може втратити почуття самоповаги. Крім того, прагнення однобічно розглядати конфлікт може призвести лише до погіршення взаємин. Педагог також втрачає можливість впливати на ситуацію, обстоювати свої погляди, цінності, він переживає образу, незадоволення у зв'язку з необхідністю поступатися. Цей стиль також недоцільний тоді, коли партнер у взаємодії не бажає поступатися, не цінує зробленого для нього.

Найкориснішою вона може бути за таких умов:

— учителя не дуже хвилює те, що сталося, або ж результат;

— він прагне зберегти мир, добрі стосунки з іншою людиною;

— він відчуває, що важливіше зберегти добрі стосунки, ніж розпочинати боротьбу за самоутвердження, за свої права;

— він знає, що відповідний результат дуже важливий для іншої людини;

— він знає, що в цьому разі більшу рацію має інша людина;

— він вважає, що інша людина дістане добрий урок, якщо їй зараз поступитися.

Співробітництво як стиль взаємодії в психологічному плані є найефективнішим, але звернення до нього потребує значно більше часу, ніж інші стратегії.

У педагогічній діяльності впровадження стратегії співробітництва ускладнюється тим, що учень не завжди має змогу взаємодіяти на рівних. Тому вчитель має не лише сам прагнути до взаємодії, а й створювати умови для залучення учня до цього процесу, подолання його опору або невміння, небажання взаємодіяти.

Стратегія співробітництва буде найдоцільнішою в таких ситуаціях:

— розв'язання проблеми є справою дуже важливою для обох сторін;

— між ними встановлені або повинні встановитися тісні, тривалі, взаємозалежні стосунки;

— учитель має час на розв'язання проблеми, що виникає;

— обидві сторони добре обізнані з проблемою, потребами та інтересами партнерів по взаємодії;

— обидві сторони прагнуть досягти найкращого результату;

— особи, втягнуті в конфлікт, мають однакові владу, сили та можливості, тому мусять разом шукати шляхи розв'язання проблеми.

Компроміс як стиль розв'язання життєвих проблем, тобто відмова від досягнення значущих для людини результатів, не минає безслідно; поступаючись в усьому, вона не заявляє про себе як про рівноправного партнера у взаємодії, принижує себе в очах іншої сторони, яка не завжди в змозі оцінити цей альтруїзм.

Однак стиль компромісу може бути й корисним, особливо в таких ситуаціях:

— учитель прагне швидше розв'язати проблему, але у нього немає часу на подолання опору іншої людини;*

— обидві сторони мають однакову владу, але протилежні інтереси;

— учителя може задовольнити часткове розв'язання проблеми;

— інші підходи для розв'язання проблеми виявилися неефективними;

— проблема не має великої ваги або вчитель може

змінити попередню мету;

— компроміс дозволяє зберегти стосунки;

— інша сторона має більшу владу та йде назустріч лише за наявності поступок.

Майбутньому педагогові важливо зрозуміти, що будь-який стиль ефективний лише у відповідних ситуаціях. Він повинен уміти успішно використовувати кожний з них, враховуючи конкретні обставини. Загалом треба вміти і поступатися, і йти на розумний компроміс, і встановлювати партнерські стосунки, і водночас обстоювати власну позицію. Вчитель повинен розширювати репертуар своїх стратегій, робити вибір на користь ситуації, а не діяти за єдиним стандартом.

Розглядаючи різні стратегії взаємодії, важливо показати, що між стилем дії та стилем взаємин немає безпосереднього зв'язку. Прихильник активно-позитивного стилю спілкування може використовувати будь-яку стратегію розв'язання конфлікту (у тому числі й конкуренцію), але він ніколи не порушить головних принципів педагогічного спілкування: збереження контакту у педагогічному діалозі, нейтралізацію бар'єрів, демонстрування довіри і доброзичливості, відкритості та доступності, готовність змінити взаємодію в кращий бік тощо. Вчитель з негативним ставленням до учнів може твердити, що він впроваджує педагогіку співробітництва, а фактична реалізація цієї стратегії буде лише даниною моді.

Розглядаючи проблеми спілкування, взаємодії, особливу увагу слід звернути на педагогічний такт як міру педагогічно доцільного впливу вчителя на учнів, уміння встановлювати продуктивне спілкування [1, с. 147]. Педагогічний такт — це дозування педагогічного впливу, ненав'язли-вість, делікатність його реалізації щодо особистості конкретного учня. Надмірність призводить до зворотної реакції: надмірна вимогливість — до неслухняності, надмірна поблажливість — до брутальності. Вчитель має показувати свою повагу до дитини за будь-якої ситуації, створювати умови для формування у неї почуття гідності, самоповаги.

Повага, позитивне ставлення до учня не виключають вимогливості, вони зумовлюють її. Вимогливість до дити-

ни зростає і ускладнюється із зростанням поваги до неї, з урахуванням її індивідуальних особливостей. Учитель залежно від індивідуальності учня може варіювати відтінки свого ставлення до нього: від прихованої симпатії до підкресленої холодності, від привітності до сухості, від м'якості до суворості. Прояви уваги, піклування, доброзичливості мають мінятися залежно від віку дитини. Якщо вчитель молодших класів може виявити доброзичливе ставлення до учня в конкретних діях (обняти, погла-. дити по голівці, назвати пестливим ім'ям), то у стосунках з підлітками це використовують дуже рідко. Тут дієвішою є стриманість і простота відносин, бо підлітки дуже прагнуть бути дорослими і вияви "дитячого звернення" їх дратують [1, с 148]. Такт учителя має виявлятися в усіх формах взаємодії з учнями: на уроках, у позаклас-ній роботі, в години дозвілля.

Читайте також:

1. IV. ВИМОГИ ПРОФЕСIЇ ДО IНДИВIДУАЛЬНО-ПСИХОЛОГIЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ФАХIВЦЯ
2. Альних особливостей людини.
3. Вивчення особливостей якостей менеджера.
4. Вивчення особливостей якостей менеджера.
5. Вивчення особливостей якостей менеджера.
6. Вивчення психологічних особливостей сенсомоторної та мисленнєвої діяльності школяра
7. Види індивідуальних занять
8. Визначення індивідуальних властивостей уваги та уяви студентів
9. Визначення індивідуальних речовин.
10. Виконання індивідуальних (обов’язкових і вибіркових) завдань студентами денної і вечірньої форми навчання
11. Використання особливостей протікання відновних процесів при побудові спортивного тренування
12. ВИМОГИ ПРОФЕСІЇ ДО ІНДИВІДУАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ФАХІВЦЯ

Переглядів: 1403