· З папірусів Сміта (близько 1550 р. до н.е.) видно, що центральним органом на той час лікарі Єгипту вважали мозок. Вони були переконані в тому, що зміни у ньому позначаються у всьому організмові.
· Еразістрата (близько 300 р. до н.е.) вважають засновником експериментальної фізіології. Він вивчав мозок і перший помітив, що від нього відходять кілька нервових гілок, як і від спинного мозку; одні з них є чутливими, а другі спричиняють скорочення м'язів.
· На початку епохи Відродження Андреас Везалій (1514-1564), вивчаючи функцію мозку, пов'язував довільні рухи з великими півкулями, а автоматичні – з мозочком. На думку Везалія, психічні процеси локалізуються у корі головного мозку, а чутливість – у смугастому тілі.
· В.О. Бец (1834-1894) перший описав великі пірамідні клітини кори великого мозку, які в науці носять його ім'я. Він також перший визначив морфологічно рухову зону мозку. Його справедливо вважають засновником науки про архітектоніку кори головного мозку.
· Велика заслуга в розвитку світової науки в галузі вивчення провідних шляхів мозку і невропатології взагалі належить видатному вченому В.М. Бехтерєву. Йому належить класична праця “Провідні шляхи спинного і головного мозку”, в якій уперше приведено в систему все відоме на той час про провідні мозкові шляхи, описано багато нових шляхів і ядер. У семитомній праці на 2500 сторінках Бехтерев виклав учення про функції мозку, описав 15 нових рефлексів і 10 нових симптомів ураження нервової системи. Ще в 90-их роках минулого століття він довів роль головного мозку в регулюванні функцій внутрішніх органів.
· І.М. Сєченов (1829-1905) зробив сміливу спробу розгадати принципи роботи головного мозку. Свої наслідки багаторічних досліджень він опублікував у праці “Рефлекси головного мозку”. У першій частині своєї праці він аналізує механізм мимовільних рухів, у другій – довільних. Сєченов приходить до висновку, що всі психічні акти розвиваються шляхом рефлексів.
· В.Я. Данилевський (1852-1939) відкрив центри регуляції вегетативних процесів у головному мозку.
· П.В. Овсянников (1827-1906) описав головний судиноруховий центр і встановив точно його межі в довгастому мозку, довів антагонізм нервів, належних до різних частин вегетативної нервової системи – симпатичної і парасимпатичної.