Корпоративна система» в Італії.

В основу економічної політики італійських фашистів було покладено ідею створення «корпоративної держави» на засадах «класового миру». Власне, її автором був не Б. Муссоліні, а один з ідеологів фашизму поет Габріель д’Аннунціо. Саме він створив в 1919 р. перші корпорації в місті Ф’юме.

Фактично корпоративна система почала створюватися фашистами наприкінці 1920-х років¹. На початку Б. Муссоліні досить розпливчасто заявляв, що корпорації мусять взяти на себе функції парламенту з економічних питань. У цілому, суть задуму полягала в тому, що соціальний мир настане тоді, коли в італійській економіці почнуть діяти фашистські картелі й синдикати, об’єднані в корпорації. Згодом Муссоліні утворив спеціальне міністерство корпорацій для регулювання економічного життя країни. Для усунення конфліктів між робітниками і підприємцями 1927 р. було прийнято Хартію праці, за якою професійні спілки було підпорядковано державним органам під контролем фашистів і включено до галузевих корпорацій.

Наступного року в Італії була проведена «Реформа політичного представництва», яка замінила парламент Корпоративною палатою. Фашистські профспілки пропонували кандидатів у депутати, з яких Велика фашистська рада обирала 400 кандидатів, за них і пропонувалося проголосувати виборцям.

Корпорації мали широкі повноваження й регулювали відносини між працівниками й роботодавцями; відновили скасований у 1923 р. 8-годин-

ний робочий день і встановили 40-годинний робочий тиждень. В економіці почали діяти фашистські синдикати й корпорації, об’єднані в конфедерації. До їх керівництва входили партійні чиновники, представники фашистських профспілок і підприємці.

У 1930 р. було створено Національну раду корпорацій, членами якої були представники від робітників, роботодавців, члени фашистської партії і міністри відповідних галузей. Усього в основних галузях економіки було створено 22 національні корпорації, і на середину 1930-х років практично всі італійці стали їх членами. По суті, корпоративна система була моделлю державного регулювання економіки. Як заявляв Б. Муссоліні, «фашистська держава може бути лише корпоративною, або вона не буде фашистською».

У галузі економіки та соціальних відносин фашисти вжили заходів для залучення капіталовкладень у промисловість, провели широке роздержавлення, запровадили вдалу грошову реформу (цьому сприяли значні кредити із США, зокрема позика від банківського дому Моргана у 100 млн дол.). У 1929 р. рівень промислового виробництва перевищив довоєнний на 40 %, виробництво сталі зросло на 84 %, електроенергії - на 100%.

Корпорації схвалили заборону страйків і контролювали укладення колективних трудових договорів, розглядали конфліктні ситуації, надавали фінансову підтримку профспілкам. На середину 1930-х років фашистські профспілки об’єднували 4 млн осіб і завдяки численним пільгам та успіхам в організації дозвілля робітників набули великої популярності. До того ж фашистам вдалося зробити те, на що не спромоглися попередні уряди, - суттєво скоротити безробіття (з 240 до 100 тис. осіб).

В освіті фашисти також здійснили радикальні реформи: закрили «зайві» школи; запровадили обов’язкову релігійну освіту, у всіх школах було наказано розмістити розп’яття; обмежили кількість учнів і студентів, які могли здобути безкоштовну освіту (тільки ті, які демонстрували відмінні результати на іспитах); запровадили вивчення латини в усіх школах, атестат про закінчення яких давав право вступати до університету; на наступний курс не переводилися студенти, які не склали всі іспити за попередній курс.

Запитання

1. Охарактеризуйте економічну та суспільно-політичну ситуацію в Німеччині.

2. Версальский договір дав підставу до реваншизму в Німеччині.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Веймарська республіка.	\|	Тенденції розвитку міжнародного ринку праці

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.029 сек.