Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Методи зниження кредитного ризику (коли банк приймає ризик) поділяються на методи самостійного зниження та методи трансферу.

Методи самостійного зниження кредитного ризикудають можливість банку знизити або ймовірність збитків, або величину негативних наслідків за рахунок власних коштів та засобів, що є у розпорядженні банку. Отже, методи самостійного зниження кредитного ризику дають змогу банку покривати збитки, у разі їх виникнення, за рахунок власних коштів, покладаючись лише на свій досвід та свої можливості.

Основними методами зниження кредитного ризику на рівні кредитного портфеля є:

- авторизація;

- дотримання нормативів кредитного ризику;

- резервування;

- компенсація ризику за рахунок поточного прибутку;

- диверсифікація;

- лімітування;

- моніторинг та контроль.

Одним із методів управління кредитним ризиком є вирішення проблеми авторизації, тобто того, як і хто у банку приймає рішення про безпосереднє надання того чи іншого кредиту. Трьома класичними варіантами авторизації є:

1) індивідуальна авторизація — рішення про надання кредиту приймається одним працівником банку у межах його власних повноважень. Індивідуальна авторизація не є популярною у вітчизняних банках;

2) колективна авторизація — два чи більше працівників банку об'єднують свої індивідуальні повноваження для надання кредиту. Прикладом індивідуальної авторизації, може бути ситуація, коли два менеджери, кожний з яких має повноваження на авторизацію кредиту на суму 25 000 грн., об'єднуються для надання кредиту в розмірі 50 000 грн.;

3) колегіальна авторизація — питання про надання кредиту розглядається спеціально утвореною з цією метою постійно діючою групою. Нині найпопулярнішим методом вирішення проблеми авторизації є метод кредитної ради. За такого методу банки встановлюють ліміт, за межею якого рішення про надання кредиту приймається виключно комітетом. Тобто авторизація кредитним комітетом застосовується разом з іншими формами авторизації; банк може створювати кілька кредитних комітетів з розподіленням сфери їхньої діяльності за географічним принципом, за сумою кредитів тощо. До кредитного комітету мають входити такі посадові особи: один із керівників банку, співробітники служби безпеки і кредитного підрозділу, юрист, головний бухгалтер, окремі засновники та найбільші акціонери банку.

Диверсифікаціякредитного портфеля є найдешевшим методом зменшення ризику неплатежу за позичкою. Сам метод диверсифікації полягає у розподілі кредитного портфеля серед широкого кола позичальників, які відрізняються один від одного як характеристиками (розмір капіталу, форма власності), так і умовами діяльності (галузь економіки, географічний регіон). Тобто, як стверджує П. Роуз, відбувається диверсифікація джерел отримання і використання коштів банку.

Виділяють такі основні види диверсифікації, що застосовуються комерційними банками: галузеву, географічну, портфельну, продуктів та послуг.

Галузева диверсифікаціяозначає розподіл кредитів між клієнтами, які здійснюють свою діяльність у різних галузях економіки. Для зниження кредитного ризику вирішальне значення має добір галузей для подальшого їх кредитування, який повинен ґрунтуватися на результатах різноманітних досліджень. Найвищий ефект досягається в разі вибору позичальників, котрі працюють у галузях із протилежними фазами коливань ділового циклу.

Входження на нові ринки може стати початком географічної диверсифікації, якщо вони мають економічні характеристики, відмінні від характеристик тих ринків, котрі банк уже обслуговує. Отже, географічна диверсифікація полягає в розподілі кредитів між позичальниками, які перебувають у різних населених пунктах, регіонах або країнах. Географічна диверсифікація доступна лише великим банкам, що мають розгалужену мережу філій та відділень на значній території. Це допомагає нівелювати вплив кліматичних та погодних умов, політичних та економічних потрясінь, які впливають на фінансовий стан позичальників.

Портфельна диверсифікаціяозначає розподілення кредитів банку між широким колом клієнтів, у тому числі великими і малими компаніями, підприємствами малого бізнесу, фізичними особами, урядовими та громадськими організаціями, домашніми господарствами тощо з різноманітними джерелами доходу і заставою.

Диверсифікація продуктів та послугявляє собою пропозицію широкого кола фінансових послуг з метою зменшення ризику зниження доходів за окремою послугою або невеликим числом послуг, що пропонуються банком. Важливішою причиною розвитку нових послуг є диверсифікація ризику, пов'язаного з пакетом існуючих банківських послуг. Такий перерозподіл ризику через продаж нових послуг може знизити ризик для окремого банку.

Метод диверсифікації треба застосовувати зважено та обережно, спираючись на статистичний аналіз і прогнозування, ураховуючи можливості самого банку і рівень підготовки кадрів. Диверсифікація потребує професійного управління та глибокого знання ринку. Саме тому надмірна диверсифікація призводить не до зменшення, а до зростання кредитного ризику. Основною причиною цього є недостатня кількість висококваліфікованих фахівців, котрі володіють глибокими знаннями в багатьох галузях економіки, знають специфіку різних географічних територій, мають практичний досвід роботи з різними категоріями клієнтів.

Лімітування, близький до диверсифікації метод зниження кредитного ризику, полягає у встановленні максимально допустимих розмірів (граничних меж) щодо кредитних операцій банку, певних галузей, клієнтів, регіонів, країн. Завдяки встановленню лімітів за кредитними операціями банкам вдається уникнути критичних втрат унаслідок необдуманої концентрації будь-якого виду ризику, а також диверсифікувати свої портфелі та забезпечити стабільні прибутки.

При лімітуванні кредитних операцій виділяють такі групи лімітів:

-ліміти країни;

- ліміти галузі;

- ліміти позичальників;

- ліміти на обсяг і структуру кредитного портфеля.

Ризик країнивзагалі складається з двох елементів: кредитного ризику зарубіжного позичальника (ризик того, що зарубіжний позичальник не зможе виконати своїх зобов'язань) та трансферного ризику (ризик того, що зарубіжний партнер не зможе виконати кредитних зобов'язань через проблеми з обміном валют).

Добре відомо, що в деяких галузяхперіоди надвисокої прибутковості чергуються з періодами, коли підприємства не можуть досягти навіть середнього рівня прибутковості. Є багато прикладів того, коли банки зазнають значних втрат, концентруючи кредити в таких галузях, як сільське господарство, паливно-енергетичний комплекс тощо.

Щодо ліміту позичальника, то банк, крім простого обмеження суми, яка може бути надана одному підприємству, може встановлювати ще кілька додаткових показників, що стосуються розміру власного капіталу підприємства, його основних та обігових коштів, прибутковості, рентабельності тощо.

Що стосується лімітів на обсяг і структуру кредитного портфеля, то вони повинні встановлюватися виходячи з таких міркувань: достатності капіталу, диверсифікації застави і підтримки необхідного рівня ліквідності банку. Важливо зазначити, що ліміти на обсяг і структуру кредитного портфеля відображають, по суті, реальні фінансові можливості банку. Тому такі ліміти обов'язково повинні враховуватися при розгляді питань щодо укладання кредитних угод на будь-якому рівні прийняття рішень.

Ліміти визначаються як максимально допустимий розмір позички чи напряму кредитування і обчислюються як в абсолютних граничних величинах (сума кредиту у грошовому виразі), так і у відносних показниках (коефіцієнти, індекси, нормативи). За базу під час розрахунків нормативів можна брати обсяг капіталу банку, розмір кредитного портфеля, валюту балансу та інші показники.

Формування резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями є одним із методів зниження кредитного ризику на рівні кредитного портфеля, що служить для захисту вкладників, кредиторів та акціонерів. Одночасно резерви за кредитними операціями підвищують надійність і стабільність банківської системи в цілому.

Резерв на можливі втрати за кредитами повинен створюватися відповідно до принципів міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та звітності. Такими є принцип обережності, згідно з яким банки мають оцінювати якість своїх кредитних портфелів на звітну дату з погляду можливих втрат за кредитними операціями, і принцип регулювання активів. їх застосування є важливим для того щоб:

- впливати і поліпшувати якість активів банку;

- зменшити ризик можливої незбалансованості ліквідності в результаті слабкого управління активами;

- уникнути розподілу частини валового прибутку банку, яка може бути необхідна для покриття майбутніх втрат за кредитами і підтримки ліквідності банку та якості його активів.

Основними методами зниження кредитного ризику на рівні окремого кредиту є:

- кредитний ризик щодо позичальника;

- кредитний ризик щодо способу забезпечення позички;

- кредитний ризик щодо кредитної угоди.

Методи передавання кредитного ризикупередбачають розподіл (трансфер) ризиків між іншими учасниками ринку: банками, підприємствами, будівельними, страховими, інвестиційними, факторинговими та лізинговими компаніями, іншими фінансовими організаціями. Серед причин, через які передання ризику вигідне як для сторони, що передає (трансфера), так і для сторони, що приймає (трансфері), основними є такі:

- збитки, великі для трансфера, можуть бути незначними для трансфері;

- трансфері може мати кращі можливості і знати кращі способи для зниження можливих збитків, ніж трансфер;

- трансфері може перебувати в кращій позиції для скорочення збитків чи контролю за ризиком.

Трансфер ризику не є найбезпечнішим і найефективнішим способом мінімізації кредитного ризику. Тому рекомендується при передаванні кредитного ризику враховувати таке:

- трансфері повинен мати значні повноваження для скорочення і контролю ризику і найкраще використовувати ці повноваження;

- трансфері повинен мати можливість швидко виконати всі взяті на себе зобов'язання;

- розподіл ризиків між трансфером і трансфері має бути чітко визначеним і недвозначним;

- ризик має передаватися за ціною, однаково привабливою для обох учасників;

- рішення про трансфер має прийматися на основі критерію ефективності (як недорогий чи більш прибутковий метод) порівняно з аналогічними за надійністю методами мінімізації банківського ризику.

Існують такі методи передавання кредитного ризику:

- страхування;

- продаж кредитів та сек'юритизація;

- консорціумні та паралельні кредити;

- договори гарантії та поруки;

- факторинг та лізинг.

У науковій літературі страхування кредитних ризиківрозглядають як вид страхування, суть якого полягає у зменшенні або усуненні кредитного ризику. Зокрема, кредитне страхування визначається як господарський механізм, мета якого — «задовольнити випадкові оцінювані майнові потреби, які виникають з ризику неповернення кредиту, перерозподіливши втрати між суб'єктами кредитно-страхових відносин».

До страхування кредитів (кредитних ризиків) відносять такі два його варіанти:

- добровільне страхування ризиків непогашення кредитів;

- добровільне страхування відповідальності позичальника за непогашення кредитів.

Об'єктом, що підлягає страхуванню за першим варіантом, є відповідальність усіх або окремих позичальників перед банком за своєчасне і повне погашення кредитів і процентів за користування кредитами протягом строку, встановленого у договорі страхування. Страхувальник (банк) стоїть перед вибором: застрахувати суму наданого кредиту з процентами або ж тільки суму основного боргу; страхувати відповідальність усіх позичальників, котрим раніше було надано кредити чи відповідальність кожного окремо. Як правило, у нестабільній економічній ситуації доцільно страхувати суму кредиту з процентами по кожному позичальникові окремо. Однак варто враховувати, що при страхуванні всіх кредитів досягається автоматизм відповідальності страхової організації, і, крім того, за такими договорами встановлюється пільгова тарифна ставка.

Відповідальність страховика (страхової компанії) при страхуванні ризику непогашення кредитів виникає, якщо страхувальник не отримав обумовленої кредитним договором суми протягом визначеного часу після настання строку платежу, передбаченого кредитним договором, або строку, установленого банком при невиконанні позичальником умов кредитного договору.

Проте у вітчизняній страховій практиці описаний варіант страхування поки що не має поширення на страховому ринку. Це можна пояснити кількома обставинами:

- комерційні банки не можуть сьогодні широко використовувати страхування кредитів як основну форму захисту від ризиків банківської діяльності, оскільки мають цілком обґрунтовані сумніви щодо надійності та платоспроможності страхових компаній, тим більше, що відсутнє широке висвітлення в економічній пресі балансів, фінансових звітів таких компаній, майже нема страхового аудиту;

- високі страхові премії, яких вимагають страхові компанії, призводять до збільшення витрат виробництва за рахунок страхових платежів, що, у свою чергу, спричиняє необґрунтоване підвищення цін на товари й послуги;

- надто складною є процедура оформлення страхового договору.

На відміну від розглянутого вище варіанта, договір страхування відповідальності позичальників за непогашення кредитуукладається між страховою компанією (страховик) та підприємствами й організаціями (страхувальники). Об'єктом страхування є відповідальність позичальника перед банком, котрий видав позичку, за своєчасне і повне її погашення або за погашення кредитів, у тому числі процентів за користування ними. Основні правила й умови цього виду страхування кредитів загалом аналогічні правилам і умовам страхування ризику непогашення кредиту.

Проте страхування відповідальності позичальників за непогашення кредиту можна розглядати як форму забезпечення повернення кредиту і сплати процентів лише тоді, коли страхова фірма спроможна здійснити виплату страхової винагороди. Недоліком такої форми страхування також є те, що страховик не вступає в прямі правові відносини з банком-кредитором, а отже, банк як третя особа втрачає можливість безпосереднього захисту своїх інтересів. Ситуація ускладнюється ще й тим, що український страховий ринок іще не розробив жодних загальних умов страхування кредитів, які мали б охоплювати найбільш суттєві норми кожного виду страхування.

У сучасній банківській практиці поширений такий спосіб передавання кредитного ризику, якпродаж кредитів. Банк, виходячи з проведеного ним оцінювання кредитного портфеля, може продати певну частину наданих кредитів іншим інвесторам. За рахунок цієї операції банк має змогу повернути кошти, що були спрямовані у кредитні вкладення. Ефект від здійснення таких операцій різнобічний. По-перше, за рахунок продажу активів з низькою прибутковістю звільняються ресурси для фінансування більш прибуткових активів; по-друге, продаж кредитів уповільнює зростання банківських активів, що допомагає керівництву банку досягти кращого балансу між збільшенням банківського капіталу та ризиком, пов'язаним із кредитуванням; по-третє, зменшуються відповідні статті балансу банку (ті, що характеризують його діяльність не з кращого боку). Сьогодні комерційні банки України змушені вдаватися до продажу частини своїх кредитів або намагаються повернути хоч якусь частину безнадійних боргів, через повну відсутність інших шляхів для повернення коштів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Кредитний ризик розділяють на індивідуальний та портфельний.	\|	Близьким до продажу кредитів є метод сек'юритизації активів.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.