Народна дидактика високо оцінює знання людини як результат навчання, сам процес навчання: «Вік живи - вік учись», «Пташка красна своїм пір'ям, а людина - знаннями», «Хто знання має, той мур ламає».
Традиційними в народній педагогіці є народні знання з астрономії, метеорології, математики, ботаніки, зоології, медицини, кулінарії, агрономії, ветеринарії, квітникарства, садівництва, бджільництва, з різноманітних, традиційних в Україні ремесел і промислів, фізики, географії, геології, історії, філософії, педагогіки, психології, етики, естетики, різних видів народного мистецтва.
Знання народ здобував у праці шляхом багаторічних спостережень. Народні знання мали прикладний характер. Центральне місце серед усіх наук посідало вивчення рідної мови. Чудові народні уроки рідної мови - це слухання, переказування, створення казок, легенд, оповідань, прислів'їв, приказок, афоризмів, декламування, виконання пісень, відгадування загадок, дитячі ігри тощо.
Особливе місце народна дидактика відводить прислів'ям і приказкам. У них закладено програму народного навчання, різноманітну наукову інформацію: «Славний козак Максим Залізняк - славнішеє Запорожжя», «Вибрати найкращих у раду, вони не підведуть громаду», «Хто землю удобряє, тому вона й повертає», «Як мілко орати, то краще випрягати», «Кинь ячмінь у болото, вбере тебе у золото», «Сій овес у кожусі, жито - у брилі», «Ранній пар родить пшеничку, а пізній - метличку», «Сип овес коню мішком - не ходитимеш пішком», «Ластівки низько літають - дощ обіцяють», «Обізвався Яготин: Ніжин мені побратим».
Народна педагогіка відображає і закономірності навчання. Увага дітей звертається на оточення, властивості предметів, коментування роботи, спільну діяльність дітей з дорослими, подорожі дітей і батьків у природу, мудрі відповіді батьків і дорослих на запитання дітей.
Мета навчання, його завдання:
а) набуття дітьми знань;
б) розвиток їхніх інтелектуальних сил і розуму;
в) формування світоглядних позицій особистості;
г) засвоєння традицій і соціально-культурних цінностей народу;
д) виховання всебічно розвиненої особистості;
е) формування життєво необхідних практичних умінь і навичок прикласти знання і науку до потреб життя і виробничо-господарської діяльності.