Високорозвинена культура Запорізької Січі у ХVI-XVIII ст. мала величезний вплив на формування культури і національної свідомості українського народу. В основі цієї культури лежали традиції українського народу.
Запорізька Січ була колективним членом Київського братства і таким чином тісно пов’язана з життям заснованої при ньому школи. Гетьман Сагайдачний став її опікуном,допомагав матеріально. За проханням Війська Запорізького Київська школа була об’єднана з Лаврською. Школи на Запоріжжі поділялись на січові,монастирські і церковно-музичні і на парафіяльні.
В Запорізькій Січі існувала спеціальна школа співу,школа що готувала писарів для військових канцелярій,ціла низка звичайних шкіл,де навчання велось українською мовою і здійснювалось поєднано з вихованням.
У художньому житті Запорізької Січі важлива роль відводилась музиці,співу,танцям. Особливо військовій музиці,в якій популярні були духові та ударні інструменти:труби,сурми,литаври,барабани,бубни. Музика звучала у походах та під час різних урочистостей. Труби та сурми використовували як сигнали в походах і боях. Тулубаси використовували для зв’язку,в деякі з них одночасно били 8 чоловік. Литаври називали набатами.
Високого рівня досягло хорове мистецтво. Думи і народні пісні виконувались кобзарями під супровід бандур,виконавці були часто і творцями. Танці виконувались лише чоловіками,в основі лежала імпровізація. Танцівник – це вершник,що хвацько підстрибував у сідлі – «присядка», «повзунець», «яструб».
У колах існували гуртки «ліцедеїв»,які ставили лялькові видовища під назвою «Вертеп» у супроводі троїстих музик.
Козаки були дуже віруючими. Найважливішим питанням церковного життя,як-то будівництво храму – вирішувалось на загальновійськовій Раді,обирали і священників. Проповіді звучали українською мовою. Не було багатшого храму в Російській імперії,ніж січова церква. Головним було свято Покрови – 14 жовтня.