Система принципів цивільного процесу іноземних держав

Цивільне процесуальне право близького зарубіжжя — СНД побудовано на спільних нормативно-керівних засадах, які характеризують його зміст, основу та закономірності регульованих ним суспільних відносин у сфері цивільного судочинства. В зв'язку з цим система принципів цивільного процесуального права в основному збігається. Наявні відмінності стосуються конституційного чи галузевого їх закріплення. Так, Конституція Російської Федерації закріпила принципи: здійснення правосуддя тільки судом (ст. 163), виборність суддів і народних засідателів (ст. 164), одноособовість і колегіальність розгляду справ (ст. 168), участь у судочинстві народних засідателів (ст. 166) — при цьому питання про необхідність їх участі у розгляді конкретної справи вирішують особи, які беруть участь у справі; незалежність суддів, присяжних і народних засідателів та підкорення їх законові (ст. 167), рівність громадян перед законом і судом (ст. 34), гласність (ст. 169), недоторканність особистого життя громадян, таємниця листування, телефонних розмов, телеграфних й інших повідомлень (ст. 40), національної мови судочинства (ст. 171), змагальності (ст. 168).

Встановлена система конституційних принципів цивільного процесуального права Російської Федерації відрізняється за кількісним складом (менша) від системи принципів, закріплених Конституцією України, та має деякі особливості в змісті окремих принципів.

Законодавством про цивільне судочинство Російської Федерації закріплені принципи: диспозитивності, об'єктивної істини, усності, безпосередності, безперервності (за ЦПК України — відсутній), процесуальної рівноправності сторін.

Цивільний процесуальний кодекс Республіки Білорусь (прийнятий 11 січня 1999 р.) у гл. 2 «Принципи цивільного судочинства» закріпив і визначив зміст таких принципів: здійснення правосуддя тільки судом (ст. 9), одноособовий і колегіальний розгляд цивільних справ (ст. 10), незалежність суддів і підкорення їх тільки закону (ст. 11), рівність громадян перед законом і судом (ст. 12), повага гідності особи (ст. 13), право користування юридичною допомогою (ст. 14), роз'яснення судом учасникам цивільного судочинства їх прав і обов'язків (ст. 15), мова судочинства (ст. 16), гласність судового розгляду (ст. 17), диспозитивність (ст. 18), змагальність і рівність сторін (ст. 19), з'ясування судом дійсних обставин справи (ст. 20), вирішення справи на підставі законодавства Республіки Білорусь (ст. 21), нагляд вищестоящих судів за судовою діяльністю (ст. 22), прокурорський нагляд в цивільному судочинстві (ст. 23), обов'язковість судових постанов (ст. 24).

У Цивільному процесуальному кодексі Республіки Казахстан (прийнятий 13 липня 1999 р.) у гл. 2 «Завдання і принципи цивільного судочинства» закріплені принципи: законність (ст. 6), здійснення правосуддя тільки судом (ст. 7), судовий захист прав, свобод і законних інтересів особи (ст. 8), повага честі і гідності особи (ст. 9), недоторканність особистого життя, таємниця переписки, телефонних переговорів, поштових і телеграфних повідомлень (ст. 10), недоторканність власності (ст. 11), незалежність суддів (ст. 12), рівність всіх перед законом і судом (ст. 13), мова судочинства (ст. 14), змагальність (ст. 15), оцінка доказів за внутрішнім переконанням (ст. 16), забезпечення прав на кваліфіковану юридичну допомогу (ст. 18), гласність судового розгляду (ст. 19), забезпечення безпеки в процесі судового розгляду (ст. 20), обов'язковість судових актів (ст. 21), свобода оскарження судових процесуальних дій і рішень (ст. 22).

В інших іноземних країнах, зокрема Франції, Англії, США, за наявності широкої диференціації у законодавчому визначенні процесуального порядку судочинства в цивільних справах, спільним є наявність окремих загальних принципів, закріплених нормами національного законодавства, які забезпечують реалізацію завдань і досягнення мети цивільного судочинства. До них належать принципи: диспозитивності, змагальності, рівноправності громадян перед законом і судом, оцінка доказів у процесі за переконанням суддів, процесуального формалізму, безпосередності і концентрації процесуального матеріалу, гласності, усності і письмовості, офіційності. У ФРН принципами цивільного судочинства є основні правові ідеї, відображені в нормах цивільного процесуального права. Ними є: принцип права бути вислуханим, гласності, диспозитивності, змагальності, усності; принцип права на провадження з дотриманням процесуальних норм, безпосередності; швидкості, економії або раціоналізації судового розгляду.

Ключовою демократичною засадою судочинства вважається жюрі присяжних, до якого входять обрані громадяни, котрі розглядають відповідні обставини справи і вирішують, на чию користь із сторін свідчать факти.

За правилами диспозитивності сторони можуть на свій розсуд розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, вони є господарями у виникненні і розвитку судочинства в цивільній справі, в його припиненні. Носії прав можуть їх здійснювати чи ні. Про захист права судом має потурбуватися сама заінтересована особа (vigilantibus jura scripta sunt — лат.). Цивільні справи в суді порушуються за заявами заінтересованих осіб. Але з цього правила існують винятки: органи прокуратури (зокрема, Франції) можуть порушувати справи, якщо про це є пряма вказівка закону, а саме: про оголошення особи померлою (ст. 90 Цивільного кодексу Франції), про визнання шлюбу недійсним (статті 184, 190,191), про передачу дітей на виховання одному з подружжя при розлученні (ст. 302), в інших випадках, передбачених нормами Цивільного кодексу. Прокурор також може, якщо вважає за доцільне, вступити у будь-яку справу між приватними особами і дати висновок, який є обов'язковим за вимогами, що стосуються осіб, котрі припускаються відсутніми (ст. 114), у справах про позбавлення дієздатності або призначення радника (ст. 515).

Федеральні правила цивільного процесу США передбачають обов'язкове пред'явлення відповідачем зустрічного позову під загрозою втратити право звернутися до суду потім із самостійним позовом. Апеляційна скарга до Палати лордів Англії, до Верховного суду штату в США допускається тільки на розсуд таких судів.

Принцип змагальності відтворений у правах сторін розпоряджатися фактичним матеріалом у справі і доказами в судочинстві. Будь-яке втручання судді в інтересах з'ясування матеріальної істини є порушенням свободи сторін щодо захисту ними їх приватних прав. За судом закріплюється можливість виносити рішення тільки на підставі матеріалів про фактичні обставини справи, які сторони знайшли можливість подати до суду. Отже, відповідно до принципу змагальності суд може покласти в основу свого рішення тільки факти, які зазначені стороною; використати лише ті докази, що подані стороною, і не досліджувати доказів в силу службового обов'язку (за окремими винятками); суд може досліджувати тільки факти, які оспорені протилежною стороною; суд пов'язаний визнанням сторони.

Допомагати в доказовій діяльності суд може тільки одній і другій сторонам. Допомога одній стороні є підставою для відведення судці за мотивами упередженості.

В сучасних умовах функціонування цивільного судочинства спостерігається тенденція відходу від положень змагальності шляхом розширення повноважень судових органів. Так, суди ФРН можуть постановити, щоб сторона подала документи, що знаходяться в неї і на які вона посилається або інші документи, що стосуються справи; за своїм розсудом провести огляд і призначити експертизу. А суди Австрії — також допитати свідків, але вони цього не можуть зробити, якщо обидві сторони заявляють, що вони цього не бажають.

До винятків з принципу змагальності належать процесуальні процедури розкриття наявних у справі документів і письмового допиту сторін у цивільному процесі Англії і США. В цивільному процесі названих країн, а також Франції суд може викликати сторони для допиту, для яких можуть настати істотні негативні наслідки при ухиленні від явки і дачі відповіді при допиті судом. Суд має також можливість за власною ініціативою викликати і допитувати свідків, про що сторони не просять

Принцип рівноправності громадян перед законом і судом має формальний, декларативний характер. Фактичне становище сторін у процесі повно і очевидно виражається в тому, що до послуг сторони економічно більш сильної — найкращі, найбільш високо оплачувані юридичні сили адвокатури, тоді як економічно слабка сторона не має можливості витрачати відповідні кошти на їх оплату. Не узгоджується з принципом рівноправності правило обчислення судових витрат, розмір яких зворотно пропорційний ціні позову — чим більша ціна позову, тим менші відсотки витрат.

Одним з положень рівноправності сторін є правило, що суд не може винести рішення, не надавши відповідачеві можливості подати свої пояснення на позовну вимогу та що кожній стороні повинна бути надана однакова можливість використати в процесі рівні процесуальні засоби. Але у цивільному процесі Франції голова цивільного трибуналу має право вирішувати окремі питання по справі без виклику відповідача або ж з наданням нереально короткого строку для явки до суду. В цивільному процесі Англії сторона, яка виступає першою, виступає останньою і має тому в процесуальному відношенні перевагу над іншою стороною.

Принцип вільної оцінки доказів дає суддям можливість за своїм внутрішнім переконанням оцінювати докази в справі. Але така оцінка може бути перевірена вищестоящим судом у процесі апеляційного провадження. За винятком присяжних, від яких не вимагається викладення мотиву їх вердиктів (рішень), суди зобов'язані в мотивах судових рішень обґрунтувати переконання, якими судці керувалися при оцінці доказів. При цьому вимагається така обґрунтованість оцінки доказів, щоб вона могла бути перевірена вищестоящою судовою інстанцією.

За положеннями принципу процесуального формалізму дії сторін у процесі можуть викликати правові наслідки, якщо вони були виконані з додержанням передбачених процесуальних форм. Але нормативне визначення таких форм не завжди чітке і повне, що надавало б можливість правильно їх додержувати і реалізовувати.

Принципи безпосередності і концентрації судового матеріалу полягають в тому, що суд повинен безпосередньо ознайомитися з усіма судовими матеріалами в справі і розглянути всі судові докази, а сторони зобов'язані подати до суду весь наявний у них матеріал по справі відразу, а не частинами, не створюючи для іншої сторони в процесі будь-яких штучних процесуальних труднощів чи несподіванок в судовому засіданні при розгляді справи по суті чи при розгляді справи в суді другої інстанції. В дійсності в правовому регулюванні цього принципу допускаються винятки. Вимога безпосередності не дотримується в апеляційній інстанції Франції, в якій свідки судом не допитуються, а суд знайомиться з їх показаннями, по протокольних записах. У цивільному процесі Англії адвокат, який виступає останнім, розкриває свою аргументацію, позбавляючи іншу сторону її оспорити.

Принцип гласності в поєднанні з усною і письмовою формою дає можливість певною мірою здійснювати громадський контроль за діяльністю судових органів. Винятком з цього принципу є можливість розгляду цивільних справ у закритому судовому засіданні та неможливість брати участь у цивільному процесі по розгляду справ в апеляційному і касаційному порядку особам, які не є учасниками процесу. За англійським правом, закрите засідання встановлено у справах, в яких беруть участь діти, наприклад, свідками; коли справа стосується таємниць виробництва; коли публікація доказів, використаних під час розгляду справи, може нанести шкоду національним інтересам; коли розглядаються справи про визнання шлюбу недійсним внаслідок сексуальної неповноцінності сторони, коли, на думку судді, відкритий розгляд справи не сприятиме меті правосуддя.

Слухання справ у відкритих судових засіданнях, газетні звіти про судові процеси й інші прояви гласності розглядаються в іноземних країнах як важливі складові демократії.

Глава 3. Цивільні процесуальні правовідносини § 1. Поняття цивільних процесуальних правовідносин

Цивільні процесуальні правовідносини визначають роль і значення механізму застосування права на врегульовані ними суспільні відносини, розкривають соціальну спрямованість норм цивільного процесуального права, виступають процесуальним засобом судового захисту цивільних, трудових, сімейних та інших прав, державних і громадських інтересів. Вони обумовлюються дією норм цивільного процесуального права, які впливають на поведінку осіб шляхом закріплення сукупності кореспондуючих між собою суб'єктивних цивільних процесуальних прав і обов'язків суду та учасників процесу, реалізація яких спричиняє виникнення, розвиток і припинення цього виду правовідносин. Отже, цивільні процесуальні правовідносини — це врегульовані нормами цивільного процесуального права відносини, що виникають між судами як між собою, так і з учасниками процесу — громадянами і організаціями в цивільному судочинстві.

Цивільні процесуальні правовідносини виникають і розвиваються на диспозитивній основі внаслідок вольових дій осіб, які звертаються до суду із заявою за захистом свого права чи охоронюваного законом інтересу. Або виникають на публічній основі, коли на захист прав та інтересів таких осіб порушена цивільна справа в суді за заявою прокурора, органів державної влади, профспілок та ін. (п. 2 ст. 5, ст. 121 ЦПК). Процесуальні дії прокурора, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, профспілок, інших осіб після подання заяви до суду будуть юридичними фактами, які спричиняють виникнення цивільних процесуальних правовідносин не тільки між такими особами і судом, а й між судом і особами, на захист прав яких була порушена цивільна справа в суді. Незалежно від того, за ініціативою яких осіб виникли цивільні процесуальні правовідносини, їх об'єктивною основою виступають матеріальні правовідносини — необхідність захисту суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів, які виникають з порушених і спірних цивільних, трудових, сімейних, кооперативних правовідносин.

Вольовий характер цивільних процесуальних правовідносин полягає також у тому, що вони забезпечують правовий зв'язок двох осіб між собою — одна має право вимагати від іншої вчинення певних процесуальних дій, а інша зобов'язана діяти відповідним чином або утриматися від дій. Але права і обов'язки суду у відносинах з іншими суб'єктами характеризуються особливістю, яка полягає в тому, що вони відображають їх владні повноваження як державних органів судової влади, які здійснюють правосуддя. Суд керує процесом розгляду справи, спрямовує діяльність осіб, які беруть участь у справі, — роз'яснює їм права і обов'язки, попереджає про наслідки їх вчинення і сприяє у здійсненні ними прав, постановляє обов'язкові для виконання рішення, якими розв'язано цивільний спір і здійснено захист їх прав та інтересів. Отже, суд, як суб'єкт цивільних процесуальних правовідносин, виступає як орган судової влади держави, на якого покладено функцію вирішення цивільної справи по суті, а також розв'язання окремих правових питань, що виникають у судочинстві по її розгляду.

В судочинстві по конкретній цивільній справі виникає не одне складне комплексне правовідношення, а система численних процесуальних правовідносин між його суб'єктами за схемою суд — позивач, суд — відповідач, суд — прокурор, суд — свідок тощо.

Цивільний процес не можна звести до одних комплексних цивільних процесуальних правовідносин. Залежно від завдань суб'єкта і виконуваних ним цивільних процесуальних функцій визначаються його процесуальні права і обов'язки. Сторона взаємодіє із судом з приводу захисту свого права, прокурор — державного інтересу, профспілки — громадського інтересу, свідок — з приводу відомих фактів, які необхідні судові для правильного вирішення справи тощо. Процесуальному праву сторони відповідає обов'язок суду і, навпаки. Аналогічно кореспондують права і обов'язки суду і прокурора, профспілки і суду, суду і свідка. Між судом і кожним з цих суб'єктів виникають окремі самостійні цивільні процесуальні правовідносини. При цьому, виникнувши спочатку між судом і особою, яка звернулася з вимогою до суду про захист порушеного права, вони стають юридичною основою для виникнення процесуальних правовідносин між судом і відповідачем, судом і третьою особою, судом і свідком тощо. Виникнувши в суді першої інстанції, вони розвиваються в процесі провадження по розгляду і вирішенню справи й припиняються з постановленням і проголошенням судом рішення. У випадку апеляційного оскарження рішення суду в наступній стадії цивільного судочинства виникають нові процесуальні правовідносини між особою, яка оскаржила рішення, і судом апеляційної інстанції. Тут не відбувається заміна судових органів, дії по оскарженню не викликають переходу від одного суду до другого процесуальних прав і обов'язків. Кожний з них виконує покладені на нього функції. Коли вважати, що в наступних стадіях не виникають нові цивільні процесуальні правовідносини, а триває розвиток правовідносин попередніх стадій, то незрозуміле, як особа, що не брала участі в провадженні суду першої інстанції, стане суб'єктом процесуальних правовідносин у суді апеляційної інстанції, без визнання того, що внаслідок її процесуальних дій по оскарженню судового рішення між нею і судом апеляційної інстанції виникнуть цивільні процесуальні правовідносини.

Концепція одного комплексного правовідношення не спроможна пояснити характер правових зв'язків численних цивільних процесуальних прав і обов'язків багатьох суб'єктів процесуальних правовідносин. Вона підривається її авторами поділом правовідносин на головні, додаткові і службово-допоміжні, який свідчить про їх диференціацію.

Основні — такі правовідносини, без яких не може виникнути і розвиватися цивільне судочинство в конкретній справі (між судом і сторонами). Додаткові — виникають між судом і особами, які не беруть участь у кожній справі (треті особи, прокурор). Службово-допоміжні — виникають між судом і особами, які виконують у процесі службово-допоміжні функції (свідки, експерти, перекладачі).

Система численних правовідносин була сприйнята окремими авторами з модернізацією, що правовідносини при класифікації за суб'єктом не є одиничними, а комплексними — учасники процесу як громадяни, так і організації вступають в правовідносини із судом декілька раз: у стадії порушення справи, підготовки її до розгляду, в стадії розгляду і вирішення справи тощо. Така концепція структури цивільних процесуальних правовідносин ігнорує їх стадійність: виникнення, розвиток, припинення, її недоліком є те, що особа, не перебуваючи постійно в правовому становищі конкретного суб'єкта процесуальних правовідносин, може виконувати процесуальні дії, визначені законом для такого суб'єкта в наступній стадії розвитку судочинства.

Спірним питанням структури цивільних процесуальних правовідносин є положення про існування процесуально-правових зв'язків поза судом між сторонами в судочинстві по справі. Це правовідносини: між стороною і представником з приводу надання обсягу і оформлення процесуальних повноважень (статті 112—115 ЦПК); між сторонами по відшкодуванню збитків, заподіяних забезпеченням позову (ст. 158 ЦПК); забороною провадити операції по вкладах або цінних паперах на пред'явника (ст. 284 ЦПК); між сторонами по відшкодуванню судових витрат і винагороди за втрату робочого часу (статті 75, 77 ЦПК); між позивачем і особою, яка завдала збитки невиконанням ухвали про забезпечення позову (ст. 153 ЦПК). Якщо в перших правовідносинах кореспондують між собою процесуальні права і обов'язки особистого характеру сторони і процесуального представника, то в інших — процесуальні права і обов'язки сторін майнового характеру, які визначають процесуально-правову відповідальність за цивільні процесуальні правопорушення.

Таким чином, цивільні процесуальні правовідносини характеризуються наступними ознаками: виникають на підставі норм цивільного процесуального права в результаті їх реалізації; створюються між учасниками суспільних відносин — судом і кожним з учасників цивільного процесу під час судочинства в цивільній справі; юридичне закріплюють взаємну поведінку зазначених суб'єктів через їх суб'єктивні цивільні процесуальні права і обов'язки; реалізація суб'єктивних цивільних прав і виконання суб'єктивних обов'язків забезпечується заходами правового впливу — санкціями цивільного процесуального, кримінального, адміністративного і трудового права.

Залежно від прийнятого в юридичний науці поділу норм права на регулятивні і охоронні в науці цивільного процесу була проведена аналогічна класифікація цивільних процесуальних правовідносин, яка одержала певну модифікацію, але виявила неспроможність пояснити численні спірні положення теорії цивільних процесуальних правовідносин і не сприяла її розвитку.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Система принципів та їх класифікація	\|	Підстави і передумови виникнення цивільних процесуальних правовідносин

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.