Розгортання державотворчого процесу.

План та організаційна структура лекції.

Спеціальність

Кількість навчальних годин:2 години

1. Мотивація теми:визначити основні дії України на шляху здобуття незалежності.

2. Цілі лекції:

а) навчальні: зазначити основні напрямки державотворчого процесу та встановлення конституційного ладу.

б) виховна: виховувати в учнів почуття патріотизму; виховувати впевненість, у собі, самостійність та відповідальність; виховувати культуру поведінки;

Основні етапи лекції та їх зміст	Тип лекції, методи і засоби активізації студентів, обладнання	Розподіл часу у %
Підготовчий етап Визначення навчальних цілей і мотивація Основний етап План виконання лекційного матеріалу Заключний етап	Комбінована лекція із застосуванням підручника 1. Державотворчій процес. 2. Конституційний процес. Закріплення матеріалу за допомогою опитування

4. Матеріали активізації студентів:

5. Матеріали самопідготовки студентів за темою лекції:інтернет ресурс, історія України Бойко О.Д.

Проголошення незалежності України, заборона діяльності Комуністичної партії, перемога на президентських виборах 1 грудня 1991 р. Л. Кравчука і розпад Радянського Союзу створило в Україні нову соціально-політичну ситуацію. Відходила в минуле радянська епоха з її тоталітарним політичним режимом, одержавленою і підпорядкованою інтересам імперського центру економікою, деформованими міжнаціональними відносинами. Повий час поставив перед суспільством нові завдання: знищення віджилих політичних структур і творення правової демократичної держави; трансформування централізованої державної економіки в багатоукладну ринкову, зорієнтовану на соціальні потреби людей; національне відродження й оздоровлення міжнаціональних відносин в Україні; становлення рівноправних стосунків з іншими державами та перетворення України на сучасну європейську державу.

Суспільні перетворення у таких Масштабах справедливо називають революційними. Історія розпорядилася так, що в Україні ці перетворення відбуваються мирним шляхом. Але їхнім наслідком стало складне й тривале співіснування старого й нового. Ця обставина диктує необхідність злагоди та згуртування усього суспільства, відмови від вузькогрупових інтересів заради всенародних. Вирішальне значення при цьому повинен мати чіткий і послідовний курс на докорінні, фундаментальні реформи з урахуванням реальних інтересів та потреб громадян, їхніх уподобань, звичаїв, традицій, дотримання соціальної справедливості.

Від усвідомлення цієї істини головними соціальними групами й політичними силами країни залежить успіх чи невдача на складному і тернистому шляху подолання старого й віджилого, утвердження нового, збереження перспективи на майбутнє.

Здобуття Україною незалежності, її добробут та вільний вихід з СРСР, що самоліквідувався, поставив проблему розбудови елементів державності. До цього часу Українська РСР мала тільки її формальні атрибути, бо входила до складу СРСР. Ключові питання життєдіяльності республіки вирішувались союзними органами влади, або як тоді говорили — Москвою. Тепер уся повнота відповідальності переходила до України. Вона стала самостійною державою.

Основними ознаками держави є наявність апарату управління (публічної влади); суверенітет, тобто її незалежність у здійсненні внутрішньої та зовнішньої політики; виключне право на прийняття законів та інших нормативних актів, обов'язкових для всього суспільства чи його частини; наявність апарату примусу; розподіл населення за територіальними одиницями; власна грошова, податкова, митна системи тощо.
Ще перебуваючи в СРСР, Україна зробила суттєві кроки до самостійності, прийнявши ряд фундаментальних документів, і, в першу чергу, Декларацію про державний суверенітет. Вона визначила демократичні, гуманні, плюралістичні орієнтири молодої України.

Водночас розвивати елементи державності доводилось в умовах жорсткої економічної кризи, яка з року в рік наростала, загальної криміналізації економіки й суспільства, збереження старої партійно-державної номенклатури, значна частина якої лише формально заявляла про свою відданість ідеям незалежної держави.

Державотворчі процеси ускладнювали тривалі процеси російщення, відсутність ідеї, яка б могла консолідувати суспільство, низький рівень національної свідомості населення деяких регіонів, окремі невдалі кроки на державотворчому шляху.

Спираючись на правові традиції демократичного устрою, молода Україна у розбудові держави орієнтувалася на принцип розподілу влад, який передбачав формування трьох її гілок — законодавчої, виконавчої і судової.
Водночас необхідно було забезпечити створення управлінських структур на місцях — у областях, районах, містах та селах, налагодження їх ефективних зв'язків з центральною владою.

Єдиним законодавчим органом України була Верховна Рада. На час здобуття незалежності вона знаходилась в епіцентрі подій, бо саме у її сесійній залі приймались фундаментальні рішення.

Діючий склад Верховної Ради у кількості 450 чоловік було обрано в 1990 р., коли Україна перебувала у складі СРСР.

Депутатську більшість становили члени розпущеної 1991 р. КПУ. Частина з них залишалась на старих, ортодоксально-комуністичних позиціях, що гальмувало державотворчі процеси.

Після обрання Л. Кравчука Президентом України Верховну Раду республіки очолив Іван Степанович Плющ. Він народився у вересні 1941 р. в м. Ворзна Чернігівської області в селянській сім'ї. Після закінчення сільськогосподарського інституту 30 років працював на Київщині, де пройшов шлях від колгоспного бригадира до голови обласної Ради. З 1990 р. — перший заступник Голови Верховної Ради України.

З перших днів незалежності Верховна Рада розгорнула активну законотворчу роботу. Вже 24 серпня 1991 р. парламентом було прийнято постанову «Про військові формування в Україні», за якою усі війська, дислоковані на українській території, підпорядковувались Верховній Раді.
8 жовтня 1991 р. було прийнято Закон «Про громадянство». Він надавав право стати громадянином України кожному, хто на момент прийняття Закону мешкав на її території.

У січні-лютому 1992 р. було затверджено інші атрибути державності: гімн «Ще не вмерла України...», синьо-жовтий державний прапор та малий герб — тризуб. За час своєї практичної діяльності Верховна Рада України Дванадцятого скликання ухвалила майже 400 законів та понад 1100 різних постанов і рішень з життя суспільства і держави. Але попри велику кількість прийнятих документів, особливо з Питань внутрішньої політики, конкретного механізму їхньої реалізації розроблено не було. З огляду на це, велика частина рішень Верховної Ради України не виконувалась і мала популістський характер, бо не могла реалізуватись через відсутність коштів.
Велика частина прийнятих парламентом законів не мала Прямої дії, а вимагала додаткових роз'яснень, тлумачень, так депутати-демократи, учасники національно-визвольного руху 60-80-х років: Л. Горохівський, О. Шевченко, Л. Лук'яненко, І. Калинець, М. Горинь, С. Хмара, Б. Ребрик, Б. Горинь, В. Чорновіл, Г. Алтунян званих підзаконних актів, опрацювання яких затримувалося на невизначений термін.

Ефективній діяльності Верховної Ради заважало гостре політичне протистояння, відсутність злагодженості в роботі законодавчої і виконавчої 1 грудня 1991 р. на основі відповідного Закону український народ вперше загальним прямим та виконавча голосуванням обрав свого Відповідно до чинної тоді Конституції Президент України був главою держави, тобто вищою посадовою особою, і главою виконавчої влади. Коло його функціональних обов'язків, а значить і відповідальності за майбутнє держави були надзвичайно великими. До них зокрема включались гарантування забезпечення прав і свобод громадян, проведення в життя Конституції і Законів України через органи державної виконавчої влади, представництво України у міжнародних відносинах.

Першим Президентом України новітнього часу став Л. Кравчук. З початку президентства він розгорнув активну державницьку діяльність. Маючи високу фахову підготовку, організаторські здібності, відданість ідеалам незалежності, талант знаходження компромісу, він зумів поступово перебрати на себе (V-повну ініціативу творення державності.
Водночас законодавчо питання взаємодії іа розподілу повноважень між Верховною Радою, Президентом та органам виконавчої влади врегульовано не було. Це ускладнювало процеси державотворення, а збої у взаємодії різних гілок влади створювали додаткові складнощі.

Виконавча влада в Україні була представлена Кабінетом Міністрів України, який очолював прем'єр-міністр. Після відставки у квітні 1991 р. з посади голови Ради Міністрів В. Масола, прем'єр-міністром України став В. Фокін. Він очолював уряд протягом 17 місяців. Це був період, коли динаміка політичних та державотворчих процесів значно випереджала процеси економічного реформування. Економіка України все більше втягувалась у кризу.

Складна економічна ситуація, розрив традиційних господарських зв'язків у рамках колишнього СРСР, скасування російським урядом Є. Гайдара з січня 1992 р. контролю за ціноутворенням та стрімке підвищення цін в усіх державах СНД вимагали вироблення гнучкої економічної стратегії розбудови національної економіки. Однак розробляти та здійснювати економічні програми та приймати ефективні рішення без «узгодження» з верхами республіканські органи виконавчої влади виявились неспроможними. Це викликало невдоволення у суспільстві.

У середині 1992 р. в Україні відбувся грандіозний страйк шахтарів. Приводом стало чергове підвищення Кабінетом Міністрів цін на сільськогосподарську продукцію, варені та інші ковбаси, молоко, масло. Ця акція викликала хвилю обурення серед населення і в парламенті. Відчувалося, що позитивних змін в економіці досягти не вдалося. Восени 1992 р. в обста новці загального невдоволення населення та парламенту уряд В. Фокіна нарешті мусив піти у відставку.

27 жовтня 1992 р. Верховна Рада затвердила склад нового Кабінету Міністрів на чолі з народним депутатом Л. Кучмою, який до цього був директором знаного у світі Дніпропетровського об'єднання «Південмаш». До нього увійшли представники різних політичних сил.
Новий уряд активно взявся за вирішення невідкладних для України питань. Верховна Рада надала главі уряду право видавати декрети з неврегульованих законодавством економічних питань. Однак суттєвого поліпшення економічної ситуації не сталось.

Все помітнішим стає втручання у розв'язання конкретних економічних проблем Президента України Л. Кравчука. В цей Період він прагне перебрати на себе всю повноту виконавчої влади, зокрема безпосереднє керівництво діями Кабінету Міністрів. Це не зустріло схвалення прем'єр-міністра Л. Кучми, Уряд якого у вересні 1993 р. пішов у відставку. Усю повноту виконавчої влади за рішенням Верховної Ради взяв на себе Президент України Л. Кравчук, а виконувачем обов'язків прем᾿ер-міністра було призначено народного депутата Ю. Звягільського

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
СТАН ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 60-х - НА ПОЧАТКУ 80-х РОКІВ ТА НАЗРІВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ	\|	Створення української армії

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.