Наочні методи навчання

Психолого-педагогічні експерименти довели, що 87 відсотків інформації людина отримує за допомогою зорових відчуттів, а 9 відсотків - за допомогою слуху. З того, що людина бачить, запам’ятовується 40 відсотків, з того, що чує - 20 відсотків, а з того, що водночас бачить і чує - 80 відсотків інформації. З прочитаної інформації запам'ятовується 10 відсотків, також 10 відсотків почутої інформації, а коли ці процеси відбуваються одночасно - 30 відсотків. Якщо застосовуються аудіо-візуальні засоби, то в пам'яті учасників процесу навчання залишається 50 відсотків переказаної інформації, а час навчання скорочується на 20-40 відсотків. Цих прикладів достатньо, щоб у дидактичному процесі одночасно зі словесними методами використовувати наочні, тобто такі, які, спираючись на різноманітні способи спостереження процесів, явищ, предметів і дій, впливають на зорові рецептори. Їх значення настільки є суттєвим, тому що наочне пізнання генетично випереджає словесне.

Серед наочних методів у навчанні військовослужбовців найчастіше застосовується метод показу, в основі якого знаходяться ілюстрація і демонстрація. Показ - це навчальний метод, що являє собою сукупність прийомів, дій і засобів, за допомогою яких у воїнів створюється наочний образ предмета, що вивчається, формується конкретне уявлення про нього. Цей метод практично використовується під час проведення майже усіх видів занять, незалежно від їх змісту і методики. За його допомогою реалізується принцип наочності навчання військовослужбовців.

Розрізняються два види показу: ілюстрація і демонстрація. Перший характеризується як допоміжний при словесному методі, його значення полягає в тому, щоб яскравіше підкреслити думку військового педагога. Засоби ілюстрування - це різноманітні картини, плакати, схеми, таблиці, умовні моделі, муляжі, карти, малюнки на дошці. Головна їх властивість - це нерухомість. Вони мають "оживати" в розповіді педагога.

Демонстрація характеризується рухомістю засобу показу. Це можуть бути: певна діюча модель бойової техніки або зброї; навчальний кінофільм чи його фрагменти; навчальна телепередача; технічний пристрій; комп’ютерний показ та ін.

Отже, ефективність показу забезпечується дотриманням таких методичних умов його здійснення:

- чітке і докладне визначення мети та предмета показу;

- зосередження уваги воїнів на предметі показу або на відповідному його елементі та постійне її підтримання;

- забезпечення оптимальних умов спостереження для усіх учасників показу;

- загальний показ усіх елементів предмета, а потім його повторення по окремих елементах, приділенням особливої уваги його ключовим елементам;

- темп і пояснення відповідних елементів або дій повинні відповідати їх демонстрації та швидкості;

- надання можливості всім учасникам показу доторкнутися до предмета показу;

- використання різноманітних засобів демонстрації предмета показу, наприклад, показ навчальних фільмів, дії певних військових підрозділів та ін.;

- відповідність елементів показу методиці і змісту заняття (наприклад, в двогодинній лекції рекомендується використовувати 4 - 7 діафільмових кадрів, до трьох кінофрагментів з загальним часом демонстрації не більше 10 хвил., відповідно на 4-х годинному семінарі: до 10 - 15 діакадрів і 3 - 4 кінофрагментів. При наявності фонозапису його можна озвучувати 2 - 3 рази загальною тривалістю до 10 хвил.);

- відповідність засобів змісту епізоду заняття показу, тому не рекомендується їх вивішувати або виставляти заздалегідь;

- мотивованість, диференційованість і комплексність застосування методу показу.

Практичні методи навчання включають різноманітні практичні заняття у вигляді тактико-спеціальних, спеціальних, технічних, вогневих і ряду інших занять загальновійськової підготовки (рис. 4). Особливе та надзвичайно важливе місце серед практичних методів посідають тактико-спеціальні заняття і навчання, навчання військ різної модифікації, які безпосередньо формують, розвивають і вдосконалюють бойову майстерність військових частин і підрозділів.

Рис. 4. Основні різновиди практичних методів навчання

військовослужбовців

Досвід організації та здійснення військово-педагогічного процесу у військових підрозділах і частинах доводить, що практичні методи складають основу бойового навчання воїнів і забезпечують формування індивідуальної та колективної майстерності. Аналіз робіт сучасних дидактів свідчить про те, що практичні методи посідають важливе місце на всіх рівнях освіти. Якщо у середній школі вони з успіхом застосовуються у навчальному процесі, то у навчанні воїнів вони повинні бути головними. Серед практичних методів особливого значення набувають тактико-спеціальні заняття і навчання, навчання військ, які мають різні модифікації. Вони є стрижнем бойової підготовки військ, служать передусім для поглиблення, розширення і закріплення військово-професійних знань, формування і вдосконалення практичних навичок і умінь та розвитку емоційно-вольової сфери воїнів.

Типовими видами практичного навчання військ і штабів, під час здійснення яких використовується методика практичного заняття, є групові вправи, лабораторні роботи, вправи, обслуговування бойової техніки та озброєння, виконання різних видів службових і бойових задач тощо. Наприклад, групові вправи використовуються у вигляді тактичних (тактико-спеціальних) занять і навчань, часткових і комплексних тренувань, командно-штабних навчань, навчань військ, під час вивчення тактичних і тактико-спеціальних дисциплін та становлять основу практичного навчання військовослужбовців і військових підрозділів з організації та забезпечення бойових дій підрозділів і управління ними в бою.

Залежно від місця проведення цих занять можна виділити, наприклад, класні, польові практичні заняття, а за кількістю учасників - індивідуальні та колективні, за характером навчально-пізнавальної діяльності - теоретичні, теоретико-проблемні, практичні, практично-проблемні та ін.

Ефективність цих занять забезпечується якісною і всебічною їх підготовкою, яка включає такі дії:

особисту підготовку військового педагога;

вибір місця заняття (наприклад, на місцевості);

складання плану (плану-конспекту) проведення заняття;

підготовку особового складу;

підготовку матеріально-технічного забезпечення.

Більш якісному проведенню практичних занять сприяє методично правильно проведений інструктаж - короткі, лаконічні та чіткі вказівки щодо виконання тих чи інших дій. Він, як правило, передує проведенню різних вправ, практичних робіт і характеризується дуже стислою формою викладання вказівок про місце, час і послідовність певних практичних дій.

Отже, якісне проведення інструктажу сприяє його ефективності та забезпечує дієвість практичного заняття. Урахування вищезазначеного алгоритму дій і умов його здійснення сприяє виконанню ним своєї дидактичної функції. Але необхідно зробити суттєве зауваження щодо відношення інструктажу до практичних методів навчання. У всіх підручниках з військової педагогіки інструктаж відносять до методів усного викладення матеріалу. Але зміст і методика його проведення свідчать про переважно практичний характер інструктажу і тому наполегливо вимагають його віднесення до практичних методів навчання. Тому, на думку автора, інструктаж є практичним методом навчання військовослужбовців.

Вправи - це планомірно організоване свідомо осмислене багаторазове повторення певних дій і прийомів, які ускладнюються, з метою формування, закріплення та удосконалення у воїнів практичних навичок і вмінь (рис.5). Під час вправ воїни оволодівають практичними діями застосування і обслуговування бойової техніки та зброї, способами вирішення тактичних, вогневих і технічних завдань, виконання стройових і гімнастичних прийомів, дій на тактичному полі, на техніці.

Рис. 5. Основні різновиди вправ

Методика виконання вправ за різними предметами, безумовно, відрізняється. Однак, можна визначити загальні умови, які сприяють успішному їх застосуванню:

- якісна підготовленість суб'єкта навчання, його уміння враховувати індивідуально-психологічні особливості воїнів;

- розуміння воїнами мети вправи, усвідомлення змісту і послідовності її виконання;

- підтримання у воїнів постійного інтересу до вправи, усвідомленого ставлення до багаторазових повторень одноманітних дій;

- суворе дотримання нормативів бойової роботи і постійна організація змагань під час їх здійснення;

- дотримання доступного ритму, методично правильного чергування дій, що вимагають від воїнів щоразу зростаючого напруження духовних і фізичних сил;

- послідовність і систематичність у виконанні вправ, поступове підвищення самостійності воїнів під час їх відпрацювання;

- поступове ускладнення і зміна умов виконання вправ;

- систематичний контроль за ходом вправ і відповідна постійна допомога воїнам у подоланні труднощів і помилок в їх виконанні;

- формування у воїнів навичок самоконтролю і самооцінки виконаних дій;

- наближення умов виконання вправ до бойових умов тощо.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Метод обговорення матеріалу, що вивчається	\|	Самостійна робота військовослужбовців

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.