• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Процес прийняття управлінського рішення

Прийняття рішень є важливою частиною будь-якої управлінської діяльності. Рішення можна розглядати як продукт управлінської праці, а його прийняття — як процес, що веде до появи цього продукту. В управлінні організацією прийняття рішень здійснюється фахівцями різних рівнів і має досить формалізований характер, тому що рішення стосуються не тільки однієї особистості, а найчастіше відпрацьовуються для підрозділу, організації, виду діяльності в цілому.

При ухваленні рішення керівник використовує весь наявний в нього досвід професійної роботи, знання, результати, аналіз конкретної ситуації. Ефективне управлінське рішення, як правило, є сплавом професіоналізму, управлінського мистецтва, оскільки прийняття рішень є одночасно і наукою, і мистецтвом.

Управлінське рішення — розгорнутий у часі логіко-розумовий, емоційно-психологічний та організаційно-правовий акт вибору альтернативи, що виконується керівником у межах своїх повноважень особисто або залученням інших осіб.

Управлінське рішення є планом підвищення ефективності роботи, ліквідації проблеми. Мається на увазі ситуація, що характеризується розходженням існуючого стану об'єкту управління з бажаним або необхідним (цільовий підхід) або наявність невикористаних можливостей (функціональний підхід до діагностування проблеми).

Для вирішення проблеми необхідно відповісти на наступні питання:

- Що робити (які нові вимоги, потреби, запити необхідно задовольняти або на якому якісному рівні потрібно задовольняти старі)?

- Як робити (яку використати технологію)?

- Які витратити сили й засоби?

- У які терміни?

- Де робити (місце, приміщення, об'єкти)?

- Які результати (наслідки) прогнозуються?

Залежно від рівня, сфери розробки й реалізації управлінського рішення можуть використовуватися різні форми. Форми розробки: указ, закон, наказ, розпорядження, вказівка, акт, протокол, інструкція, договір, угода, план, контракт, положення, правила, модель.

Форми реалізації: переконання, роз'яснення, примус, наставляння, повідомлення, ділова бесіда, особистий приклад, навчання, порада, ділова гра (тренінг), нарада, засідання, звіт.

Звичайно в прийнятті будь-якого управлінського рішення присутні три моменти: інтуїція, судження і раціональність, що визначає виділення інтуїтивних, заснованих на судженні (досвіді), і раціональних рішень.

При ухваленні інтуїтивного рішення люди спираються на власні відчуття того, що їхній вибір правильний. В основі рішень, що спираються на судження, лежать знання, осмислений досвід минулого. Для стратегічного і тактичного управління будь-якою підсистемою приймаються раціональні рішення, що засновані на методах аналізу, обґрунтування і оптимізації.

Для вдосконалювання розробки управлінських рішень використовуються різні їхні класифікації. На практиці частіше використовуються класифікації, в основу яких покладені наступні принципи: мета, сфера дії, об'єкт впливу, масштабність, рівень управління, складність, спосіб передачі, тривалість дії та інші.

За сферою дії рішення підрозділяються на політичні, соціальні, професійні, технічні, технологічні; за об'єктом впливу — на внутрішні й зовнішні; за масштабом впливу — на комплексні й часткові; за рівнем управління — на рішення вищого, середнього і нижчого керівництва; за складністю — на стратегічні, тактичні й оперативні; за організацією розробки — на колективні, колегіальні та особисті; за формою подання — наказ, розпорядження, вказівка, план, програма, стратегія, місія; за метою — кількісні, якісні, загальні й часткові.

За джерелом виникнення рішення поділяються на ініціативні, за рішенням керуючих інстанцій, за пропозицією «знизу».

За юридичним оформленням рішення можуть бути у вигляді плану, наказу, розпорядження, інструкції; за способом фіксації — усні й письмові.

За суб'єктом, що приймає рішення, відрізняються рішення індивідуальні, колективні й колегіальні.

За рівнем унікальності рішення поділяються на рутинні й новаторські. Новаторське рішення відрізняється специфікою структури процесу прийняття рішень і змістом окремих його етапів.

За методами розробки розрізняють: кількісні рішення, що включають методи математичного програмування, статистичні методи; евристичні рішення, що засновані на використанні логіки, інтуїції, досвіду.

За ступенем невизначеності, що залежить від кількості інформації, наявної в розпорядженні осіб, що приймають рішення, вони підрозділяються на детерміновані (при наявності достатньої інформації); імовірнісні (в умовах імовірнісної визначеності (ризику); невизначені (при відсутності необхідної інформації).

За ступенем регламентації, тобто наскільки жорстко встановлені терміни й умови діяльності виконавців, розрізняють рішення регламентуючі (виключають самостійність, повністю визначають діяльність підлеглих), ті, що орієнтують (визначаються основні моменти діяльності, у вирішенні другорядних питань допускається прояв самостійності підлеглих) і рекомендуючі (контурно позначають можливості діяльності підлеглих, допускають широкий прояв ініціативи).

За функціональним змістом рішення бувають економічні, соціальні, технічні.

За тривалістю реалізації управлінські рішення підрозділяються на:

- стратегічні, або перспективні, з терміном дії більше 5 років;

- тактичні, або поточні, у межах року;

- оперативні в межах кварталу або місяця.

За причинами виникнення виділяються наступні групи управлінських рішень: програмні, за розпорядженням вищих органів, ініціативні, ситуаційні, тобто викликані обстановкою, що склалася в об'єкті управління.

Співвідношення зазначених груп управлінських рішень деякою мірою характеризує стиль управлінської діяльності. Так, відсутність ініціативних рішень свідчить про перевагу формального підходу керівника до своїх обов'язків або про його нездатність самостійно керувати об'єктом.

Велика кількість ситуаційних рішень є підставою для висновку про наявність недоліків в управлінні, про неефективність побудови й функціонування системи управління в цілому.

Вплив особистості управлінця на характер рішень доповнює їхню класифікацію виваженими й імпульсивними рішеннями, обережними, інертними. При прийнятті виважених рішень аналізують і зважують усі «за» й «проти». В основі імпульсивних рішень лежить генерація ідеї. Для обережних ідей характерна ретельна оцінка. Інертні рішення приймаються в результаті підконтрольних і уточнюючих дій.

Для того, щоб бути ефективним, рішення повинне задовольняти низку вимог:

1) бути реальним, тобто виходити з реальності цілей, ресурсів і часу;

2) містити механізм реалізації, тобто включати організацію, стимуляцію, контроль при реалізації рішень;

3) бути стійким до можливих помилок у визначенні вихідних даних;

4) готуватися, прийматися і виконуватися в реальному масштабі часу тих процесів, якими управляють, з урахуванням можливого розвитку позаштатних, аварійних ситуацій;

5) бути гнучким, тобто готовим до зміни мети й (або) алгоритму її досягнення при зміні зовнішніх або внутрішніх умов;

6) передбачати можливість верифікації і контролю виконання.

Якість управлінського рішення залежить від ряду факторів:

1) якості вихідної інформації, що обумовлюється її вірогідністю, достатністю, захищеністю від перешкод і помилок;

2) оптимального, раціонального характеру рішення;

3) своєчасності рішень, що приймаються, швидкістю їхньої розробки, прийняття, передачі та організації виконання;

4) відповідності прийнятих рішень діючому механізму управління та заснованим на ньому методам управління;

5) кваліфікації кадрів, що здійснюють розробку, прийняття рішень та організацію їх виконання;

6) готовності керованої системи до виконання ухвалених рішень.

Розробка рішення являє собою сукупність послідовно повторюваних дій, які складаються з окремих етапів, процедур, операцій.

На практиці пропонуються різні схеми процесу розробки рішень, що розрізняються між собою ступенем деталізації окремих процедур і операцій.

«Типовий» процес розробки рішень, що орієнтується на використання наукових методів, включає наступні етапи:

I. Попереднє формулювання завдання (проблеми). На цьому етапі, зазвичай, застосовується логічний інструментарій із використанням різних методів (аналізу, синтезу, порівняння, індукції, дедукції, аналогії і т.д.)

II. Вибір критерію оцінки ефективності рішення. Критерії оцінки ефективності рішень повинні мати кількісне вираження й найбільш повно відображати результати рішень, бути простими й конкретними.

Деякі рекомендації вибору критеріїв ефективності рішення:

- критерії можуть мати як один, так і декілька показників. Однак часткові критерії повинні бути узгоджені з загальносистемним критерієм (щодо основної мети);

- в якості критеріїв можуть використовуватися не тільки максимальні або мінімальні значення показників, але й межі допустимості, за якими підвищення ефективності буде несуттєвим;

- якщо кількість критеріїв досить численна, їх варто згрупувати й вибрати основний критерій;

- робота з вибору критерію проводиться на рівні логічних міркувань та інтуїції.

III. Точна постановка завдання. У сформульованому завданні повинні бути чітко відображені:

- повна об'єктивна характеристика ситуації, що склалася;

- значимість завдання, що вирішується для діяльності;

- конкретні критерії оцінки ефективності рішень.

При зборі й обробці інформації особливо важливо вивчити існуючу нормативно-правову базу, оскільки правочинність рішень визначається нормативними актами, що дозволяє забезпечити несуперечність прийнятих рішень.

IV. Розробка можливих варіантів. Як методи підготовки варіантів рішень використовуються: метод аналогії, метод експерименту, економіко-математичні методи, метод імітаційного моделювання, метод ділових ігор, методи системного аналізу.

V. Вибір альтернатив. Складність розрахунків щодо співставлення варіантів визначається кількістю факторів, що мають вплив на моделювання процесу.

VI. Ухвалення рішення.

Процес розробки й реалізації управлінського рішення повинен бути орієнтований на досягнення запланованої мети. Орієнтація на мету досягається застосуванням професійних управлінських технологій розробки й реалізації управлінських рішень.

При визначенні принципів прийняття рішень можна розглядати їх з двох позицій: як принципи (пріоритети) поведінки керівника або як принципи організації управлінської праці при ухваленні рішення. У першому розумінні принципи ухвалення рішення близькі за змістом до принципів управління взагалі, тому що процес прийняття й реалізації рішення є його суттю.

Принципи організації управлінської праці визначаються основними принципами раціональної організації будь-яких процесів. До таких принципів належать: пропорційність, безперервність, паралельність, прямоточність, ритмічність, концентрація однорідних предметів праці (інформації, документів) в одному місці, гнучкість і т.д.

Читайте також:

1. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
2. II. Поняття соціального процесу.
3. III. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу
4. IV. План навчального процесу.
5. IV. Прийняття рішень у полі четвертої інформаційної ситуації
6. IV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу
7. Iзобаричний процес
8. Iзотермiчний процес
9. Iзохоричний процес
10. V Практично всі психічні процеси роблять свій внесок в специфіку організації свідомості та самосвідомості.
11. V Процес інтеріоризації забезпечують механізми ідентифікації, відчуження та порівняння.
12. V. Прийняття рішень у полі п’ятої інформаційної ситуації

Переглядів: 1397