Методика навчання дітей дошкільного віку монологічного мовлення

У дошкільному закладі дітей навчають двох основних форм монологу — самостійної розповіді та переказу. Вони відрізняються один від одного тим, що під час першої -— дитина самостійно обирає зміст та форму свого висловлювання, під час другої — матеріалом для висловлювання-відтворення є літературно-художній текст.

Переказ — свідоме відтворення літературного зразка в усному мовленні. У процесі переказу дитина запам´ятовує та застосовує емоційні, образні слова та словосполучення з тексту, готові мовленнєві форми (граматичні конструкції, міжфразові зв´язки).

Розповідь — самостійно розгорнуте викладення дитиною певного змісту в будь-якій літературно-мовній формі. Це складніший порівняно з переказом вид зв´язного мовлення, адже його зміст дитина складає самостійно.

Зміст і завдання навчання дітей зв’язного мовлення для кожної вікової групи визначено в програмі та методичних рекомендаціях А.М.Богуш «Витоки мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку».

Так, програмою першої молодшої групи передбачається привчати дітей брати участь у невимушеній розмові, бесіді, відповідати на запитання, підтримувати розмову, звертатися із запитаннями «Що це? Де ти була? Що робила?», відповідати на запитання за змістом картини, казки, невеличкого оповідання фразами, реченнями (3—8 слів). Залучати дітей до спільної розповіді за сюжетною картиною, за ігровою ситуацією, до спільного розповіді казки.

У другій молодшій групі далі розвивають діалогічне та розмовне мовлення. Вчать вступати в невимушену бесіду з дорослими на запропоновану тему (програма рекомендує такі: «Знайомство», «Сім´я», «Ігри та іграшки», «Мої друзі», «У дитячому садку»), вчать добирати першу репліку (фразу) діалогу (вітання, подяка, вибачення, запитання, прохання, наказ, повідомлення) та своєчасно відповідати, вставлятипотрібну репліку (фрази, слова: «так», «ні», «не знаю», «отож»), підтримувати запропоновану розмову, діалог. Адекватно відповідати на запитання дорослого та звертатися із запитаннями до дорослих. Дітей учать спілкуватися один з одним, звертатися до партнера, вислухувати співрозмовника, відповідати на запитання інших дітей. Звертають увагу на культуру спілкування.

У дітей прагнуть викликати інтерес до різних типів монологічного мовлення: опису, повідомлення, розповіді, підготувати до самостійної оповіді. Вчать відповідати на запитання вихователя двома-трьома реченнями за змістом сюжетних картин, за текстами знайомих оповідань, казок, під час розгляду предметів, Іграшок, складати спільно з дорослим невеличкі розповіді домовлянням, повторенням. Дітей залучають до переказ змісту добре знайомих літературних творів за допомогою навідних запитань та підказування фраз. У дітей формують елементарні уявлення про структуру описового та сюжетного висловлювання, створюють умови для стимулювання дитини до коротенького пояснення, розвитку пояснювального мовлення.

Програма середньої групи в розвитку діалогічного мовлення визначає такі завдання: вчити дітей вступати з дорослими в невимушену розмову та будувати діалог у тематичних ситуаціях, використовувати різні форми мовленнєвого етикету, які є типовими для цих стандартних ситуацій, розгортати діалог з допомогою мовленнєвих штампів; учити самостійно підтримувати невимушену розмову з однолітками, вести колективний діалог, звертатися із запитаннями, відповідати на запитання інших дітей, застосовуючи засоби інтонаційної виразності. Щодо розвитку монологічного мовлення, то дітей учать складати описові розповіді про іграшки, предмети, за змістом сюжетних картин (спільно з вихователем); прилучають до складання розповідей на основі сюжетів дидактичних картин, розповідей про свою діяльність. Дітей учать розуміти композиційну структуру розповіді, ознайомлюють з різними розмовними формами початку, закінчення розповіді. Дошкільнят учать переказувати добре знайомі художні твори, використовуючи пряму мову, дотримуючи інтонаційну виразність мовлення, далі розвивати пояснювальне мовлення.

Дітей старшого дошкільного віку вчать виявляти ініціативу в діалогічному мовленні, розвивають уміння починати розмову, вести розпитування, будувати різні форми діалогу, творчо застосовуючи мовні засоби.

У розвитку монологічного мовлення дітей учать логічно й послідовно будувати розповідь без повторів, пауз, зайвих жестів. Учать придумувати назву тексту, вживати різноманітні художньо-по етичні вирази, приказки, фразеологічні звороти, звертання, вигуки, вставні слова, пряму мову. Вчать складати описові розповіді, загадки про іграшки, ситуації за змістом картин; складати сюжетні розповіді за змістом картин та на задану тему; будувати розповіді з власного досвіду, творчі розповіді за опорними словами, продовження історії, розпочатої вихователем. Дошкільнят учать переказувати оповідання та казки близько до тексту. Вихователі прагнуть розвивати оцінне та пояснювальне мовлення, вчать аналізувати власні розповіді та своїх товаришів. Отже, як бачимо, поступово ускладнюються програмові завдання розвитку зв´язного мовлення, зростають також вимоги щодо якості висловлювань дітей.

Стосовно дітей дошкільного віку лінгводидактика розглядає усні тексти, дискурси, що є у різних мовленнєвих жанрах (типах висловлювань), у яких відбивається функціональне призначення та залежність від ситуації: опис, повідомлення, міркування. Лінгвістичну характеристику цих типів можна представити так.

Опис предмета або явища створює цілісне уявлення про їхні ознаки, якості, властивості, дії. Усі речення в описовій розповіді спрямовані на виконання одного завдання — якомога повніше, яскравіше, точніше відповісти на запитання: «Який предмет?». Опис характеризується фіксацією зорових спостережень та забезпеченням об´єктивного викладу, що відбувається завдяки застосуванню численних прикметників, іменників-означень тощо. Логіка опису може відповідати логіко-синтаксичній схемі (запропонованій В.І.Куніним). Вона передбачає спочатку визначити, назвати предмет: «Це — ...», потім дати загальну його характеристику: «Він такий...», виокремити найсуттєвіші його ознаки, елементи, характеристики: «У нього є...», назвати можливі дії його або з ним: «Він може... або його можна...» та висловити своє ставлення до предмета: «Мені так подобається, що він...». Дошкільники мають можливість у різних видах діяльності ознайомитися з різними видами опису: у художньо-мовленнєвій діяльності, під час сприймання літературного твору — з художнім описом, у якому предмет представлено яскраво, за допомогою засобів художньої образності; у пошуково-експериментальній — з елементами наукового опису, у якому чітко, без деталізування подано найсуттєвішу фактичну інформацію;у побутовій діяльності — з діловим описом, що містить послідовну, об´єктивну характеристику предмета, найбільш значущу, важливу для конкретної ситуації.

Повідомлення— функціональний тип мовлення, для якого характерний послідовний виклад подій з погляду оповідача, наголошення на часі їх здійснення. У зв´язку з цим семантично навантаженими є вислови на кшталт спочатку, потім, одразу, після того як, сьогодні, торік, вчора, минулої весни. Конструктивну роль у повідомленні відіграють дієслова на позначення дій, станів людини, форми дієслів минулого часу тощо (С.Я.Єрмоленко). Повідомлення, на відміну бід інших типів висловлювання, має незмінні структурні компоненти: початок, основну частину, закінчення, без яких воно втрачає цільність та завершеність. Для збереження логіки повідомлення науковці пропонують застосовувати логіко-синтактичну схему, у якій може відбиватися не лише сюжетна лінія, а й включатися елементи опису, уточнення. «Були собі...» (хто, де, з ким) -— початок повідомлення, який розвиватиметься далі у зав´язці: «Одного разу...». Кульмінація опису подій визначається спеціальним словом «раптом». Повідомлення про подальше розгортання дій -розв´ язка — визначається за допомогою слів «потім», «відразу ж», «після того як». Закінчення — обов´язкова частина розповіді — може бути оформлено по-різному: «З того часу...», «Так вони і стали...», «І стали вони жити собі...». Дітей ознайомлюють зі специфічними жанровими, структурними, та мовними особливостями реальних повідомлень — розповідей та фантастичних, уявних —- казок.

Наведемо приклад запису складеної дитиною розповіді-повідом-лення за сюжетною картинкою. Дмитрик (5 р. 6 міс.): «Одного разу котик та зайчик пішли вранці на рибалку, щоб ловити рибу. Зайчик узяв парасольку, щоб сонечко в очі не світило Й не було спекотно. А котик, його звали Пушок узяв вудку, щоб ловити рибу. Коли прийшли до річки, вода там була теплою. Раптом зайчик вирішив покупатися. Він пірігув у воду, а Пушок, подумав, що то пливе під водою велика риба, та закинув вудку й витяг на берег зайчика. Потім вони пішли додому».

Міркування —- найбільш складний тип зв´язного висловлювання, для якого характерне встановлення логічних зв´язків між судженнями, що входять до його складу, У міркуванні використовуються будь-які твердження, зіставляються предмети, явища, наводяться приклади, формулюються висновки. За своєю структурою міркування — найскладніше синтаксичне утворення порівняно з описом або повідомленням. Воно складається з тез, доведень та висновку (Н.Д.Зарубіна, Л.МЛосєва, С.О.Нечаєва). Якщо в повідомленні акцентується увага на послідовності явищ, їх часовому співвідношенні з використанням дієслівних часових форм та лексики, що визначає рух, дію, час; в описі переважають мовні засоби вираження ознакових відношень, то в міркуванні домінують способи відбиття причинно-наслідкових зв´язків за допомогою складних сполучників, вставних слів, синтаксичних конструкцій, що відбивають причинні та цільові відношення. Основною міркувань є логічне мислення, що виявляє всі багатоаспектні зв´язки об´єктів реального світу.

Міркування як специфічний тип висловлювання вимагає застосування специфічних причинно-наслідкових сполучників: тому що, адже, оскільки, через те, що; прислівників, що визначають ранжування доведень: по-перше, по-друге, внаслідок, зрештою, в цілому,

До міркувань належать висловлювання-інструкції, висловлювання-пояснення, висловлюаання-доведення, висловлювання-розмірковування.

Наведемо приклад розмірковування про улюблену іграшку. Сашко (5 р. 2 міс.): «Звичайно, це моя іграшка — ракетниця. Я це точно знаю. По-перше, на самій ракетниці є колеса, а коли ці колеса повертаєш, то ракетниця повертається праворуч або ліворуч. Там ще одне є колесо позаду, воно трішки подряпане. Не може ж бути, щоб чиясь ракетниця теж була трішечки подряпаною. А ще я знаю, що це моя ракетниця, адже вона не стріляє, а тільки їздить уперед, назад і в сторону. Я так граю, наче вона стріляє».

Обов´язковою умовою формування цього типу висловлювання є діалогічний, проблемний характер спілкування педагога та дітей в освітньому процесі.

У чистому вигляді ці типи висловлювання трапляються рідко, у мовленні дошкільників ми частіше стикаємося з контамінацією. Кон-тамінованими (змішаними) текстами вважаються такі, у яких можуть використовуватися елементи всіх типів з домінуванням одного з них. Так, наприклад, опис місця, часу розгортання сюжету може включатися в процес повідомлення, іноді опис або повідомлення доповнюється елементами міркування. Головне, щоб тексти будь-якого типу були структурно побудовані та семантично й синтаксично пов´язані. Вихователям потрібно знати особливості кожного з типів текстів: їхнє призначення, структуру, характерні для них мовні засоби, а також типові міжфразові зв´язки.

Висновок:отже, у дошкільному закладі дітей навчають двох основних форм монологу — самостійної розповіді та переказу. Вони відрізняються один від одного тим, що під час першої -— дитина самостійно обирає зміст та форму свого висловлювання, під час другої — матеріалом для висловлювання-відтворення є літературно-художній текст.

- Назвіть форми усного монологічного мовлення.

- Дайте характеристику формам усного мовлення.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Усне монологічне мовлення дошкільників	\|	Характеристика методів і прийомів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.045 сек.