Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Поняття предмет, метод та система конституційного права України.

Конституційне право України — провідна галузь національного права, являє собою сукупність правових норм, перш за все принципів і норм конституції, які закріплюють основи політичної та економічної організації суспільства, форму держави, порядок і принципи формування та компетенцію органів державної влади, основи правового статусу людини і громадянина.

Предмет конституційного права України на сучасному етапі утворюють суспільні відносини щодо основ конституційного ладу України, конституційно-правового статусу людини та громадянина, форм безпосередньої демократії, організації та діяльності органів дер­жавної влади (передусім — законодавчої, виконавчої, судової та Пре­зидента, України), адміністративно-територіального устрою України, місцевого самоврядування.

Сьогодні в Україні набуло поширення поняття «конституційне право», що спричинено, очевидно, необхідністю утвердження верхо­венства Конституції України у суспільній свідомості та поки що поши­реною тенденцією до зміни та заперечення практично всього, що пов'я­зане з радянською державою.

Специфіка конституційного права як галузі права визначається методами правового регулювання суспільних відносин, тобто сукуп­ністю прийомів та способів впливу на суспільні відносини, що застосо­вуються державними органами при регулюванні цих відносин3.

Метод конституційного права має такі особливості:

1) за допомогою конституційного регулювання закріплюються не всі, а найголовніші принципи і положення, які визначають зміст та ос­новні напрями розвитку суспільства;

2) максимально високий юридичний рівень;

3) безпосереднє конституційне нормозакріплення;

4) переважання імперативного, централізованого регулювання, за якого відносини між суб'єктами ґрунтуються на засадах субординації;

5) установчий характер, який означає, що певні відносини в кон­ституційному праві отримують первинне правове регулювання, тобто регулюються вперше;

6) Універсальний характер методу, оскільки його дія поширюється на всі сфери життєдіяльності;

7) поєднання прямого регулювання суспільних відносин з непря­мим за допомогою закріплених у Конституції України норм-принципів, які визначають засади функціонування всіх галузей права;

8) поєднання стабільності і динамізму, оскільки, з одного боку, кон­ституція, будучи основним джерелом конституційного права є стійким політико-правовим документом, а з іншого — має зважати на розвиток суспільних відносин.

Розглянемо основні методи, що використовуються у конституцій­ному праві.

1. Припис (позитивне зобов'язання) як метод застосовується у правовідносинах, в яких одна сторона має юридичний обов'язок вчинити активні дії, а інша сторона набуває право вимагати, а в разі невиконання - реальну можливість забезпечити виконання юридичного обов'яз­ку. За допомогою цього методу проголошується більшість норм кон­ституційного права щодо організації і діяльності органів державної влади, тобто на державні органи та посадових осіб покладається обов'я­зок діяти для досягнення конкретних цілей. Припис може мати характер як загально нормативної орієнтації, коли затверджуються положення про органи, встановлюються або змінюються їх завдання, повнова­ження тощо, так і конкретних доручень вчинити ту або іншу юридично значущу дію, наприклад, виділити кошти, прийняти рішення, призна­чити або звільнити з посади керівника тощо. З використанням мето­ду припису сформульовані, наприклад, повноваження Верховної Ради України (ст. 85 Конституції України), Президента України (сг. 106 Кон­ституції України), Кабінету Міністрів України (ст. 116) тощо.

2. Заборона — метод, при застосуванні якого правова норма по­кладає на своїх адресатів юридично значущий обов'язок утриматися під вчинення певних юридично значущих дій в умовах, які передбаче­ні відповідною нормою. Іноді способом встановлення заборони може бути юридична санкція за певну поведінку. Метод заборони простежується, наприклад, у змісті ч. 1 ст. 61, ч. З ст. 62, ч. 1 ст. 64 Конституції України.

3. Дозвіл — метод, який передбачає юридичний дозвіл вчинити ті або інші юридично значущі дії в умовах, закріплених у певній нормі, або утриматися від їх вчинення на свій розсуд. Метод дозволу є основ­ним при регулюванні прав і свобод людини і громадянина (хоча в де­нних випадках права і свободи формулюються через імператив), іноді застосовується при визначенні повноважень державних органів. Інко­ли дозволи формулюються шляхом надання суб'єкту права вибрати варіант належної поведінки. При цьому слід мати на увазі, що коли йдеться про норми, що формулюють права і свободи людини і гро­мадянина, коректніше говорити про метод проголошення, підтриман­ня, конкретизації, оскільки зазначені права та свободи існують неза­лежно від держави. Метод дозволу використано при формулюванні практично всіх прав і свобод людини і громадянина за Конституцією України.

 

Система конституційного права — це складна, структурована, ди­намічна система, якій властиві певні закони, принципи побудови та функціонування. Вона охоплює принципи конституційного права, його інститути та норми.

Принципи конституційного права — це основні засади, вираже­ні в змісті цієї галузі права, відповідно до яких вона формується як система правових норм, а також здійснюється конституційно-правове регулювання суспільних відносин. Вони регулюють суспільні від­носини не безпосередньо, а через конкретні конституційно-правові норми.

У конституційному праві виділяють:

1) загальні принципи, що декларуються конституціями: народ­ний суверенітет, народне представництво, розподіл влади, рівноправ'я, невідчужувані права. Ці принципи не формулюють конкретних прав та обов'язків і не завжди забезпечені правовими санкціями, однак вони мають ключове значення для багатьох конституційно-правових норм;

2) принципи, що мають чітку юридичну форму вираження і безпо­середньо застосовуються в державній діяльності: незалежність депута­ти під виборців, судовий захист конституційних прав тощо.

Інститут конституційного права — це основна складова систе­ми конституційної^) права, яка об'єднує відносно відособлену групу взаємообумовлених та взаємопов'язаних норм конституційного права, що регулюють конкретні сторони чи елементи суспільних відносин, визначених конституційним правом.

Як правило, до конституційно-правових інститутів відносять ін­ститути:

— основ конституційного ладу;

— громадянства;

— основ правового статусу людини і громадянина;

— територіального устрою;

— виборчого права;

— системи державної влади;

— системи місцевого самоврядування.

 

Інститути конституційного права не є однорідними за своїм структурно-функціональним спрямуванням. Відповідно до їх конструкції (моделі) та функціонування виділяють:

1) підгалузі права (парламентське, виборче право тощо) — це об'єд­нання генеральних інститутів та інших елементів системи конституцій­ного права;

2) генеральні інститути — це інститути, які охоплюють значне за обсягом коло суспільних відносин і включають до свого складу більш дрібні структурні елементи (наприклад, інститут основ конституцій­ного ладу України, інститут конституційно-правового статусу особи і громадянина, інститут державної влади тощо);

3) основні інститути — це інститути, які, на відміну від генераль­них, об'єднуються за більш однорідними правовими ознаками — мають вужчу і конкретизованішу предметно-функціональну спеціалізацію правового регулювання, не використовують увесь арсенал прийомів і засобів конституційно-правового регулювання тощо;

4) субінститути, що мають усі ознаки, притаманні класичним ін­ститутам права, але ці ознаки перебувають у більш усіченому вигляді. До субінститутів можна віднести інститут притягнення депутата до юридичної відповідальності, інститут депутатського запиту тощо;

5) одноелементні інститути є найдрібнішим об'єднанням норм кон­ституційного права. їм властивий незначний вміст нормативного мате­ріалу, обмежений регулятивний вплив па елементи суспільних відносин та вузька функціональна спрямованість. У більшості випадків одноелементні інститути не належать до складу субінститутів та основних інститутів конституційного права, а займають периферійне місце в скла­ді генеральних інститутів (інститут державного герба, інститут держав­ного прапора, інститут повторних виборів тощо);

6) міжгалузеві інститути, що утворюються на межі взаємодії кон­ституційного права з іншими галузями права (інститут фінансування виборів та референдумів, інститут інформаційного забезпечення ви­борчої кампанії тощо).

На сьогодні актуальним є порушення питання про виокремлення конституційно-процесуального права України у самостій­ну галузь права. Розглянемо аргументи, які свідчать на користь цього.

По-перше, Конституція України містить значну кількість проце­суальних норм щодо внесення змін до Конституції України, вступу на пост новообраного Президента України, призначення Прем'єр-міні­стра України, формування уряду і припинення його діяльності, достро­кового припинення повноважень Президента України у разі неможли­вості виконувати свої повноваження за станом здоров'я, усунення з поста в порядку імпічменту, призначення суддів Конституційного Суду України тощо. Наявність великої кількості процесуальних норм пояс­нюється тим, що конституції не можуть бути документами, які реально працюють, якщо містять тільки матеріальні норми.

По-друге, процесуальні норми, які формують механізм реалізації матеріальних конституційних норм, домінують у тексті законів — дже­рел конституційного права України. Наприклад, чинними законами врегульовано такі конституційно-процесуальні відносини, як порядок підготовки і проведення виборів, референдумів, статус Уповноваже­ного Верховної Ради України з прав людини, порядок діяльності Кабі­нету Міністрів України, повноваження, порядок обрання і діяльності Конституційного Суду України тощо.

По-третє, конституційно-процесуальні норми — це не статичні нор­ми, які не мають застосування. Навпаки, вони спрямовані на безпосе­редню реалізацію, причому здебільшого саме у межах конституційного поля (у вузькому значенні, тобто мається на увазі предмет конституцій­ного права), а не поля інших галузей права.

По-четверте, активна діяльність Конституційного Суду України, яка також відбувається на основі процесуальних норм відповідного за­кону, дає досить позитивні результати, які необхідно враховувати.

Отже, предмет конституційно-процесуального права утворюють конституційно-процесуальні відносини, врегульовані конституційно-процесуальними нормами. Зазначені відносини можна об'єднати в такі блоки.

1. Процес прийняття конституції та внесення до неї змін. Так, чин­на Конституція України передбачає можливість зміни її змісту. Порядок внесення змін визначається низкою процесуальних норм, що містяться як у Конституції України (Розділ XIII) та поточному законодавстві (наприклад, у законах України «Про Конституційний Суд України» та «Про Регламент Верховної Ради України»), так і в рішеннях Конститу­ційного Суду України (наприклад, Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2008 р. № 6-рп/2008 у справі про прийняття Консти­туції та законів України на референдумі).

2. Конституційно-процесуальні основи правового статусу особи. Практично всі нормативно-правові акти, що існують у зазначеній сфе­рі, прийняті порівняно недавно і містять значну кількість виключно процесуальних норм, що стосуються механізму вирішення справ про набуття і припинення громадянства, статусу біженця, порядку в'їзду, перебування в Україні, транзитного проїзду через територію країни та виїзду з неї іноземних громадян та осіб без громадянства тощо. Особ­ливий інтерес у цьому блоці відносин представляють ті з них, що вини­кають у процесі реалізації основних прав, свобод та обов'язків людини і громадянина в Україні.

3. Адміністративно-територіальний процес. Це конституційно-процесуальні відносини, що опосередковують стадії адміністративно-територіального процесу, а саме: реалізацію ініціативи проведення адмі­ністративно-територіального перетворення, підготовку необхідних ма­теріалів і проекту правового акта з адміністративно-територіального перетворення, оформлення документів і, нарешті, власне адміністра­тивно-територіальне перетворення.

4. Виборчий і референдний процеси. Виборчий процес, як про нього зазначається у профільних законах, — це здійснення його суб'єктами виборчих процедур, передбачених цими законами. В Україні законо­давчого визначення референдного процесу немає. В науковій літера­турі пропонується розуміти це поняття в об'єктивному та суб'єктив­ному значеннях. В об'єктивному референдний процес — це інститут конституційного права, що об'єднує конституційно-правові та інші га­лузеві норми права, які регулюють суспільні відносини, пов'язані з Ініціюванням, організацією та проведенням всеукраїнського і місце­вих референдумів, а також реалізацією їх рішень. У суб'єктивному зна­ченні референдний процес слід розуміти як сукупність нормативно визначених послідовних дій, спрямованих па реалізацію права грома­дян України на участь у референдумі. Поза сумнівами, більшість цих відносин має процедурний характер, отже, регулюється процесуальни­ми нормами.

5. Конституційні процедури здійснення державної влади та місцевого) самоврядування. Зазначений блок правовідносин пов'язаний з про­цесуальними питаннями формування та організації діяльності законо­давчих, виконавчих та судових органів державної влади та органів міс­цевого самоврядування. До цього блоку також відносять процесуальні відносини, що опосередковують статус парламентарів та депутатів міс­цевих рад.

6. Конституційно-судовий процес утворюється відносинами, що виникають у ході здійснення процесуальних дій, що в сукупності форму­ють конституційне провадження.

Названі блоки конституційно-процесуальних відносин являють собою вже сформовану, відносно самостійну сукупність правовідно­син. Ця обставина, поряд із наявністю системи норм, які є конститу­ційними за природою, але процедурними за формою, свідчить про те, що триває процес формування нової галузі — конституційно-процесуального права України. Зазначена галузь виступає як приклад­на щодо матеріального конституційного права і покликана сприяти найбільш повній реалізації принципу прямої дії Конституції Украї­ни, а також інших нормативно-правових актів, що розвивають її поло­ження.

Щодо співвідношення системи конституційного права та си­стеми конституції слід зазначити таке:

І) система конституційного права охоплює всі конституційно-правовими норми, тоді як система конституції — тільки частину з них;

2) для системи конституційного права характерний більш високий рівень узагальнення правових норм за предметною ознакою, ніж для системи конституції;

3) система конституційного права є суб'єктивною категорією по­стійно, тоді як система конституції набуває нормативного характеру на час її дії;

4) система конституційного права та система конституції постій­но розвиваються, однак система конституційного права є більш мін­ливою.

У цілому ж проблема співвідношення системи конституційного права із системою конституції є частиною більш загальної проблеми — співвідношення системи права і системи законодавства. У системі дже­рел певною мірою проявляється система конституційного права, через систему джерел правотворчі органи можуть впливати на систему кон­ституційного права.

Вивчення та правильне розуміння питань, що стосуються системи конституційного права та системи законодавства, мають важливе зна­чення для систематизації законодавства.

Місце і роль конституційного права в системі права визнача­ється перш за все тим, що воно регулює основні суспільні відносини, а його норми є основоположними для всіх інших галузей права та ви­значають процес створення права.

При поділі правової системи на публічне та приватне право вважа­ється, що конституційне право належить до публічного права. Водночас норми конституційного права є базовими як для публічного, так і для приватного права, і в цьому розумінні конституційне право є публічно-приватним.

 


Читайте також:

  1. Active-HDL як сучасна система автоматизованого проектування ВІС.
  2. D) методу мозкового штурму.
  3. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
  4. I Метод Шеннона-Фано
  5. I. ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
  6. I. Метод рiвних вiдрiзкiв.
  7. II. Бреттон-Вудська система (створена в 1944 р.)
  8. II. Поняття соціального процесу.
  9. IV. Обов'язки і права керівника та заступника керівника подорожі
  10. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
  11. IV. УЗАГАЛЬНЕННЯ І СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ВИВЧЕНОГО
  12. The educational system of Great Britain (Система освіти Великобританії)




Переглядів: 3214

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Орловский филиал | Норми конституційного права: поняття, ознаки та види.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.016 сек.