Репортаж і наука

Тема 4. Традиції та новаторство

Бромомасляний процесполягає в наступному.

Папір - звичайний, не ФОТО, покривали шаром желатини й робили чутливим двохромовокислим калієм. Потім сушили, потім контактним способом експонували на світлі. Хромована желатина під дією світла дубилася й втрачала можливість розбухати. Це відбувалося на тих ділянках паперу, куди попадало більше світла. Після промивання на відбиток товстою кистю наносили олійну фарбу. Вона приставала до тих ділянкам, котрі задубилися, куди потрапило більше світла, тобто до тих, які на позитиві повинні бути темними.

Ми зараз лише імітуємо цей процес, хоча реально й самим зробити такий папір. Тобто друкуємо звичайним способом, потім відбиток покривається (за особливою технологією) олійною фарбою й "вибираються", тобто стираються, відскрібаються ділянки світел, ті, де в натуральному БРОМОЙЛІ фарба сама б не пристала.

Гумміарабіковий процес. Його ще називають "променистий гуммі", а в західних книжках " гамір-біхромат.

Що це за речовина (гумміарабік). Це смола африканських дерев і виглядає як каніфоль, що є теж смолою... Коли його розчиниш, виходить щось начебто розведеного желатину. По суті - це зв'язувальна речовина, виконує ту ж роль, що й желатина в емульсії.

У ньому розчиняється двохромовокислий калій. Потім додається пігмент. Тобто фарба. Цією сумішшю покривається папір. Сушиться. Потім прикладається негатив, можна паперовий, притискається склом і під світло. Краще - ультрафіолетове, тобто сонце або спец. лампа.

Образне бачення історії. Фотографія є документом епохи. Традиції й новаторство 30-х років. Причетність до правди життя. Пошук нових фотографічних засобів щодо виразності знімків.

Особливо зацікавилися фотопроцесами вчені. Луї Араго, доповідаючи Паризькій Академії про можливості фотографії ще в 1839 році заявив: «Для того щоб скопіювати мільйони ієрогліфів, хоча б тільки на зовнішніх стінах будинків у Фівах, Мемфісі, Карнасі й інших, потрібні були б багато десятків років і цілі легіони малювальників. За допомогою дагеротипа одна людина може дуже легко виконати цю страшну роботу».

І вже в 1841 році директор римської обсерваторії Віко надіслав у Париж фотозображення туманності Оріона. Роком раніше малюнки для палеонтологічного атласу були зняті в Лондоні Боскавет-Ібетсоном. У жовтні 1840 року Жофруа Сент-Ілер показував академічним зборам фотографії живого орангутанга.

В. Стасов, художній критик і завідувач художнім відділом Імператорської публічної бібліотеки в Петербурзі, в 1856 році писав: «Види Греції знімав барон Гро, Мексики - Тіфро. Ці дві колекції на металі. На папері ж види Єгипту, Палестини й Сирії знімали Максим дю Кан і Тенар, Іспанії - Віконт Віжве, Віконт Дакс, Тенісон; Швейцарії - Мартенс; Рейну й взагалі Німеччини Дакс, Марвілль, Ферьє; Росії (а саме Києва, Петербурга й Москви) - Фентон, секретар Лондонського фотографічного товариства...»

Ці записи й свідчать про появу перших фоторепортажів. Наприклад, для зйомки тубільного населення дослідники використовували постановочний метод. Африканського воїна розфарбовували бойовими фарбами, вкладали в його руки спис і просили прийняти найбільш застрашливу позу. Знімки найчастіше виходили статичними, але вони давали більш реальне подання про етнос, ніж малюнки мандрівників ( що практикувалися раніше), які до того ж не були художниками-професіоналами.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 3. Поруч з мистецтвом	\|	Тема 6. Багатоплановість інших фотожанрів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.034 сек.