Методичні рекомендації до семінарського заняття

Висвітлення першого питання варто розпочати з короткої характеристики розвитку українських земель у складі Російської імперії (Лівобережжя) та Речі Посполитої (Правобережжя, Західна Україна). А далі визначити загальні риси розвитку освіти на цих територіях. Слід показати, що в Гетьманщині освіті надавалася величезна вага, адже у 1740 р. тут налічувалося 866 початкових шкіл, тобто 1 школа припадала на кожну тисячу душ місцевого населення. Характерною рисою шкільництва було те, що сільські громади своїм коштом утримували вчителів, турбувалися про шкільні приміщення. Дітей, що проживали на хуторах, навчали мандрівні дяки. Зауважимо, що на період Гетьманщини припадає перша спроба в Україні запровадити обов’язкову освіту (1760–1762 рр., лубенський полковник І. Кулябко). У 1786 р. було затверджено статут народних училищ, які поділялися на головні (мали чотирирічний термін навчання, призначалися для дітей дворян) і малі (створювалися в повітових містах для дітей купців, заможних міщан, урядовців; їхня програма відповідала першим двом класам головних училищ). Важливу роль у розвитку середньої освіти в Україні відігравали колегіуми, які готували служителів релігійного культу, державних службовців та вчителів початкових класів. Тут здобували освіту переважно діти старшини, духовенства, заможних міщан і козаків. Найвідомішими колегіумами у ХVІІІ ст. були Чернігівський (1700), Харківський (1727) і Переяславський (1738). Перлиною серед колегіумів була Києво-Могилянська колегія, яка 1701 р. грамотою Петра І одержали статус і права академії. Про організацію навчального процесу в ній, її найвидатніших випускників варто зупинитися детальніше. В контексті розвитку вищої освіти на Гетьманщині можна згадати спробу заснувати український світський університет у Батурині (К. Розумовський, 1764 р.) та два університети в Києві та Чернігові.

На Правобережжі і західноукраїнських землях розвиток освіти здійснювався в умовах наступу католицизму, що призвів до закриття братських шкіл, полягав у підтримці з боку влади єзуїтських та уніатських шкіл. Середня освіта майже цілком була підконтрольна єзуїтському ордену, під патронатом якого діяли Львівський, Кам’янецький, Перемишльський колегіуми. У 1773 р. після закриття ордену єзуїтів у Польщі було проведено шкільну реформу. Було створено василіанські школи, де велика увага надавалася релігійному вихованню, а доступ до навчання мали тільки діти шляхти. Важливим центром науки та культури був Львівський університет (1661).

В контексті розвитку наукових знань варто згадати діяльність таких учених, як І. Галятовський (вивчав сонячне і місячне затемнення, блискавку), Є. Славинецький (переклав та популяризував книгу Везалія «Космографія»), Ф. Прокопович (автор підручників для студентів Києво-Могилянської академії з арифметики та геометрії), С. Яворський (читав курси поетики, риторики, філософії та богослов’я), І. Гізель (автор першого офіційного підручника з вітчизняної історії «Синопсису»), Н. Амбодик-Максимович (опублікував перший вітчизняний підручник з ботаніки, 1795 р.), Є. Мухін та Д. Самойлович (описали епідемії чуми та холери, запровадили щеплення проти віспи). На окрему увагу заслуговує вивчення філософської спадщини Г. Сковороди та діяльність професорів Києво-Могилянської академії в Росії – С. Яворського (1721 р. очолив Синод, був помічником Петра І в його реформаторській діяльності), С. Полоцького (переїхавши у 1664 р. до Москви, став вихователем царських дітей – Петра і Софії; 1678 р. організував у Москві друкарню), Д. Туптала (митрополит у Ростові Ярославському, автор богословських праць), Ф. Прокоповича («права рука» Петра І в реформаторській політиці).

Друге питання варто розпочати з визначення рис стилю бароко (парадність, пишність, переважання форми над змістом). Феномен українського бароко проявився в літературній спадщині К. Транквіліона-Ставровецького, І. Гізеля, Л. Барановича, І. Галятовського, Г. Сковороди. Найвиразніше бароко відобразилося в творчості поета І. Величковського (вірші-паліндроми, «раки літеральні»). Значного поширення набула сатирична віршована література (К. Зінов’єв, І. Некрашевич). Літературною діяльністю займалися також гетьман І. Мазепа, якому приписують авторство пісень «Всі покою щиро прагнуть…», «Ой горе тій чайці небозі…», та легендарна поетеса-піснярка Маруся Чурай. На другу половину ХVІІ – першу половину ХVІІІ ст. припадає розквіт жанру історично-мемуарної прози – козацькі літописи «Літопис Самовидця», літопис гадяцького полковника Григорія Граб’янки та канцеляриста Війська Запорозького Самійла Величка. В другій половині ХVІІІ ст. з’являється видатний історичний та літературний твір «Історія Русів», невідомий автор якого виступав з позицій політичного автономізму та республіканського демократизму. Серед інших письменників варто зупинитися на творчості Г. Сковороди («Басні Харківські», «Сад божественних пісень»), В. Капніста («Ода на рабство»), С. Дівовича («Розмова Великоросії з Малоросією»), В. Григоровича-Барського (паломницька література). На окрему увагу заслуговує творчість драматургів Ф. Прокоповича («Володимир»), М. Козачинського (історичні драми), М. Довгалевського («Комедійна дія»), Г. Кониського («Воскресіння мертвих»).

Виразних рис набуває український театр. У межах традиційної шкільної драми виникають невеличкі одноактні п’єси – інтермедії, які виконувалися народною мовою. Розвивається вертепна драма. Наприкінці ХVІІІ ст. зароджується професійний театр (1798 р., Харків).

Вплив стилю бароко на розвиток архітектури варто показати крізь призму розгляду біографій найвизначніших архітекторів того часу – Й. Г. Шеделя (спорудив Велику дзвіницю Києво-Печерської лаври), С. Ковніра (Ковнірівський корпус, дзвіниці на Дальніх і Ближніх печерах в Києво-Печерській лаврі), І. Григоровича-Барського (будинок бурси Києво-Могилянської академії). У стилі рококо працювали Б. Растреллі (Андріївська церква в Києві, Маріїнський палац), Б. Меретин (собор св. Юра у Львові). В контексті цього питання заслуговує на розгляд меценатська діяльність гетьмана І. С. Мазепи, завдяки якому було збудовано 12 і реставровано 20 храмів.

У третьому питанні варто детальніше ознайомитися з творчістю українських композиторів М. Дилецького, Д. Бортнянського, М. Березовського, А. Веделя, показати трагізм долі М. Березовського і А. Веделя. Необхідно довести, що найвідомішими осередками музичної освіти в Україні були Глухівська співацька школа та Києво-Могилянська академія.

У розвитку живопису прослідковуємо декілька цікавих тенденцій: з’являються картини світської тематики, портрети із зображенням гетьманів і козацької старшини, продовжує розвиватися іконопис (І. Руткович, Й. Кондзелевич, Г. Стеценко), виникають нові образи (захисника Батьківщини козака Мамая, селянина-повстанця), здійснюється відтік української молоді до Росії. На прикладі життєвого і творчого шляху художників Д. Левицького, А. Лосенка і В. Боровиковського студенти мають показати не лише внесок українських митців у розвиток російського класицистичного портретного жанру, але й трагізм їхньої долі, що полягав у неможливості самовираження на Батьківщині.

Проблемні запитання

· Визначте заслуги гетьмана Івана Мазепи перед українською культурою.

· Проаналізуйте вплив української культури на російську у досліджуваний період.

· Охарактеризуйте внесок Феофана Прокоповича в розвиток української культури.

· В чому полягає феномен козацької культури?

· Дайте характеристику навчально-виховного процесу в Києво-Могилянській академії досліджуваного періоду.

· Назвіть найвидатніших випускників Києво-Могилянської академії, визначте їхнє місце в розвитку української і світової культури.

· Виділіть характерні особливості стилів бароко і рококо.

· Дайте характеристику Г. С. Сковороді як мислителю і письменнику.

· Український мистецтвознавець Д. Антонович називав добу І. Мазепи «другою золотою добою українського мистецтва після доби Володимира Великого і Ярослава Мудрого». Доведіть або спростуйте дане твердження.

· Визначте вплив визначних подій української історії (Українська національна революція 1648–1676 рр., участь України у Північній війні, гетьманування Кирила Розумовського тощо) на розвиток культури України.

· В чому трагізм долі українських композиторів М. Березовського, А. Веделя, художника В. Боровиковського? Чому талант цих митців не був належним чином оцінений на Батьківщині?

Ключові терміни та поняття:абсолютизм, агностицизм, атеїзм, балаган, бароко, бурлеск, бурлескна література, бурса, вертеп, вірші-травестії, водевіль, гротеск, деїзм, класицизм, народна драма, опера, паліндром, панегірик, Просвітництво, рококо, романтизм, салон, секуляризація, синопсис, спудей, шкільна драма.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 4. Українська культура другої половини XVII–XVIIІ ст.	\|	Тема 5. Західноєвропейська культура в ХІХ ст. та Україна

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.