Методичні рекомендації до семінарського заняття

Перше питання варто розпочати з визначення історичних умов розвитку української культури в ХХ ст. Зокрема, слід згадати роки Української національної революції 1917–1921 рр., коли склалися сприятливі умови для відродження основ національного самоусвідомлення. Так, за доби Української Центральної Ради (березень 1917 – квітень 1918 р.) в Україні розпочався процес українізації, відкриття українських навчальних закладів (до осені 1917 р. відкрилося 53 гімназії, жовтень 1917 р. – Київський український народний університет, листопад 1917 р. – Українська Академія мистецтв), відродження «Просвіт», розширення театрального репертуару (діяльність Молодого театру, Національного зразкового театру), поява видавництв («Українська школа», «Вік», «Час»), що зосередилися на випуску підручників і популярних книжок для народу; налагодження церковно-релігійного життя (в січні 1918 р. створено департамент сповідань на чолі з М. Безсоновим). Втім, найбільші здобутки українська культура здобула за періоду правління гетьмана П. Скоропадського (квітень – грудень 1918 р.). Саме в цей час на тлі подальшого проведення українізації в сфері культури відбувається відкриття Київського і Кам’янець-Подільського державних українських університетів, створюються Українська Академія наук, Національна бібліотека України, засновуються Національний архів України, Національна галерея мистецтв, Державний драматичний театр, Державний народний театр, Державний симфонічний оркестр ім. М. Лисенка тощо. Коротко слід охарактеризувати нетривалу культурницьку політику Директорії та визначити культурні пріоритети більшовицької влади в перші роки її становлення в Україні (ліквідація неписьменності, обов’язковість і безплатність навчання, спільне навчання хлопчиків і дівчаток, політехнізація освіти; надання допомоги сиротам і безпритульним; реорганізація університетів в інститути і безплатність навчання в них; створення робітфаків для підготовки до вступу у ВНЗ вихідців із робітничого класу та селянської бідноти; ідеологізація; поширення атеїзму; репресії проти інакомислячих).

У другому підпункті першого питання варто зупинитися на здобутках і втратах української культури в 1920–1930-ті рр. Серед позитивних зрушень в роки українізації виділимо: розширення стильової палітри; проникнення новітніх тенденцій розвитку європейської літератури і мистецтва (творчість футуристів, символістів, неокласиків); організаційне згуртування літераторів (літературні об’єднання «Плуг», «Ланка», «Марс», «Аспанфут». «Гарт»); розквіт видавничо-публіцистичної сфери тощо. Негативними рисами культури, шо проявилися в другій половині 1920-х – на початку 1930-х рр., були: створення нової пролетарської культури (діяльність «Пролеткульту» в літературі, стилю конструктивізм в архітектурі), звуження змісту мистецьких творів до утилітарної агітації та пропаганди комуністичних ідей; репресії проти інакомислячих («Розстріляне відродження»); активне насадження атеїзму. Студенти мають детальніше зупинитися на творчому доробку письменників В. Винниченка, І. Кочерги, М. Куліша, М. Хвильового; роботі українського театру «Березіль»; появі кінематографа і внеску О. Довженка в це явище; наукових здобутках Ю. Кондратюка (Шаргея), Є. Патона, М. Холодного, Д. Граве, М. Крилова.

Питання про здобутки і втрати української культури в роки Великої Вітчизняної війни варто подавати в двох площинах: в тилу та на окупованій території. Так, в тилу відкривалися школи з українською мовою навчання, були евакуйовані вищі навчальні заклади та наукові установи. Зокрема, група українських учених на чолі з академіком М. Доброхотовим розробила нові методи виплавки броньованих сталей; Інститут електрозварювання АН УРСР на чолі з Є. Патоном застосував метод автоматичного дугового зварювання під флюсом при зборці корпусів танків; академік О. Богомолець разом з колегами Інституту клінічної фізіології винайшов сироватку для лікування ран тощо. Плідно працювали біохімік О. Палладін, медик М. Стражеско, хірург-офтальмолог В. Філатов. Ідеологічну підтримку радянській владі надавали письменники М. Бажан, О. Довженко, П. Тичина, М. Рильський, В. Сосюра, актори і співаки З. Гайдай, П. Вірський, Ю. Тимошенко, композитори Ю. Мейтус, К. Данькевич, художники М. Дерегус, О. Шовкуненко, М. Глущенко, режисери (фільм М. Донського «Райдуга» 1943 р. навіть номінувався на «Оскара»).

Що стосується розвитку української культури на окупованій території, варто відзначити не лише байдужість нацистів до розвитку освіти, але й діяльність Організації українських націоналістів (мельниківців), яка поставила за мету провести, спираючись на німецькі багнети, українізацію сфери культури. Детальніше це питання слід розібрати, спираючись на праці В. Жилюк, М. Коваля, І. Ковальчука і С. Стельниковича.

У четвертому-восьмому підпунктах першого питання необхідно зупинитися на тенденціях розвитку української культури в період післявоєнної відбудови (1944–1953), «відлиги» (1953–1964), «застою» (1964–1985) і «перебудови» (1985–1991). Детальніше варто розглянути такі явища, як «ждановщина», «лисенківщина», боротьба з космополітизмом, творчий доробок українських «шістдесятників» і дисидентів, посилення русифікації та «маланчуківщину», результати політики «гласності». Дані явища прослідкуємо в сфері освіти, науки, мистецтва. Творчість художників М. Дерегуса, Т. Яблонської, М. Приймаченко, К. Білокур, В. Зарецького можна проаналізувати в порівнянні з тенденціями розвитку світового мистецтва – модернізму і постмодернізму.

При висвітленні другого питання варто згадати риси постмодернізму і масової культури, про що йшлося в лекції. Необхідно довести, що дані процеси проникають в українське культурне життя в роки «перебудови» й найяскравіше проявляються в літературному житті (Ю. Андрухович, О. Забужко. Ю. Покальчук, С. Жадан, Ю. Гудзь), театральному (Р. Віктюк, А. Жолдак, Д. Богомазов, Г. Гладій) і кінематографічному (Ю. Іллєнко, К. Муратова) мистецтві.

При висвітленні третього питання необхідно зупинитися на тому, що українська культура в еміграції розвивалася декількома хвилями. У міжвоєнний період центрами розвитку української культури стали Відень, Прага і Берлін. Зокрема, у Відні в 1919 р. М. Грушевський організував Український соціологічний інститут, у Празі існували Український високий педагогічний інститут ім. Драгоманова, Український інститут громадознавства, Українське історично-філологічне товариство. Тут же функціонувала т. зв. «празька школа» українських літераторів (Ю. Дараган, Є. Маланюк, О. Ольжич, О. Теліга, О. Лятуринська). В Берліні діяв Український науковий інститут. В повоєнні роки центр науково-культурного життя спочатку перемістився до Німеччини (в Мюнхені діяли Наукове товариство імені Шевченка, Український вільний університет, в Ашафенбурзі було створено Мистецький український рух (МУР), до складу якого ввійшли колишні «пражани»), а потім (з 1949 р.) до Північної Америки. Так, в США з колишніх учасників МУРу було створено Нью-Йоркську групу літераторів. Можна детальніше зупинитися на творчому доробку українських письменників Є. Маланюка, С. Гординського, І. Багряного, скульпторів О. Архипенка, М. Черешньовського, Лео Моля, графіка Я. Гніздовського, живописця В. Хмелюка, композитора А. Рудницького. Окремо слід звернути увагу на меценатську діяльність українських емігрантів.

Проблемні запитання

· Визначте риси тоталітарної культури.

· У другій половині ХХ ст. Віллі Брандт так сказав про поширення масової культури у суспільстві: «Невже ми всі хочемо стати американцями?» Що мав на увазі німецький політик?

· Проаналізуйте позитивні і негативні сторони глобалізації.

· Українські культурологи О. Б. Сінкевич і В. П. Мельник назвали сучасну культуру «діалогічною, плюралістичною». Що мали на увазі науковці?

· Що таке масова культура? Які позитивні і негативні наслідки її появи можна прослідкувати?

· Чи можна віднести до масової культури творчість «Бітлз», Чарлі Чапліна, Едіт Піаф, Фернанделя?

· Визначте основні риси інформаційного (постіндустріального) суспільства.

· Прослідкуйте особливості розвитку культури за доби Української національно-демократичної революції (1917–1921 рр.). Хто, на Вашу думку, найбільшою мірою піклувався про культуру в цей час? Чому?

· В чому суть політики українізації? Якими були її характерні ознаки і головні результати?

· Що таке «боротьба двох культур»?

· Визначте характерні ознаки соціалістичного реалізму.

· Що таке «розстріляне відродження»? Хто запровадив цей термін? Чому до когорти письменників «розстріляного відродження» віднесено В. Сосюру, П. Тичину, М. Рильського, які не припиняли творити за радянських часів і не були фізично винищені?

· Які політичні процеси в Україні 1920–1930-х рр. відбились на розвитку української культури?

· Що таке «хвильовізм»? До чого закликав Микола Хвильовий?

· В чому полягала сутність літературної дискусії, що розгорнулася в УСРР у 1925–1928 рр.?

· Як пов’язані з Житомирщиною Б. Лятошинський, В. Косенко, З. Гайдай, О. Довженко, І. Кочерга?

· Назвіть відомих вихідців з України, які зробили вагомий внесок у розвиток світового мистецтва.

· Проаналізуйте особливості розвитку української культури в тилу й на окупованій території у 1941–1944 рр.

· Як відреагувала українська інтелігенція на початок Великої Вітчизняної війни?

· Як повів себе радянський тоталітарний режим по відношенню до тих діячів мистецтва, які опинилися на окупованій території під час Великої Вітчизняної війни?

· Що таке «ждановщина»? Яким був її вплив на розвиток української культури?

· Хто такі «космополіти»?

· Про що свідчить поява «лисенківщини» у другій половині 1940-х рр.? Який вплив на розвиток української і радянської культури вона мала?

· Проаналізуйте взаємодію радянської влади і церкви. Як вони змінювалися?

· Доведіть або спростуйте твердження, що за доби «відлиги» відбувалися суперечливі процеси у розвитку культури.

· Назвіть діячів радянської культури – Нобелівських лауреатів.

· Охарактеризуйте внесок українських «шістдесятників» і дисидентів у розвиток української і світової культури.

· Які проблеми і здобутки української культури за років незалежності?

· Чи можна стверджувати, що сучасна українська культура розвивається відповідно до світових аналогів?

· Як українські емігранти турбуються про розвиток культури в Україні? Наведіть приклади.

· Якими є проблеми сучасного українського театру?

· Яке значення фільмів С. Параджанова, Ю. Іллєнка, К. Муратової для розвитку українського і світового кіно?

Ключові терміни та поняття: абстракціонізм, авангардизм, «Березіль», бестселер, ВАПЛІТЕ, вестерн, «гласність», дадаїзм, декадентство, дисиденти, діаспора, експресіонізм, «ждановщина», імажинізм, імпресіонізм, кітч, конструктивізм, контркультура, коренізація, космополітизм, кубізм, лисенківщина, літературна дискусія, масова культура, «матч смерті», модерн, модернізм, мюзикл, неопластицизм, оп-арт, орфізм, плюралізм, поп-арт, поп-музика, постімпресіонізм, постмодернізм, «Пролеткульт», «Розстріляне відродження», соціалістичний реалізм, субкультура, супрематизм, сюрреалізм, ташизм, «театр абсурду», толерантність, футуризм, хвильовізм, «шістдесятники», шлягер, шоу.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Література	\|	САМОСТІЙНА РОБОТА СТУДЕНТІВ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.245 сек.