Методичні рекомендації до семінарського заняття

При підготовці першого питання необхідно зауважити, що наприкінці ХVІІІ ст. українські землі опинилися у складі двох держав – Російської (Наддніпрянська Україна) і Австрійської (Австро-Угорської) імперій (західноукраїнські землі). Реформи австрійських імператорів Марії-Терези та Йосифа ІІ сприяли пробудженню національного відродження в цьому регіоні. Специфіка національного відродження на західноукраїнських землях полягала в тому, що основним носієм української національної ідеї було духовенство. Зокрема, 1816 р. з ініціативи священика І. Могильницького в Перемишлі виникла перша в Галичині культурно-освітня організація – «Товариство греко-католицьких священиків». Члени товариства обстоювали ідею самобутності української мови, вказували на її відмінність від польської і російської.

Продовжили культурницьку діяльність духовенства у 1830-ті рр. три студенти Львівського університету – Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич і Яків Головацький («Руська трійця»). «Трійчани» своє головне завдання вбачали в піднесенні статусу української мови. Завдяки «ходінню в народ» стало реальністю не лише збирання матеріалів з народознавства і фольклористики, а й видання спочатку рукописного збірнику власних поезій і перекладів «Син Русі» (1833 р.), збірнику «Зоря» (1834 р.), а потім альманаху «Русалка Дністровая» (1836 р.). Студенти мають звернути увагу на подальшу долю «трійчан». Після розпаду об’єднання і смерті М. Шашкевича вже в 1848 р. І. Вагилевич переходить на пропольські позиції, Я. Головацький приєднується до москвофілів і в 1867 р. емігрує до Росії.

Особливого піднесення набуває український національний рух у 1848–1849 рр. під час так званої «весни народів». Варто зупинитися на діяльності Головної Руської Ради, яка закликала дозволити українцям обіймати всі державні посади, її протиборстві з пропольськи налаштованими Центральною Радою Народовою та «Руським собором». Необхідно визначити здобутки українського національного руху: видання першої у Львові газети українською мовою – «Зорі Галицької» (1848–1852 рр.); скликання з’їзду діячів науки і культури – «Собор руських учених» (1848 р.); заснування культурно-освітнього товариства «Галицько-руська матиця» (1848 р.); відкриття у Львові Народного дому з українською бібліотекою, музеєм і народним клубом (1848 р.); створення у Львівському університеті кафедри української мови (1849 р.).

У другій половині ХІХ ст. на західноукраїнських землях виникають три течії суспільного руху – москвофільська, народовська і радикальна. Необхідно пояснити причини активізації рухів (посилення польського впливу в краї), визначити риси діяльності їхніх представників. Зокрема, москвофіли орієнтувалися на Росію, протиставляли польській мові «язичіє», обстоювали тезу про єдиний панруський народ від Карпат до Уралу, видавали газети, журнали, засновували культурно-освітні товариства («Товариство ім. М. Качковського»), активно боролися проти поширення алкоголізму. На противагу консерваторам-москвофілам українська інтелігенція прилучається до українофільського народовського руху. Мета народовців – розвиток української мови на народній основі, піднесення культурного рівня народу західноукраїнського краю. З цією метою створюються періодичні видання, культурно-освітні товариства («Просвіта», 1868 р., Літературне товариство імені Шевченка, 1873 р.), організовується український професійний театр (1864 р.), здійснюється видання і популяризація творів українських письменників – Т. Шевченка, Ю. Федьковича, І. Франка.

Втім, наприкінці ХІХ ст. подібна неефективна діяльність і москвофілів, і народовців викликає все більшого розчарування. Виникає нова течія суспільного руху – радикальна на чолі з І. Франком та М. Павликом. Відбувається політизація національного руху. 1890 р. виникає перша в Галичині політична партія – Русько-українська радикальна партія (РУРП). Варто звернути увагу, що це була перша легальна українська політична партія європейського типу і водночас перша в Європі селянська партія, що стояла на соціалістичній платформі. Необхідно коротко охарактеризувати програму РУРП та інших політичних партій – Української національно-демократичної (УНДП), Української соціал-демократичної (УСДП), Русько-українського християнського союзу. Насамкінець слід підкреслити, що вперше в історії українського руху тезу про необхідність політичної самостійності України було сформульовано й аргументовано у праці Юліана Бачинського «Україна irredenta» («Україна уярмлена»).

Національне відродження в Україні, на думку українсько-американських істориків О. Пріцака і Дж. Решетара, пройшло 5 стадій: 1) Новгород-Сіверська (поява праці «Історія Русів»); 2) Харківська (діяльність І. Котляревського, зокрема вихід «Енеїди», Г. Квітки-Основ’яненка, П. Гулака-Артемовського); 3) Київська (Кирило-Мефодіївське товариство, громадівський рух 1860-х рр., видання у Петербурзі журналу «Основа»); 4) Женевська (діяльність М. Драгоманова); 5) Галицька (створення політичних партій).

Студенти мають звернути увагу на особливості піднесення національного руху в підросійській Україні в першій половині ХІХ ст. Для цього спершу слід визначити місце Вітчизняної війни 1812 р. у цьому процесі, яка, по суті, стала поштовхом до поширення масонського і зародження декабристського рухів. Варто відзначити українську складову в цих рухах, зокрема детальніше ознайомитися з платформою Товариства об’єднаних слов’ян, що виникло в м. Новограді-Волинському на Житомирщині. Слід проаналізувати місце польського елемента в історії України ХІХ ст., що проявився в діяльності масонської ложі З’єднаних слов’ян, двох невдалих повстаннях 1830–1831 і 1863–1864 рр. Необхідно пояснити, чому гасло повсталих поляків «За нашу і вашу свободу» не знайшло розуміння і підтримки серед селянства Правобережної України.

Детальніше слід розглянути місце праці «Історія Русів» в пробудженні національної свідомості; визначити риси романтичної течії й показати її поширення в Україні на прикладі Харківського гуртка романтиків і діяльності М. І. Костомарова. На особистості цього визначного українського історика і громадсько-політичного діяча варто зупинитися детальніше, зокрема проаналізувати засади «Книги буття українського народу», що стала програмовим документом Кирило-Мефодіївського товариства.

Друга половина ХІХ ст. характеризувалася появою нових течій суспільного руху – народницького, соціал-демократичного, ліберального, національного. Варто відзначити, що поява цих рухів була б неможливою без ліберально-демократичних перетворень Олександра ІІ. Варто виділити три напрями в народницькому русі – «пропагандистський», П. Лавров (необхідний тривалий підготовчий період пропаганди та агітації за революційні зміни), «бунтарський», М. Бакунін (селянство вже готове до бунту, а тому необхідно розпочати якнайшвидше повстання проти приватної власності, держави та церкви), «змовницький», П. Ткачов (єдиний шлях до прогресивних змін у суспільстві – революційна змова). Слід зупинитися на формах і методах роботи народників («ходіння в народ», агітація і пропаганда серед робітництва, терористична діяльність «Народної волі»). Коротко варто охарактеризувати діяльність представників соціал-демократичної течії суспільно-політичного руху (С. Подолинський, М. Зібер), які поклали в основу своєї платформи марксизм. Ліберальний рух в Україні сформувався на основі земської опозиції. Основними формами роботи лібералів були створення опозиційної преси; скликання з’їздів земських службовців; організація бенкетів, на яких приймали петиції та звернення до царя з вимогами встановлення в Росії конституційного ладу.

Найбільше уваги слід приділити вивченню українського національного руху. Необхідно розпочати з діяльності першої української громади в Петербурзі та виданні часопису «Основа», звернути увагу на рух хлопоманів і громадівців на Наддніпрянщині, показати взаємодію між «старими» і «молодими» громадівцями, зв’язок наддніпрянських українофілів із західноукраїнськими народовцями; визначити наслідки, які мали для розгортання національного руху Валуєвський циркуляр 1863 р. та Емський указ 1876 р. Коротко слід зупинитися на діяльності «Братства тарасівців».

На початку ХХ ст. національний рух на Наддніпрянщині почав консолідуватися в політичні партії. Слід проаналізувати програмові засади першої на східноукраїнських землях української політичної організації – РУП (Революційної української партії), що виникла у Харкові в 1900 р., інших політичних партій, що оформилися пізніше, – Української національної партії (УНП), Української соціалістичної партії (УСП), «Спілки», Української демократичної партії (УДП) тощо. При цьому необхідно детальніше ознайомитися з біографією М. Міхновського, ідеолога українського націоналізму, а також проаналізувати його програмові документи – «Самостійна Україна» і «Десять заповідей».

Окремо необхідно розглянути місце України в розгортанні Першої російської революції (1905–1907 рр.), визначити причини до всенародного виступу, виділити етапи розвитку, назвати найбільші здобутки українського національного руху, зокрема показати діяльність Української громади в І і ІІ Державних Думах; появу першої в Російській імперії україномовної газети «Хлібороб» (1905 р., Лубни), активізації «Просвіт» на Наддніпрянщині тощо. Насамкінець варто зупинитися на явищі «столипінської реакції», складовими якої були заборона викладання українською мовою в школах, насильницьке закриття українських клубів, наукових товариств, «Просвіт», віднесення українців до «інородців».

Висвітлення третього питання варто показати у предметному зв’язку з подіями всесвітньої історії; бажано зупинитися на появі Антанти і Троїстого союзу, визначити місце України в планах держав, що належали до цих блоків. Слід розповісти про бойові дії на території України, показати ставлення до війни різних сил як на західноукраїнських землях (Головна українська рада і Спілка визволення України підтримували Австро-Угорщину, а українські січові стрільці стали найвідчайдушнішим легіоном в австрійському війську), так і на території підросійської України (підтримка російського вйська з боку Товариства українських поступовців, антивоєнні позиції українських соціал-демократів), детальніше проаналізувати ставлення до місцевого населення на західноукраїнських землях як з боку російської адміністрації («європейський скандал»), так і австрійської влади. Студенти мають довести, що війна була трагедією українського народу, безвідносно, за яку країну він у ній воював.

Проблемні запитання

· Спираючись на вказані уривки з документів, прокоментуйте, яку мету переслідувала російська влада, відкриваючи Київський університет св. Володимира.

Микола І (промова у Київському університеті у серпні 1837 р.): «Мені потрібні вірні сини Престолу, мені потрібна безмежна відданість, повна покірливість і безперечна слухняність; знайте, я пильно слідкуватиму за вами і горе тому, хто… не відповідатиме моїм настановам…»

Із циркуляра міністра освіти Російської імперії С. Уварова до попечителя Київського навчального округу (травень 1847 р.): «Київський університет покликаний служити з’єднанню польського юнацтва з російським у Києві, ґрунтовному вивченню російської мови й словесності, знайомству з установами російськими».

· Як Ви вважаєте, чому український національний рух не набув значного поширення в Російській імперії у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.?

· Визначте причини та поштовх до розгортання масонського та декабристського рухів у Російській імперії, проаналізуйте вплив російського руху на розвиток українського національного.

· Спираючись на статтю Г. Д. Казьмирчука та Ю. В. Латиша, проаналізуйте спільне та відмінне в русі російських та українських декабристів.

· Чому, на Вашу думку, декабристознавство як напрям історичного вчення був вельми популярним у радянській історичній науці, а в незалежній Україні втратив свої позиції? Визначте місце декабристознавства в колі проблем сучасної вітчизняної історичної науки.

· Проаналізуйте процес партійного будівництва в підросійській та підавстрійській Україні, визначте спільне та відмінне.

· Яке місце в історії Російської імперії мали ліберально-демократичні перетворення 1860–1870-х рр.? Чому наступники Олександра ІІ вирішили їх згорнути?

· Як Ви вважаєте, яке значення для розвитку сільського господарства Російської імперії мала столипінська аграрна реформа?

· В чому полягала трагедія українського народу під час Першої світової війни?

· Визначте риси соціально-економічного становища українського населення в Російській та Австро-Угорській імперіях наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., спробуйте порівняти умови для розвитку господарства в цих регіонах.

· Як Ви вважаєте, чому на західноукраїнських землях у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. були популярними русофільські ідеї?

· Спираючись на відомі Вам факти з історії, біографій та художні твори українських письменників, визначте сутність «жіночого» та «єврейського» питань в Російській імперії, а також шляхи їхнього розв’язання у ХІХ – на початку ХХ ст.

· Чому Східну Галичину наприкінці ХІХ ст. називали «Українським П’ємонтом»?

Ключові терміни та поняття:антисемітизм, асиміляція, Бейліса справа, буржуазія, Валуєвський циркуляр, гайдамацький рух, «Галицько-руська матиця», геополітика, Головна Руська Рада, громадівський рух, губернатор, губернія, декабристи, економіка, еміграція, Емський указ, етнографія, Задунайська Січ, «Запорожская старина», земства, імперія, «Історія Русів», капіталізм, «Київська козаччина», «Київський телеграф», кріпосне право, купецтво, Кючук-Кайнарджійський мирний договір, Малоросія, Малоросійське товариство, марксизм, монополія, москвофільство, Наддніпрянська Україна, намісництво, народники, народовці, «нова ера», Новоросія, панславізм, партія, радикалізм, реформа, русифікація, русофіл, русофоб, «Руська трійця», «Руський собор», січові стрільці, «Союз русского народа», столипінська аграрна реформа, столипінська реакція, Товариство українських поступовців, «Україна ірредента», Українська думська громада, урбанізація, хлопомани, «ходіння в народ», чорносотенці, чумацтво, Ясський мирний договір.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Література	\|	Тема 7. Боротьба за відродження державності України

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.