Травлення в тонкій кишці

Будова тонкої кишки. Тонка кишка починається від пілоричної частини шлунка і тягнеться до сліпої кишки. Вона займає весь середній і нижній відділи черевної порожнини і переходить у ділянці правої клубової ямки в товсту кишку. Тонка кишка утворює численні петлі, які зверху вкриті великим сальником і лежать між частинами ободової кишки. Довжина її в немовляти досягає 340 см (перевершує довжину тіла в 5—7 раз), а в дорослої людини 5—6 м (перевершує довжину тіла в 3—4 рази). Кишечник у дітей збільшується рівномірно протягом усього періоду розвитку, але особливо інтенсивно він росте до 3 років. Від верхнього кінця товщина тонкої кишки зменшується.

Стінка тонкої кишки і стінка шлунка складається з трьох шарів: внутрішнього, середнього і зовнішнього. Внутрішній шар складається з слизової оболонки, яка утворює численні колові зморшки, що заповнюють майже весь просвіт кишки. Середній шар утворений гладенькими м’язами, скорочення яких викликає перистальтичні рухи кишок. Зовнішнім шаром є очеревина, яка нагадує напівпрозору тонку плівку.

У дітей м’язовий шар тонкої кишки менш розвинений, ніж у дорослих. Слизова оболонка кишки розвинена добре, хоч вона в дітей ніжна і пронизана численними кровоносними та лімфатичними судинами, просвіт яких ширший, ніж у дорослих. Це сприяє кращому всмоктуванню в кров та лімфу поживних речовин.

Очеревина в дітей розвинена слабо і легко розтягується, що іноді призводить до захворювань, зв’язаних з випаданням петель тонкої кишки у вигляді гриж. Цим же пояснюються і часті в дітей випадки завороту кишок та втискування кишки в кишку, що супроводжується різким болем та порушенням роботи кишечника у вигляді непрохідності.

У тонкій кишці розрізняють три відділи: дванадцятипалу кишку, порожню і клубову. Дванадцятипала кишка є верхньою і найширшою частиною тонкої кишки. Вона названа так тому, що довжина її дорівнює приблизно товщині дванадцяти пальців. Порожня кишка є продовженням дванадцятипалої. Називається вона так тому, що в трупа вона звичайно буває порожньою, без їжі. Вона займає ²/₆ всієї довжини тонкої кишки. Клубова кишка названа так тому, що міститься в правій клубовій ямці, де вона переходить у товсту кишку.

Травлення в дванадцятипалій кишці. Із шлунка їжа надходить в дванадцятипалу кишку, де на неї діють соки підшлункової залози, печінки і кишкових залоз.

Сік підшлункової залози. Підшлункова залоза має видовжену форму і лежить впоперек задньої черевної стінки на рівні першого поперекового хребця, її вага у дітей 5—10 років 23—30 г, в 15 років до 60 г, а в дорослої людини до 100 г. У підшлунковій залозі розрізняють головку, тіло і хвіст. Головка її охоплюється «підковою» дванадцятипалої кишки, а хвіст досягає селезінки і лівої нирки. Від залози відходять дві протоки, які відкриваються своїми отворами в дванадцятипалу кишку.

У новонародженої дитини підшлункова залоза розміщена косо, форма її тригранна, довжина 3—7 см. З віком вона збільшується, на кінець першого року набуває такого положення, як у дорослої людини, а форми — в 5—6 років.

Сік підшлункової залози — безбарвна рідина, що має лужну реакцію. В його складі е ферменти: трипсин, ерепсин, ліпаза, амілаза, мальтоза, лактаза та деякі інші. Трипсин діє як на білки, так і на продукти їх розпаду (пептони і альбумози), які утворюються в шлунку під дією пепсину. Трипсин розщеплює білки до амінокислот — кінцевих продуктів їх розпаду в кишечнику. Ерепсин розщеплює пептони і альбумози до амінокислот. Ліпаза розщеплює жири їжі на гліцерин і жирні кислоти. Амілаза розщеплює полісахарид крохмаль до дисахаридів. Мальтоза розщеплює дисахарид мальтозу до глюкози. Лактаза розщеплює дисахарид лактозу (молочний цукор) до глюкози.

Трипсин виробляється підшлунковою залозою в неактивній формі і білка не розщеплює. В активну форму трипсин переходить під дією ферменту ентерокінази, яка є в кишковому соку.

Ліпаза виділяється в слабкодіючій формі, її дію різко підсилює жовч, яка виробляється печінкою і виливається в дванадцятипалу кишку.

Ерепсин, амілаза і мальтаза виробляються підшлунковою залозою в активній формі.

Секреторна діяльність підшлункової залози, як це довів І.П.Павлов, регулюється рефлекторно, В дослідах на собаках з перерізаним стравоходом і фістулою протоки підшлункової залози секреція останньої спостерігається і при удаваній годівлі. Отже, імпульси, які збуджують діяльність підшлункової залози, виникають у тих рецепторах ротової порожнини, подразнення яких спричиняє рефлекторне виділення слини і шлункового соку.

Крім того, збудником секреторної діяльності підшлункової залози є особлива речовина — секретин, що виробляється в дванадцятипалій кишці під дією соляної кислоти, яка надходить з шлунка разом з харчовою масою. Секретин діє на симпатичну нервову систему і через неї викликає секрецію підшлункового соку.

Підшлунковий сік починає виділятись через 2—3 хв. після початку приймання їжі і виділяється тільки під час травлення. На різні харчові продукти підшлунковий сік (як і шлунковий) виділяється в різних кількостях і з різним вмістом ферментів.

У дітей молодшого шкільного віку підшлункова залоза цілком розвинена як за будовою, так і за функцією. Підшлунковий сік в основному має всі складові частини (в тому числі й ферменти), як і в дорослих.

Жовч. Роль жовчі в травленні. В дванадцятипалу кишку вливається також жовч, яка виробляється в печінці. Печінка — найбільша залоза людського організму. Міститься вона в правому підрібер’ї і займає всю праву верхню частину черевної порожнини. В період статевого дозрівання печінка росте особливо інтенсивно і до 25 років досягає норми дорослої людини — до 1500 г. У дітей печінка багата на кров, а клітини її ще недостатньо розвинені. Це зумовлює велику ніжність її тканини, можливість виникнення застійних явищ і слабку опірність до інфекцій. Хоч розміри печінки у дітей відносно великі, проте кількість виділюваної нею жовчі у перші місяці життя порівняно незначна. Розлади травлення у дітей та інфекційні захворювання порушують утворення і виділення жовчі і інші її функції.

Жовч безперервно виділяється клітинами печінки і збирається у жовчному міхурі. У дванадцятипалу кишку жовч надходить лише під час травлення їжі під впливом подразнення харчовою масою рецепторів, що містяться в слизовій оболонці шлунка і кишечнику. Цей рефлекс є безумовним. Умовнорефлекторне виділення жовчі в кишечник буває при розмові про їжу.

У складі жовчі є близько 90% води і 10% неорганічних та органічних речовин (жовчні кислоти, холестерин, лецитин, муцин і жовчний пігмент — білірубін). Останній утворюється з гемоглобіну, який звільняється після руйнування еритроцитів. З неорганічних речовин у жовчі є солі калію, магнію, кальцію.

Значення жовчі в процесі травлення дуже велике. Жовч підсилює дію всіх ферментів підшлункового соку, особливо ліпази, жовч емульгує жири, тобто сприяє розпаданню їх на найдрібніші часточки, розчиняє жирні кислоти, нейтралізує кислу реакцію, припиняє дію пепсину.

Під впливом ліпази жир розщеплюється на гліцерин і жирні кислоти. Гліцерин розчиняється у воді і легко всмоктується, а жирні кислоти не розчиняються у воді і не всмоктуються. Жовчні кислоти, сполучаючись з жирними кислотами, утворюють легко розчинні сполуки.

Жовч підсилює рухи кишечнику, чим сприяє пересуванню харчової маси. Надходячи в тонку кишку, жовч підсилює секрецію підшлункового соку. Регуляція виділення жовчі здійснюється через блукаючий і симпатичний нерви.

Кишковий сік. У слизовій оболонці тонкої кишки (починаючи з дванадцятипалої) є багато дрібних кишкових залоз, які виділяють кишковий сік.

До складу кишкового соку входять ферменти: ерепсин, що спричинює розпад пептонів і альбумоз до амінокислот; ліпаза, яка розщеплює жири; амілаза, що розщеплює крохмаль до дисахаридів; кілька вуглеводних ферментів: мальтоза — розщеплює мальтозу, інвертаза — розщеплює тростинний цукор, лактаза — розщеплює молочний цукор. Ці ферменти закінчують розщеплення решток складних вуглеводів, доводячи їх до глюкози; нуклеаза — розщеплює складні білки — нуклеїни.

Основними факторами, які спричинюють секрецію кишкового соку, є механічні і хімічні подразнення кишкових залоз. У нормальних умовах кишковий сік виділяється, головним чином, внаслідок пересування харчової маси, яка подразнює слизову оболонку кишки. Хімічними подразниками кишкових залоз є шлунковий і підшлунковий соки, продукти розщеплення білків та деякі інші речовини.

Склад кишкового соку залежить від їжі, що надходить у кишечник. Так, на жирну їжу виділяється сік з великим вмістом ліпази, крохмаль збільшує в кишковому соку вміст ферментів, які діють на вуглеводи, і т. д.

Рухи тонкої кишки (перистальтика). У стінках кишечнику є два шари гладеньких м’язів — зовнішній шар поздовжніх м’язів і внутрішній шар кільцевих м’язів. Завдяки їх скороченню харчова маса перемішується, чим створюються кращі умови для перетравлювання і пересування її в напрямі до товстих кишок. Одним із збудників кишкових рухів є механічне подразнення, яке виникає при розтягуванні стінок кишки харчовою масою. Ось чому груба їжа (багата на клітковину) підсилює перистальтичні рухи кишок.

Шлунковий сік, слабкі розчини кислот, луги, мила, продукти перетравлення білка, екстрактивні речовини м’яса, овочів і особливо жовч, підсилюють рухи кишок.

Регулюючий вплив центральної нервової системи на рухи кишечника здійснюється через блукаючий і симпатичний нерви. Збудження, що йдуть по блукаючому нерву, підсилюють, а збудження, що йдуть по симпатичному нерву, гальмують перистальтику кишок.

Особливості кишечника у дітей. Довжина кишечника у дітей відносно більша, ніж у дорослих. У дорослої людини довжина кишечника більша за довжину тіла в 4 рази, а в грудної дитини — в 6 раз. Найінтенсивніше росте кишечник від 1 до 3 років (що зв’язано з переходом від молочної до мішаної їжі) та від 10 до 15 років (що зумовлено ростом всього організму). Товсті кишки ростуть швидше, ніж тонкі. Слизова і м’язова оболонки кишечника та залози у дітей раннього віку менш розвинуті, ніж у дорослих, але відносно більше розвинуті кровоносні та лімфатичні судини кишечника.

Через недостатній розвиток у дітей м’язового шару і еластичних волокон кишечника, перистальтичні рухи слабші, ніж у дорослих. Цим частково пояснюються запори, що нерідко бувають у дітей. Тому їжа дитини як у шкільному, так і в дошкільному віці має бути простою і помірною, а не надмірною і вишуканою. Надто ніжна й легко перетравлювана їжа ослаблює м’язи кишечника і не сприяє вправлянню його. У меню дитини шкільного і дошкільного віку повинні бути рослинні продукти, що містять у собі клітковину, яка хоч і не перетравлюється, але збуджує роботу м’язів кишечника. З 2—3-річного віку у помірній кількості слід давати дітям чорний хліб, картоплю, овочі і в сирому вигляді овочі і фрукти (добре помиті) тощо.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Травлення в порожнині шлунка	\|	Всмоктування

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.031 сек.