• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Сторони господарського договору повинні виконувати свої зобов’язання на підставі таких принципів.

Принципи та правове забезпечення виконання господарських договорів

Договір страхування

Правове регулювання договору страхування. Законодавчі норми щодо страхування та договорів, які оформлюють відповідні відносини визначені низкою нормативно-правових актів, серед яких:

ГК України: містить положення щодо страхування як різновиду фінансової діяльності (ст. 252), суб’єктів такої діяльності (ст. 353), законодавство про страхування у сфері господарювання (ст. 355);

ЦК України: глава 67 (ст. 979-999) регулює договірні відносини щодо страхування;

Закон України від 07.03.1996 р. «Про страхування»(в редакції Закону від 04.10.2001 р.): визначає вимоги щодо страховиків, їхніх майнових активів, здійснюваних ними операцій, державного регулювання сфери страхування та ін.

Поняття договору страхування. Згідно зі ст. 16 Закону України «Про страхування» (ст. 354 ГК України, ст. 979 ЦК України) договором страхування є письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з яким страховик бере на себе зобов’язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

1. Господарський договір є обов’язковим до виконання його сторонами (ст. 193 ГК України, ст. 629 ЦК України).

2. Суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (ч. 1 ст. 193 ГК України).

3. За загальними правилами зобов’язання має виконуватися належними сторонами, які зазначені у договорі. Але ч. 1 ст. 194 ГК України не заперечує проти виконання господарського зобов’язання в цілому або в частині третьою особою, що не є стороною в зобов’язанні. Управнена сторона зобов’язана прийняти виконання, запропоноване третьою особою – безпосереднім виконавцем, якщо з закону, господарського договору або характеру зобов’язання не випливає обов’язок сторони виконати зобов’язання особисто.

4. Зобов’язання має виконуватися у належний термін (ст. 530 ЦК України). Якщо строк виконання боржником обов’язку не визначений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у 7-денний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає з договору або актів цивільного законодавства. Боржник має право виконати свій обов’язок достроково, якщо інше не визначено договором, актами цивільного законодавства або не випливає з суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 531 ЦК України).

5. Зобов’язання має виконуватися у належному місці (ст.532 ЦК України). Місце виконання зобов’язання визначають у договорі. Якщо місце виконання зобов’язання не визначено у договорі, то виконання провадиться:

- за зобов’язанням про передачу нерухомого майна – за місцем знаходження цього майна;

- за зобов’язанням про передачу товару, що виникає на підставі договору перевезення, – за місцем здачі товару перевізникові;

- за зобов’язанням про передачу товару, що виникає на підставі інших правочинів, – за місцем виготовлення або зберігання товару, якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов’язання;

- за грошовим зобов’язанням – за місцем проживання кредитора, якщо кредитор юридична особа, то за її місцем знаходження на момент виникнення зобов’язання;

- за іншим зобов’язанням – за місцем знаходженням боржника.

Виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, завдатком, порукою, гарантією, заставою, притриманням. Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі, в іншому випадку він є нікчемним.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Штраф може бути визначений і у твердій (фіксованій) сумі і у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

За договором поруки (ст. 553-559 ЦК України) поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником як солідарний боржник, якщо договором поруки не визначено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

До поручителя, який виконав зобов’язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов’язанні, у тім числі й ті, що забезпечували його виконання. Поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржникові.

Порука припиняється:

- з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності;

- якщо після настання строку виконання зобов’язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем;

- після закінчення строку, визначеного в договорі поруки. Якщо такий строк не визначено, то порука припиняється, якщо кредитор протягом 6 місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

За гарантією (ст. 560-569 ЦК України) банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов’язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. Гарантія діє протягом строку, на який вона видана. У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов’язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимогу кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред’являють у письмовій формі.

Банківська гарантія (ст. 200 ГК України) – специфічний засіб забезпечення виконання господарських зобов’язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов’язана сторона) не виконає зазначене у ньому певне зобов’язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.

Зобов’язання гаранта перед кредитором припиняється у разі:

1) сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію;

2) закінчення строку дії гарантії;

3) відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гарантові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов’язків за гарантією.

3 огляду на заставу (ст. 572-597 ЦК України) кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не визначено законом (право застави).

Заставодержатель має право користуватися переданим йому предметом застави лише у випадках, визначених договором. За договором на заставодержателя може бути покладений обов’язок здобувати з предмета застави плоди та доходи. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави несе власник заставленого майна, якщо інше не визначено договором або законом.

Наступна застава майна, що вже заставлене, допускається, якщо інше не визначено попереднім договором застави або законом. Перший заставодержатель має переважне право перед наступними заставодержателями на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна.

У разі невиконання зобов’язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває права звернення стягнення на предмет застави, яке відбувається за рішенням суду, якщо інше не визначено договором або законодавством. Реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не визначено договором або законодавством.

Право застави припиняється у разі:

1) припинення зобов’язання, забезпеченого заставою;

2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави;

3) реалізації предмета застави; набуття заставодержателем права власності на предмет застави;

4) інші випадки, передбачені законом.

Кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, зазначеній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов’язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов’язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов’язання (ст. 594-597 ЦК України). Кредитор має право притримати річ у себе також у разі, якщо права на неї, які виникли після передачі речі у володіння кредитору, набула третя особа.

Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження притриманої речі несе кредитор, якщо інше не визначено законом. Кредитор не має права користуватися річчю, яку він притримує у себе. До кредитора, який притримує у себе річ боржника, не переходить право власності на неї.

Читайте також:

1. Аконність залишення засуджених у слідчому ізоляторі для роботи з господарського обслуговування.
2. Аналітичні реакції та вимоги, яким вони повинні відповідати.
3. Апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду
4. Арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду, шляхом звернення органу державної податкової служби до суду.
5. В залежності від того, хто може вимагати виконання договору,останні поділяються на договори, що укладаються на користь їх учасників, та договори на користь третьої особи.
6. Вибір таких методів навчання, які забезпечують самостійність учнів у дослідженні ними літературних явищ.
7. Види адміністративного договору
8. Види господарського обліку
9. Види договору.
10. Види договору: - односторонні та двосторонні.
11. Види і вимірники господарського обліку
12. Види трудового договору

Переглядів: 825