• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Поняття, завдання і функції організацій державного управління

Тема 3. Теоретичні засади організаційного управління

Після вивчення теми потрібно:

Навіщо потрібні організації, як вони утворюються, функціонують та змінюються, чому члени організації діють так, чи інакше - це питання, відповідь на які покликана дати теорія організацій.

Поняття "організація" застосовується у двох контекстах, як об'єкт і як різновид управлінської діяльності, управлінська функція. Остання охоплює проблеми створення організаційних структур, координацію дій підрозділів та управління персоналом.

Як об'єкт організація є об'єднанням двох і більше людей, діяльність яких координується для досягнення загальної мети. Базовими характеристиками організації є: призначення, місце і роль у певній соціальній системі, цілі, технології, філософія (позиція), культура, концепція розвитку, імідж.

Американські фахівці в області менеджменту Т.Питерс і Р.Уотермен запропонували розглядати організацію як єдність семи основних змінних: структури (structure), стратегії (strategy), системи і процедур управління (systems), системи загальних ціннісних установок (shared values), сукупності придбаних навичок та вміння (skills), стилю управління (style) і складу працівників, тобто системи кадрів (staff). Така модель отримала назву "схема 7С". Як бачимо як мінімум 4С (структура, система кадрів, стиль управління, сукупність придбаних навичок та вміння) цієї схеми безпосередньо пов'язані з вирішенням організаційних проблем.

Особливою формою організації за своїм призначенням та впливом на життя і діяльність людей та інших організацій є держава. Держава є основним інструментом політичної системи суспільства, що здійснює управління останнім, охорону його економічної та соціальної структури, організацію та впорядкування соціально-неоднорідного суспільства, забезпечення його цілісності та безпеки.

Обов'язковим атрибутом держави є державна влада, яка здатна впливати на процеси в суспільстві за допомогою спеціальних органів та установ. Способом функціонування і реалізації державної влади з метою її становлення і розвитку є державне управління. Сучасні вчені, зокрема Н.Нижник та С.Мосов, запропонували розглядати державне управління як діяльність органів та установ всіх гілок державної влади з вироблення і здійснення регулюючих, організуючих і координуючих впливів на всі сфери суспільства з метою: задоволення його потреб, що змінюються. Таким чином державне управління поєднує політичну, правову та адміністративну функції.

Перетворення призначень (тобто цілей) держави у дії забезпечується шляхом створення певних органів влади для виконання визначених функцій держави та надання їм відповідних повноважень. За визначенням А.Аблова влада реалізується через організацію, яка стає її матеріальною силою.

Функція і структура управління - дві нерозривно взаємопов'язані та взаємообумовлені сторони системи управління, що виступають відповідно як її зміст і форма. Взаємообумовленість функцій і структури управління передбачає первинність функцій та вторинність структури управління. Принцип первинності стратегії перед структурою, який сформульований А. Чандлером, є основним принципом раціональної структури управління та передбачає, що "стратегія визначає структуру", тобто проектування структури має базуватися на стратегічних планах організації і структура організації повинна бути такою, щоб забезпечити реалізацію її стратегії. При зміні стратегії це має позначитися і на змінах в організаційній структурі.

Процес формування структури державного управління містить розподіл функцій, повноважень та відповідальності в системі управління, а також визначення структури органів управління.

Загальна структурна модель організації системи державного управління в Україні представляє собою наступне (див.рис. нижче).

Системоутворюючими елементами організаційної структури державного управлення є державні органи, які формують і реалізують державно-управлінські впливи.

У найбільш загальному вигляді структура державного управління являє собою три основні гілки влади: законодавчу (парламент), виконавчу (уряд) і судову владу.

У структуру міністерств і відомств входять різні підрозділи (департаменти, головні управління, управління, відділи, сектори), кожне з яких також спеціалізується на конкретній, але вже більш вузькій функції управління.

Центральні органи законодавчої, виконавчої і судової влади представлені в регіонах місцевими органами влади (наприклад, обласними, районними, міськими головними управліннями (відділами) земельних ресурсів, районними і міськими органами зайнятості, охорони здоров'я, соціального забезпечення тощо), які здійснюють державне управління і самоврядування на місцевому рівні, виконуючи ті або інші адміністративні функції.

Загалом структура органів державного управління відповідає певному періоду розвитку суспільства і завданням держави, що знаходить своє відображення в більшій централізації або децентралізації адміністрування, кількості центральних і місцевих органів державного управління, розподілі між ними управлінських функцій, мірі відповідальності за їх виконання та ін.

Проблема становлення державних структур є складною. В Україні здійснюється пошук такої структури, яка б найбільш ефективно вирішувала проблеми державного управління. Він набув характеру адміністративної реформи, головною метою якої є подолання кризи влади та відновлення довіри населення до неї.

Основу організаційної структури державного управління складають органи виконавчої влади. У сукупності вони утворюють найбільш складну і велику частку державного апарату, що зосередив в собі практично всю управлінську інформацію и найважливіші інструменти державного впливу. Тому виконавча влада повинна мати розгалужену вертикаль влади, яка забезпечує проходження, диференціацію, конкретизацію управлінської інформації по всій ієрархії виконавчих органів державної влади та місцевого самоврядування.

За Конституцією України (ст.105, п.15) утворення, реорганізація та ліквідація міністерств та інших центральних органів виконавчої влади здійснює Президент України за поданням Прем'єр-міністра. Наприклад, указами Президента України від 15 грудня 1999 року № 1572/99 "Про систему центральних органів виконавчої влади", № 573/99 "Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади України" та № 1574/99 "Про склад Кабінету Міністрів України" реорганізовано структуру центральних органів державної влади. Такі зміни здійснені з метою вдосконалення системи державного управління, підвищення ефективності функціонування органів виконавчої влади, посилення провідної ролі міністерств як головних суб'єктів вироблення і реалізації державної політики у відповідних галузях і сферах діяльності та поетапного проведення адміністративної реформи в Україні.

Фактично даними указами утворена нова структура центральних органів державної влади та визначена схема взаємодії між ними. Застосовано три градації віднесення до центральних органів виконавчої влади: міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Після формування структури центральних органів державної влади визначаються повноваження, чисельність штату і концепції діяльності кожного з таких органів та закріплюються у відповідних положеннях про ці органи. В Україні положення про центральні органи виконавчої влади затверджуються відповідними указами Президента України.

Наступним завданням центральних органів державної влади є розроблення і утвердження їх структур (центрального апарату). Кожна така структура має будуватися виходячи з призначення органу та його основних завдань (функцій) в межах наданих повноважень, а також штатно-фінансових обмежень.

Основні завдання і функції організацій державного управління як правило визначені в положеннях про них. Наприклад, для міністерств характерні такі типові завдання та функції:

• реалізація державної політики у відповідній галузі;

• узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції про вдосконалення законодавства та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України, Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень міністерство організовує виконання актів законодавства, здійснює систематичний контроль за їх реалізацією;

• бере участь у формуванні та реалізації державної політики як у цілому, так і за відповідними напрямами, розробляє механізм її реалізації;

• прогнозує розвиток економіки у виробничій, науково-технічній, мінерально-сировинній, паливно-енергетичній, трудовій, демографічній, соціальній, фінансовій та інших сферах;

• бере участь у розробленні проектів Державної програми економічного та соціального розвитку України, Державного бюджету України;

• готує пропозиції та бере участь у формуванні та реалізації політики у сфері виконання робіт і поставок продукції для державних потреб;

• розробляє цільові перспективні програми, опрацьовує комплекс заходів, спрямованих на поглиблення економічної реформи;

• реалізує державну стратегію розвитку відповідної галузі (групи суміжних галузей);

• вносить у встановленому порядку пропозиції про зміну умов оподаткування, одержання пільгових кредитів, визначення особливостей приватизації, демонополізації підприємств в окремих галузях;

• готує пропозиції про вдосконалення механізму регулювання розвитку економіки, її структурної перебудови, забезпечення ринкової збалансованості, соціального захисту населення, екологічної безпеки;

• бере участь у формуванні та реалізації інвестиційної політики виходячи з пріоритетних напрямів структурної перебудови економіки;

• розробляє відповідні фінансово-економічні та інші нормативи, механізм їх впровадження, затверджує галузеві стандарти;

• вживає заходів, спрямованих на вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності, захист інтересів українських товаровиробників на зовнішньому ринку та розвиток внутрішнього ринку;

• видає у передбачених законодавством випадках спеціальні дозволи (ліцензії) на проведення окремих видів підприємницької діяльності;

• виступає державним замовником наукових досліджень комплексного характеру;

• бере участь у підготовці міжнародних договорів України, укладає міжнародні договори міжвідомчого характеру;

• здійснює у межах повноважень, визначених законодавством, функції управління майном підприємств, що належать до сфери управління міністерства;

• складає макроекономічні та міжгалузеві баланси;

• розробляє пропозиції про визначення пріоритетних напрямів розвитку економіки;

• бере участь у формуванні та реалізації антимонопольної політики як у цілому, так і за відповідними напрямами (демонополізація економіки, розвиток конкуренції, антимонопольне регулювання, застосування антимонопольного законодавства);

• забезпечує виконання завдань мобілізаційної підготовки та мобілізаційної готовності держави у межах визначених законодавством повноважень;

• забезпечує у межах своєї компетенції реалізацію державної політики стосовно державної таємниці, контроль за її збереженням у центральному апараті міністерства, на підприємствах, в установах і організаціях, що належать до сфери його управління;

• здійснює інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.

Для урядового органу державного управління, який діє у складі міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади характерні такі типові завдання та функції:

• у межах своєї компетенції бере участь у реалізації державної політики у відповідній підгалузі або сфері діяльності центрального органу виконавчої влади;

• здійснює в установленому порядку управління окремими підгалузями або сферами діяльності, зокрема в межах, визначених центральним органом виконавчої влади, управління майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центрального органу виконавчої влади;

• виконує відповідно до законодавства контрольно-наглядові функції у відповідній підгалузі або сфері діяльності;

• здійснює регулятивні та дозвільно-реєстраційні функції щодо фізичних та юридичних осіб;

• узагальнює практику застосування законодавства, розробляє пропозиції щодо його вдосконалення і вносить їх на розгляд керівника центрального органу виконавчої влади тощо.

Ступені управління в організаціях державного управління знаходяться у вертикальній залежності (вертикаль управління) і підпорядковуються один одному за ієрархією. Звідси виникла пірамідальна структура управління та відповідних посад, типова структура якої для центральних органів виконавчої влади складається з таких рівнів:

• керівник (міністр, голова, начальник);

• заступник керівника;

• начальники департаментів, управлінь, самостійних відділів;

• начальники відділів, секторів;

• головні, провідні спеціалісти, спеціалісти І та II категорій.

При побудові організаційних структур державного управління необхідне використання базових знань з теорії організації та досвіду їх побудови.

Читайте також:

1. ERP і управління можливостями бізнесу
2. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
3. III. КОНТРОЛЬ і УПРАВЛІННЯ РЕКЛАМУВАННЯМ
4. Oracle Управління преміальними
5. V. Завдання.
6. VІ. Підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.
7. VІ. План та організаційна структура заняття
8. А. Видання прав актів управління
9. Автоматизована система ведення державного земельного кадастру
10. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ ДИСПЕТЧЕРСЬКОГО УПРАВЛІННЯ
11. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ДОРОЖНІМ РУХОМ
12. Адаптація персоналу: цілі та завдання. Введення у посаду

Переглядів: 733