Торгове посередництво в міжнародній економіці

Серед численних посередницьких організацій важливе місце займають торгові фірми які поділяються на спеціалізовані компанії з обмеженою товарною номенклатурою та на універсальні або багато товарні торгові компанії. Серед останніх найбільш розвинутими є торгові дома - крупні торгові об'єднання які мають тісні контакти із виробниками товарів і банками. Торгові дома займаються закупкою великих партій товарів і перепродажем їх іншим торговим фірмам а також їх реалізацією через свою збутову сітку.

Поряд із спеціалізованими та універсальними торговими компаніями або домами функції посередників можуть здійснювати й інші організації.

До яких відносять:

1. Прості посередники роль яких виконують торгові фірми та окремі особи. Серед них виділяють самостійно діючих брокерів та брокерських контор. Брокери та їх об'єднання як правило діють при товарних біржах і можуть мати відділення як всередині країна так і за кордоном. Виробничі фірми укладають договір з простими посередниками які беруть на себе завдання знайти зацікавленого імпортера і здійснити його знайомство з експортером для підписання контракту про купівлю-продаж товарів. Самі ж посередники не беруть участь у підписанні контрактів.

2. Повірені - експортери або імпортери довіряють повіреним іноземних фірмам або особам здійснити угоди від їх імені і за їх рахунок. Повірені несуть майнову відповідальність за перевищення вказаних у договорі повноважень.

3. Комісіонери - посередники, яким експортери та імпортери надають право заключати контракт від свого імені, хоча і а рахунок замовника. При цьому комісіонери не відповідають за невиконання умов контракту продавцями або покупцями, за винятком тих випадків коли така відповідальність передбачена договором комісії. В договорах комісії також зазначені об'єми повноважень комісіонерів в частині технічних і комерційних умов угод.

4. Консигнатори - різновид посередників комісіонерів при якому експортер (консигнант) поставляє товар на склад посередників (консигнаторів) для реалізації їх на ринку на протязі визначеного терміну. Консигнатор розраховується із власником товарів по мірі їх реалізації, але непродані до , вказаного терміну товари можуть бути повернути їх власникам. При цьому для підвищення надійності збуту товарів використовується частково повернена або неповернена консигнація. У першому випадку консигнатор бере на себе зобов'язання купити певну частину товару нереалізованого до закінчення терміну договору. При неповернені консигнації увесь непроданий у встановлений термін товар повинен викупити сам консигнатор.

5. Торгові агенти - посередники, завданням яких є здійснення представницьких функцій простих посередників які сприяють укладання договорів, а також виконання функції повірених які укладають угоди від імені експортерів та імпортерів.

6. Дистриб'ютори - порівняно з іншими посередниками вони займаються перепродажами товарів від свого імені і за свій рахунок. На відміну від інших посередників дистриб'ютори самі укладають контракти з продавцями і покупцями та вирішують широке коло завдань пов'язаних із зовнішньоторговими операціями.

ТЕМА 5. РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ НА НАЦІОНАЛЬНОМУ ТА МІЖНАРОДНОМУ РІВНЯХ.

1. Види зовнішньоторговельної політики.

2. Тарифні інструменти зовнішньоторговельної політики.

3. Нетарифні методи регулювання міжнародної торгівлі.

4. Регулювання торгівлі на міжнародному рівні.

1. Види зовнішньоторговельної політики.

Зовнішньоторговельна політика - цілеспрямований вплив держави на торгівельні відносини з іншими країнами.

Основними цілями зовнішньо-тоогівельної політики є:

♦ зміна ступеня і способу участі країни в міжнародному поділі праці;

♦ зміна обсягу експорту та імпорту;

♦ зміна структури зовнішньої торгівлі;

♦ забезпечення країни необхідними ресурсами (сировиною, енергією і т.п.);

♦ зміна співвідношення експортних та імпортних цін. Існує 2 основних види зовнішньо - торговельно)' політики:

1. Політика вільної торгівлі ("фритредерство") - політика мінімального державного втручання у зовнішню торгівлю, яка розвивається на основі ринкового попиту і пропозиції Проте, це не означає повного усунення держави від можливості впливати на напрями господарської діяльності. Держава укладає договори з іншими країнами, щоб надати максимальну свободу усім своїм господарським суб'єктам.

2. Протекціонізм - політика державного захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції за допомогою використання тарифних і нетарифних інструментів торгової політики.

Крайній ступінь протекціонізму - економічна автаркія, при якій країни намагаються обмежити імпорт лише тими товарами, виробництво яких в даній країні неможливе. Експорт допускається тією мірою, якою він забезпечує імпорт. Тобто автаркійна політика передбачає, що будь - який імпорт повинен бути замінений на вітчизняну продукцію.

Протекціонізму властиві декілька основних видів. Коли він спрямований проти окремих країн чи товарів, то мова йде про селективний протекціонізм. Якщо йдеться про конкретні галузі, перш за все сільське господарство, то такий протекціонізм називають галузевим. Протекціонізм, який проводиться об'єднанням країн стосовно до країн, які в нього не входять, називається колективним.

Розрізняють також прихований протекціонізм, якщо він здійснюється методами внутрішньої економічної політики.

Державне регулювання міжнародної торгівлі може бути:

1. Одностороннім, коли інструменти державного регулювання використовуються урядом країни в односторонньому порядку без згоди або консультації з її торговими партнерами. За звичай, односторонні заходи застосовуються у відповідь на аналогічні кроки інших країн і приводять до виникнення напружених політичних відносин між торговими партнерами (обкладення окремих товарів митом, введення квот на імпорт і ін.).

2. Двохстороннім, коли заходи торгової політики погоджуються між країнами, які є торговими партнерами. Наприклад, за взаємною домовленістю кожної з сторін можуть вводитися конвенційні мита, які не ущемляють інтереси іншої країни, країни можуть погоджувати технічні вимоги до маркування, упаковки, домовлятися про взаємне визнання сертифікатів якості і ін.

3. Багатостороннім, коли торгова політика погоджується і регулюється багатосторонніми угодами. Приклади багатосторонньої політики включають Генеральну угоду з тарифів та торгівлі (ГАТТ), угоди в сфері торгівлі країн-членів Європейського Союзу (ЄС).

Основним принципом міжнародного права є те, що кожна держава володіє виключним юридичним правом над своєю територією і всі юридичні і фізичні особи, котрі знаходяться на цій території, підпадають під її юрисдикцію. Тому, для оцінки торгових договорів питанням принципової важливості є режим, який надається на території даної держави іноземним товарам, послугам і капіталу.

Правові режими.

В практиці регулювання міжнародної торгівлі найчастіше використовуються наступні режими:

1. Режим найбільшого сприяння (РНС) - умова, закріплена в міжнародних торгових угодах, яка передбачає надання сторонам, які домовляються, один одному всіх прав, переваг та пільг, якими користується або буде користуватися будь-яка третя держава. З РНС існують винятки. Але в наступних межах:

1) винятки для сусідніх країн - їх цілю є полегшити прикордонну торгівлю(1% світової торгівлі);

2 винятки і переваги, які випливають з угод про створення митних союзів і зон вільної торгівлі декількох країн (в рамках інтеграційних угрупувань здійснюється до 40% міжнародної торгівлі); 3) винятки для країн, що розвиваються в рамках загальної системи преференції, яка діє з 1971 року та передбачає надання високо розвинутими та країнами з перехідною економікою митних пільг країнам, що розвиваються митних пільг у вигляді ліквідації або значного зниження тарифів на імпорт товарів із цих країн.

2. Національний режим - режим економічних відносин між державами, при якому одна держава надає іноземним фізичним і юридичним

особам режим не менш сприятливий, ніж режим для своїх юридичних і фізичних осіб. Найчастіше національний режим використовується у

відносинах між країнами-членами інтеграційних угрупувань і застосовується для вивозу капіталу. Інститути управління ЗЕД на території України включають:

• державні органи управління;

• інститути недержавного регулювання ЗЕД (оперативно-комерційний апарат). Державні органи управління поділяються на:

I рівень: Верховна Рада, Кабінет Міністрів

II рівень: органи, які слідкують та забезпечують регулювання експортно-імпортних потоків. Це Міністерство зовнішньоекономічних зносин і торгівлі, НБУ, Ексімбанк, Головне управління митного контролю. До даного рівня також відносять регіональні відділення Міністерства зовнішньоекономічних зносин, функціональні та галузеві міністерства (Центральне статистичне управління, Міністерство іноземних справ, податкові відомства і т.п.).

III рівень: органи, які слідкують за дотриманням прав країни за кордоном. До них відносять: торгові представництва країни за кордоном, апарат радників з економічних питань при посольствах країни за кордоном апарат експертів, які представляють країну в міжнародних економічних організаціях.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Методи організації міжнародної торгівлі	\|	Тарифні інструменти зовнішньоторговельної політики.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.