• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Регулювання міжнародної інвестиційної діяльності

Рис. 6.2. Схема процесу регулювання міжнародної

інвестиційної діяльності держави [12]

Отже, ефективне застосування всіх елементів організаційно-економічного механізму в процесі регулювання міжнародної інвес­тиційної діяльності дасть змогу створити належне макросередовище для проведення гнучкої інвестиційної політики, підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняних підприємств на міжнародному ринку і забезпечення пріоритетного розвитку стратегічно важливих галузей.

Практика державного регулювання
іноземного інвестування в Україні

Регулювання іноземного інвестування в Україні здійснюють численні міністерства та відомства, які формують і реалізують державну політику у доручених сферах управління, у межах своєї компетенції видають акти управління, організують і контролюють їх виконання. Центральні органи виконавчої влади функціональної (міжгалузевої) компетенції, до функцій яких належить регулювання іноземного інвестування, виконуючи покладені на них завдання, приймають рішення і вживають заходи, обов’язкові для всіх галузе­вих органів управління.

Слід зауважити, що в Україні система державних органів вико­навчої влади, що розробляють державну політику в галузі інозем­ного інвестування, зазнає постійних змін.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 19.01.94 р. № 16 було затверджене «Положення про Агентство міжнародного співро­бітництва та інвестицій», створеного на базі Національного центру реалізації міжнародної технічної допомоги. До функцій Агентства відносилось: реалізація державної політики в галузі міжнародного співробітництва та інвестицій, сприяння прискоренню інтеграції України у світову економіку та здійснення координації цих процесів з урахуванням пріоритетних напрямів розвитку економіки України, узагальнення практики застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, та розробка пропозицій щодо його вдосконалення. Основними завданнями Агентства були: формуван­ня спільно з відповідними органами державної виконавчої влади ефективної системи співробітництва з міжнародними організаціями, урядовими і неурядовими організаціями іноземних держав (донора­ми, інвесторами і кредиторами), сприяння залученню і раціональ­ному спрямуванню зовнішніх фінансових і технічних ресурсів на здійснення економічної реформи, структурної перебудови та розвиток економіки України, координація діяльності у цій сфері. Названа вище постанова і, відповідно, положення, що нею визначались, втра­тили чинність на підставі Постанови КМУ від 25.08.04 р. № 1109.

Указом Президента України від 26.06.95 р. № 488/95 було затвер­джене «Положення про Агентство координації міжнародної технічної допомоги», яке також згодом втратило чинність на підставі Указу Президента України від 27.01.99 р. № 70/99.

Указом Президента України від 02.07.96 р. № 493/96 було затвер­джене «Положення про Національне агентство України з реконструк­ції та розвитку». Через два роки зазначене Агентство було перейме­новане згідно Указу Президента України від 23.04.98 р. № 357/98, яким затверджено «Положення про Національне агентство України з питань розвитку та європейської інтеграції» (НАУРЄІ). На це Агентство було покладено завдання розробки і реалізації державної політики в сфері ефективного залучення та використання іноземних інвестицій, а також моніторингу інвестиційного клімату.

НАУРЄІ здійснює міжвідомчу координацію з питань міжгалу­зевого економічного та соціального співробітництва України з Євро­пейським Союзом, бере участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері взаємодії з міжнародними, міждержавними і регіо­нальними організаціями, кредитно-фінансовими установами й іншими організаціями іноземних держав, їх угрупувань з метою залучення кредитів, грантів, міжнародної технічної допомоги, іноземних інвес­тицій, а також здійснює контроль за ефективністю використання залучення зовнішніх ресурсів, відповідно до наданих повноважень координує діяльність органів виконавчої влади і суб’єктів госпо­дарювання у цій сфері.

Аналіз завдань і повноважень НАУРЄІ показує, що на цей дер­жавний орган виконавчої влади було покладено проведення єдиної державної політики в сфері іноземного інвестування. Експеримент щодо надання відповідних функцій різним органам функціональної компетенції не виправдав себе. Іноземне інвестування розглядається як складне і водночас стратегічне явище, що потребує дієвого і професійного регулювання, яке має здійснюватися одним органом.

Національне агентство з питань розвитку та європейської інтеграції було ліквідовано у 2000 р. згідно затвердженого Указом Президента України від 23.10.2000 р. № 1159/2000 «Положення про Міністерство економіки України», яке стало правонаступником деяких органів виконавчої влади, у т.ч. і НАУРЄІ (згодом Міні­стерство економіки України було перейменоване у Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України).

Отже, відповідні завдання і функції щодо регулювання інозем­ного інвестування відтепер вирішує Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України, зокрема, вносить пропози­ції щодо визначення пріоритетних напрямів та організовує в межах своїх повноважень роботу із залучення в економіку України інозем­них кредитів, іноземних інвестицій, грантів, міжнародної технічної допомоги; розробляє основні напрями та забезпечує проведення державної інвестиційної політики; розробляє та організовує реаліза­цію заходів, спрямованих на нарощування інвестиційних ресурсів, створення сприятливого інвестиційного клімату; розробляє пропози­ції щодо обсягів державних централізованих капітальних вкладень та здійснює контроль за їх ефективним використанням; бере участь у розробленні проектів нормативно-правових актів з питань розвит­ку фондового ринку, підготовці пропозицій щодо розвитку і вдоско­налення законодавства про страхову діяльність; забезпечує держав­не регулювання у сфері здійснення українських інвестицій у негро­шовій формі за кордон. До компетенції Мінекономіки також відно­ситься створення міжвідомчих комісій для конкурсного відбору інвестиційних проектів, що реалізуються за рахунок кредитів комер­ційних банків з частковим відшкодуванням відсоткових ставок.

Проте слід зазначити, що й інші центральні органи виконавчої влади функціональної компетенції також беруть участь у регулю­ванні іноземного інвестування.

Органи місцевого самоврядування у практиці регулювання іноземного інвестування видають індивідуальні акти – правові доку­менти, що регулюють діяльність конкретного іноземного інвестора. Зокрема, на місцеві державні адміністрації покладено завдання щодо реєстрації іноземних інвестицій. Місцеві органи влади в межах своєї компетенції можуть надавати підприємствам з іноземними інвести­ціями окремі пільги, в тому числі в частині сплати місцевих подат­ків і зборів.

Існує практика заснування спільних підприємств за участю місцевих державних адміністрацій.

У державному регулюванні іноземного інвестування беруть участь і судові органи, які вирішують справи (спори) на підставі чинного законодавства з дотриманням визначеної процедури.
У переважній більшості випадків суди видають індивідуальні акти регулювання – рішення, які вирішують конкретний спір за участю конкретних інвесторів. Але суди можуть видавати і нормативні акти, які розповсюджують свою дію на невизначене коло суб’єктів регулювання.

В Україні набула розвитку практика створення консультатив­них і дорадчих органів, що здійснюють допоміжні й інформаційні функції у сфері іноземного інвестування.

Указом Президента України від 03.03.97 р. № 200/97 затвер­джено «Положення про Палату незалежних експертів з питань інозем­них інвестицій» (наразі цей документ втратив чинність). Палата була постійно діючим консультативно-дорадчим органом при Президентові України, що розглядала спори між іноземними інвесторами й орга­нами виконавчої влади і місце­вого самоврядування на досудовому етапі та подавала Президентові України або за його дорученням державним органом конкретні про­позиції щодо оперативного врегу­лювання спорів. До розгляду таких спорів залучалось три експерти (один – з української сторони, один – зі сторони нерезидента і один – за погодженням сторін).

Указом Президента України від 11.04.97 р. № 323/97 затвер­джено «Положення про Консультативну раду з питань іноземних інвестицій». Рада є консультативним органом при Президентові України, створеним з метою забезпечення розробки та реалізації державної політики щодо залучення й ефективного використання іноземних інвестицій в економіку України, використання сучасного світового економічного досвіду, прискорення інтеграції України у світові економічні процеси.

Консультативна рада з питань іноземних інвестицій створена для активізації вкладень нерезидентів в економіку України. По суті, цей орган покликаний готувати обґрунтовані пропозиції щодо регулювання іноземного інвестування на президентському рівні. Консультативна рада розглядає ключові проблеми інвестиційного процесу, регулювання іноземного інвестування на макроекономіч­ному рівні; сприяє визначенню основних засад державної політики щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні, залучення та ефективного використання іноземних інвестицій в Україні для за­безпечення розвитку її економіки; сприяє формуванню привабливо­го іміджу України серед потенційних іноземних інвесторів; аналізує та узагальнює проблеми, що стримують іноземне інвестування в еко­номіку України, визначає політичні, організаційні, юридичні, еконо­мічні й інформаційні шляхи їх вирішення; готує пропозиції щодо сти­мулювання інвестиційної діяльності, зокрема з урахуванням дос­віду інших держав у сфері залучення іноземних інвестицій, та щодо усу­нення перешкод, які негативно впливають на інвестиційний клімат в Україні; пропонує державні заходи щодо активізації залучення українських суб’єктів підприємницької діяльності до міжнародних ринків товарів, капіталів і послуг тощо.

Указом Президента України від 30.12.05р. № 1873/2005 за­твер­­джено «Положення про утворення Державного агентства з інвес­тицій та інновацій». Держінвестицій України як центральний орган виконав­чої влади із спеціальним статусом, на який покладено орга­нізаційне, інформаційне, правове й інше забезпечення діяль­ності Національної ради України з інвестицій та інновацій (остання згідно Указу Президента України від 18.08.06 р. № 691/2006 замінена на Національну раду з інноваційного розвитку України).

Основними завданнями Держінвестицій України є покращення інвестиційного клі­мату, сприяння залученню інвестицій в економіку України, участь у формуванні і забезпеченні реалізації державної інвестиційної й інноваційної політики, координа­ція роботи центр­альних органів виконавчої влади у сфері інвести­ційної й іннова­ційної діяльності.

З метою покращення інвестиційного іміджу України, створення сприятливих економічних, правових та організаційних умов для діяль­ності іноземних інвесторів Постановою Кабінету Міністрів України від 02.08.05 р. № 666 затверджено «Положення про Український центр сприяння іноземному інвестуванню». Центр є бюджетною установою (проте не є органом державної виконавчої влади), яка належить до сфери управління Держінвестицій.

Центр утворено для забезпечення інформаційно-аналітичної, методичної, організаційної й іншої підтримки інвестиційної діяль­ності іноземних інвесторів та сприяння залученню іноземних інвес­тицій в економіку України.

Завдання центру полягають у практичній реалізації державної інвестиційної політики України, виконання завдань державних органів виконавчої влади в сфері інвестиційної діяльності: інформаційна й організаційна підготовка інвестиційних проектів іноземних інвесторів за принципом «єдиного вікна»; розроблення та виконання комп­лексу заходів щодо формування позитивного інвестиційного іміджу України та її регіонів; визначення додаткових інструментів сприян­ня залученню іноземних інвестицій, адаптованих до умов конкретних регіонів, зокрема промислових та технологічних парків, надання до­помоги регіонам у практичному їх застосуванні; підготовка пропо­зицій щодо стимулювання інвестиційної діяльності іноземних інвес­торів, усунення перешкод в її здійсненні; надання потенційним інозем­ним інвесторам інформації щодо умов підприємницької й інвестицій­ної діяльності, інвестиційних можливостей України та її регіонів; сприяння досудовому врегулюванню спорів між іноземними інвес­торами і державними органами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.07 р. № 37 затверджено «Положення про Раду інвесторів при Кабінеті Міністрів України».

Рада Інвесторів є постійно діючим консультативно-дорадчим органом при КМУ, до основних завдань якої відносяться: підготов­ка пропозицій щодо формування державної інвестиційної політики, зокрема механізму державно-приватного партнерства; надання об­ґрун­тованих пропозицій щодо реалізації інвестиційних проектів, спрямованих на розвиток пріоритетних галузей економіки, а також адміністративно-територіальних одиниць; участь у роз­робленні і про­веденні експертизи проектів окремих нормативно-правових актів з питань інвестиційної діяльності; надання аналітичної, інформацій­ної допомоги державним органам, установам та організаціям з питань, пов’язаних з її діяльністю; сприяння ефективній взаємодії органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і суб’єктів господарської діяльності у сфері інвестиційної діяльності.

На даний час обговорюється питання про створення інших дослідницьких і консультативно-дорадчих органів у сфері іноземно­го інвестування, зокрема Агентства сприяння іноземним інвестиціям і Центру моніторингу інвестиційного клімату.

Дискусійним питанням є доцільність надання пільг окремим іноземним інвесторам. З одного боку, така практика сприяє припли­ву іноземних інвестицій, надає нерезидентові певні гарантії, підвищує привабливість економіки для капіталів іноземних суб’єктів тощо. З іншого, втрачається прозорість державної економічної політики та порушується принцип рівності до учасників інвестиційного процесу. Крім того, знижуються доходи бюджетів. Питання щодо надання пільг суб’єктам ринку, в тому числі інвесторам, слід поставити у чітко визначені правові рамки, щоб усі знали, які пільги можуть бути надані в тому чи іншому випадку, в яких розмірах, хто їх надає тощо. При цьому необхідно зазначити, що повне анулювання пільг на даному етапі неможливе.

Не спричинила значного надходження капіталів нерезидентів і практика створення вільних економічних зон. Це зумовлено тим, що такі зони не були націлені, насамперед, на залучення іноземних ін­вестицій. У зонах фактично не вирішені питання дерегуляції. Так звані органи управління ВЕЗ були по суті додатковими контроле­рами.

Аналіз практики регулювання іноземного інвестування в Україні дає змогу зробити висновок, що апарат держави використовує різноманітні методи і важелі – економічні, адміністративні, організа­ційні, а також різні форми – правові і не правові. Прикладами засто­сування економічних важелів можуть бути: створення спеціаль­них (вільних) економічних зон і запровадження в таких зонах пільгового режиму господарської й інвестиційної діяльності, запровадження пільгового митного режиму для іноземних інвесторів, заходи щодо заохочення реінвестицій. Прикладами застосування адміністратив­них важелів можуть бути: визначення порядку реєстрації іноземних інвестицій, оцінки іноземних інвестицій, переказу прибутків інозем­них інвесторів за кордон.

Правові форми у практиці державного регулювання іноземно­го інвестування використовуються значно частіше, ніж неправові. Прикладами застосування правових форм можуть бути: видання законів, указів і розпоряджень Президента, постанов і розпоряджень Уряду, інструкцій та наказів державних органів виконавчої влади, про що йшлося вище. Прикладами застосування неправових форм можуть бути: застосування засобів агітації посадовими особами
при спілкуванні з потенційними інвесторами, проведення нарад і засідань за участю іноземних інвесторів, робота консультативно-дорадчих органів, на які запрошуються іноземні інвестори.

Втім, як уже зазначалося, важко очікувати значних вливань
із-за кордону за умов низької інвестиційної привабливості, право­вої, економічної та політичної нестабільності, відсутності сталих гарантій інвестування.

Отже, в Україні вирішується складна проблема сьогодення – реалізація концепції адміністративної реформи, яка має, по суті, визначити принципи реформування управління суспільством і держа­вою. Широкомасштабна реформа має на меті прискорити транс­формацію від авторитарної до демократичної системи управління господарством, модернізувати відносини у сфері державного мене­джменту, сформувати новий тип державного діяча-керівника. Проте наразі хід адміністративної реформи загальмовано. Політична система в Україні ще надто далека від нормальних демократичних стандартів. Суперечності та конфлікти між законодавчою і виконавчою гілками влади мають хронічний характер взаємної недовіри, що унеможлив­лює нормальне управління державою. Судова влада не сприйма­ється як окрема гілка влади. Не забезпечено стабільності законодав­ства, правові приписи не виконуються не тільки на мікрорівні, а й на рівні вищого керівництва. Довіра до реформ залишається низькою. Не забезпечено ефективності державного управління.

Однією з ключових тенденцій розвитку світової економіки
з 90-х років ХХ століття є регіоналізація, яку можна розглядати,
з одного боку, як певний прояв глобалізації, з іншого – як явище, що сприяє об’єднанню держав та є каталізатором інтеграційних процесів у них. Яскравим прикладом процесів утворення могутніх регіональних коаліцій, які претендують на роль центрів впливу,
є створення і розширення Європейського Союзу.

Підвищення ефективності інвестиційної співпраці України з країнам ЄС є однією з важливіших складових у стратегії інтеграції української економіки до світового господарства. Проте, як свідчить практика, швидке розширення ЄС шляхом приєднання країн, які недостатньо готові до членства в ньому, є небезпечним оскільки може підірвати його авторитет і фінансову могутність. Це зумовлює актуальність адаптації законодавства України до норм права ЄС.

Основними правовими актами ЄС, що врегульовують функціо­нування фондового ринку, є:

– Директива Ради 93/22/ЕЕС від 10.05.93 р. щодо інвестицій­них послуг у сфері цінних паперів;

– Директива Ради 85/611/ЕЕС від 20.12.85 р. щодо узгодження законів, підзаконних та адміністративних актів, що стосуються інсти­тутів спільного інвестування у цінні папери;

– Директива Ради 89/298/ЕЕС про координацію вимог стосовно встановлення, впорядкування та розповсюдження проспекту, який буде виданий під час пропозиції цінних паперів, що підлягають обігу, широким масам від 17.04.89 р.;

– Директива Ради 2001/34/ЕС від 28.05.01 р. щодо допуску цінних паперів до офіційного лістингу на фондовій біржі і про інфор­мацію, що повинна бути опублікована про ці цінні папери [66].

Ці нормативні акти належать до компетенції Генерального Директорату з питань внутрішнього ринку, мають різні сфери засто­сування, взаємодоповнють один одного та призначені для створення єдиного ринку цінних паперів, зокрема, регулюють питання випуску (емісії) та обігу цінних паперів.

У праві ЄС виділено таких учасників ринку інвестиційних послуг:

1) Суб’єкти інвестиційної діяльності:

– власне суб’єкти інвестиційної діяльності (інвестиційні фірми);

– кредитні установи, що надають інвестиційні послуги;

2) Інститути спільного інвестування (ICI), які є специфічним гравцем на ринку інвестиційних послуг:

– спільний фонд (в тому числі пайовий траст);

– інвестиційна компанія [13].

Відповідно до Директиви 93/22 суб’єктами інвестиційної діяльності на ринку цінних паперів (інвестиційними фірмами) є будь-які юридичні особи, основним видом діяльності яких є надання інвестиційних послуг для третіх осіб на професійній основі. У зако­нодавстві ЄС немає прямої заборони щодо поширення (державами-членами) поняття «суб’єкт інвестиційної діяльності» також на від­повідних фізичних осіб. Проте, якщо такі фізичні особи надають інвестиційні послуги, що включають, зокрема, зберігання цінних паперів чи коштів третіх осіб, дозволяється це виключно за дотримання таких умов:

– права власності третіх осіб на такі цінні папери і кошти повинні бути захищені, зокрема, від претензій кредиторів (щодо звернення стягнення на майно, відшкодування збитків і претензій іншого характеру), заявлених до суб’єкта інвестиційної діяльності чи до його власників, так само, як і у випадку неплатоспроможності суб’єкта інвестиційної діяльності чи його власників;

– на суб’єкта інвестиційної діяльності, так само як і на його власників, повинні поширюватися відповідні норми щодо критеріїв платоспроможності;

– річна звітність суб’єкта інвестиційної діяльності має переві­рятись аудитором, кваліфікація якого визнається за національним правом;

– якщо власником суб’єкта інвестиційної діяльності є одна осо­ба, він має вжити відповідних заходів з тим, щоб забезпечити захист інтересів інвесторів на випадок припинення діяльності суб’єкта
з причини смерті, втрати дієздатності та в інших подібних випадках.

Відповідно до Директиви 85/611 ІСІ вважаються суб’єкти підприємницької діяльності, які відповідають наступним вимогам:

– виключним видом діяльності таких суб’єктів є здійснення спільного інвестування коштів, отриманих від невизначеного кола осіб, у цінні папери, що підлягають обігу, та/або інші ліквідні фі­нансові інструменти;

– за умови дотримання у своїй діяльності принципу дивер­сифікації ризику;

– сертифікати таких суб’єктів на вимогу їх власників викупо­вуються або погашаються, прямо чи опосередковано, за рахунок активів таких ICI. Еквівалентними викупу і погашенню вважаються заходи, до яких вда­ються ICI для забезпечення того, щоб біржова вартість їх сертифікатів істотно не відрізнялась від вартості їх чистих активів [66].

ICI можуть створюватися (відповідно до законодавства тієї чи іншої держави-члена) у вигляді: договірного утворення – «спільний фонд», ведення справ якого на договірних засадах здійснює компанія-керуючий (компанія з управління активами); трастового утворення – «пайовий траст», ведення справ якого здійснює професійний траст; статутного утворення – «інвестиційна компанія» зі статусом окремої юридичної особи.

Директивою 93/22 визначені наступні інструменти фондового ринку:

– цінні папери, що підлягають обігу, та інвестиційні серти­фікати. До цінних паперів, що підлягають обігу віднесено: акції та подібні цінні папери; облігації та інші боргові зобов’язання, що обертаються на ринку капіталів; будь-які інші цінні папери, що підлягають обігу та надають право придбати вказані вище цінні папери шляхом підписки чи обміну або призначені для здійснення готівкових (грошових) розрахунків, за винятком засобів платежу;

– інструменти грошового ринку;

– строкові контракти (ф’ючерси) та інші подібні інструменти, що передбачають грошову форму оплати;

– процентні строкові контракти (форварди);

– строкові контракти на обмін (на певну дату у майбутньому) при залежності ціни від процентної ставки, валютного курсу чи фондового індексу (процентні, курсові чи індексні свопи);

– опціони, що дають право на купівлю чи продаж будь-якого із зазначених інструментів, у т.ч. інструментів, що передбачають грошову форму оплати [66].

Діяльність на фондовому ринку ЄС підлягає ліцензуванню. Тільки після отримання від компетентних органів держав-членів ЄС ліцензії, суб’єкт може здійснювати такі види діяльності:

– прийняття і розміщення від імені клієнта замовлень стосовно одного чи кількох інструментів фондового ринку (ринку інвестицій­них послуг);

– виконання таких замовлень за рахунок третіх осіб;

– укладення угод з одним чи кількома інструментами фондо­вого ринку (ринку інвестиційних послуг) від свого імені і за власний рахунок;

– управління інвестиційними портфелями за дорученням інвес­торів, на власний розсуд та на основі індивідуального підходу, якщо до таких портфелів входить один чи кілька інструментів фондового ринку (ринку інвестиційних послуг);

– андеррайтинг інструментів фондового ринку (ринку інвес­тиційних послуг) та розміщення їх емісій.

Поряд з такими видами діяльності, що зазначаються у ліцензії, суб’єкту може бути дозволено надавати і так звані «додаткові послуги». Проте, надання окремо «додаткових» послуг (без основ­них) не дозволяється.

Такими «додатковими» послугами є:

– зберігання й управління стосовно одного чи декількох ін­струментів фондового ринку (ринку інвестиційних послуг);

– послуги відповідального зберігання (оренда депозитних скриньок);

– надання кредитів і позик інвестору для забезпечення йому можливості виконати операцію з одним чи кількома інструментами фондового ринку (ринку інвестиційних послуг), якщо її учасником виступає позико-/кредитодавець;

– консультації підприємствам з питань структури активів, стратегії виробництва та пов’язаних з цим питань, а також консуль­тації та послуги, пов’язані із злиттям та придбанням підприємств;

– послуги, пов’язані з андеррайтингом;

– консультації щодо інвестицій в один чи декілька інстру­ментів фондового ринку (ринку інвестиційних послуг);

– послуги з обміну валют, якщо вони пов’язані з наданням інвестиційних послуг [13].

Умови видачі відповідної ліцензії визначаються відповідним національним правом і положеннями права ЄС. Зокрема, Директива 93/22 вимагає, щоб інвестиційні фірми відповідали вимогам про достатність капіталу та належне керівництво. Критерії належного керівництва інвестиційною фірмою визначаються через оцінку яко­стей щонайменше як двох керівників фірми, які разом визначають напрямки діяльності фірми. Якості керівника оцінюються через такі категорії як: «добра репутація»; «достатній досвід». Особлива увага у праві ЄС приділяється також відсутності перешкод для здійснення належного нагляду компетентним органом, а також обов’язковості представлення компетентному органу «програми діяльності», де, зокрема, мають зазначатися види операції, які має на меті здійсню­вати суб’єкт, та структура його організації.

Компетентний орган може відкликати ліцензію у суб’єкта інвестиційної діяльності (інвестиційної фірми) у таких випадках:

– суб’єкт не використовує ліцензію протягом 12 місяців, прямо повідомляє про відмову від продовження відповідної діяльності; чи припиняє надавати інвестиційні послуги на строк, що перевищує 6 місяців, якщо тільки держава-член прямо не передбачить, що останній випадок не може бути підставою для відмови;

– ліцензію було отримано на підставі поданих неправдивих відомостей або іншим неправомірним шляхом;

– суб’єкт більше не задовольняє вимогам, на підставі яких було видано ліцензію;

– суб’єкт не відповідає критеріям достатності капіталу;

– у діяльності суб’єкта мали місце суттєві чи систематичні правопорушення;

– інші випадки, передбачені національним законом держави-члена.

Питання захисту інвесторів від ризиків пов’язаних з інвести­ціями в цінні папери, а також підвищення довіри до цінних паперів, що підлягають обігу, регулює Директива 89/298, положення якої застосовуються до: цінних паперів, що підлягають обігу і вперше пропонуються широким масам у державі-члені та не зареєстровані на фондовій біржі; частини цінних паперів одного випуску, що підлягають обігу.

Згідно з Директивою 89/298 одразу після оголошеної пропози­ції цінних паперів повинен бути опублікований проспект, який після складання передається компетентним органам. Рекламні оголошення, повідомлення, плакати і документи, що повідомляють про відкриту пропозицію, можуть бути поширені раніше, але з обов’язковим наступним публікуванням проспекту і з вказівкою на місце і дату опублікування.

Проспект цінних паперів може бути опублікований у таких формах:

– оголошення в одній або більше газет, що поширюються на всій території країни-члена, в якій було зроблено публічну пропо­зицію;

– безкоштовна брошура, що розповсюджується на всій тери­торії країни-члена, в зареєстрованому офісі емітента та в офісах фінансових організацій, що будуть діяти як агенти по платежах у державі-члені, де зроблена пропозиція;

– в офіційному виданні компетентних органів держави-члена, в якій публікується відкрита пропозиція.

Проспект цінних паперів містить таку інформацію [13]:

1. Відповідальні за проспект: імена і функції; їх заяви про досто­вірність і повноту інформації, що наведена у проспекті.

2. Опис цінних паперів: природа цінних паперів, що пропо­нуються; обсяг і мета емісії; права, які набувають власники цінних паперів; прибутковий податок, утриманий на самому початку; період, протягом якого пропозиція є відкритою; дата, з якої починає діяти право на дивіденди чи відсотки; особи, які підписують або гаран­тують пропозицію; будь-які обмеження на вільну передачу цінних паперів, що пропонуються, та ринків, на яких ними можуть торгува­ти; установи, що діють як агенти по платежах; ціна, по якій пропо­нуються цінні папери, або порядок і графік встановлення ціни, час складання проспекту; методи платежу; порядок реалізації будь-якого переважного права на покупку та методи і часові рамки для доставки цінних паперів.

3. Інформація про емітента: назва, зареєстрований офіс; дата реєстрації, законодавство, що застосовується до емітента, юридична форма емітента, його цілі, зазначення регістра і відповідного вхідного номера; обсяг акціонерного капіталу, випущеного за підпискою, номер і головні подробиці про цінні папери, з яких складається капітал, та будь-яка частина капіталу, яку ще потрібно виплатити; кількість будь-яких конвертованих боргових цінних паперів, обмінювані борго­ві цінні папери або боргові цінні папери з варантами та порядок кон­версії, обміну або підписки; група підприємств, до яких належить емітент; у випадку з акціями повинна бути представлена така додат­кова інформація:

– будь-які акції, які не представляють капітал; обсяг дозволе­ного до випуску акціонерного капіталу та тривалість такого дозволу;

– якщо відомо, вказати акціонерів, які безпосередньо чи опосередковано відіграють або можуть відігравати вирішальну роль в управлінні емітента.

4. Види діяльності емітента: опис його основних видів діяль­но­сті і будь-які виключні фактори, що вплинули на його діяльність; будь-яка залежність від патентів, ліцензій або контрактів, якщо вони мають суттєве значення; інформація стосовно діючих інвести­цій, якщо вони значні; будь-які судові процедури, що мають важли­вий вплив на фінансовий стан емітента.

5. Фінансовий стан емітента: власні і зведені рахунки; якщо емітент готує тільки зведені річні рахунки/звіти, він включає їх у проспект; якщо емітент готує і власний, і зведені рахунки, він включає їх обидва в проспект; проміжні рахунки, якщо вони були опубліковані після закінчення попереднього фінансового року; ім’я особи, відповідальної за аудит рахунків; факт підтвердження або відхилення аудиторського звіту.

6. Адміністрація, управління і нагляд емітента: імена, адреси, функції; у випадку пропозиції акцій в підприємстві з обмеженою відповідальністю – винагорода членів адміністратив­них, управлін­ських і на­глядових органів емітента.

7. Останні досягнення в діяльності емітента та перспективи: останні найважливіші напрямки щодо розвитку діяльності емітента після закінчення попереднього фінансового року; інформація щодо планів емітента, принаймні на поточний фінансовий рік.

8. Інформація стосовно поручителів (у випадку пропонування боргових цінних паперів).

Інформація надається тільки за період існування емітента, повинна бути еквівалентною запропонованим цінним паперам і сфері діяльності емітента, а при пропонуванні покупки акцій акціо­нерам на підставі переважного права можливе надання менш деталі­зованої інформації. У випадку допуску до торгів на фондово­му ринку певного виду акцій компетентні органи можуть дозволити часткове або повне звільнення від зобов’язання видавати проспект емісії.

Допуск цінних паперів до офіційного лістингу на фондові біржі регулює Директива 2001/34, метою якої є узгодження норм, що регулюють умови і порядок допуску цінних паперів до офіційного лістингу на фондовій біржі та фінансової інформації, яку повинні надавати підприємства, цінні папери яких котируються на фондовій біржі, інвесторам. Ця Директива також застосовується до країн, які не є членами ЄС, або їх регіональних і місцевих органів та до між­народних суспільних організацій [66].

Положення Директиви 2001/34 застосовуються до: цінних паперів, які одержали допуск до офіційного лістингу на фондовій біржі; цінних паперів, щодо яких подана заявка на допуск до офіцій­ного лістингу на фондовій біржі, яка розташована або діє в межах держави-члена; компаній, акції яких допущено до офіційного лістингу на фондовій біржі, що розміщена або діє в державі-члені, незалежно від того чи були допущені акції чи сертифікати на акції
та незалежно від дати, коли було одержано такий допуск. Дане положення не застосовується до інвестиційних компаній, інвести­ційних фондів і центральних банків (за ініціативою держави-члена).

Директивою 2001/34 визначено, що держави-члени повинні:

– забезпечувати недопущення цінних паперів до офіційного лістингу на фондовій біржі, яка розміщена або діє на їх території, якщо умови, викладені в ній (Директиві), не виконані;

– виконання емітентами цінних паперів, які були допущені до такого офіційного лістингу, незалежно від дати одержання допуску, зобов’язань, передбачених Директивою.

Умови допуску акцій містять вимоги до компанії-емітента, щодо акцій якої зроблено заявку на допуск до офіційного лістингу, а також вимоги до акцій як інструменту.

Умови, що висуваються до компанії:

– юридичний статус компанії не повинен суперечити законо­давству країни створення та власному статуту;

– ринкова капіталізація акцій або капітал і резерви компанії, включаючи прибутки і витрати, за останній фінансовий рік повинні становити не менше одного мільйона євро;

– якщо вимоги на ринку даної держави є еквівалентними або меншими від встановлених на рівні Співтовариства, то держава-член може вимагати більшої прогнозованості капіталізації або біль­шого обсягу капіталу чи резервів;

– компанія повинна опублікувати або оприлюднити свої річні звіти, складені відповідно до національного законодавства, за три фінансових роки, що передували поданню заявки на допуск до офіційного лістингу.

Умови допуску акцій як інструменту:

– юридичний статус повинен відповідати законодавству держави-члена взагалі та законодавству ЄС зокрема;

– акції повинні мати вільний обіг;

– акції повинні бути повністю оплачені;

– акції не повністю оплачені, але вжиті заходи, що забезпе­чують можливість необмеженої передачі таких акцій і населенню надається вся необхідна інформація;

– якщо акції потребують спеціального схвалення, але схвален­ня не вплине негативно на ринок;

– якщо випуск цінних паперів, передбачених для розповсю­дження серед визначеного кола осіб, передує допуску до офіційного лістингу, перший лістинг може бути складений тільки після завер­шення періоду, протягом якого можуть бути подані заявки на перед­плату;

– достатня кількість акцій повинна бути розповсюджена серед населення в одній або більше держав-членів не пізніше дня допуску;

– якщо акції розповсюджуються через фондову біржу, то допуск до офіційного лістингу може бути наданий у випадку, коли компетентні органи переконані, що за короткий проміжок часу через фондову біржу буде розповсюджена достатня кількість акцій;

– якщо подано заявку на допуск до офіційного лістингу щодо додаткового пакету акцій тієї ж категорії, компетентні органи можуть зважити на факт достатнього розповсюдження не тільки додаткового пакету, а й випущених акцій;

– якщо акції допущено до офіційного лістингу в одній або більше державах, які не є членами Співтовариства, компетентні органи можуть передбачити допуск таких акцій до офіційного лістингу за умови, що достатня кількість акцій була розповсюджена серед населення держави або держав, що не є членами Співтова­риства, де зареєстровані такі акції;

– вважається, що розповсюдження акцій, щодо яких подано заявку на допуск до офіційного лістингу, є достатнім, або коди на руках населення знаходиться не менше 25 % підписного капіталу, представленого відповідною категорією акцій, або ж коли, з огляду на велику кількість акцій однієї й тієї ж категорії і розповсюдження їх серед населення, вважається, що ринок функціонуватиме належ­ним чином і при нижчому відсоткові;

– заявка на одержання допуску цінних паперів до офіційного лістингу повинна охоплювати всі вже впущені акції тієї ж категорії;

– матеріальна форма акцій повинна відповідати законодавству тієї держави-члена, в якій отримується допуск до офіційного лістингу;

– форма акцій держави, яка не є членом Співтовариства, повинна гарантувати належний захист інвесторів;

– не допускаються до лістингу акції, не зареєстровані в країні походження (якщо країна не є членом Співтовариства) або в країні зосередження контрольного пакету таких акцій [13].

Умови допуску боргових цінних паперів до офіційного лістингу містять вимоги до компанії, а також вимоги до боргових цінних паперів як інструменту.

Умови, що висуваються до компанії: юридичний статус компанії повинен відповідати законодавству держави створення та положенням статуту.

Умови, що висуваються до боргових цінних паперів:

– юридичний статус боргових цінних паперів, щодо допуску яких до офіційного лістингу подана заявка, повинен відповідати законодавству, яким він регулюється;

– боргові цінні папери повинні мати вільний обіг;

– якщо випуск цінних паперів, передбачених для розповсю­дження серед визначеного кола осіб, передує допуску до офіційного лістингу, то перший лістинг дозволяється після подачі заявки на підписку;

– заявка на допуск до офіційного лістингу повинна охоплю­вати всі боргові цінні папери, що характеризуються рівними правами;

– компетентні органи повинні повідомити населення про факт невідповідності чинному законодавству матеріальної форми борго­вих цінних паперів, підприємство-емітент яких зареєстрова­ний в іншій державі-члені;

– якщо підприємство зареєстроване у країні, що не є членом Співтовариства, то матеріальна форма боргових цінних паперів повинна гарантувати належний захист інвесторів;

– розмір позики не повинен перевищувати 200 тис. євро. Виняток становлять регулярні державні випуски, коли розмір позики не встановлений;

– якщо мінімальний розмір позики, виражений в національні валюті, залишається впродовж одного року в межах не менше 10 % вартості 200 тис. євро, держава-член повинна впродовж 12 місяців після закінчення такого строку привести своє законодавство у відповідність з законодавством Співтовариства;

– конвертовані або обмінювані боргові зобов’язання чи боргові зобов’язання з гарантіями допускаються тільки у тому випадку, якщо пов’язані з ними акції вже зареєстровані на тій самій фондовій біржі або на іншому регульованому, постійно діючому, визнаному відкритим ринку, або одержують такий допуск одночасно;

– держави-члени можуть забезпечити допуск до офіційного лістингу конвертованих або обмінюваних боргових зобов’язань або боргових зобов’язань з гарантіями, якщо компетентні органи пере­конані, що власники таких цінних паперів мають повну інформацію.

Особливими умовами допуску до офіційного лістингу боргових цінних паперів, випущених державою, її регіональними чи місцевими органами або міжнародною організацією є такі умови:

– боргові цінні папери повинні мати вільний обіг;

– якщо випуск цінних паперів, що передбачений для розпо­всюдження серед визначеного кола осіб, передував офіційному лістингу, то перший лістинг відбувається після подачі заявок на підписку. За винятком тих цінних паперів, на які не встановлено кінцевої дати підписки;

– заявка на допуск до офіційного лістингу повинна охоп­лювати цінні папери, що характеризуються рівними правами;

– матеріальна форма цінних паперів повинна відповідати законодавству і гарантувати належний захист інвесторів [13].

Читайте також:

1. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
2. IV. НС у природному середовищі та інших сферах життєдіяльності людини
3. IІI. Формулювання мети і завдань уроку. Мотивація учбової діяльності
4. V. Питання туристично-спортивної діяльності
5. Абсолютні та відності показники результатів діяльності підприємства.
6. Авоматизація водорозподілу регулювання за нижнім б'єфом з обмеженням рівнів верхнього б'єфі
7. Автоматизація банківської діяльності в Україні
8. Автоматизація водорозподілу з комбінованим регулюванням
9. Автоматизація водорозподілу регулювання зі сталими перепадами
10. Автоматизація водорозподілу регулюванням з перетікаючими об’ємами
11. Автоматизація водорозподілу регулюванням за верхнім б'єфом
12. Автоматизація водорозподілу регулюванням за нижнім б'єфом

Переглядів: 2775