• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 5 ФІЛОСОФІЯ НОВОГО ЧАСУ 18 страница

Село! І серце одпочине.

Село на нашій Україні —

Неначе писанка село,

Зеленим гаєм поросло.

Цвітуть сади, біліють хати,

А на горі стоять палати,

Неначе диво. А кругом

Широколистії тополі,

А там і ліс, і ліс, і поле,

І сині гори за Дніпром.

Сам Бог витає над селом. На думку Т. Шевченка, "золотий вік" України все ще попе­реду, але його передумови були в минулому, є вони і в сьогоден­ні. Його ідеал — суспільство, звільнене від сил зла, в якому не-

Філософська думка в Україні

має експлуатації людини людиною, національної та політичної залежності. Він вважав, що реалізувати цей ідеал можливо лише шляхом внутрішніх перетворень, а їх противники мають бути усунуті від справ навіть засобами насильства, які не обов'язкові, але можливі як страшна кара, свята помста, що чекає на тих, хто стає наперекір неминучому приходу світлого майбутнього.

Стосовно людини і суспільства, а також релігії Т. Шевченко рішуче проводив антропоцентризм. У нього не тільки людина наближається до Бога, а й Бог — до людини. Ісус Христос, Бо­гоматір, власне і є людьми, але людьми незвичайними, ідеаль­ними; дійсна віра — це та, яка безпосередньо встановлює зв'язок між Богом і людьми, конкретною людиною.

Життя і діяльність поета-мислителя Т. Шевченка є прикла­дом українського патріота, непохитного борця за волю, на­тхненного апостола правди, миру і братання.

Автором своєрідної філософської концепції — "філософії серця" в Україні був Памфіл Данилович Юркевич (1826— 1874). Він народився на Полтавщині (с. Ліпнява Золотоносько-го повіту, нині Черкаська область) у родині священика. Вчився в Полтавський семінарії, а потім (1847—1851) у Київській ду­ховній академії. У 1852 р. здобув ступінь магістра, а в 1858 р. — звання екстраординарного професора. Лекції П. Юркевича з філософії в академії користувалися надзвичайним успіхом.

Як і інші українські філософи, П. Юркевич змальовував ре­альність плюралістичною, складеною з трьох сфер: 1) "ноуме­нального світу" (ідеального царства "вічної правди", подібного до царства ідей Платона); 2) "реального світу", що є царством розумних істот; 3) "феноменального світу", притаманного іс­нуванню тілесності. Активна взаємодія всіх трьох сфер стано­вить гармонію цілого світу. Проте гармонійна взаємодія сфер не означає їх повної "прозорості". Насамперед це стосується реального світу розумних істот. Звичайно, оперуючи ідеями, розум як сфера загального принципово не може вичерпати ін­дивідуальне. Цілком спроможний відповісти на питання, що є розумні істоти, він неспроможний відповісти на питання, хто вони. Непрониклива для розуму, "голови" глибина особистісно-

Тема 9

Філософська думка в Україні

індивідуального — те, що представники української класичної філософії (Г. Сковорода, кирило-мефодіївці) називали серцем.

Розум виявляє загальне в діяльності людей, а серце є осно­вою неповторності й унікальності людської особистості, тому в серці творяться ті явища і події історії, які принципово немож­ливо вивести із загальних законів. "У серці людини лежить джерело тих явищ, які закарбовані особливостями, що не ви­пливають з жодного загального поняття чи закону"¹.

Зайнявши у 1861 р. кафедру філософії в Московському уні­верситеті, П. Юркевич успішно працював там, а в 1869— 1873 рр. був деканом історико-філологічного факультету. Се­ред студентів П. Юркевича були такі відомі в майбутньому по­статі, як філософ В. Соловйов та історик В. Ключевський. У своїй концепції пізнання він стверджував примат серця над ро­зумом: розум планує пізнавальний процес, а серце його поро­джує; головне в пізнанні — не знання самі по собі, а той душев­ний стан людини, який обумовлюється знаннями. На думку П. Юркевича, розум — вершина, а не корінь духовного життя. Знання тільки тоді будуть корисними, коли вони знайдуть міс­це в серці.

"Філософія серця" П. Юркевича обґрунтовувала також гар­монію розуму та релігійної віри. В удосконаленні цієї гармонії він бачив подальший прогрес філософського знання. Його ідеї поклали початок багатій традиції релігійної філософії в Украї­ні і Росії.

У 60—70-х роках XIX ст. у Києві, Полтаві, Харкові, Одесі, Чернігові та інших містах України виникли культурно-про­світницькі громадські рухи. Серед їх учасників було чимало оригінальних мислителів загальнослов'янського та європей­ського масштабу. Наприклад, Олександр Опанасович Потеб­ня (1835—1891) — професор філософії Харківського універ­ситету, член-кореспондент петербурзької Академії наук, лау­реат престижної Ломоносівської премії — розробляв питання історії пізнання і мови. У магістерській дисертації "Про деякі

¹ Юркевич П.Д. Сердце и его значение в духовной жизни человека по ученню слова Божия / П. Юркевич // Философские произведения. — М., 1990. —С. 92.

символи у слов'янській поезії", книзі "Думка і мова", працях "Із лекцій з теорії словесності", "Із записок з теорії словеснос­ті" він показав взаємозв'язки мислення і мови, їх взаємообу-мовленість: думка як результат суб'єктивної пізнавальної ді­яльності людини ініціюється впливом на неї об'єктивного сві­ту, але тільки в слові вона виражає свої зміст і значення, отже, слово, як і думка, — це єдність об'єктивного і суб'єктивного.

О. Потебня досліджував також проблему співвідношення образу і значення в слові, яке, на його думку, має історичний характер. З цього погляду він вивчав специфіку міфологічної, художньо-поетичної (за його визначенням) та наукової свідо­мості, вважав пріоритетною наукову форму свідомості, в якій слово прирівнюється до поняття.

О. Потебня відомий у філософії також дослідженням про­блем "народ і мова", "нація і мова". На його думку, мова є обо­в'язковою ознакою поняття "народ"; немає "вищих" і "ниж­чих" мов народів; кожний народ і нація роблять свій внесок у розвиток духовної культури людства, який виявляється у тому числі в специфіці національної мови, а через неї — у специфіці національного світогляду. О. Потебня підтримував розвиток міжнаціонального спілкування народів Європи, рішуче висту­пав проти тих обставин, "де правильний плин справ змінюєть­ся силою зброї або політичного шахрайства".

Серед діячів громадських рухів значний внесок в історію фі­лософської думки України належить Михайлу Петровичу Драгоманову (1841—1895)— талановитому публіцисту, істо­рику, літературознавцю, фольклористу, економісту, філософу. Його філософська позиція — позитивістсько-натуралістична, своєрідне продовження ідей О. Конта, Г. Спенсера, П. Прудо-на; головною в ній є ідея прогресу. У статті "Чудацькі думки про українську національну справу" він доводив, що у світі не­має нічого постійного, статичного; все змінюється, рухається; немає і не може бути постійних національних ознак, немає у людей вічних політико-адміністративних порядків, не може бути і національних святощів. Вся практична мудрість люд­ська може бути в тому, щоб вбачати напрям руху світового, його міру, закон і послужитись тим рухом. На його думку, про­грес історії — це процес за участю всіх народів, а його критері-

Тема 9

Філософська думка в Україні

єм є вищий рівень духовної культури, соціальної справедли­вості і прав людини.

Філософські ідеї О. Потебні, М. Драгоманова, інших грома-дівців помітно вплинули на формування нового покоління мислителів, яких І. Франко називав "Молодою Україною". Ця назва бере початок з доповіді "Молода Україна, її становище і шлях", яка була виголошена 25 лютого 1890 р. у Петербурзі, випускника Петербурзької військово-правничої академії Тро­хима Зіпківського (1861 —1891) перед земляками-українцями на зборах, присвячених творчості Т.Г. Шевченка. У центрі її уваги була проблема націй і національних відносин. Великий інтерес викликала запропонована ним програма дій у цій га­лузі:

1) відокремлення держави від церкви;

2) обмеження втручання держави в просвіту;

3) свобода спілок;

4) автономія всіляких суспільних форм життя (місто, гро­мада і т. ін.);

5) визнання рівноправності всіх націй.

Лідером "Молодої України" був Іван Якович Франко (1856—1916) — видатний письменник, громадський діяч, пуб­ліцист, доктор філософії, автор приблизно п'яти тисяч опові­дань, повістей, романів, наукових, філософських і публіцис­тичних праць. Його філософські ідеї — екзистенціально-ху­дожні та етико-антропологічні.

Авторитетами у філософії для І. Франка були О. Конт і Г. Спенсер. Відоме його скептичне ставлення до вчень А. Шо-пєнгауера, Ф. Ніцше та інших ірраціоналістів. Для нього особ­ливо значущі моральні цінності: істинність, справедливість, правда, добро, щастя, добросовісна праця, які становлять пред­мет етики, що вчить людину благородству, любові, свободі, гу­манізму, солідарності, моральному прогресу в цілому.

Філософські погляди І. Франка діалектичні. Він вважав діа­лектику універсальним методом науки, який дає можливість правильно орієнтуватися в багатогранному світі, постійних за­кономірних змінах у природі та суспільстві. На його думку, до­сягнення Україною суспільного ідеалу неможливе без підне­сення культури її народів, їхньої освіти, без розвитку науки.

Він глибоко обмірковував перехідний характер своєї епохи, пе­редбачав глобальні зміни в ній, вважав, що подальша доля України залежатиме від ступеня її зрілості, самостійного роз­витку, суверенітету.

Першою з українських неоромантиків була Леся Українка (Лариса Петрівна Косач) (1871—1913) — письменниця, літера­турний критик і громадський діяч України другої половини XIX — початку XX ст. її світогляд сформувався під впливом ідей Т. Шевченка, М. Драгоманова, І. Франка; він був в основ­ному матеріалістичним і діалектичним. її романтичність вияв­лялася у непримиренності до зла, насильства, безправ'я. Неви­падково улюбленим героєм Лесі Українки був Прометей. її іде­алом була така держава, в якій люди мають усі права, що тільки є у світі, а на захисті кожної людини стоїть закон.

Прибічником позитивізму у філософській думці України був також Михайло Сергійович Грушевський (1866—1934) — історик, громадський і державний діяч (у 1917—1918 рр. очо­лював Центральну Раду в Києві), автор наукових публікацій з проблем історії, літературознавства, культури, освіти. Він не був професійним філософом, однак мав свою історіософську концепцію, чим збагатив українську думку.

М. Грушевський суб'єктом історичного прогресу вважав на­род, а всі періоди історії України розглядав у нерозривному зв'язку з боротьбою її народу за свободу і демократію. На його думку, окремі видатні особистості є продуктом своєї епохи й обставин. Заслуга Івана Вишенського полягає у вираженні української культури, а Хмельниччини — у поході українсько­го народу за своїми соціальними, політичними, культурними і національними ідеалами свободи, рівноправ'я, автономії. Він постійно підкреслював "селянську" природу українського на­роду, вимагав спиратися на селян у справі відродження Украї­ни, вважав, що на селі знаходяться основні джерела національ­ної культури.

Великої уваги М. Грушевський надавав проблемам націо­нальних відносин. Він вважав національне самовизначення, самостійність і незалежність націй логічним завершенням їх розвитку, а взаємодію і співробітництво націй — життєвою необхідністю. Актуальні також його думки про неприпусти-

Тема 9

мість насильницького нав'язування народу політико-держав-ного ладу, про винність влади в її конфліктах з народом, про інтереси народу як вищий закон діяльності громадських і дер­жавних організацій.

У світовій науці і філософії широко відоме ім'я академіка, першого президента Академії наук України Володимира Іва­новича Вєрнадського (1863—1945). Він створив вчення про ноосферу і нову науку — біогеохімію. Значення його дослі­джень у геохімії, космохімії, гідрохімії, радіохімії, радіогео­логії, мінералогії, кристалографії, генетичному ґрунтознав­стві усвідомлюється людством тільки зараз. У філософії він став засновником антропокосмізму — вчення про гармонію природничо-історичної та соціально-гуманітарної тенденцій розвитку людини та науки.

В.І. Вернадський уперше в історії науки і філософії звернув увагу на те, що з часу становлення людства в біосфері почала діяти нова сила — розум людини з її спрямованою та організо­ваною волею. При цьому розум у нього постає як доповнення систем природи, як мислячий орган біосфери, як завершення розвитку живого. Учений доводив, що біосфера закономірно переходить у ноосферу (від грец. "розум" і "куля"), оскільки пізнаючи закони природи і розвиваючи техніку, людство надає їй рис нової, вищої організованості. Людство стає могутньою силою, яку можна зрівняти за своїм впливом на природу з гео­логічними процесами. В.І. Вернадський з цієї причини дово­див необхідність розумної організації взаємодії суспільства з природою, на протилежність стихійному, хижацькому, став­ленню до навколишнього середовища.

Тоталітарний політичний режим у колишньому Радянсь­кому Союзі не сприяв філософській творчості в Україні. У середині XX ст. філософія опинилась у становищі глибокої кризи, однак і за цих важких умов в Україні були філософи і філософські колективи, які зробили гідний внесок у розробку філософських проблем природознавства, науки, діалектики, теорії пізнання, особистості, суспільства. Серед них виділяєть­ся своїми досягненнями Павло Васильович Копнін (1922— 1971). 1958 р. він приїхав з Москви до Києва й очолив кафедру філософії Політехнічного інституту — одну з найбільших філо-

Філософська думка в Україні

софських кафедр столиці України. У 1959 р. Копнін очолив ка­федру філософії Київського університету, а в 1964 р. став ди­ректором Інституту філософії української Академії наук.

Завдяки П. Копніну почав зміщуватися головний акцент фі­лософствування з того, що не залежить від людини і людства, на те, що освоюється людиною у процесі її пізнавальної діяль­ності, а ще більше — на світоглядне осмислення світу, пізна­вальні і світоглядні можливості суб'єкта, пізнавальні та цін­нісні регулятиви людської життєдіяльності. Для вивчення за­значених реалій все ширше використовувався методологіч­ний арсенал діалектики. Це стало особливо зрозумілим, коли П. Копнін на посаді директора Інституту філософії заснував за­мість відділу діалектичного матеріалізму відділ логіки науко­вого дослідження. Створивши зі своїми першими учнями ав­торський колектив (А. Артюх, І. Бичко, Є. Жаріков, П. Йолон, С. Кримський, В. Косолапов, М. Попович, В. Черноволенко), він видав книгу "Логика научного исследования" (М., 1965), що стала своєрідним маніфестом філософської групи, відомої згодом в Україні та світі як київська філософська школа. Піс­ля від'їзду П. Копніна до Москви (у 1968 р. він став директором Інституту філософії Академії наук СРСР) і його передчасної смерті, творчий колектив київських філософів, очолений на­ступником П. Копніна на посаді директора Інституту філософії АН України Володимиром Шинкаруком, видав серію праць у започаткованому П. Копніним напрямі: "Людина і світ люди­ни" (К., 1977), "Соціально-історичні та світоглядні аспекти фі­лософських категорій" (К., 1977) (авторський колектив у скла­ді В. Шинкарука, В. Іванова, М. Тарасенка, О. Яценка, В. Та-бачковського, І. Молчанова, Ю. Осічнюка, Б. Починка, А. Лоя, М. Булатова, Є. Андроса) та інші фундаментальні праці. У спо­рідненому напрямі працювали М. Дученко (Київський універ­ситет), Ю. Бухалов (Харківський університет) таін. Крім Киє­ва, оригінальні філософські школи сформувались у Львові та Одесі. їх внесок у філософську думку особливо важливий у пи­таннях діалектики суб'єкта й об'єкта єдності онтологічних, світоглядних і гносеологічних факторів у науковому пізнанні і практичній діяльності, науковій методології суспільного руху

Тема 9

Тести до розділу II

в умовах ринкової економіки, діалектики, естетичного проце­су в контексті наукового пізнання і культури тощо.

В останнє десятиліття наша прогресивна філософська дум­ка, провідні українські філософські центри, товариства, філо­софські факультети університетів, філософи активно і ціле­спрямовано виступають проти відриву філософії від практики, її популістської політизації, нігілізму щодо її історичного ми­нулого, суб'єктивізму в оцінках її досягнень та їх націоналіст­ських фальсифікацій. Вони виступають за нове переосмислен­ня зв'язку філософії з життям, перебудову філософського мис­лення у країні, ставлення до нього, за об'єктивне, неупереджене вивчення її історії, свідоме і впевнене застосування її теоретич­ної, світоглядної та методологічної функції в інтересах соці­ального прогресу.

Про це свідчать ґрунтовні та актуальні праці вітчизняних філософів: навчальний посібник "Філософія" за редакцією доктора філософських наук, професора І.Ф. Надольного (К. : Вікар, 1999); навчалний посібник "Історія філософської думки в Україні" авторів І.В. Огородник і В.В. Огородник (К. : Вища пік., 1999); "Проблеми сутності свободи: методологічні та со­ціальні виміри": матеріали науково-теоретчної конференції 26 жовтня 2007 р. (редакційна колегія: М.В. Попович ; К. : Вища шк., 2007); Л.С. Таранов. "Анатомия мудрости: 120 фи-лософов" (в 2 т. — Симферополь : Реноме, 1997).

Творчому пошуку української філософської думки відпові­дей на злободенні питання нашої епохи продовжується.

Отже, філософська думка в Україні продовжує функціону­вати як органічна складова світової філософії. Вона оптиміс­тично дивиться у майбутнє. На сучасному етапі її покликан­ням є розробка теоретико-світоглядних і науково-методоло­гічних проблем особистості і суспільства, науки і культури, інтеграції України у світове співтовариство держав і народів, утвердження в країні ринкової економічної системи, справж­ньої демократії, свобод і прав людини, смислу та якості життя людей, у світоглядній і методологічній підготовці кадрів твор­чих і відповідальних працівників.

Контрольні запитання і завдання

1. Коли і чому на теренах сучасної України виникли перші

філософські ідеї?

2. Які періоди прийнято визначати в історії філософської

думки в Україні?

3. Хто з українських мислителів став першим професій­ним філософом? Назвіть філософів - викладачів Києво-Могилянської академії.

4. У чому сутність концепції "трьох світів" Г.С. Сково­роди?

5. Чому Г.С. Сковороду вважають українським Сократом/

6. Які ідеї розвивала "університетська філософія" в Украї­ні у XIX ст.?

7. У чому сутність "філософії серця" в Україні?

8. Яка доля марксистської філософії в Україні?

9. Які напрями розробляють сучасні українські філо­софи?

10. Які заклади та організації є нині провідними в україн­ській філософській думці?

Тести до розділу II

Тема З

1.Хто з античних філософів стверджував, що першоосно­
вою світу є вогонь:

а) Анаксімандр;

б) Анаксімен;

в) Геракліт;

г) Протагор?

2. Хто з античних філософів стверджував, що першоосно­
вою світу є вода:

а) Парменід;

Тести до розділу II

б) Демокріт;

в) Фалес;

г) Зенон?

3. Хто з античних філософів розглядав буття як єдність
атомів і порожнечі:

а) Сократ;

б) Арістотель;

в) Демокріт;

г) Анаксагор?

4. Хто вперше у філософії розробляв діалектичний спосіб
мислення:

а) Піфагор;

б) Сократ;

в) Платон;

г) К. Туровський?

5. Який філософський напрям властивий поглядам Демо-
кріта:

а) теологізм;

б) телєологізм;

в) атомізм;

г) стоїцизм?

6. Хто з філософів уперше запропонував логіку як головне
знаряддя пізнання:

а) Платон;

б) Арістотель;

в) Демокріт;

г) Сковорода?

7. Хто з авторів визначав три рівні душі: рослинний, тва­
ринний, розумний:

а) Фалес;

б) Платон;

в) Арістотель;

г) Ф. Прокопович?

8. Ідея — центральна категорія філософії:

а) Геракліта;

б) Піррона;

в) Платона;

г) Парменіда.

Тести до розділу II

9. Що найбільш характерно для філософії скептицизму:

а) осяяння;

б) сумнів;

в) переконання;

г) одкровення?

10. Який метод мислення розробляв Сократ:

а) дедуктивний;

б) індуктивний;

в) моделювання;

г) системний?

11. Хто з філософів античності за свої погляди був засу­
джений на смерть:

а) Піфагор;

б) Сократ;

в) Ксенофан;

г) Горгій?

12. Філософія Фалеса, Геракліта, Демокріта була:

а) релігійною;

б) ідеалістичною;

в) натуралістичною;

г) дуалістичною.

Тема 4

1.Середньовічна філософія була:

а) релігійною;

б) сцієнтичною;

в) ідеалістичною;

г) матеріалістичною.

2. Номіналізм у середньовічній філософії був:

а) шляхом до філософського емпіризму;

б) відродженням античного атомізму;

в) прикладом пантеїзму.

3. Реалізм у середньовічній філософії був:

а) критикою релігії;

б) шляхом до раціоналізму;

в) прикладом деїзму.

Тести до розділу II

4. Які головні періоди еволюції християнської філософії:

а) майєвтика;

б) патристика;

в) схоластика;

г) критицизм;

д) апологетика?

5. Які головні течії християнської філософії періоду па­
тристики:

а) атомізм;

б) гностицизм;

в) епікуреїзм;

г) маніхейство;

д) неоплатонізм?

6. Систематизатором середньовічної філософії був:

а) Мані;

б) Оріген;

в) Августин Блаженний;

г) Фома Аквінський;

д) Дуне Скот.

7. Яка головна риса філософії епохи Відродження:

а) теоцентризм;

б) гуманізм;

в) схоластика;

г) фундаменталізм?

8. Засновниками гуманістичного напряму у філософії
були:

а) Данте Аліг'єрі;

б) Ф. Петрарка;

в) Г. Галілей;

г) Дж. Бруно.

9. Який філософський напрям розвивав Дж. Бруно:

а) волюнтаризм;

б) пантеїзм;

в) томізм;

г) панлогізм?

10. Лідерами Реформації у Німеччині були:

а) Т. Мор;

б) М. Лютер;

Тести до розділу II

в) Т. Кампанелла;

г) Т. Мюнцер.

11. Безпосереднім представником ренесансної натурфіло­
софії був:

а) Дж. Бруно;

б) М. Кузанський;

в) Ф. Петрарка;

г) Б. Телезіо.

12. Біля витоків політичної філософії епохи Відродження
стояли:

а) Ж. Боден;

б) Н. Макіавеллі;

в) Данте Аліг'єрі;

г) Леонардо да Вінчі.

Тема 5

1. Хто з філософів досліджував монади як субстанції буття:

а) Дж. Берклі;

б) Г. Лейбніц;

в) Т. Гоббс;

г) Г. Сковорода?

2. Характерними рисами філософії Нового часу є:

а) науковість;

б) тлумачення священних книг;

в) примат віри над знаннями;

г) логічність.

3. Основною рисою філософії Дж. Берклі є:

а) суб'єктивний ідеалізм;

б) об'єктивний ідеалізм;

в) метафізичний матеріалізм;

г) діалектичний матеріалізм.

4. Хто з філософів висловив ідею поділу влади на законо­
давчу, виконавчу і судову:

а) Дж. Локк;

б) Т. Гоббс;

в) І. Кант;

г) І. Гізель?

Тести до розділу II

5. Основною рисою філософії Д. Юма є:

а) утопізм;

б) скептицизм;

в) дуалізм;

г) агностицизм.

6. Який шлях пізнання за Ф. Беконом є кращим:

а) "мурахи";

б) "павука";

в) "бджоли"?

7. Який напрям у теорії пізнання розвивав Р. Декарт:

а) конвенціоналізм;

б) раціоналізм;

в) скептицизм;

г) інтуїтивізм?

8. Який філософський напрям властивий поглядам
Дж. Локка:

а) агностицизм;

б) прагматизм;

в) сенсуалізм;

г) містицизм?

9. Який філософський напрям властивий поглядам Ф. Бе-
кона:

а) емпіризм;

б) раціоналізм;

в) інструменталізм;

г) інтуїтивізм?

10. Яке судження Р. Декарта показує сутність його теорії
пізнання:

а) "мислю, отже існую";

б) "існувати означає бути потрібним";

в) "у розумі немає нічого того, чого б не було у відчут­
тях"?

11. Автором праці "Новий Органон" є:

а) Д. Юм;

б) Р. Декарт;

в) Ф. Бекон;

г) Дж. Берклі.

Тести до розділу II

12. Хто з філософів уперше висунув доктрину "природничої філософії", що ґрунтується на досвідному пізнанні:

а) М. Гоголь;

б) Б. Спіноза;

в) Ф. Бекон;

г) І. Франко?

Тема 6

1. Оберіть варіанти правильних суджень:

а) раціоналізм — напрям у теорії пізнання;

б) раціоналізм — метод пізнання;

в) раціоналізм — ступінь виміру життя;

г) емпіризм — відповідальність людини перед законом;

д) емпіризм — напрям у теорії пізнання;
є) емпіризм — пі лях до політики.

2. Згідно із вченням І. Канта, апріорне знання є:

а) позадосвідним;

б) досвідним;

в) переддосвідним.

3. Хто з філософів стверджував, що світ суб'єктивний,
об'єктивний, абсолютний:

а) Ф. Бекон;

б) І. Кант;

в) Г. Гегель?

4. Хто з філософів уперше визначив моральність як само­
стійну сферу дослідження:

а) Д.Юм;

б) І. Кант;

в) Г. Плеханов;

г) Т. Шевченко?

5. Вчення про непізнаванність "речі в собі" (сутності ре­
чей) належить:

а) І. Канту;

б) К. Марксу;

в) Ф. Енгельсу;

г) Г. Гегелю.

Тести до розділу II

Тести до розділу II

6. Представником німецької класичної філософії є:

а) Фома Аквінський;

б) А. Шопенгауєр;

в) Г. Гегель;

г) А. Бергсон.

7. Свою філософію І. Кант називав:

а) екзистенціальною;

б) прагматичною;

в) трансцендентальною;

г) структуралістською.

8. Головний метод своєї філософії І. Кант називав:

а) експериментальним;

б) критичним;

в) догматичним;

г) діалектичним.

9. Напрямом філософської системи Г. Гегеля є:

а) діалектичний ідеалізм;

б) метафізичний матеріалізм;

в) діалектичний матеріалізм;

г) філософський плюралізм.

10. Автором тези "Усе дійсне розумно, усе розумне дійсно" є:

а) Ф. Шеллінг;

б) Г. Гегель;

в) 3. Фрейд;

г) М. Грушевський.

11. До якого напряму належить філософія Л. Фейєрбаха:

а) діалектичний ідеалізм;

б) метафізичний матеріалізм;

в) філософський дуалізм;

г) філософський плюралізм?

12. До німецької класичної філософії належить твір:

а) "Монадологія" Г. Лейбніца;

б) "Суми теології" Фоми Аквінського;

в) "Божественна комедія" Данте Аліг'єрі;

г) "Сутність християнства" Л. Фейєрбаха.

Тема 7

1.Теоретичним джерелом марксистської філософії є:

а) філософія А. Бергсона і Ф. Ніцше;

б) філософія Б. Спінози і Т. Гоббса;

в) філософія Г. Гегеля і Л. Фейєрбаха;

г) філософія Ф. Прокоповича і Г. Сковороди.

2. Оберіть один або декілька варіантів правильних су­
джень:

а) марксистська філософія є етапом у розвитку світової

філософії;

б) тільки марксистська філософія наукова;

в) марксистська філософія є засобом обману людей;

г) марксистська філософія — філософія тільки колиш­
нього Радянського Союзу.

3. Який напрям властивий марксистській філософії:

а) діалектико-матеріалістичний;

б) метафізико-матеріалістичний;

в) діалектико-ідеалістичний;

г) метафізико-ідеалістичний?

4. Трьома складовими марксизму як вчення є:

а) філософія, політична економія, науковий соціалізм;

б) номіналізм, реалізм, сенсуалізм;

в) технократизм, інструменталізм, прагматизм.

5. Діалектичний матеріалізм — це:

а) майстерність мовного спілкування людей;

б) наука про загальні закони розвитку природи, су­
спільства та свідомості людей;

в) еклектична сукупність ідей та теорій;

г) інструмент відкидання під час обговорення тієї чи ін­
шої проблеми.

6. Історичний матеріалізм — це вчення:

а) про окремі історичні події;

Читайте також:

1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
2. II. Вивчення нового матеріалу
3. II. Вивчення нового матеріалу
4. II. Вивчення нового матеріалу
5. II. Вивчення нового матеріалу.
6. II. Вивчення нового матеріалу.
7. II. Вивчення нового матеріалу.
8. II. Вивчення нового матеріалу.
9. II. Вивчення нового матеріалу.
10. II. Вивчення нового матеріалу.
11. II. Вивчення нового матеріалу.
12. II. Вивчення нового матеріалу.

Переглядів: 658