Чотири модернізації” Ден Сяопіна.

У вересні 1976 р. несподівано помер Мао Цзедун, і вже через місяць Хуа Гофен очолив китайський уряд. Вину за репресії та порушення законності часів "культурної революції" було покладено на "банду чотирьох", до якої зарахували Цзянь Цінь, Ван Хунвеня, Чжан Чуньцяо, Яо Веньюаня. XI з'їзд КПК у серпні 1977 р. засудив "банду чотирьох" і змінив партійний статут, усунувши з нього найодіозніші ідеологеми. Офіційно було визнано, що в ході "культурної революції" було вбито 38000 осіб. Західні джерела оцінюють число вбитих в 1 млн. осіб і близько 100 млн. репресованих.

Процес над "бандою чотирьох" тимчасово примирив молодих висуванців "культурної революції" на чолі з Хуа Гофеном і старих комуністів, що гуртувалися навколо Ден Сяопіна. Незважаючи на початкову перевагу "молодих", більш досвідчені в апаратних іграх прихильники Ден Сяопіна з часом витіснили своїх противників з усіх ключових посад. Протистояння досягло кульмінації на пленумі КПК у грудні 1978 р., який став одним з найголовніших поворотних пунктів у новітній історії Китаю. Хуа Гофен і Ден Сяопін виступили кожен зі своїм планом модернізації економіки та суспільного життя країни. Перемогла програма, запропонована Ден Сяопіном, яку згодом назвали "курсом чотирьох модернізацій" на створення "соціалізму з китайською специфікою". Запропоновані модернізації мали реорганізувати сільське господарство, промисловість, науку і сферу національної оборони. З метою забезпечити країну від змін політичного режиму Ден Сяопін пізніше сформулював чотири принципи, зафіксовані в конституції 1982 р., що мали гарантувати соціалістичний шлях розвитку Китаю: дотримання соціалістичного шляху, збереження диктатури пролетаріату, визнання керівної ролі КПК й ідей марксизму-ленінізму та ідей Мао Цзедуна.

Ден Сяопін продовжив започатковане Р. Ніксоном і Мао Цзедуном зближення КНР із США. 1 січня 1979 р. між Китаєм і США встановлено повномасштабні дипломатичні відносини. Симптоматичною ознакою віддалення КНР від соціалістичного табору став короткотривалий збройний конфлікт між Китаєм та В'єтнамом, що відбувся в лютому 1979 р. оголосившего про намір "дати в'єтнамцям обмежений, але рішучий урок" за втручання в камбоджійські справи, Пекін наказав своїм військам атакувати в'єтнамську територію. Війна завершилася ганебною поразкою набагато численніших, але погано організованих та озброєних застарілою технікою китайських військ. 600-тисячна китайська армія зі значними втратами залишила окуповані на першому етапі в'єтнамські території. Продовжуючи свою політику, в 1980 р. КНР відмовилася продовжити термін радянсько-китайської угоди 1950 р. і приєдналася до бойкоту Московської Олімпіади. У 80-х роках Китай підтримував антирадянський партизанський рух моджахедів у Афганістані.

Офіційно визнавши розбалансованість економіки Китаю, головною метою внутрішньої політики Ден Сяопін зробив модернізацію всіх сторін господарського життя, причому не включаючи використання елементів капіталістичного господарювання. Широко відомими стали слова Ден Сяопіна, який, висловлюючись про багатоукладність економіки Китаю, сказав: „Немає значення, якого кольору кішка, головне, аби вона ловила мишей”. Ще з кінця 1978 р. селянам почали надавати землю в оренду, що вже в наступному році призвело до зростання виробітку сільськогосподарської продукції на 9%. При збільшенні в чотири рази за 1981-1986 рр. обсягів продукції переробки сільськогосподарської продукції, у 1982 р. приріст урожаю становив 11%, а в 1984 р. — 14%. Урожай зернових, зібраний у 1984 р. вдвічі пер вишив рівень 1958 р. і на половину — урожай 1975 р.

20 жовтня 1984 р. спеціальним рішенням ЦК КПК дозволено обмежену приватну ініціативу в галузі дрібного підприємництва. Держава задекларувала намір скасувати планову економіку, зберігаючи "макроекономічні" та "спрямовуючи” важелі впливу. До 1987 р. в Китаї з’явилося 300000 приватних фірм і понад 20 млн. одноосібних підприємців. Разом з цим на 1989 р. 85 % державних підприємств працювало за госпрозрахунковим методом. Значною мірою завдяки приватній ініціативі у 1978-1988 роках КНР вдалося подвоїти валовий національний продукт. За той самий час реальні прибутки населення зросли на 68 % у місті та на 124 % в селі. Починаючи з 1982 р. щорічний приріст зовнішньої торгівлі становив 15%, що було досягнуто завдяки створенню в промислово розвинених приморських місцевостях "зон економічно-технічного розвитку", в яких забезпечувалися сприятливі умови для інвестування. Сьомий п'ятирічний план (1986-1991) пройшов у Китаї під гаслом реалізації політики "відкритих дверей". На початку 90-х років зарубіжні інвестиції у КНР досягнули 19 млрд. доларів, переважаючу частину яких становили вклади китайської діаспори та мешканців Тайваню.

У перші місяці 1979 р. під впливом рішень пленуму ЦК КПК почав формуватися опозиційний до офіційного політичного курсу демократичний рух. Згодом він був організаційно оформлений під назвою "Рух 5 квітня" в пам'ять про події 1976 р. на площі Тяньаньмень. З'явилися молодіжні журнали, в яких публікували статті з вимогами демократичних свобод, відбулася низка маніфестацій. Комуністичний уряд різко відреагував на вимоги проведення "п'ятої модернізації" у внутрішньополітичній сфері, за яку виступали опозиціонери. Проведено низку арештів, а в 1981 р. ЦК КПК прийняв спеціальне "Рішення про деякі питання історії Китаю в повоєнний період", що оприлюднило нову версію офіційного трактування подій новітньої історії країни. У цій постанові, яка стала підставою для національної історіографії, діяльність Мао Цзедуна оцінено загалом позитивно, а вину за злочини часів "культурної революції" покладено на Лінь Бяо та "банду чотирьох". Визнаючи окремі помилки Мао, партійні ідеологи наголошували, що лідер китайських комуністів згодом визнавав їх і "активно боровся за ліквідацію їх наслідків".

Духовним батьком китайського дисидентського руху став відомий астрофізик Фанг Лісі, якого світова преса назвала "китайським Сахаровим". Нове піднесення антикомуністичного опозиційного руху в КНР було пов'язане з реформаційними процесами в СРСР після приходу до влади М. Горбачова. У 1986 р. відбулися студентські демонстрації в Шанхаї. Частина ортодоксально налаштованих комуністичних лідерів Китаю використала ці події для звинувачення Ден Сяопіна та його прихильників у "буржуазному лібералізмі". До конфронтації дійшло на XIII з'їзді КПК у жовтні-листопаді 1987 р. Унаслідок складної закулісної боротьби Ден Сяопіну вдалося усунути своїх противників із ЦК партії. Після з'їзду почався новий етап економічних реформ, зокрема, було ліквідовано систему регуляції цін.

Наступний етап піднесення студентського опозиційного руху розпочався 15 квітня 1989 р. після смерті лідера китайської компартії Ху Яобана, котрий вважався символом політичних реформ. Спочатку в Пекіні, а згодом ще в 81 місті КНР відбулися демонстрації з вимогами провести розслідування репресій 1976 і 1986-1987 років. У столиці країни до студентів почали приєднуватися робітники, незадоволені інфляцією, спричиненою реформою цін. Висунувши політичні вимоги до уряду, 12 травня 1989 р. на площі Тяньаньмень, 3000 студентів розпочали безстрокове голодування. Невдовзі мітинг став перманентним, оскільки до табору студентів постійно приходили нові люди. Студенти-архітектори 30 травня встановили на площі 30-метрову копію нью-йоркської статуї свободи, яка стала символом їхніх політичних вимог. Налякані розгортанням опозиційного руху комуністичні лідери Китаю в ніч з 3 на 4 червня наказали військам очистити площу. Озброєні солдати за підтримки танків і бронетранспортерів розігнали студентський табір, убивши при цьому понад 1000 осіб. Провідні телевізійні агенції світу здійснювали прямі трансляції цих подій, тому комуністам не вдалося згодом виправдати свої дії загрозою державного перевороту. Наголошуючи на тому, ще» під час операції студенти вбили кількох солдат, лідери КПК пояснювали свої дії необхідністю припинити "масові безпорядки". США та країни Західної Європи, формально засудивши вбивство беззбройних студентів на площі Тяньаньмень, лише на короткий час запровадили символічні обмеження на економічну співпрацю з Китаєм. Комуністичний уряд СРСР заявив, що події 3-4 червня 1989 р. є внутрішньою справою Китаю.

Придушення студентських виступів вплинуло на розклад сил у партійному керівництві країною. Уперше в повоєнній історії від влади усунуто ветеранів партизанської боротьби 30-х років з гоміньданом та японською агресією. У кінці червня 1989 р. ветерана комуністичного рухуЦзян Цияна на посаді генерального секретаря КПК змінив партійний висуванець із Шанхая Цзян Цземінь. На початку 90-х років він суттєво зміцнив свою владу, отримавши пост головнокомандувача збройними силами, а 1993 р. — президента країни. Ден Сяопін, який не мав високих офіційних посад, залишався ідеологом реформ і продовжував справляти вирішальний вплив на політику країни. У кінці лютого 1997 р. після смерті Ден Сяопіна Цзян Цземінь став одноосібним лідером Китаю.

Зміни в партійному керівництві не вплинули на репресивну суть комуністичного режиму. За даними Міжнародної амністії, лише в 1991 р. у Китаї було виконано близько 20000 смертних вироків, а на середину 90-х років у 2000 виправно-трудових таборів перебувало 16 млн. в'язнів. Особливо жорстоко уряд придушив національні виступи 1987 і 1989 років у Тибеті. Унаслідок хвороб, репресій та еміграції до Індії населення Тибету впродовж повоєнного періоду зменшилося майже на 1 млн. осіб. Китайці змушують тибетських жінок робити аборти та проводити примусову стерилізацію. Водночас переселення до Тибету китайців кардинально змінило демографічну ситуацію. У 80-х роках тибетці стали національною меншістю у власній країні. Китай висловив численні протести проти присудження Нобелівської премії миру за 1989 р. ХІV-му далай-ламі Тибету, що живе зараз у вигнанні.

Подібну політику дещо в м'якшій формі проводить Китай проти мусульман-уйгурів в Синцзян-Уйгурському автономному окрузі. У лютому 1997 р. в адміністративному центрі округу Урумчі та інших містах відбулися антикитайські виступи та терористичні акти. Використавши як привід загибель унаслідок тих подій 15 етнічних китайців, уряд провів жорстокі репресії. Переслідувань у КНР зазнають також католики та буддисти.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Соціально-політичні експерименти 1958-1962 років.	\|	Проблеми та перспективи сучасного Китаю.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.