• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Туреччина в 80-90-х роках.

Поглиблення економічної та урядової кризи схилило турецьких військових до активних дій. У вересні 1980 р. начальник Генерального штабу Кенан Еврен здійснив переворот, у результаті якого влада в країні перейшла до рук керованої ним Ради національної безпеки (РНБ). Військові відмінили дію конституції, розпустили парламент, політичні партії та профспілки. Запропоновані РНБ реформи, ґрунтуючись значною мірою на позаекономічному примусі, дещо загальмували рецесію й стабілізували економічну ситуацію. З іншого боку, постійне порушення прав людини в країні позбавило Туреччину фінансової допомоги з боку Євроспільноти та міжнародних фінансових організацій.

Починаючи з 1983 р. військові поступово почали відновлювати політичні свободи. Дозволено створення нових партій. На парламентських виборах восени 1983 р. перемогла партія "Вітчизна", лідер якої Тургут Озал очолив новий цивільний уряд. Продовживши стабілізаційний курс в економіці, Т. Озал зумів налагодити співпрацю з країнами Заходу і отримати від них необхідні для країни позики. У другій половині 80-х років почалося повільне відновлення турецької економіки, зруйнованої десятиліттями кризи. Пішовши в 1989 р. з поста прем'єр-міністра, Т. Озала було обрано президентом Туреччини. Продовжуючи започатковані реформи, в 1992 р. він добився підписання домовленості про повне скасування, починаючи з 1995 р. усіх торгових обмежень у відносинах з Євроспільнотою. Цей крок на шляху до повної інтеграції з економічною системою розвинених західних держав засвідчив економічні успіхи політики Т. Озала.

Незважаючи на покращення економічної ситуації в країні, на виборах 1991 р. партія "Вітчизна" втратила парламентську більшість. У новосформованому парламенті домінували представники Партії правильного шляху, що була спадкоємницею розпущеної військовими Партії справедливості. С. Демірель знову очолив уряд, а в 1993 р. після смерті Т. Озала він став президентом. Прем'єром обрано Тансут Чілер. Процеси лібералізації суспільних звичаїв та вестернізації культури, які супроводжували поглиблення економічних контактів із Заходом викликали стійке несприйняття з боку фундаменталістських кіл. На ґрунті незадоволення суспільними процесами відбулося об'єднання консерваторів, що створили Партію добробуту. На виборах 1996 р. ця партія отримала більшість місць в парламенті, а її лідер Нехметтін Ербакан став прем'єр-міністром. Політичний курс уряду Н. Ербакана позначився більш жорсткою позицією держави щодо опозиції та курдського національного руху. Турецькі війська здійснили кілька військових операцій проти курдського партизанського руху на території Іраку, а в 1998 р., погрожуючи війною, зажадали від Сирії припинити підтримку курдського незалежницького руху. На початку 1999 р. турецьким спецслужбам спільно з ЦРУ та "Моссадом" вдалося захопити лідера національно-визвольного руху курдів Мустафу Оджалана. Звинуваченого в організації численних терористичних актів лідера Курдської робітничої партії (КРП) військовий суд засудив до смертної кари. У відповідь курди здійснили низку терористичних актів й пообіцяли розгорнути ще масштабнішу антиурядову діяльність у тому випадку, якщо керівника КРП стратять. Перебуваючи у в'язниці М. Оджалан звернувся до своїх прихильників із закликом припинити підпільну діяльність. У серпні 1999 р. почався вивід збройних формувань курдів за межі території Туреччини.

Надзвичайних людських жертв і руйнувань завдав Туреччині сильний землетрус 18 серпня 1999 р. Землетрус у північно-західній частині країни зруйнував десятки тисяч житлових будинків, багато промислових об'єктів. Загинуло близько 20000 осіб, а ще 200000 залишилося без даху над головою. Туреччина отримала різноманітну гуманітарну допомогу для ліквідації наслідків стихійного лиха, проте катастрофічні фінансові втрати негативно позначилися на темпах економічних реформ і відкинули країну в її розвитку на кілька років назад.

Читайте також:

1. Антиколоніальні виступи в 30-х роках.
2. Внутрішня та зовнішня політика Індії в 50-70-х роках.
3. Внутрішня та зовнішня політика Японії в 30-х роках.
4. Діяльність українських політичних партій і рухів на західноукраїнських територіях у 1930-х роках. Комуністичний рух. Особливості функціонування націоналістичних організацій.
5. Економічна політика Франції у 50-70 роках.
6. Економічний розвиток Японії в 60-80-х роках.
7. Зовнішня та внутрішня політика Туреччини в 30-х роках.
8. Кодифікація радянського законодавства в 1936 – 1940 роках.
9. Марокканський незалежницький рух у 30-х роках.
10. Пакистан в 70-90-х роках.
11. Палестинський рух опору та арабо-ізраїльське протистояння в 60-х роках.
12. Становище культури в Україні у 30-х роках. Згортання українізації. «Розстріляне відродження».

Переглядів: 1379