Засади особистісно орієнтованого навчання

Звичайно, було б нерозумним заперечувати, що у праці учителя є своя поезія і своє натхнення, що учитель здатен створити у класі якусь надзвичайну і незабутню атмосферу ні з чим не порівняльного, особливого людського спілкування, нарешті, учитель навіть може і справді у своїй діяльності піднятися до рівня мистецтва, але це все має не божественну, а цілком земну природу, в основі якої лежить любов до дітей, любов до свого предмету, а також висока майстерність та професіоналізм. А тому розглянемо компоненти, з яких складається фахова підготовка учителя як з погляду професійних чеснот, так і з погляду професійних же умінь та навичок.

Щодо першого, то мені здається більш ефективною, а також і чесною (тобто позбавленою штучності через необґрунтоване переконання у якійсь своїй вищості) є постава учителя, який керується принципами та засадами особистісно орієнтованої методики. Особливо активно засади цієї методики почали пропагуватися наприкінці 90-х років. Проте, як здається, в її основі лежить так звана „педагогіка співробітництва”, ідеї якої виникли ще за часів „перебудови”. Зрештою, елементи підходів, які складають суть як „педагогіки співробітництва”, так і особистісно орієнтованого навчання, можна відшукати у багатьох педагогічних системах, що не обмежувалися методами та прийомами навчання і постаттю учителя, а й не забували, що, крім учителя, навчальний процес неможливий також без учня. Але історичний екскурс, який досліджував би генезис особистісно орієнтованого навчання, не входить у моє завдання, а тому зосередимо увагу на змісті тих засад, у відповідності до яких особа учителя розглядається як чільна постать навчального процесу, однак без намагань перетворити його на бога, який не бачить під собою землі.

Отже, найголовніше в особистісно орієнтованому навчанні – постать педагога. Він має передати свою індивідуальність вихованцеві. Там, де така передача має місце, там можна вести мову про особистісно орієнтоване навчання.

Певна річ, йдеться про неавторитарного педагога, у якого реляції з учнями будуються на суб’єкт-суб’єктних засадах. Відмінності цих засад від суб’єкт-об’єктних полягають у тому, що за умов останніх учень розглядається як об’єкт педагогічної діяльності, позбавлений індивідуальності, переживань, особистісного внутрішнього емоційного досвіду, тобто як сліпий засвоювач знань.

Натомість за умов особистісно орієнтованого навчання обох учасників навчально-виховного процесу об’єднує пізнавальний інтерес. Учитель і учень прагнуть нових знань, які служать їм матеріалом для формування особистості.

А отже, головне завдання учителя полягає у тому, щоб перекласти свою індивідуальність на мову педагогічного спілкування, в основі якого – рівноправні суб’єкт-суб’єктні реляції з учнем.

Увесь навчальний матеріал і, ширше, весь навчально-виховний процес у відповідності до цих відношень повинен бути персоналізованим (психологізованим). І для досягнення цієї мети учителю необхідно знайти такі форми та способи його організації, які апелювали б до власного досвіду учня, активізували б його емоційну та інтелектуальну сфери, а головне – підключали б їх до процесу пізнання. Тоді учень не буде нудьгувати на уроці, а, навпаки, буде відчувати свою причетність до усього, що відбувається у класі^*.

Немає сумніву, що традиційний урок, на якому учні отримують готову характеристику художнього твору (від учителя, з підручника і т. ін.), для цього не підходить. І навіть знання, отримані, вивчені у такий спосіб, не набувають для учнів особистісного виміру, залишаючись на узбіччі їхнього досвіду. А тому ще одне завдання учителя полягає у тому, аби знайти такі способи та прийоми проведення уроку, які спонукали б учнів разом з учителем аналізувати та оцінювати твір, тобто персоналізувати його.

Монтень писав: „Розум, мудро створений, вартий більше від розуму, добре наповненого”. У даному контексті це означає, що завдання учителя полягає також у тому, аби свою методичну творчість він спрямовував не тільки і не стільки на виконання вимог навчальних програм, скільки на конкретного учня, на його особистість, бо знання самі по собі, їхнє накопичення заради накопичення майже нічого не варто – все вирішують ті знання, які розвивають здатність учня мислити, аналізувати, виробляти власні естетичні судження, розв’язувати філософські, пізнавальні та життєві проблеми, адаптуватися до мінливих умов сучасної дійсності.

Суть, принципи та засади особистісно орієнтованого навчання можуть бути репрезентовано також і у вигляді окремої пам’ятки.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Місце та роль учителя у суспільстві та школі	\|	Особистісно орієнтоване навчання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.02 сек.