• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Вироблення уміння і навичок працювати самостійно

Розраховувати на успіх впровадження самостійних занять у побут учнів можна лише озброївши їх спеціаль­ними вміннями. При цьому вміння поряд із знаннями по­винні формуватися на кожному уроці.

Вчені вважають самостійною таку діяльність, у проце­сі якої учень, знаючи кінцеву її мету, сам ставить перед собою завдання, що веде до досягнення цієї мети, сам до­бирає необхідні для її розв'язання засоби і способи дій, сам контролює їхню правильність. Мабуть, до такої само­стійної діяльності здатні тільки старшокласники. Одначе, щоб випускники школи уміли самостійно займатись фізич­ними вправами і любили це робити, вчитель повинен роз­почати відповідну роботу як можна раніше. Це спонукає його будувати належним чином навчання (в напрямі поси­лення інструктивної функції уроку). Для цього обов'язко­во дотримуйтеся двох умов. По-перше, грамотно організо­вуйте свої уроки. По-друге, весь час ніби повторюйте: «Дивіться, як це робиться», «Ось чому я роблю так», «А як можна ще?», тобто розкривайте технологію навчально­го процесу, роблячи її доступною кожному учневі.

При традиційному способі проведення уроку в школі його методичне забезпечення залишається практично поза увагою і не усвідомлюється учнями. їхня увага поглинає­ться руховими діями. Якщо такий стан міг протягом три­валого часу задовольнити школу, розв'язання завдань фі­зичного виховання школярів на сучасному етапі потребує постійної уваги учнів на те, які завдання вирішуються за допомогою того чи іншого прийому. Тут слід активізувати і думки, і дії школярів. Доцільно підводити дітей до усві­домлення мети будь-якої вправи, визначати шляхи її опа­нування, спонукувати до порівняння, узагальнення. І роби­ти це не від випадку до випадку, а систематично. Проілю­струємо цю тезу елементарним прикладом. Дітей навчили «розминати» плечовий пояс, застосовуючи дві вправи: ко­лові рухи руками з положення «руки до плечей» і ривковими рухами рук назад із положення «руки перед грудь­ми». На наступних уроках вчитель підводить дітей до «від­криття» нових вправ для плечових суглобів. Потім називає лише групу м'язів або суглоби, котрі слід підготувати до роботи, а діти самі вирішують, які для цього підійдуть вправи. Далі подається оцінка ефективності різних вправ для певних ситуацій. Врешті-решт, визначаються вимоги до виконання запропонованих вправ. Наприклад, при тре­нуванні м'язів черевного пресу обов'язково використовують­ся три вправи. При цьому, піднімаючи тулуб, не слід на­магатися сісти, а скоріше «згорнути» торс до таза, як згор­тають килим. Якщо проробка преса йде при нерухомій верхній частині (підйом ніг у висі), то м'язи преса пра­цюють на обертання таза вперед, і важливо зосередитись на обертанні таза, а не прагнути піднести ноги, які вико­нують лише роль обтяження для руху таза. Для розумін­ня механізму цього руху і його усвідомлення доцільно про­понувати дітям підіймати ноги з торканням пальцями ви­ще голови у висі на гімнастичній стінці. Виконуючи під­німання ніг і тулуба з поворотами, слід прагнути привести різнойменне плече до коліна або навпаки. Під час уроків на простих прикладах розповідайте дітям, як відбуваєть­ся їхнє навчання, як вони просуваються до певного вміння, навичок. Спочатку рухова дія, як правило, не виходить. І тут діти за допомогою вчителя пробують визначити, чому не Можуть виконати рухової дії, порівнюють свої невмілі виконання дій з тим, як це робить вчитель або їхні това­риші. Педагог допомагає учням побачити власні помилки. Вони повторюють вправу, і вона починає виходити. В ре­зультаті багаторазового повторення вправа виконується правильно. Так поступово діти заглиблюються в процес навчання уже в початкових класах. Доцільно навчити шко­лярів готувати себе до наступної фізичної роботи, розми­натись. Для цього у підготовчій частині уроку визначаєть­ся спрямування вправ, що пропонуються до виконання, як вони впливають на організм. Обговорюється питання і^: про те, що різними вправами можна досягти одного і "того ж ефекту. Такий аналіз здійснюється поки що в самих загальних рисах і в старших класах буде деталізува­тись.

Зміст роботи щодо формування уміння самостійно за­йматися фізичними вправами підкажуть вчителеві самі уч­ні. Якщо діти починають самостійно займатись, то в них, у їхніх батьків виникає безліч питань, які допоможуть вчи­телеві вносити відповідні корективи в зміст уроків, їхню організацію і методику проведення. Може скластися вра­ження, що при подібній методиці навчання, коли учні по­ставлені перед завданнями, що потребують творчої думки, осмислення власних дій, знижується щільність уроків. Ні, цього не відбувається. Річ у тому, що па велику частину питань і завдань вчителя учні відповідають не стільки сло­вами, скільки діями. Але необхідно постійно відчувати, чи готові учні до сприйняття тієї або іншої інформації. В уч­нів слід сформувати переконання: якщо вчитель «взяв сло­во», треба його уважно слухати і ми обов'язково довідає­мося про щось цікаве, важливе, корисне.

У цьому плані повчальний досвід роботи вчителя зОдещини В. В. Радзвіла. Все в нього починається на уро­ці, і всі відкриття для себе учні роблять саме па ньому. Сенс кожного уроку завжди один: виховання самостійності забезпечується мудрим співвідношенням репродуктивної і творчої діяльності учнів. Педагог вчить дітей користува­тись навчальними карточками вже з першого класу. Спри­яє самостійності використання вчителем тестів-орієнтирів. Так, учениці дев'ятого класу знають, що для виконання нормативу зі стрибків у довжину їм слід за хвилину зро­бити 130 стрибків через скакалку.

Вчитель вважає, що наш предмет — це не тільки робо­та Над фізичним удосконаленням особи, а й над її інтелек­туальним розвитком; це діяльна область формування осо­би, тобто дається повний простір для самостійної роботи, створюються умови для самовиховання.

Про можливість дітей уже з 7—8-річкого віку само­стійно і свідомо дотримуватись певних правил при загар­туванні і фізичному самовдосконаленні свідчать і реко­мендації «Дітки» П. К. Іванова. Спочатку вирішальну роль відіграє приклад батьків, а далі і дорослі можуть вчитись у них.

Сучасна філософія оздоровлення американської нації утверджувалася в США протягом більш як 200-літньої іс­торії цієї держави. В основі концепції — особиста зацікав­леність кожного американця у зміцненні власного здо­ров'я.

Тому не випадково серед завдань у галузі фізичної під­готовки дітей головними є два: 1) навчити дітей визначати рівень своєї фізичної підготовленості та планувати необ­хідні комплекси спортивних вправ; 2) виявити фактори мо­тивації дітей до занять фізичними вправами.

Дотримуючись поступовості у формуванні умінь само­стійно займатись фізичними вправами, вчитель повинен звернути увагу па ряд моментів.

1. Пропонувати вправи для самостійного виконання можна лише після того, як вони засвоєні на уроці в при­сутності вчителя. До свідомості школярів слід довести, що досягти помітних результатів вони можуть лише за умови тривалих і наполегливих тренувань. Підтримати інтерес до виконання вправ допоможе постановка проміжних за­вдань. Важливо поступово, за допомогою різноманітних стимулюючих прийомів, переводити учнів з орієнтації на результат до орієнтації па процес діяльності, прививати їм потребу займатись не тільки задля досягнення конкретної мети, а й для задоволення.

2. Щоб самостійно виконувати вправи з метою удоско­налення або розвитку фізичних якостей, учень повинен вмі­ти контролювати власні дії та оцінювати правильність їх виконання. Як навчити цьому учнів? На уроці широко ви­користовуйте прийоми самоконтролю. Не поспішайте самі оцінити правильність виконання, — доцільно залучати до цього учнів, використовувати предметні орієнтири, орієнтири-стимули. Далі варто привчити дітей до оцінки виконан­ня вправ товаришами, вказуючи па помилки. Так заклада­ються основи вмінь оцінювати і контролювати дії як у тих, хто виконує, так і в тих, хто оцінює.

Корисно запропонувати учням на основі аналізу і по­рівняння власних м'язевих відчуттів визначити різницю в ефективності впливу конкретної фізичної вправи (при змі­ні варіантів її виконання). Наприклад, згинання і розги­нання рук в упорі лежачи при постановці рук в різних спробах на різну ширину (віддаль), з різним положенням кисті, з розміщенням ніг на різну висоту, з різним кутом згинання в кульшових суглобах.

На конкретних прикладах показуйте учням, що пору­шення ними вимог до техніки вправи фактично анулює ефект її виконання.

Слід навчити всіх дітей оцінювати результати своєї са­мостійної роботи шляхом зіставлення досягнутого резуль­тату і запропонованого завдання. Низька оцінка діяльно­сті повинна націлити учня і вчителя на пошук причин не­вдачі і внесення коректив у подальшу роботу.

3. Центральним моментом навчання самостійно займа­тись фізичними вправами слід вважати набуття умінь і на­вичок в організації і методиці самостійної діяльності. З цією метою учнів залучають до раціонального розміщен­ня приладів, роздачі і збору інвентаря і т. ін. В ході уро­ку вчитель коментує доцільність запропонованого порядку виконання вправ, способів організації дітей. Далі вони за­лучаються до самостійного добору вправ. Уже в молодших класах вчителі дають кожному завдання: підібрати опти­мальну для себе вагу обтяження для силової підготовки. Час від часу ці завдання повторюються, виходячи з ново­го рівня розвитку сил дитини. Далі учні визначають опти­мальну кількість повторень вправи, темп рухів, довжину відрізків, тривалість виконання завдань.

4. На початку кожного навчального року перевіряєть­ся уміння учнів визначати й оцінювати показники пульсу, а також інших прийомів самоконтролю. Необхідні для кожного класу дані уточнюються, доповнюються.

Самоконтроль — це систематичні самостійні спостере­ження за зміною стану свого здоров'я, фізичного розвитку і функціональної готовності організму в процесі занять фізичними вправами. Дані самоконтролю використовують­ся учнями і вчителем фізичної культури з метою регулю­вання тренувальних навантажень, а також об'єктивної оцінки змін фізичного розвитку учня.

Доцільно навчити школярів користуватися вимірю­вальною апаратурою (динамометром, вагою, секундоміром, ростоміром, спірометром тощо), починаючи з молодших класів. Доступ до такої апаратури мають усі учні в спе­ціально обладнаному кутку залу,

Дані самоконтролю поділяють на суб'єктивні (самопо­чуття, сон, апетит, працездатність, бажання займатись фі­зичними вправами, болі і т. ін.) і об'єктивні (зміст тре­нування, вага, ріст, ЖЕЛ, динамометрія, ЧСС тощо).

Учні можуть вести щоденник самоконтролю. Різні ва­ріанти таких щоденників наводяться у навчально-методичній літературі та періодичній пресі.

Дані самоконтролю дають підставу для оцінки ефек­тивності самостійної роботи і при необхідності внесення в неї відповідних коректив.

5. Вже учні IV—VII класів зупиняють свій вибір на певному колі професій. Завдання вчителя — спрямувати їхню самостійну роботу не тільки на всебічний розвиток, а й на професійний зміст їх занять. На уроках учні також озброюються умінням виконувати виробничу гімнастику в. навчальних майстернях, у процесі розумової діяльності.

Читайте також:

1. III. Аудіювання тексту з метою розуміння
2. IV. Повідомлення теми та мети уроку V. Сприймання і засвоєння нових знань, умінь та навичок.
3. V. ІНДИВІДУАЛЬНІ ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ ТА МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ЇХ ВИКОНАННЯ
4. V. Систематизація і узагальнення нових знань, умінь і навичок
5. VI. Перелік питань для підсумкового контролю знань, умінь та навичок
6. VІ. КАРТА САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТА
7. Аналіз самостійної роботи
8. Анкета вивчення гігієнічних навичок дітей і підлітків
9. Бар’єри на шляху до взаєморозуміння
10. В) Інструкції до самостійної навчально-дослідницької роботи
11. В) Інструкції до самостійної навчально-дослідницької роботи
12. В) Інструкції до самостійної навчально-дослідницької роботи.

Переглядів: 1665