Низька пізнавальна діяльність, збіднення і нестійкість духовних потреб.

У всіх сферах суспільного життя норми діють поруч із цінностями. Спільне між соціальними нормами і цінностями полягає в тому, що вони регулюють соціальні відносини. З їх допомогою координуються дії та вчинки суб’єктів соціальних відносин. Вони мають сприяти тому, щоб кожна особа діяла в спільних інтересах групи, спільноти, суспільства. Проте між цінностями і нормами є суттєві відмінності. Якщо в понятті «цінність» превалюють добровільні намагання, то в понятті «норма» — обов’язки.

Цінності, як уже зазначалося, формуються з уявлень про головні та важливі цілі життя, а також про основні засоби досягнення цих цілей. І для того щоб ці уявлення стали рушійними чинниками, вони мають утілюватися в програмі поведінки людини. Систему цінностей і норм формують суспільство і група. У свою чергу, кожна особа має свої цінності й норми. Важливо, щоб цінності й норми, притаманні суспільству, групі, були визнані та додержувалися кожною особою. Тому необхідно всією соціальною організацією переконувати людину в необхідності дотримуватися таких цінностей та створювати для цього відповідні умови.

Наприклад, така цінність, якпрофесійні знання, необхідність яких, напевно, визнають майже всі, але далеко не всі прагнуть оволодіти ними.

Нестабільність розвитку суспільства та індивідуальні особливості розвитку людей створюють дуже різні лінії соціальної поведінки. І хоча для більшості індивідів соціальні вимоги є стимулом для самовдосконалення, досягнення гармонії з оточенням, чимало людей негативно реагує на вимоги суспільства, що стає причиною відхилень у їх поведінці. Дії таких людей призводять до соціальної дезадаптації, десоціалізації особистості. Формується антисуспільна спрямованість і мотивація, що призводить до порушення норм моралі і права в системі внутрішньої регуляції. Поведінкова соціальна дезадаптація є емпіричною ознакою процесу десоціалізації, вона проявляється у різних формах асоціальної поведінки, тобто поведінки, що відхиляється від загальновизнаних норм. Відхилення можуть мати як корисливу, агресивну орієнтацію, так і соціально-пасивний характер.

Правопорушення належать до соціальних відхилень корисливої спрямованості. Вони пов’язані з прагненням матеріальної, грошової, майнової вигоди (крадіжки, спекуляція тощо). Соціальні відхилення агресивної орієнтації проявляються в діях, спрямованих проти особистості (образи, хуліганство, побої, насильство, вбивства). Відхилення соціально-пасивного типу проявляються у бажанні відійти від активного суспільного життя, в ухиленні від виконання громадських обов’язків, небажанні вирішувати як особисті, так і соціальні проблеми. Сюди можна віднести також уникнення праці і навчання, споживання алкоголю, наркотичних і токсичних речовин. Крайнім проявом соціально-пасивної позиції є суїцид.

Науковці ще не дійшли спільної думки щодо методів вивчення і пояснення девіантної поведінки. Так, під девіантною поведінкою (англ. deviation – відхилення) частина вчених розуміє дії, які не відповідають офіційно (чи неофіційно) встановленим у певному суспільстві (соціальній групі) моральним і правовим нормам, котрі ведуть людину до ізоляції, лікування, виправлення чи покарання. Основними видами девіантної поведінки є злочинність, алкоголізм, наркоманія, суїцид, проституція, сексуальна девіація.

Існують дві крайні точки зору, що намагаються пояснити девіантну поведінку: природно-біологічна і соціально-редукціоністська. Перша пояснює причини девіантної поведінки винятково особистісними чинниками (своєрідна генетична організація, порушення біохімічних регулювань, механізми роботи нервової системи). Друга схиляється до соціально-економічного пояснення, виключаючи роль будь-яких внутрішніх і психологічних факторів (особистісних диспозицій).

На формування девіантної поведінки впливають також як зовнішні (в тому числі соціально-економічні), так і внутрішні (частково психологічні) фактори. До перших належать безробіття, низький рівень життя, голод та певна субкультура тих чи інших верств суспільства, аналіз і опис яких є прерогативою соціологів, економістів, політиків. Виходячи з цього, можна назвати причини, котрі обумовлюють девіантну поведінку:

· недостатність розумового розвитку в цілому (але не патологія) – саме це стає на заваді правильного самоаналізу поведінки і прогнозування її наслідків;

· недостатність самостійного мислення, внаслідок чого стає більшою конформність і навіюваність;

Виокремлють природні та соціокультурні диспозиції девіантної поведінки:

- природні диспозиції – це психопатичні явища, пов’язані з психофізіологічними порушеннями в організації поведінки.

- соціокультурні диспозиції – це своєрідні успадковані й передані за традицією зразки і моделі вирішення конфлікту у певних національних, локальних і етнічних культурах, які, у випадку їх інтеріоризації особистістю, можуть викликати схильність до якогось виду девіантної поведінки. Йдеться також про наслідування еталонів поведінки, що існують у деяких рангах суспільства, в сім’ях, котрі стикаються з кримінальністю тощо.

Диспозиція не є безпосередньою причиною девіантності, а тільки фактором, що привертає увагу (схиляє) до неї. Але якщо в процесі соціалізації, особливо на ранньому її етапі, неблагополучні тенденції і схильності співпадуть з відповідними соціокультурними зразками (антисоціальними, гедоністичними чи саморуйнівними), тоді шанси на появу певного варіанта девіантної поведінки зростуть. Слід зазначити, що соціальні норми поведінки (соціокультурні диспозиції) можуть не збігатися у різних націй і народів, в різні історичні епохи. Так, в деяких культурах ритуальний акт людського жертвоприношення, вживання наркотиків є соціальною нормою. Алкоголізм може виступати у свідомості окремих спільнот як „національна своєрідність” тощо

Деякі дослідники вважають, що за нормальних умов функціонування соціальної організації чи групи девіантна поведінка зустрічається не дуже часто. Але в умовах десоціалізації, тоді, коли нормативний контроль послаблюється, зростає ймовірність проявів девіації. У генезисі девіантної поведінки існує таке поняття, як індивідний біологічний чинник. Проте психічні патології не стають безпосередніми причинами відхилень у поведінці. Вони, швидше, зумовлюють їх, проявляючись певним чином у конкретних соціальних ситуаціях.

Крім біологічного розробляються також соціологічний і психологічний підходи. Аналізуючи причини соціальних відхилень,прихильники соціологічного підходу, попри різницю між їх теоріями, пояснюють цей феномен з огляду на девіацію: брак норм, розрив між цілями суспільства і засобами їх досягнення (теорія „соціальної аномії” Е. Дюркгейма і Р. Мертона); культурні цінності, що спонукають людей до девіантної поведінки(культурологічні теорії Дж. Долларда, Н. Міллера, Р. Сірса); оцінювання людини з точки зору відхилень (теорія „стигматизації” С. Беккера і Ф. Танненбаума); вироблення законів як джерело суспільного конфлікту (радикальна кримінологія Ф. Тейлора) тощо. В сучасних теоріях критикується чинний соціальний устрій: необхідно змінювати не окремих людей, а суспільство в цілому.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
На неформальному рівні поряд із традиціями норми репрезентовано звичаями та обрядами в публічному та особистому житті людини, її побуті.	\|	Тема 7-8.(2год.)Соціологія економічного життя, праці та управління. Соціологія культури та релігії.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.