• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Видатки на національну оборону

Відповідно до Закону України "Про оборону України" [3] оборона України — це система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту.

Видатки на оборону — це грошові витрати на підготовку оборони держави, що включають утримання збройних сил, розвиток оборонної промисловості, воєнні дослідження, а також видатки на ліквідацію їхніх наслідків.

До видатків на оборону відносять такі, що:

— забезпечують умови виживання держави;

— сприяють розвитку вітчизняних науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт;

— забезпечують підготовку висококваліфікованих спеціалістів найвищого рівня, робочі місця, експорт озброєнь, який дає можливість збільшити потенціал держави, співробітництво у військово-політичній сфері;

— є запорукою стабільності в регіоні, що є необхідною умовою для міжнародної торгівлі та добросусідських відносин.

Видатки на оборону затверджуються у Державному бюджеті України. Більша частина цих видатків, затверджених у кошторисах на рік, виходять з грошових норм витрат.

Оборонні видатки розподіляються на три групи: прямі, побічні та приховані [1], що подано на рис. 10.1.

Прямі оборонні видатки охоплюють витрати оборонних міністерств та відомств і складають основну частку оборонних видатків. До них належать: витрати на утримання та навчання особового складу Збройних сил, придбання, утримання та експлуатацію озброєння, воєнної техніки та майна, воєнні науково-дослідні дослідно-конструкторські роботи, видатки на цивільну оборону, воєнну допомогу іноземним державам та ін.

Рис.10.1. Структура оборонних видатків

До поточних видатків належать витрати, пов'язані з підтримкою бойової могутності Збройних сил на досягнутому рівні (грошове утримання військовослужбовців та заробітна плата цивільного вільнонайманого персоналу, витрати на медичне обслуговування, транспортування та інші види забезпечення діяльності особового складу, витрати, пов'язані з експлуатацією та ремонтом воєнної техніки).

До капітальних належать видатки, які відображають процес матеріально-технічного переоснащення Збройних сил та розвиток оборонної інфраструктури (витрати на воєнні НД і ДКР, купівля озброєння та воєнної техніки, військове будівництво).

Побічні оборонні видатки — це витрати, пов'язані з утриманням Збройних сил, гонкою озброєнь, ліквідацією наслідків війн (відсотки та погашення державного боргу, пенсії та допомога ветеранам війни, інвалідам, сім'ям загиблих, витрати шодо відбудови руйнувань, спричинених війною, виплати репарацій тощо) [1].

Приховані оборонні видатки за своїм характером та значимістю належать до оборонних видатків, але проходять за кошторисами цивільних міністерств і відомств.

За функціональною класифікацією видатків бюджету до складу видатків на оборону відносять видатки на:

— утримання Збройних сил України;

— закупівля озброєння та військової техніки;

— капітальне будівництво: капітальне будівництво і придбання обладнання в системі Міністерства оборони України;

— будівництво житла для військовослужбовців;

— фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт;

— інші видатки в галузі оборони: забезпечення участі у міжнародних миротворчих заходах; утримання науково-координаційного центру адаптації військовослужбовців, звільнених у запас; утримання Головної військової інспекції; фінансування заходів щодо ліквідації стратегічних озброєнь; фінансування підготовки призовників для Збройних сил України та інших військових формувань в навчальних організаціях Товариства сприяння обороні України; забезпечення оборонних видатків за рахунок надходження коштів від реалізації надлишкового озброєння, військової та спеціальної техніки, майна, передачі в оренду основних фондів Збройних сил України та інших військових формувань, а також за виконані ними роботи та надані послуги [1].

Фінансування оборони — це забезпечення фінансовими ресурсами Збройних сил України згідно з кошторисом видатків Міністерства оборони України на рік.

Основним принципом фінансування оборони є норми грошових витрат.

Особливості в кошторисах витрат на оборону вимагають і особливого контролю. Контроль за використанням грошових коштів та матеріальних цінностей провадять фінансові органи частин і фінансове управління Міністерства оборони України [2].

Фінансування видатків на оборону здійснюється виключно за рахунок коштів Державного бюджету України в обсягах, розмір яких визначається щорічно Законом України "Про Державний бюджет України".

Фінансування оборони залежить від прийнятої воєнної доктрини. Виділяють три основні її типи:

1. Повна відмова від військових видатків.

2. Створення могутньої воєнної супердержави.

3. Фінансування оборони за принципом мінімальної достатності.

В Україні, яка відмовилась від ядерного арсеналу, фінансування здійснюється за третім типом.

Видатки здійснюються в межах сум, затверджених у Державному бюджеті через систему головних розпорядників бюджетних коштів [7].

Утримання армійських частин здійснюється на основі кошторису. Основні статті видатків — грошове утримання військовослужбовців та заробітна плата вільнонайманих.

Планування цих видатків здійснюється за загальноприйнятою методикою: кількість посад множиться на середній розмір грошового утримання чи ставку. Кількість посад визначається кількістю військових підрозділів (взводів, рот, батальйонів і т. ін.). Розмір грошового утримання залежить від двох основних чинників - посади та військового звання. Додатково встановлюється надбавка за вислугу років.

Важливе місце в кошторисі займають видатки на утримання військовослужбовців — харчування, обмундирування, витрати на проведення бойової підготовки (навчання, стрільби, польоти).

Фінансування придбання озброєння та військової техніки визначаться потребами, пов'язаними з постійною заміною техніки і озброєння в зв'язку із закінченням термінів експлуатації та моральним старінням [6].

В Законі України „Про внесення змін до Закону України „Про оборону України” від 5.10.2000 р. зазначено, що фінансування потреб національної оборони держави здійснюється виключно за рахунок Державного бюджету України в обсягах, розмір яких визначається щорічно Законом України „Про державний бюджет України”, які забезпечують належне виконання завдань, що стоять перед національною обороною, але не менше 3% від запланованого обсягу ВВП [1].

Фінансування видатків на оборону, передбачених державним бюджетом України, здійснюється через Державне казначейство України. Для цього розпорядником бюджетних коштів у органі державного казначейства відкриваються особові та реєстраційні рахунки. Розпорядники бюджетних коштів можуть бути трьох ступенів. Наприклад, для установ Міністерства оборони України:

- головним розпорядником коштів є міністр оборони України;

- розпорядниками коштів другого ступеня є командувачі оперативними командуваннями і видами Збройних сил;

- розпорядниками коштів третього ступеня є командири (начальники) військових частин, установ та організацій.

Особові рахунки відкриваються головним розпорядникам коштів і розпорядникам коштів другого ступеня. На цих рахунках відображаються кошти, надані для використання на утримання своєї установи, на централізовані заходи і для перерахування підвідомчим установам. Реєстраційні рахунки відкриваються розпорядникам коштів усіх ступенів для обліку витрат, передбачених їхніми кошторисами доходів і видатків.

Кошти на здійснення видатків Міністерства оборони України перераховуються Головним управлінням Державного казначейства на рахунки обласних управлінь Державного казначейства. Розподіл коштів на обласному рівні здійснює розпорядник другого ступеня.

Фінансування органів і установ, які забезпечують національну оборону, проводиться на підставі кошторисів доходів та видатків. Зведені кошториси розглядаються в Міністерстві фінансів України та включаються до проекту державного бюджету України.

10.2. Видатки на державне управління та їх планування

Управління є однією з основних функцій держави. Набуття Україною незалежності вимагало побудови власної ефективної системи державного управління, адекватної новим політичним і соціально-економічним умовам. Потрібно було створити багато нових служб, функції яких раніше здійснювали загальносоюзні органи управління. Переведення народного господарства на нові умови господарювання привело до виводу з системи жорсткого управління з боку держави великої кількості підприємств, також розпочалася передача багатьох функцій центральних органів органам місцевого самоврядування. Наслідком таких кардинальних змін в організації управління державою став перерозподіл функцій центральних і місцевих органів управління з одночасним стрімким і не завжди виправданим зростанням чисельності управлінського апарату і видатків бюджету на його утримання [1].

Відповідно до Конституції України наша держава має чітко структуровані три гілки влади: законодавчу, виконавчу та судову.

Одним із актуальних питань, що стосуються витрат на управління, є їх скорочення, але без зменшення ефективності функціонування державних установ. У результаті проведення кадрової реформи протягом 1999-2000 рр. чисельність державних службовців була зменшена в середньому на 20% з відповідним підвищенням рівня заробітної плати. Оскільки це питання є досить актуальним у державі, вишукуються можливості подальшого регулювання управлінських витрат. Так, Кабінет Міністрів постановою від 4 квітня 2001 р. „Про граничні суми витрат на придбання автомобілів, меблів, іншого обладнання та устаткування, мобільних телефонів, комп’ютерів установами та організаціями, які утримуються за рахунок державного та місцевих бюджетів” [9] урегулював ці відносини.

У червні 2001 р. закінчилась дія перехідних положень Конституції щодо судової системи, були ухвалені ряд законів, які започаткували реформу судоустрою. Суди отримали значно ширші повноваження. За попередніми розрахунками, сьогодні потрібно додатково близько 200 суддів з відповідним фінансовим забезпеченням. Додаткових витрат вимагають й інші напрями реформи судової системи. У даному разі ці витрати соціально обґрунтовані, оскільки спрямовані на захист прав людини, організацій, установ [7, с. 382-383].

Видатки на державне управління включають витрати:

-на функціонування законодавчої влади (апарату Верховної Ради України, апарату Верховної Ради Автономної Республіки Крим, забезпечення діяльності народних депутатів, апарату Рахункової палати Верховної Ради України, інші видатки);

-на функціонування виконавчої влади (апарату Кабінету Міністрів України, апарату Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та її місцевих органів, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування);

-на утримання Президента України та його апарату;

-на утримання фінансових і фіскальних органів (Державної податкової адміністрації України, місцевих державних податкових органів, Головного контрольно-ревізійного управління України, Головного управління Державного казначейства України, місцевих органів Головного управління Державного казначейства України, Митної служби України, на створення державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів, витрати на комп'ютеризацію Держказначейства та інших фінансових органів, витрати на виготовлення марок акцизного збору на алкогольні напої та тютюнові вироби);

-на загальне планування і статистичні служби (проведення статистичних досліджень і переписів, ведення записів щодо сімейних бюджетів);

-інші видатки на загальнодержавне управління (виготовлення орденів, медалей, документів до них; виготовлення та перевезення національної валюти, придбання обладнання для виробництва цінних паперів і монет; виробництво бланків цінних паперів і документів суворого обліку; утримання Пробірної палати України, утримання центру правових реформ законопроектних робіт; утримання Фонду сприяння становленню місцевого та регіонального самоврядування; видатки на паспортизацію населення України; видатки на запровадження нового податкового і бюджетного законодавства);

-на утримання судової влади (Конституційного Суду України, Верховного Суду України, обласних судів, районних (міських) судів, Вищого арбітражного суду, арбітражних судів, військових судів).

На державне управління спрямовуються кошти бюджетів усіх рівнів. Із Державного бюджету України фінансуються видатки на функціонування законодавчої, виконавчої і судової влади, утримання Президента України та його апарату, фінансових ї фіскальних органів, загальне планування і статистичні служби. З республіканського бюджету АР Крим утримуються її органи влади і управління. З обласних, районних і бюджетів самоврядування здійснюються видатки на утримання відповідних органів державної влади та місцевого самоврядування [1].

Фінансування управління провадиться відповідно до кошторисів видатків на рік з їх поквартальною розбивкою та бюджетним розписом і твердим додержанням бюджетної класифікації (глави, параграфи, статті). При необхідності провадиться збільшення видатків по окремих статтях за рахунок зменшення в наступному кварталі, наприклад із третього кварталу на другий. У межах одного кварталу розпорядження чи рішення не приймається. Для збільшення видатків за рахунок наступного кварталу необхідний нормативний документ по вищих органах управління чи розпорядження по місцевих органах з обов'язковим повідомленням Міністерства фінансів України. Якщо ж мається економія по видатках, то вона наприкінці кварталу не закривається і переходить у фінансування наступного кварталу.

Дефіцит бюджету всіх рівнів передбачає жорсткий режим економії коштів, скорочення видатків по всіх статтях кошторисів на утримання апарату управління. В першу чергу ці заходи провадяться за рахунок скорочення чисельності апарату управління і видатків на його утримання [2].

Планування видатків на утримання органів державного управління здійснюється у формі складання індивідуальних і зведених кошторисів доходів і видатків. Разом з кошторисом затверджується штатний розпис органів державного управління, включаючи їхні структурні підрозділи. У штатному розписі вказується кількість штатних одиниць у розрізі структурних підрозділів, посадові оклади для кожної посади і місячний фонд оплати праці у розрахунку на одну посаду.

Кошториси центральних органів виконавчої влади незалежно від джерел утримання, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій затверджуються Міністерством фінансів України. Кошториси і штатні розписи органів виконавчої влади, підпорядкованих міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, затверджуються керівниками цих міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Кошториси управлінь, відділів, інших підрозділів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, районних державних адміністрацій затверджуються відповідно обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями після попередньої перевірки в обласних, Київському та Севастопольському міських фінансових управліннях — Кошториси управлінь, відділів, інших підрозділів районних державних адміністрацій затверджуються районними державними адміністраціями після попередньої перевірки у районних фінансових відділах.

Планування витрат на утримання органів державного управління за категоріями видатків економічної класифікації здійснюється у такому ж порядку, як і по інших бюджетних установах.

У складі видатків на державне управління найбільшу частку становлять кошти на оплату праці (біля 75 відсотків). Працівники органів державного управління мають статус державних службовців, оплата їхньої праці здійснюється відповідно до Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 р. [4] заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок. Чисельність державних службовців в Україні — 230 тис. чоловік [1].

Посадові оклади державних службовців установлюються залежно від складності та рівня відповідальності виконуваних службових обов'язків згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 р. № 35 "Про умови оплати праці працівників апарату органів державної влади та інших органів" [8].

За умови хронічної нестачі бюджетних коштів фінансування органів державного управління здійснюється в основному в розмірах, необхідних для забезпечення поточної діяльності. Головним чином, це витрати на оплату праці, нарахування на заробітну плату та витрати на господарське утримання установ і організацій.

Враховуючи економічну ситуацію в Україні, можна стверджувати, що система органів державного управління є структурно невизначеною та малоефективною. Тому Указом Президента України від 20.11.1998 р. № 1284/98 [10] було розпочато адміністративну реформу, ключовим напрямом якої є створення системи державного регулювання економіки України. Державній комісії з адміністративної реформи та Кабінету Міністрів України було доручено організувати розроблення науково обґрунтованих критеріїв визначення оптимальної структури та чисельності працівників апаратів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Адміністративна реформа в Україні — це комплекс заходів, розрахованих на тривалу перспективу розвитку держави. Зміни у структурі центральних органів виконавчої влади, що запроваджені Указом Президента України від 19.12.1999 р. № 1573/95 [11], передбачають перерозподіл функцій управління шляхом ліквідації зайвих органів державного управління або уточнення функцій чи статусу решти з них. Зміни стосуються насамперед якісної сторони управління. Щодо визначення кількісних показників скорочення штатів, то для розрахунку чисельності апарату управління на державному рівні експертна оцінка є недостатньою.

Для реформування державного управління потрібен системно-функціональний підхід, який дасть змогу визначити оптимальну для нашої держави структуру органів виконавчої влади і їх чисельність.

Виходячи з того, що система управління реалізується головним чином через взаємовідносини між працівниками органів управління, ці відносини і, відповідно, співвідношення чисельності апаратів різних органів управління також носять системний характер. Так, зростання частки приватних підприємств повинно зменшувати навантаження на середні ланки державного управління і відповідно збільшувати штати на рівні підприємницьких структур. У загальному випадку скорочення державного сектору приводить до підвищення значення (на державному рівні) органів функціонального управління (комітетів та інших відомств) за рахунок міністерств, що здійснювали галузеве лінійне управління.

Становлення самоврядування також потребує істотних змін у розподілі управлінського персоналу тому, що підпорядкування комунальних підприємств в основному нижчим ланкам територіального управління вимагає їх зміцнення кадрами, якого можливо досягти за рахунок як скорочення штатів міністерств, так і середніх та вищих ланок територіального управління, з підпорядкування яким поступово виводиться комунальне господарство. В залежності від економічної ситуації змінюються і пріоритети в розвитку тих чи інших галузей, що вимагає також перерозподілу чисельності працівників міністерств і відомств, органів територіального управління [1].

У системі органів управління надлишкова чисельність управлінців у тих чи інших ланках не тільки не має користі для управління на нижчих ланках, але й призводить до того, що на нижні рівні надходить невиправдано велика кількість розпорядчих актів і вказівок, більше того, недовантажені виші органи починають втручатися у справи нижчих, підмінювати їх. Ще шкідливішою є недостатня чисельність працівників в ланці. В цьому випадку природні недоліки в її роботі негативно відбиваються на всіх нижчих ланках і не можуть бути ними компенсовані навіть при збільшенні штатів. Ліквідація проміжної ланки лінійного управління, як правило, викликає необхідність посилення функціональних служб вищого органу управління. Ефективність зміни чисельності апарату даного органу управління слід розглядати не локально, а лише в системі органів управління.

До погіршення управління державою може призвести різке скорочення апарату управління без вирішення проблеми суттєвого підвищення продуктивності праці державних службовців. Тому необхідним є перехід на інтенсивний шлях вдосконалення діяльності апарату органів управління шляхом вирішення проблем:

— раціоналізації розподілу функцій органів управління; розробки науково обґрунтованої нормативної бази (визначення загальної чисельності службовців у сфері державного управління з урахуванням можливостей держави щодо їх утримання);

— підвищення кваліфікації службовців, поліпшення їх інформаційного забезпечення, підвищення дієвості матеріального стимулювання;

— законодавчого забезпечення вдосконалення державної служби та контролю за його дотриманням.

Контрольні питання

1. Розкрийте види та сутність видатків на оборону.

2. Обґрунтуйте необхідність видатків на оборону.

3. Які є джерела фінансування видатків на оборону?

4. Що передбачають напрямки видатків на управління?

5. Як здійснюється планування та фінансування видатків на управління?

6. З бюджету якого рівня фінансуються видатки на функціонування законодавчої, виконавчої і судової влади, утримання Президента України та його апарату?

7. Чим зумовлені видатки на правоохоронну діяльність і гарантування безпеки держави?

8. За якими принципами здійснюються видатки на правоохоронну діяльність і гарантування безпеки держави.

9. Яким чином здійснюється планування видатків на правоохоронну діяльність і забезпечення безпеки держави?

10. Які органи здійснюють контроль за цільовим використанням бюджетних коштів, що спрямовуються на правоохоронну діяльність і забезпечення безпеки держави?

Читайте також:

1. Боротьба українського народу за національну освіту й рідну мову
2. Бюджет – загальне поняття, що об’єднує різноманітні фінансові документи, які включають заплановані доходи і державні видатки на відповідний період.
3. Валютна система - це державно-правова форма організації валютних відносин. Слід розрізняти національну, міжнародну (регіональну) та світову валютні системи (ВС).
4. Видатки бюджетів на загальну освіту
5. Видатки бюджетів на соціальний захист
6. Видатки бюджету
7. Видатки бюджету на економічну діяльність
8. ВИДАТКИ БЮДЖЕТУ НА ЕКОНОМІЧНУ ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВИ ТА НАУКУ
9. Видатки бюджету на надання громадянам адресної субсидії.
10. Видатки бюджету на науку
11. Видатки бюджету на оборону
12. Видатки бюджету на обслуговування державного боргу.

Переглядів: 3463